Рішення

від 09.02.2023 по справі 910/10049/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.02.2023Справа № 910/10049/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пірог Юлія Сергіївна.

третя особу 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - БЛАГОДІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ДНІПРОВСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА "КИЇВСЬКИЙ ЕКОЛОГО-КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР"

про зобов`язання усунення перешкод

Представники сторін:

від прокуратури: Василюк О.Г.

від відповідача 1: Перепелицін К.М.

від відповідача 2: Клімушев Є.В.

від третьої особи 1: не з`явися

від третьої особи 2: Дядюк О.В.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" про:

усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:171:0034 шляхом визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера "Вирлиця" у Дарницькому районі м. Києва" в частині земельної ділянки площею 19,72 га;

усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:171:0034 шляхом визнання недійсним договору оренди від 09.11.2005, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10.11.2005 за № 63-6-00308;

усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:171:0034 шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пірог Ю.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.05.2020 № 52161024 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2076119880000) з одночасним припиненням права оренди ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" на нього;

усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, шляхом зобов`язання ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" звільнити земельну ділянку площею 19,7194 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, з приведенням її у придатний для використання стан.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка надана в оренду ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" належить до земель водного фонду, а також зарезервованих під заповідання земель, які не можуть надаватись у користування під комерційну забудову. Надання такої земельної ділянки в оренду ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" суперечить вимогам земельного законодавства.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03.11.2022, залучено до участі у справі третю особу , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пірог Юлію Сергіївну.

02.11.2022 через відділ діловодства суду від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пірог Юлію Сергіївну надійшли пояснення.

03.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли пояснення по справі.

03.11.2022 через відділ діловодства суду від Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ДНІПРОВСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА "КИЇВСЬКИЙ ЕКОЛОГО-КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР" надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог, на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 задоволено заяву Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ДНІПРОВСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА "КИЇВСЬКИЙ ЕКОЛОГО-КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР" про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог, на стороні позивача, залучено до участі у справі третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Благодійну організацію "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ДНІПРОВСЬКОГО РАЙОНУ М. КИЄВА "КИЇВСЬКИЙ ЕКОЛОГО-КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР", відкладено підготовче засідання у справі № 910/10049/22 на 24.11.2022.

15.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позов.

18.11.2022 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

21.11.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи-2 надійшли пояснення щодо позову та відзивів.

У підготовчому засіданні 24.11.2022 суд постановив протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача-1 про долучення доказів та долучив до матеріалів справи надані відповідачем-1 документи.

24.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про витребування документів, у якому відповідач-2 просить суд витребувати у Київської міської ради копію рішення КМР №33/3471 від 26.02.2010 з додатками.

24.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії матеріалів кадастрової справи №Д-0652 ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ".

Протокольною ухвалою від 24.11.2022 відкладено розгляд клопотання відповідача-2 про витребування.

Протокольними ухвалами від 24.11.2022 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче судове засідання на 08.12.2022.

02.12.2022 на електронну пошту суду від третьої особи-1 надійшло повідомлення про неможливість бути присутньою у судовому засіданні, яке відбудеться 08.12.2022.

07.12.2022 через відділ діловодства суду від Київської міської прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 про витребування документів та письмові пояснення по справі.

08.12.2022 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про застосування строку позовної давності та письмові пояснення.

У підготовчому засіданні 08.12.2022 представник відповідача-2 підтримав клопотання про витребування рішення КМР №33/3471 від 26.02.2010 з додатками.

Представник відповідача-1 заперечив щодо клопотання про витребування рішення КМР №33/3471 від 26.02.2010 та надав суду для долучення до матеріалів справи копію акта від 10.11.2021 №19 про надання документів на зберігання до Державного архіву м. Києва, згідно із яким Київська міська рада у зв`язку із закінченням строків зберігання документів передала на зберігання до Державного архіву м. Києва документи за 2008-2010 роки.

Судом долучено до матеріалів справи наданий відповідачем-1 акт від 10.11.2021 №19.

Розглянувши клопотання відповідача про витребування рішення КМР №33/3471 від 26.02.2010, суд протокольною ухвалою від 08.12.2022 відмовив у його задоволенні, оскільки заявником необґрунтовано обставини, які може підтвердити зазначений доказ та як існування зазначеного рішення, прийнятого після надання спірної земельної ділянки в оренду впливає на вирішення спору у цій справі.

Протокольною ухвалою від 08.12.2022 відкладено підготовче судове засідання на 21.12.2022.

15.12.2022 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли письмові пояснення по справі.

21.12.2022 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, у якому прокурор просить суд: визнати поважними причини неподання висновку Інституту гідробіології НАН України від 19.12.2022, поновити прокурору строк для подання доказів та прийняти до розгляду вказаний висновок.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про визнання поважними причини пропуску процесуального строку для подання доказів та поновлення строку на подання доказів у справі, залишено без розгляду клопотання прокурора про приєднання доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 21.12.2022 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.01.2023.

У судовому засіданні 26.01.2023 прокурор надав пояснення по суті позовних вимог.

Протокольною ухвалою від 26.01.2023 судове засідання по суті відкладено на 09.02.2023.

30.01.2023 через відділ діловодства суду прокурор подав копію кваліфікаційного сертифіката №011815.

07.02.2023 через відділ діловодства суду від прокурора надійшли засвідчені копії план-схем земельних ділянок (копії були надані разом із позовом).

08.02.2023 на електронну пошту суду від третьої особи-1 надійшло повідомлення про неможливість бути присутньою у судовому засіданні 09.02.2023.

Представник третьої особи-1 у судове засідання не з`явився, однак у повідомленні від 08.02.2023 третьою особою-1 зазначено, що у прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

У судовому засіданні 09.02.2023 суд продовжив розгляд справи по суті, заслухав вступні слова відповідача-1 та відповідача-2 та пояснення третьої особи-2.

Представники відповідача-1,2 надали пояснення по суті заперечень на позов.

Представник третьої особи-2 позовні вимоги підтримав.

У судовому засіданні 09.02.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція прокурора

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на таке:

- відповідно до витягу з містобудівного кадастру, що включає схему планувальних обмежень (еколого-містобудівний прогноз),вбачається, що земельна ділянка 19,7194 га (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034) дійсно входить до проектного заповідання природнього комплексу;

- на Публічній кадастровій карті чітко видно, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 є частиною озера Вирлиця;

- за інформацією Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 18.08.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 площею 19,7194 га є мілководною заболоченою частиною озера Вирлиця, що межує з проспектом Бажана, була передана в оренду з земель комунальної власності міста Києва з кодом цільового призначення 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури; разом з цим, земельна ділянка є землями водного фонду, присвоєний код цільового призначення не відповідає вимогам чинного законодавства щодо використання земель водного фонду;

- за інформацією Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України від 04.07.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 є частиною озера Вирлиця;

- Інститутом зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України розроблено наукове обґрунтування включення до складу ландшафтного заказника місцевого значення "Озеро Вирлиця" в Дарницькому районі м. Києва, земельних ділянок, що розташовані на проспекті Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця), в тому числі земельної ділянки площею 19,7194 га (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034);

- з наданих Державним космічним агентством України космічних знімків чітко видно, що земельна ділянка площею 19,7194 га (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034) станом на час її відведення під забудову (2005 рік) та до 2013 року є частиною озера Вирлиця та значна її площа вкрита водою; з космічного знімку станом на квітень 2013 року та на травень 2022 року видно, що частина земельної ділянки, яка раніше була вкрита водою, засипана; разом з тим, інша частина цієї земельної ділянки залишається покритою водою;

- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 як у 2005 році так і на даний час є частиною озера Вирлиця та значна її площа вкрита водою, можна побачити також на супутникових знімках, які є у вільному доступі в мережі Інтернет;

- інженером-землевпорядником, залученим для участі у огляді земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:171:0034 площею 19,72 га та 8000000000:90:171:0036 площею 6,17 га в районі озера Вирлиця, було виконано геодезичну зйомку вказаних земельних ділянок , що зафіксовано в протоколі огляду місця події від 23.09.2022. За результатами геодезичної зйомки інженером-землевпорядником складено план-схеми земельних ділянок, які надані в оренду ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" оспорюваним рішенням Київської міської ради від 07.07.2005. За результатами зйомки встановлено, що земельна ділянка площею 19,72 га з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 знаходиться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги, а також в межах водоохоронної зони озера Вирлиця;

- усі наведені докази, зокрема й складені за результатами геодезичної зйомки схеми, на яких доступно для візуального сприйняття зображено накладення площі земельної ділянки та меж прибережної захисної смуги, у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що спірна земельна ділянка площею 19,72 га з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 входить в межі проектного заповідання природнього комплексу, в межі прибережної захисної смуги і водоохоронної зони озера Вирлиця та за своїми характеристиками є землею водного фонду;

- з моменту резервування у 1994 році озера Вирлиця площею 120 га під заповідання по даний час ця територія має особливий статус і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта (озера);

- цільове призначення спірної земельної ділянки було змінено при її передачі в оренду відповідачу-2, проте така незаконна зміна не має правового значення, оскільки статус спірної земельної ділянки першочергово визначається розташуванням на ній водного об`єкта (озеро Вирлиця), який до того ж зарезервовано для заповідання, та його прибережної захисної смуги та водоохоронної зони і, відповідно, спеціальним режимом цих територій;

- встановлене спірній земельній ділянці цільове призначення - для житлової та громадської забудови - жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, оскільки з моменту резервування озера Вирлиця під заповідання ця територія має особливий статус і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об`єкта водного фонду;

- рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184 щодо надання спірної земельної ділянки в оренду ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" стосується зарезервованих під заповідання земель та земель водного фонду, які не можуть надаватись у користування під комерційну забудову, таке рішення суперечить ч.ч. 1, 2 ст. 58, ч. 4 ст. 59, ст. 60, ч. 1 ст. 61 ЗК України, ст.ст. 4, 80, ч. 3 ст. 85, ст.ст. 87, 88, ч.ч. 1, 2 ст. 89 ВК України, ст. ст. 5, 60 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та порушує інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 21, 152, 155 ЗК України є підставою для визнання його незаконним та скасування в частині земельної ділянки площею 19,72 га;

- оскільки при укладенні згаданого договору вимоги ч.ч. 1, 2 ст. 58, ч. 4 ст. 59, ст. 60, ч. 1 ст. 61 ЗК України, ст.ст. 4, 80, ч. 3 ст. 85, ст.ст. 87, 88, ч.ч. 1, 2 ст. 89 ВК України, ст. ст. 5, 60 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" не дотримані, є визначені ст.203, 215 ЦК України правові підстави для визнання договору оренди від 09.11.2005, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ", недійсним;

- посилаючись на ст. 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України, для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні нею шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034) від 06.05.2020 № 52161024 за ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ"з одночасним припиненням права оренди вказаного товариства на зазначене майно;

- право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 наразі зареєстровано за ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ", проте в силу законодавства вона не може перебувати в оренді з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури, тому права територіальної громади м. Києва на реалізацію всіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом зобов`язання ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" звільнити ділянку площею 19,7194 га (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034).

