Рішення від 08.02.2023 по справі 910/10263/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2023Справа № 910/10263/22

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Петрук Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1

АДРЕСА_1

до 1. Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб

підприємців Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації

прос. Перемоги 97, м. Київ 115, 03115

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Меділенд"

вул. Академіка Туполєва 17, м. Київ, 04128

про визнання припиненими трудових відносин

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Меділенд" (далі-відповідач-2) про визнання припиненими трудових відносин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання у справі на 093.11.2022.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачам строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення повернуто до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/10263/22 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Протокольною ухвалою суду від 09.11.2022 відкладено підготовче засідання на 07.12.2022.

Протокольною ухвалою суду від 07.12.2022 суд закрив підготовче провадження та за погодженням із сторонами призначив справу до судового розгляду по суті на 18.01.2023.

Протокольною ухвалою суду від 18.01.2023 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 08.02.2023.

У судове засідання 08.02.2023 з`явився представник позивача та підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, причин неявки суд не повідомили, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 08.02.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

На підставі Наказу ТОВ «Меділенд» №1-п від 05.04.2002 ОСОБА_1 (далі - Позивач) призначено на посаду Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Меділенд» (далі - ТОВ «Меділенд» / Товариство).

Згідно Протоколу №6 Загальних зборів учасників ТОВ «Меділенд» від 26.10.2004 (далі - Протокол №6) ОСОБА_1 звільнено з посади Генерального директора ТОВ «Меділенд» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Цим же Протоколом №6 замість Позивача на посаду Генерального директора призначено ОСОБА_2 .

Окрім того, відповідно до Акту приймання-передачі документів і печатки ТОВ «Меділенд» від 26.10.2004 (далі - Акт), Позивач передала, а ОСОБА_2 прийняв наступні документи:

Статут (оригінал); Установчий договір (оригінал); Свідоцтво про державну реєстрацію; Свідоцтво про сплату єдиного податку; Довідка статуправління; Протоколи загальних зборів №1,3,4,5. Договір РКО; Фінансовий звіт станом на 1 січня 2004 року; Страхове свідоцтво; Довідка про взяття на облік платника податків; Повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків; Довідка про включення до єдиного державного реєстру підприємств організацій України; Договір оренди нежитлового приміщення; Акт приймання-передачі нежитлового приміщення по договору суборенди; Договір суборенди нежитлового приміщення; Договір безоплатного користування приміщенням; Довідка про відкриття касових рахунків; Зміни до статуту; Кругла печатка.

Вказаний Акт приймання-передачі було підписано Позивачем та ОСОБА_2 .

На підставі Наказу ТОВ «Меділенд» №10-к від 26.10.2004 «Про звільнення ОСОБА_1 » Позивач припинила виконання обов`язків директора ТОВ «Меділенд» з 26.10.2004 у зв`язку із звільненням за власним бажанням. В той же день 26.10.2004 трудова книжка була видана Позивачу. З Позивачем були проведені відповідні грошові розрахунки.

Таким чином Позивач з 26.10.2004 припинила виконувати обов`язки Генерального директора ТОВ «Меділенд», а трудові правовідносини між нею та ТОВ «Меділенд» були фактично припинені. Разом з тим, починаючи з 26.10.2004 ОСОБА_2 обійняв посаду Генерального директора ТОВ «Меділенд».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач вказує, що 15.04.2021 отримавши Витяг, довідалася, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) керівником ТОВ «Меділенд» зазначено Позивача, незважаючи на те, що остання припинила виконувати обов`язки Генерального директора ТОВ «Меділенд» з 26.10.2004.

З пояснень Позивача вбачається, що Позивач не володіє інформацією щодо адреси проживання ОСОБА_2 , а також засобів зв`язку з ОСОБА_2 ТОВ «Меділенд» наразі не знаходиться за юридичною адресою, що підтверджується також інформацією з ЄДР.

Таким чином Позивач не має можливості зв`язатися а ні з ТОВ «Меділенд», а ні з ОСОБА_2 з метою внесення актуальної інформації про керівника ТОВ «Меділенд» до ЄДР.

Отже, за твердженнями Позивача, з 26.10.2004 ОСОБА_1 жодним чином не приймає участі у господарській діяльності Товариства, а відповідно не володіє актуальною інформацією щодо фінансового стану Товариства, податкових зобов`язань Товариства та зобов`язань перед третіми особами. Однак з огляду на положення чинного законодавства, Позивач занепокоєна тим фактом, що її може бути притягнуто до відповідальності за дії, або бездіяльність Товариства, до яких вона немає жодного відношення.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказує, що внаслідок бездіяльності ТОВ «Меділенд» щодо подання документів для внесення змін до інформації про керівника Товариства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, було порушено її права як особи, трудові правовідносини якої з Товариством були припинені у відповідності до закону, а тому просить вирішити питання щодо припинення трудових правовідносин між ТОВ «Меділенд» ОСОБА_1 у судовому порядку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Як було встановлено судом, згідно Протоколу №6 Загальних зборів учасників ТОВ «Меділенд» від 26.10.2004 (далі - Протокол №6) ОСОБА_1 звільнено з посади Генерального директора ТОВ «Меділенд» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Цим же Протоколом №6 замість Позивача на посаду Генерального директора призначено ОСОБА_2 .

Матеріалами справи підтверджено припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем з 26.10.2004 шляхом звільнення позивача з посади генерального директора ТОВ «Меділенд» за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Суд встановив, що станом на момент розгляду даної справи директором ТОВ «Меділенд» відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є позивач - ОСОБА_1 .

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі № 758/1861/18.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, бездіяльністю відповідача, яка виразилася у не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача та невнесенні відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що вказує на те, що в межах статутної діяльності товариства відповідачем були порушені трудові права позивача, зокрема його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені з 26.10.2004 року, однак процедура внесення відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань новим директором не виконана, а тому, враховуючи встановлені судом обставини справи, які ніким не оспорюються та наведені норми права, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання трудових відносин між ТОВ «Меділенд» та ОСОБА_1 припиненими з 26.10.2004 підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Голубцову Марину Володимирівну як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Меділенд", суд зазначає таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі N 910/6642/18).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено в тому числі висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ураховуючи наведене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Голубцову Марину Володимирівну як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Меділенд".

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач 1 та 2 суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

За таких обставин суд вважає, що наявні підстави для визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 з ТОВ «Меділенд» з 26.10.2004 у зв`язку зі звільненням позивача з посади директора за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, відтак - позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню із виключення відповідних відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина 9 статті 129 ГПК України).

Враховуючи, що звернення до суду позивача відбулося у зв`язку із неправильними дії саме відповідача-2, судовий збір покладається на ТОВ «Меділенд» в порядку частини 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Меділенд" (вул. Академіка Туполєва 17, м. Київ, 04128; ідентифікаційний код 31903799) припиненими з 26.10.2004.

3. Зобов`язати Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (просп. Перемоги, 97, м. Київ, 03115; ідентифікаційний код 26077520) внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Меділенд" (вул. Академіка Туполєва 17, м. Київ, 04128; ідентифікаційний код 31903799).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Меділенд" (вул. Академіка Туполєва 17, м. Київ, 04128; ідентифікаційний код 31903799) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 4962,00 грн. - судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 16.02.2023

Суддя М.О. Лиськов