Рішення

від 09.02.2023 по справі 308/7885/14-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/7885/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання - Матіко Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали цивільної справи за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Середнянської селищної ради Ужгородського району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Ужгородська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на майно в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою про визнання заповіту недійсним, яку в ході розгляду справи уточнив, шляхом збільшення позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , 1931 р.н., відповідно до рішення виконкому Пацканівської сільської ради №18 від 18.09.1991 року та свідоцтва про право власності від 01.09.2008 р. визнаний власником будинку АДРЕСА_1 .

16.04.2008 р. ОСОБА_1 склав заповіт, який посвідчив секретар Пацканівської сільської ради Лесьо Т.Ю., який було зареєстровано за № 94, де було зазначено, що все належне йому майно, заповідає своїй доньці ОСОБА_2 , 1956 р.н.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , 1931 р.н. - помер.

Заповіт ОСОБА_1 , посвідчений секретарем Пацканівської сільської ради Лесьо Т.Ю., який зареєстровано за № 94, позивач вважає недійсним.

Зазначає, що його батько ( ОСОБА_1 1931 р.н.) не міг добровільно скласти оскаржуваний заповіт та його власноручно підписати, оскільки останній був важко хворий та немічний. Вважає, що його батько заповіт не підписував.

З огляду на вказані обставини та з урахуванням приписів ст.1257 ЦК України, позивач просить суд визнати вказаний заповіт недійсним, скасувати свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 від 07.10.2009 р., зареєстроване в реєстрі за №1-707 та державну реєстрацію права власності на підставі даного свідоцтва № НОМЕР_1 від 23.10.2009 року, визнати за ним право власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 , а саме на частку в розмірі 1/6 частини житлового будинку, з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що за адресою АДРЕСА_1 та зареєструвати у встановленому законом порядку.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Скрипченко Д.В. в судове засідання подав заяву про розгляд справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив такі задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мовчан О.О. в судове засідання подав заяву про розгляд справи у його відсутності. У поданій заяві заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні таких.

Представник Ужгородської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, в тому числі й шляхом повідомлення на офіційному веб сайті судової влади.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1931 р.н., відповідно до рішення виконкому Пацканівської сільської ради №18 від 18.09.1991 року та свідоцтва про право власності від 01.09.2008 р. визнаний власником будинку АДРЕСА_1 .

16.04.2008 р. ОСОБА_1 склав заповіт, який посвідчив секретар Пацканівської сільської ради Лесьо Т.Ю., який було зареєстровано за № 94, згідно якого, все належне йому майно, заповідає своїй доньці ОСОБА_2 , 1956 р.н., з чим позивач категорично не погоджується.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-3,5,6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що його батько не міг добровільно скласти оскаржуваний заповіт та його власноручно підписати, оскільки останній був важко хворий та немічний, а тому вважає, що підпис на оспорюваному заповіті виконаний не його батьком ОСОБА_1 , а іншою особою.

Статтею 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначених у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частина четверта статті 207 ЦК України передбачає, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Згідно частини другої статті 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.

Згідно зі статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно пункту 1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р., нотаріус посвідчує заповіти фізичних осіб з повною цивільною дієздатністю, у тому числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається. У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача. Заповіт особисто підписує заповідач.

Пунктом 2.1. розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.

Посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 ЦК України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням точного місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (пункти 1.1., 1.4. розділу ІІІ Порядку).

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.3 розділу II зазначеного Порядку, відповідно до якого у разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Копія документа, за яким встановлюється особа, долучається до примірника документа, який залишається у справах органу місцевого самоврядування.

У статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Також, як роз`яснено у пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам Цивільного Кодексу України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;

2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

В судовому засіданні встановлено, що заповіт, складений 16.04.2008 р. ОСОБА_1 та посвідчений секретарем Пацканівської сільської ради Лесьо Т.Ю., який було зареєстровано за № 94 відповідає вищенаведеним вимогам закону.

При цьому, судом не встановлено, що будучи важко хворим ОСОБА_1 на момент складання та посвідчення заповіту не мав змоги самостійно підписати заповіт. Доказів протилежного судом не здобуто, а позивачем не надано.

Стосовно доводів позивача про те, що оспорюваний заповіт не був підписаний особисто заповідачем ОСОБА_1 слід зазначити наступне.

За клопотання позивача у справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу за результатами проведення якої судовим експертом складено висновок №15/372 від 25.12.2015 року.

З вказаного висновку вбачається, що підпис у графі «Підпис» від імені ОСОБА_1 у заповіті від 16.04.2008 року, зареєстрований в реєстрі під №94, виконаний не ОСОБА_1 .

Згідно з ст. 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 11 Постанови №8 Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах» від 30 травня 1997 року судам слід мати на увазі, що первинною є експертиза, при проведенні якої об`єкт досліджується вперше. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта.