Прокурор наголошує, що вказаний спір про звільнення земельної ділянки зумовлений тим, що спірна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача у порушення установлених вимог закону, оскільки цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належним йому майном.

Ураховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, оскільки земельна ділянка водного фонду продовжує перебувати у користуванні ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ", а тому порушення прав її законного володільця - територіальної громади міста Києва - на реалізацію усіх правомочностей власника триває, прокурор вказує, що зазначений позов заявлено в межах позовної давності.

Позиція відповідача-1

Київська міська рада зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, діяла виключно в межах її повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та не могла володіти інформацією, викладеною лише у 2022 році. Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів недотримання приписів статті 186-1Земельного кодексу України з боку Київської міської ради під час затвердження проекту землеустрою.

У письмових поясненнях Київська міська рада просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позиція відповідача-2

Відповідач-2 проти позовних вимог прокурора заперечує, посилаючись на таке:

- відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ", вказані земельні ділянки, у тому числі спірна, були надані відповідачу-2 у повній відповідності з чинним на той момент законодавством України та підтверджується численними документами, які містяться у вказаному Проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

- на момент розробки та погодження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034, вона не знаходилась у прибережній захисній смузі озера Вирлиця, оскільки ця обставина перевірялась відповідними службами міста на підставі вичерпних документів, та була ними погоджена щодо відведення вказаної земельної ділянки;

- факт затвердження Проекту відведення земельної ділянки Київською міською радою свідчить про законність наданої в оренду вказаної земельної ділянки;

- відповідач-1, приймаючи оскаржуване рішення, діяв виключно в межах його повноважень та у спосіб, визначений Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні",

- прокурором не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що місце розташування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку;

- відповідач-2 зазначає про необхідність врахування висновоків Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Сполученого Королівства";

- Господарським судом міста Києва розглядалась аналогічна справа за позовом заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" про визнання незаконними та скасування рішення Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки;

- вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" повернути спірні земельні ділянки фактично заявлені в інтересах та на користь Київської міської ради, яка має процесуальний статус відповідача у даній справі, що прямо суперечить нормам процесуального законодавства;

- відповідач-2 наголошує, що зважаючи на характер спірних правовідносин, є всі підстави вважати, що у заявленому прокурором позові не вбачається ознак негаторного позову, а отже за наявності порушень законодавства при передачі в оренду спірної земельної ділянки відповідачу-2 просимо суд застосувати позовну давність.

Також під час розгляду справи відповідачем-2 подано заяву про застосування строку позовної давності.

Позиція третьої особи-1

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пірог Юлія Сергіївна надав пояснення, в яких зазначено, що нотаріусом 27.04.2020 проведено державну реєстрацію права власності за Київською міською радою на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 та 04.05.2020 - державна реєстрація права оренди за ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" з дотриманням усіх вимог чинного законодавства України. Третя особа-1 також зазначила, що у разі визнання судом незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 та визнання недійсним договору оренди від 09.11.2005, третя особа-1 не заперечує проти скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пірог Ю.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.05.2020 № 52161024. У письмових поясненнях третя особа-1 просить суд здійснювати розгляд справи без її участі.

Позиція третьої особи -2

Третя особа-2 позовні вимоги прокуратури підтримує, просить суд позов задовольнити, зазначаючи, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням законодавства, а спірна земельна ділянка знаходиться в прибережних захисних смугах озера Вирлиця та відноситься до земель водного фонду. Також третя особа-2 заперечує викладені відповідачами-1,2 у відзивах на позов аргументи.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно із представлених учасниками справи доказів, судом встановлено, що рішенням Київської міської ради народних депутатів від 17.02.1994 №14 "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві" затверджено перелік (додаток № 3) природних територій та об`єктів, що резервуються для заповідання.

Відповідно до пункту 5 зазначеного переліку (додаток № 3) озеро "Вирлиця" площею 120 га у Харківському районі м. Києва (наразі - Дарницький район) зарезервовано для заповідання.

З 1994 року по теперішній час рішення про оголошення озера Вирлиця об`єктом природно-заповідного фонду Київською міською радою не прийнято.

Рішенням Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва" передано ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельні ділянки загальною площею 25,89 га на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, в тому числі:

земельну ділянку № 1 площею 19,72 га - в довгострокову оренду на 25 років для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови;

земельну ділянку № 2 площею 6,17 га (в межах прибережних захисних смуг) - в короткострокову оренду на 5 років для благоустрою прилеглої території за рахунок земель запасу водного фонду.

09.11.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 09.11.2005 за реєстровим № 829 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10.11.2005, про що зроблено запис за № 63-6-00308.

У відповідності до умов договору, відповідач-1 на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184, зобов`язався за актом приймання-передачі передати, а відповідач-2 - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 197194 кв.м. яка розташована на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури.

Відповідно до пункту 3.1 договору його укладено на 25 (двадцять п`ять) років. При цьому доданий прокурором до позову засвідчений примірник договору містить рукописні виправлення у тексті пункту 3.1 договору із зазначенням іншого строку дії договору - п`ять років.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2006 у справі №2-4638/06, що набрало законної сили, укладений між Київською міською радою та ТОВ ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" договір оренди земельної ділянки від 09.11.2005 визнаний недійсним у частині зміни строку оренди шляхом виправлення терміну дії договору з 25 років на 5 років та встановлено, що договір укладено на 25 років.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 у справі №910/4654/16 задоволено позов заступника прокурора м. Києва та внесено зміни до пункту 4.2. договору оренди земельної ділянки від 09.11.2005, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" та викладено його у наступній редакції: "4.2. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки на період будівництва (до моменту введення торгівельного комплексу в експлуатацію), після введення об`єкта в експлуатацію у розмірі 4,0% (чотирьох відсотків) від її нормативної грошової оцінки".

Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.05.2020 за ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 19,7194 га (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034) з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури; строк оренди: 10.11.2023 з правом пролонгації.

Підставою внесення запису про реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки є рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пірог Ю.С. про державну реєстрацію № 52161024 від 06.05.2020.

З наданої прокурором інформації Державного земельного кадастру України та Публічної кадастрової карти України, земельна ділянка площею 19,7194 га з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 є комунальною власністю, має цільове призначення за кодом 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку); категорію земельної ділянки не визначено.

Актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 25.04.2013, складеним Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, у 2013 році ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" розпочато підготовчі роботи з вертикального планування території.

У листі від 18.08.2022 №01-12/643 Басейнове управління водних ресурсів середнього Дніпра зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 площею 19,7194 га є мілководною заболоченою частиною озера Вирлиця, що межує з проспектом Бажана, була передана в оренду з земель комунальної власності міста Києва з кодом цільового призначення 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури. Разом з цим, земельна ділянка є землями водного фонду, присвоєний код цільового призначення не відповідає вимогам чинного законодавства щодо використання земель водного фонду.

За інформацією Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України (лист від 04.07.2022 №114/232) земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 є частиною озера Вирлиця; підтвердженням цього є результати досліджень, які було проведено Інститутом зоології, відповідно до яких ця ділянка майже повністю вкрита рослинними комплексами, характерними для мілководних частин водойм, а також там мешкає значна кількість видів птахів, ссавців, амфібій та риб, пов`язаних з водоймами (можливо також використання більш широкого терміну - водно-болотні угіддя).

Інститутом зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України розроблено наукове обґрунтування включення до складу ландшафтного заказника місцевого значення "Озеро Вирлиця" в Дарницькому районі м. Києва, земельних ділянок, що розташовані на проспекті Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця), в тому числі земельної ділянки площею 19,7194 га (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034). Згідно з даним обґрунтуванням, описані в ньому земельні ділянки являють собою водно-болотні угіддя та частину акваторії озера Вирлиця вздовж північного берега озера. Ці болотисті заплави знаходяться в межах прибережної захисної смуги озера та є єдиними острівцями природної екосистеми та оселищем птахів, серед яких більшість є охоронними видами. Крім того, ці болотисті заплави є місцем нересту 3-х червонокнижних видів риб (ялець звичайний, карась звичайний, а також в`язь), мають багате видове різноманіття рослинності (прибережні зарості повітряно-водяної рослинності). Угруповання макрофітів виконують важливу функцію пригнічення росту та розвитку синьо-зелених водоростей, тобто попереджають "цвітіння" води. Знищення середовища існування цих рослинних угруповань, а саме мілководдя та прибережної-захисної смуги, призведе до значного збільшення токсикантів у довкіллі

На підтвердження доводів, що станом на час відведення земельної ділянки під забудову є частиною озера Вирлиця та значна її площа вкрита водою, прокурором у матеріали справи надано космічні знімки земельної ділянки площею 19,7194 га (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034), надані Державним космічним агентством України на запит Київської міської прокуратури.

Як встановлено судом станом на час відведення земельної ділянки в оренду, а також на час вирішення спору ні документацією із землеустрою, ні містобудівною документацією не встановлені межі водоохоронних зон та межі прибережних захисних смуг озера Вирлиця.

Одночасно, інженером-землевпорядником (Литвин І.А., кваліфікаційний сертифікат №011815 від 12.12.2014), залученим для участі у огляді земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:171:0034 площею 19,72 га та 8000000000:90:171:0036 площею 6,17 га в районі озера Вирлиця, було виконано геодезичну зйомку вказаних земельних ділянок, що зафіксовано в протоколі огляду місця події від 23.09.2022. За результатами геодезичної зйомки інженером-землевпорядником складено план-схеми земельних ділянок, які надані в оренду ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" рішенням Київської міської ради від 07.07.2005 №608/3184. Згідно із план-схемами земельних ділянок, земельна ділянка площею 19,72 га з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 знаходиться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги.

Разом з тим, Київською міською радою надано у матеріали справи копії матеріалів кадастрової справи №Д-0652 ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ", згідно із яких слідує, що проєкт відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" було погоджено із всіма державними органами, передбаченими вказаним Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 667 від 26.05.2004.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями прокуратури про незаконність надання відповідачеві-2 в оренду земельної ділянки площею 19,72 га з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури, оскільки представлені прокуратурою докази, зокрема складені за результатами геодезичної зйомки схеми, на яких доступно для візуального сприйняття зображено накладення площі земельної ділянки та меж прибережної захисної смуги, у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що спірна земельна ділянка входить в межі проектного заповідання природнього комплексу, в межі прибережної захисної смуги і водоохоронної зони озера Вирлиця та за своїми характеристиками є землею водного фонду. Відтак, передача спірної земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури за доводами прокурора суперечить ч.ч.1, 2 ст.58, ч.4 ст.59, ст.60, ч.1 ст.61 ЗК України, ст.ст.4, 80, ч. 3 ст.85, ст.ст.87, 88, ч.ч.1, 2 ст.89 ВК України, ст.ст.5, 60 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 76)). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). А відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 70)).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява №42454/02, § 35).

Прокурор у цій справі, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) погодилася з аргументами прокурора, що Конституція України та Закон України "Про прокуратуру" надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що прокурор оскаржив рішення сільської ради, саме тому, визначивши останню відповідачем, він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)).

Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Аналогічні висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункти 77-83)).

З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, при оскарженні незаконних рішень органу місцевого самоврядування та правочинів щодо незаконного розпорядження землею за його участі, прокурор вправі на власний розсуд звернутися до суду, або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган місцевого самоврядування відповідачем, або в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.

Частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно із ст.10 Закону України Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені територіальної громади функції і повноваження місцевого самоврядування здійснюють місцеві ради.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 124 ЗК України, до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань про передачу землі у користування.

Згідно із п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статі 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами чинного законодавства України визначено, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Зважаючи на ознаки нормативно-правового й індивідуального актів, спірне рішення є актом індивідуальної дії, оскільки: виданий відповідачем у результаті реалізації владних управлінських функцій суб`єкта розпорядження землями комунальної власності; не розрахований на багаторазове застосування.

Прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

У Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин " між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 викладено правовий висновок, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Подібну правову позицію також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17.

Суд зазначає, що рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва", як ненормативний акт органу місцевого самоврядування є підставою виникнення ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" права користування земельною ділянкою площею 19,72 га кадастровий номер 8000000000:90:171:0034 для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури. На підставі зазначеного рішення між Київською міською радою та ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" укладений договір земельної ділянки від 09.11.2005.

Однак, разом із цим, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 справі вказала, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність наказу ГУ Держземагентства у Харківській області без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Пред`являючи цей позов прокурор посилається на те, що спірна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача в порушення установлених вимог закону, оскільки цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо. Оскільки, зайняття земельних ділянок фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, прокурор стверджує, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005 в частині земельної ділянки площею 19,72 га; визнання недійсним договору оренди від 09.11.2005, скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.05.2020 № 52161024 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2076119880000) з одночасним припиненням права оренди ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" на нього; зобов`язання ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" звільнити земельну ділянку площею 19,7194 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, з приведенням її у придатний для використання стан. Зазначений позов пред`явлений прокурором як негаторний.

За змістом статей 19, 20 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За змістом статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень про надання земельних ділянок, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

За змістом статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно із ст.85 ВК України у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Одночасно відповідно до статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, на землі прибережних захисних смуг поширюється особливий порядок їх надання й використання. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59-61 ЗК України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.

У відповідності до ч.2 ст.58 ЗК України, для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони (ч.1 ст.87 ВК України).

Згідно з ч.6 ст.87 ВК України порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них (далі - Порядок № 486).

У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України (пункт 4 Порядку).

Пунктом 10 Порядку № 486 (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Згідно із п.5 Порядку № 486розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Відповідно до п.6 Порядку № 486 межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням: рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега; цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюються.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов`язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (ч.7 ст.87 ВК України).

Отже, законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проєкту землеустрою та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

При цьому, інформування усіх заінтересованих осіб щодо меж водоохоронних зон виконує з одного боку функцію захисту прав та інтересів громади, а з іншого - конкретної особи, яка бажає отримати земельну ділянку, яка межує з землями водного фонду.

Станом на час відведення земельної ділянки в оренду, а також на час вирішення спору ні документацією із землеустрою, ні містобудівною документацією не встановлені межі водоохоронних зон та межі прибережних захисних смуг озера Вирлиця.

Втім, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 ЗК України, статтею 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку визначення. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Відповідно до паспорту водного об`єкта, погодженим Державним агентством водних ресурсів від 02.10.2018 озеро "Вирлиця" площею 110,1440 га, розташоване у Дарницькому районі в межах м. Києва. Тип водного об`єкта - озеро. У розділі VII "Характеристика прибережних захисних смуг" зазначено, що відповідно до ст.88 ВК України ширина прибережної захисної смуги для озер - 100 м. У межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Згідно із наданих прокурором у матеріали справи листа від 18.08.2022 №01-12/643 Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 площею 19,7194 га є мілководною заболоченою частиною озера Вирлиця, що межує з проспектом Бажана, є землями водного фонду.

За інформацією Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України (лист від 04.07.2022 №114/232) земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 є частиною озера Вирлиця.

Згідно із науковим обґрунтуванням включення до складу ландшафтного заказника місцевого значення "Озеро Вирлиця" в Дарницькому районі м. Києва, земельних ділянок, що розташовані на проспекті Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця), в тому числі земельної ділянки площею 19,7194 га (кадастровий номер 8000000000:90:171:0034), розробленим Інститутом зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України, описані в ньому земельні ділянки являють собою водно-болотні угіддя та частину акваторії озера Вирлиця вздовж північного берега озера; ці болотисті заплави знаходяться в межах прибережної захисної смуги озера та є єдиними острівцями природної екосистеми та оселищем птахів, серед яких більшість є охоронними видами.

Також згідно із план-схемами земельних ділянок, складеними інженером-землевпорядником (Литвин І.А., кваліфікаційний сертифікат №011815 від 12.12.2014), залученим для участі у огляді земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:90:171:0034 площею 19,72 га та 8000000000:90:171:0036 площею 6,17 га в районі озера Вирлиця, земельна ділянка площею 19,72 га з кадастровим номером 8000000000:90:171:0034 знаходиться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги.

В протоколі огляду місця події від 23.09.2022 інженером-землевпорядником вказано, що земельна ділянка з кадастровими номерами 8000000000:90:171:0034 площею 19,72 значною мірою знаходиться під водною гладдю озера Вирлиця.

При цьому, як зазначалося вище, рішенням Київської міської ради від 07.07.2005 №608/3184 передано ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельні ділянки загальною площею 25,89 га на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, в тому числі:

земельну ділянку № 1 площею 19,72 га - в довгострокову оренду на 25 років для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови;

земельну ділянку № 2 площею 6,17 га (в межах прибережних захисних смуг) - в короткострокову оренду на 5 років для благоустрою прилеглої території за рахунок земель запасу водного фонду.

Предметом спору у цій справі є земельна ділянка площею 19,72 га.

Одночасно судом встановлено, що пунктом 5.5. рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва" зобов`язано ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 15.12.2004 №19-12658, Київської міської санітарно-епідеміологічної станції від 22.05.2005 №1228, Управління охорони навколишнього природного середовища від 21.02.2005 №071/04-4-19/372, від 02.02.2005 №071/07-7-10/4511, дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" від 20.01.2005 №93, комунального підприємства "Київський метрополітен" від 20.01.2005 №295-Н, Державного підприємства "Проектний інститут "Укрметротунельпроект" від 22.12.2004 № К-09/1288.

15.12.2004 року Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища надано висновок вих.№19-12658 щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при затвердженні проекту відведення земельної ділянки, в якому зазначено, що для надання земельної ділянки ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" для будівництва торгівельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури на просп. Бажана (в районі оз. Вирлиця) необхідно до затвердження проекту відведення земельної ділянки прийняти рішення Київради, в тому числі: землі в районі просп. Миколи Бажана (в районі оз. Вирлиця) вивести з території зелених насаджень загального користування та відвести їх до категорії земель за відповідним призначенням; внести зміни до Генерального плану розвитку міста, а саме територію в районі просп. Миколи Бажана (в районі оз. Вирлиця), вилучити з категорії земель зелених насаджень загального користування та перевести за функціональним призначенням до території громадських будівель та споруд. З урахуванням зазначених вимог Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища не заперечувало проти надання в оренду на 25 років земельної ділянки в установленому законодавством порядку ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ".

У наявному в проєкті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки висновку Київської міської санепідстанцїї від 22.02.2005 № 1228 (висновок №321 від 22.03.2005 щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову) зазначено про наявність на окремих ділянках землевідводу заболочення. У висновку вказано, що у відповідності до Генерального плану розвитку міста, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804, згідно висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 15.12.2004 № 19-12698, територія за функціональним призначенням належить до території зелених насаджень загального користування. Листом Інститут Генерального плану міста Києва від 20.01.2005 № 93 відведення земельної ділянки ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" погоджується тільки під торговельно-розважальний та офісно-виставковии комплекс з урахуванням вимог Водного та Земельного кодексів України щодо надання у користування земель в межах прибережних захисних смуг та дотримання режиму і землекористування на них із зовнішньою межею прибережної смуги оз.Вирлиця на відстані 50 м від проектного урізу води та врахування режиму землекористування в межах санітарно-захисної зони / від Бортницької станції аерації (БСА).

Київською міською санепідстанцїєю надано висновок, що земельна ділянка орієнтовною площею 32,706 га придатна для будівництва - торгівельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури для ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" при умові надання в оренду земельної ділянки на 25 років, в межах визначених Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища та Головним управлінням земельних ресурсів і виконання особливих умов щодо землекористування в межах санітарно-захисної смуги Бортницької станції аерації і прибережно-захисної смуги оз.Вирлиця, згідно з чинним санітарним законодавством.

У висновку Управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 21.02.2005 №071/04-4-19/372 вказано, що частина землевідводу відноситься до водоохоронної зони, а також прибережної захисної смуги. Управління у своєму висновку зазначило, що ширина прибережної-захисної смуги озера Вирлиця уздовж урізу води у межений період становить 100 м.

При цьому, висновком Управління охорони навколишнього природного середовища від 21.02.2005 №071/04-4-19/372 не заперечувало проти відведення ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельної ділянки будівництва та експлуатації торгівельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури на просп. м. Бажана (в районі оз. Вирлиця) в Дарницькому районі м. Києва

Висновком Дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" від 20.01.2005 №93 погоджено відведення земельної ділянки ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" під торгівельно-розважальний та офісно-виставковий комплекс з урахуванням вимог Водного та Земельного кодексів України щодо надання у користування земель в межах прибрежних захисних смуг та дотримання режиму землекористування на них. Зовнішня межа прибережної захисної смуги оз. Вирлиця встановлюється на відстані 50 м. від проектного урізу води. У додатку до вказаного листа наведено схему розташування зазначеної земельної ділянки.

Листом Державного підприємства "Проектний інститут "Укрметротунельпроект" 22.12.2004 № К-09/1288 інститут не заперечував проти розміщення торгівельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональн планувальної структури в районі оз. Вирлиця поряд зі спорудами Сирецько-Печерської лінії метрополітену.

За результатами розгляду проєкту відведення земельних ділянок ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва відповідачем-2 отримано позитивний висновок державної землевпорядної експертизи складений Київським міським головним управлінням земельних ресурсів за №02-17 від 25.02.2005.

Із наявних у проєкті відведення документів можна дійти висновку про наявність у ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" обмеження щодо забудови земельної ділянки, а саме: наявна пряма заборона здійснювати будь-яке будівництво в межах прибережної захисної смуги, та покладений обов`язок облаштування, в межах цієї зони парку. В межах прибережних захисних смуг відповідачу-2 надано в короткострокову оренду земельну ділянку площею 6,17 га для благоустрою прилеглої території за рахунок земель запасу водного фонду.

Натомість з проєкту відведення земельних ділянок вбачається, що земельна ділянка площею 19,72 га передавалася відповідачу-2 в користування для будівництва експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови не за рахунок прибережних захисних смуг.

У зазначених матеріалах відсутні дані про те, що спірна земельна ділянка (земельна ділянка площею 19,72 га) знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера Вирлиця.

Докази того, що вказані вище документи складені з порушенням чинних на той час правил та процедур прокурор суду не надав.

У той же час, проект відведення земельних ділянок ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" було погоджено із всіма уповноваженими органами, передбаченими Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

При цьому, судом встановлено, що у 2013 році заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005, оскільки при його прийнятті були порушені норми чинного законодавства України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі №910/10544/13, яке набрало законної сили, у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва відмовлено.

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії" (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

У рішенні ЄСПЛ у справі "ЦЕНТР "УКРАСА" проти України" від 25.11.2021 (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що остаточне рішення і призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції).

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі №910/10544/13 встановлено, що проєкт відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" було погоджено із всіма державними органами, передбаченими вказаним Порядком розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 667 від 26.05.2004 (землевласником, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини); під час розгляду зазначеної справи встановлено факт отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи №02-17 від 25.02.2005, складеного Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, що відповідає вимогам п. 2.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 р. № 391, за змістом якого організація і проведення державної експертизи здійснюється Київським міським головним управлінням земельних ресурсів. У справі №910/10544/13 судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" дотримано встановленого законом порядку погодження проєкту землеустрою відповідними органами, а сам проєкт відведення правомірно було затверджено оспорюваним рішенням Київської міської ради №608/3184 від 07.07.2005.

Оцінюючи представлені учасниками справи у матеріали справи докази, враховуючи, встановлені вище судом обставини, що у проєкті відведення земельних ділянок відсутні дані про те, що спірна земельна ділянка (земельна ділянка площею 19,72 га) знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера Вирлиця, матеріали справи не містять доказів того, що вказані вище документи складені з порушенням чинних на той час правил та процедур, а Товариством з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ", у свою чергу, дотримано встановленого законом порядку погодження проєкту землеустрою відповідними органами, що було також встановлено рішенням суду у справі №910/10544/13, суд вважає суперечливими доводи прокурора щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, а також незаконної зміни цільового призначення землі.

При цьому, суд ставив перед прокурором як ініціатором спору питання щодо призначення експертизи у справі з метою встановлення обставин чи спірна земельна ділянка площею 19,72 га знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера Вирлиця, однак, прокурор зазначив про відсутність необхідності в експертному дослідженні, посилаючись на розгляд спору по суті за наявними у матеріалах доказами.

Одночасно, надаючи оцінку доводам відповідача-2 щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, суд зазначає таке.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає у тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів, допущені під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна у попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

Таким чином, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З урахуванням ст.1 Першого протоколу до Конвенції, враховуючи завдання господарського судочинства - справедливості, а також критерії правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на встановлені судом вище обставини, що Товариством з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" дотримано встановленого законом порядку погодження проєкту землеустрою відповідними органами, можна дійти висновку, що подача позову прокурором з метою позбавлення відповідача-2 права оренди може свідчити про непропорційне втручання у право відповідача-2 на мирне володіння своїм майном, а саме: правом оренди земельної ділянки, відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції.

З приводу посилань прокурора на порушення приписів ст.55 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", суд зазначає наступне.

Так, частиною 1 статті 55 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) з метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об`єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування.

Території, що резервуються з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резервування. При цьому власникам та користувачам природних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов`язаних з обмеженням господарської діяльності, можуть встановлюватися пільги з урахуванням статті 49 цього Закону.

Рішення про резервування приймаються органами, уповноваженими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об`єктів природно-заповідного фонду на основі в порядку, передбаченому статтями 52 і 53 цього Закону.

Як встановлено судом, рішенням Київської міської ради народних депутатів від 17.02.1994 №14 "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві" затверджено перелік (додаток № 3) природних територій та об`єктів, що резервуються для заповідання.

Відповідно до пункту 5 зазначеного переліку (додаток № 3) озеро "Вирлиця" площею 120 га у Харківському районі м. Києва (наразі - Дарницький район) зарезервовано для заповідання.

Втім, з 1994 року по теперішній час, що також зазначається і прокурором, рішення про оголошення озера Вирлиця об`єктом природно-заповідного фонду Київською міською радою не прийнято.

Посилання прокурора на те, що згідно із ч.3 ст.55 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" встановлені обмеження щодо провадження на таких земельних ділянках, а саме: провадження на таких територіях діяльності, що призводить до зміни угідь, на земельних ділянках усіх категорій земель (боліт, степів, сіножатей, пасовищ, земельних лісових ділянок) забороняється, суд відхиляє, оскільки зазначена редакція статті 55 Закону була викладена згідно із Закону України від 28.04.2021 р. № 1423-IX, тобто станом на час виникнення спірних відносин була відсутня.

Щодо доводів прокурора, що правова природа спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, оскільки зарезервована під заповідання земельна ділянка водного фонду продовжує перебувати у користуванні ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ", а відтак, прокурором пред`явлено позов як негаторний, то суд зазначає наступне.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування, осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених ними вимог.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Відповідно до статті 391 ЦК України, згідно з якою власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.

У розумінні норм статті 391 ЦК України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Як свідчить аналіз вказаних норм, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 зауважує, що негаторний позов розглядається у цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі.

Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20).

Ураховуючи наведені правові позиції щодо застосування негаторного позову, виходячи з характеру спірних правовідносин сторін, суд зазначає, що рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 608/3184 стало підставою виникнення ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" права користування земельною ділянкою площею 19,72 га кадастровий номер 8000000000:90:171:0034 для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та на підставі зазначеного рішення між Київською міською радою, як органом, що представляє територіальну громаду міста Києва та ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" укладений договір земельної ділянки від 09.11.2005, тобто між сторонами виникли договірні відносини з оренди земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:90:171:0034.

Отже, спір у цій справі виник в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва (цивільні права та обов`язки якої здійснює Київська міська рада) є учасником зобов`язальних відносин та стороною спору.

Доводи прокурора, що у цій справі між позивачем, яким є прокурор, що діє в інтересах держави, та відповідачем-2 (ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ") договірні відносини відсутні, а Київська міська рада, з якою ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" наявні договірні відносини, виступає відповідачем-1 у справі, суд вважає помилковими, оскільки в силу наведених вище приписів ст.10, 16, 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 144 Конституції України, статей 12, 116, 124 ЗК України від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, у цьому випадку Київська міська рада, яка в силу зазначених норм законодавства на підставі прийнятого нею рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки виступає стороною договірних відносин з суб`єктом, який набуває право користування відповідною земельною ділянкою, у цьому випадку - з відповідачем-2 (ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ").

У контексті наведеного, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року по справі №761/3884/18, у якій ВП ВС зазначила, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Відтак, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

Відтак, наявність зобов`язальних відносин у цьому спорі між Київською міською радою, що в силу закону здійснює цивільні права та обов`язки територіальної громади міста Києва, та відповідачем-2 унеможливлює пред`явлення негаторного позову.

Окрім того, суд зауважує, що у цьому випадку відсутня така характерна ознака негаторного позову як протиправне вчинення відповідачем-2 (ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ") перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, оскільки як встановлено судом вище Товариством з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" було дотримано встановленого законом порядку погодження проєкту землеустрою відповідними органами, а сам проєкт відведення затверджено оспорюваним рішенням Київської міської ради №608/3184 від 07.07.2005.

Посилаючись на те, що позов є негаторний, прокурор посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-4,від 11.09.2019 № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №752/3093/19, від 08.09.2021 у справі № 330/441/18.

Суд зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п.6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Так, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах, на які посилається прокурор, неодноразово вказувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Втім, у справах №487/10128/14-ц, 487/10132/14-ц, №469/1044/17 та № 372/1684/14-ц предметом розгляду були вимоги стосовно визнання незаконними і скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право власності та витребування земельних ділянок з підстав їх незаконної передачі у приватну власність.

Вказане свідчить про неподібність правовідносин у наведених справах, з правовідносинами, що склалися у справі №910/10049/22, предметом розгляду в якій є вимоги, про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, договору оренди, скасування рішення державного реєстратора та звільнення земельної ділянки.

Суд зауважує, що справах №487/10128/14-ц, 487/10132/14-ц, №469/1044/17 № 372/1684/14-ц, а також № 504/2864/13-ц вимоги щодо повернення земельної ділянки були пред`явлені до кінцевого набувача, з яким у позивача були відсутні договірні відносини.

У справі № 504/2864/13-ц заявлені вимоги про визнання недійсним протоколу проведення земельних торгів з продажу земельної ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки та зобов`язання кінцевого набувача повернути земельну ділянку, а відтак правовідносини у зазначеній справі є відмінними від правовідносин у розглядуваній справі.

У справі № 330/441/18 про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області про передачу земельної ділянки в оренду, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, та зобов`язання повернути на користь Кирилівської селищної ради земельну ділянку, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду самостійно, зазначив, що органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру. Однак, згідно із постанови КМУ №442 від 10.09.2014 не передбачено повноважень щодо звернення вказаного органу до суду з позовом про скасування рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів, а також про повернення земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Тобто у зазначеній справі № 330/441/18 на відміну від справи №910/10049/22 між відповідачем та органом, який може захистити інтереси держави та відповідно бути позивачем у справі (Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру) були відсутні договірні відносини.

У справі №145/2047/16-ц про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними судами встановлено обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував. Тож, у цьому випадку Велика Палата Верховного Суду враховуючи, що ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав (договори є такими, що не укладені), зазначила, що ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

У справі №653/1096/16-ц позовні вимоги стосуються виселення із службового житла та, на відміну від справи №910/10049/22, не стосуються земельних правовідносин, а фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.

Правовідносини у справі №752/3093/19 також пов`язані з вибуттям земельних ділянок у приватну власність, однак не стосуються об`єктів водного фонду.

Отже, беручи до уваги викладене та правові позиції, викладені у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, за висновком суду доводи прокурора про застосування до спірних правовідносин приписів ст.391 ЦК України та наявності обґрунтованих підстав для звернення із негаторним позовом є помилковими.

За таких обставин, виходячи з вище викладеного у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:171:0034 шляхом визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005; визнання недійсним договору оренди від 09.11.2005; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.05.2020 № 52161024 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2076119880000) з одночасним припиненням права оренди ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" на нього; та зобов`язання ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" звільнити земельну ділянку площею 19,7194 га, кадастровий номер 8000000000:90:171:0034, з приведенням її у придатний для використання стан.

Під час розгляду цієї справи відповідачем-2 подано заяву про застосування позовної давності.

Можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд зазначає, що початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Київська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, у цьому випадку з моменту прийняття рішення від 07.07.2005 № 608/3184 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. Миколи Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі м. Києва" передано ТОВ "МРІЯ-ІНВЕСТ" земельні ділянки загальною площею 25,89 га на просп. м. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва та укладення договору оренди.

При цьому, як встановлено судом вище у 2013 році заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 608/3184 від 07.07.2005, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 19,72 га.

Ураховуючи вище наведені висновки щодо помилкового обрання прокурором у цій справі способу захисту шляхом пред`явлення негаторного позову, суд відхиляє доводи прокурора, що цей позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Відтак, у цьому випадку відсутні підстави для застосування позовної давності, оскільки відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується за наявності порушеного права особи.

Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ-ІНВЕСТ" про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:171:0034.

Судовий збір за позовом відповідно до ст. 129 ГПК України залишається за прокуратурою.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.02.2023.

Суддя С.О. Турчин