Встановлено, що у справі судом було призначено проведення повторної експертизи, що свідчить досліджена судом Ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 03.10.2018 року. (Т.2 а.с. 205-207).

Так, як слідує з мотивувальної частини даної ухвали суду, в такій містяться наступні обґрунтування та твердження, які суд також вважає слушними та підставними, зокрема :

«Як встановлено судом в ході розгляду справи з показань свідка Лесьо Т.Ю. , вона, будучи секретарем виконавчого комітету Пацканівської сільської ради посвідчила 16.04.2008 року заповіт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На час підписання заповіту ОСОБА_1 перебував у нормальному психологічному стані. Заповіт підписувався останнім лише у її присутності, будь-яких інших осіб не було. Заповіт підписувався ОСОБА_1 лежачи. Як випливає з Висновку експерта від 25.12.2015 року №15/372 Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Кормош О.В. (далі - Висновок експерта), підпис у графі «Підпис» від імені ОСОБА_1 у заповіті від 16.04.2008 р., зареєстрований у реєстрі під № 94, виконаний не ОСОБА_1 . Допитаний у судовому засіданні експерт Кормош О.В. зазначив, що свій висновок підтверджує, в той же час зазначив, що підпис зроблений у незвичному стані. Під час проведення експертизи було враховано вік особи та стан здоров`я. Разом з тим, таких вихідних даних, як вчинення підпису, v лежачому положенні, йому не надавались. Також експерт зазначив, що підпис може залежати від віку людини, положення в якому його зроблено тощо. В той же час, як випливає із вказаного Висновку, експертом не брався до уваги той факт, що ОСОБА_1 підписував заповіт лежачи. Зазначене, на думку суду, могло вплинути на висновок експерта, а відтак останній викликає сумніви в його правильності. Зважаючи на вищенаведене, беручи до уваги те, що підписання заповіту здійснювалося заповідачем ОСОБА_1 у лежачому стані, що є суттєвою обставиною, яка не була врахована під час проведення первинної експертизи, потребувало вирішення по суті, у зв`язку з чим у справі було призначено повторну судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступне запитання: «Чи виконано підпис на заповіті ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , посвідченому секретарем Пацканівської сільської ради 16.04.2008 року, зареєстрованому в реєстрі під №94 від імені ОСОБА_1 самим ОСОБА_1 , враховуючи, що підпис здійснено у лежачому положенні?».

Згідно висновку експерта №1850-20 від 12.06.2020 року за результатом проведення повторної почеркознавчої експертизи: Рукописний запис: « ОСОБА_1 » та підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» заповіту ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , посвідченого 16.04.2008 секретарем виконавчого комітету Пацканівської сільської ради Лесьо Т.Ю., зареєстрованого в реєстрі під №94, виконаний самим ОСОБА_1 (Т.3 а.с 123-129).

Так, вказаний висновок проведеної повторної експертизи є більш повним та в такому експертом вирішено поставлене йому запитання із врахуванням всіх обставин справи.

З огляду на зазначене, судом не може бути взято до уваги висновок експерта №15/372 від 25.12.2015 року, оскільки такий є неповним та суперечить висновку проведеної повторно почеркознавчої експертизи.

Крім цього, як слідує з описової частини висновку проведеної повторної експертизи, причини розбіжностей висновків (первинної та повторної) - неправильна оцінка виявлених ознак експертом, що проводив первинну експертизу.

Вказані твердження ставлять під сумнів правильність проведеної по справі первинної експертизи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК).

Висновки про те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його волі ґрунтуються лише на припущенням позивача за позовом, а будь-яких доказів на підтвердження таких обставин в розумінні положень ст. 76 ЦПК України суду не надано.

Особистий підпис заповідача у заповіті свідчить про вільне волевиявлення заповідача, й обставини, які вплинули на волевиявлення заповідача, судом не встановлені.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази про те, що оспорюваний заповіт був підписаний не заповідачем ОСОБА_1 , а іншою особою. Відтак, суд не приймає до уваги відповідні твердження позивача.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають, оскільки докази які б однозначно та безальтернативно вказували на наявність підстав визнання правочину недійсним, у матеріалах справи відсутні, а відтак спірний заповіт є чинним і визнанню недійсним не підлягає.

Що стосується позовних вимог щодо скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на майно в порядку спадкування, то суд вважає, що такі є похідними від первісної вимоги, а тому не підлягають до задоволення.

Крім того, згідно ч. 9 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України та висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати понесені стороною позивача розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203,215,1233,1234,1257 ЦК України, ст.ст. 2-13, 141, 258, 259, 264, 265, 268,352,354,355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Середнянської селищної ради Ужгородського району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Ужгородська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на майно в порядку спадкування - відмовити.

Арешт накладений Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25.07.2014 року на нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 - скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 17.02.2023 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк