Постанова

від 06.02.2023 по справі 910/16330/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2023 р. Справа№ 910/16330/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

секретар судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Купайгородського Е.О.;

від відповідача: Макарчук Л.Л.;

від третьої особи: Лисик Г.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 (повний текст рішення підписано 06.07.2022)

у справі №910/16330/21 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл Ю Сі Ті Компані"

до Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту інформаційно-комунікаційних технологій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 18 784 966,06 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дабл Ю Сі Ті Компані" (надалі - "Товариство") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (надалі - "Підприємство") про стягнення 18 784 966,06 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався, що Підприємство прострочило виконання своїх зобов`язань за договором №4794 про надання послуг від 02.03.2019 з оплати наданих позивачем у період з 01.08.2020 по 30.09.2020 послуг, у зв`язку з чим, у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 5 712 709,33 грн. Крім того, посилаючись на прострочення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором, позивач вказує про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 107 993,68 грн, нарахованих за період з 29.01.2021 по 15.09.2021, а також інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн, нарахованих з лютого по серпень 2021 року та упущеної вигоди у сумі 12685194,43грн за період з18.09.2020 по 28.12.2020.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл Ю Сі Ті Компані" задоволено повністю.

Стягнуто з Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл Ю Сі Ті Компані" заборгованість у розмірі 5 712 709,33 грн, 3% річних у розмірі 107 993,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 279 068,62 грн, збитки у розмірі 12 685 194,43 грн, судовий збір у розмірі 281 774,49 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 60 000 грн.

Задовольняюючи позовні вимоги суд дійшов висновку, що матеріалами справи належним чином підтверджується, що на виконання умов договору у період серпень - вересень 2020 року (до моменту блокування замовником можливості надання виконавцем послуг-18.09.2020) позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 5 712 709,33 грн., грошове зобов`язання по оплаті яких мало бути виконано до 10.12.2020 (за серпень 2020 року) та до 16.01.2021 (за вересень 2020 року), однак, у визначені строки не було виконано замовником. Вказаний розмір заборгованості не спростовано відповідачем в межах розгляду даної справи та доказів на її погашення на момент прийняття рішення судом першої інстанції не надано. За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості за надані послуги у розмірі 5 712 709,33 грн є правомірними та обґрунтованими. Також судом встановлено, що відповідач у встановлений договору строк свого обов`язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань і він вважається таким, що прострочив, тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов до висновку про обґрунтованість та правомірність вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн. та 3% річних у розмірі 107 993,68 грн.

Крім того, суд першої інстанції вважав належним чином доведеними доводи позивача відносно позбавлення його можливості отримання очікуваного доходу за договором у загальному розмірі 12 685 194,43 грн. протягом періоду з 18.09.2020 по 28.12.2020, з моменту фактичного блокування Підприємством можливості виконання Товариством своїх обов`язків за договором, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому, що сторони уклали угоду від 10.07.2020 «Про встановлення порядку здачі-приймання звітності», якою змінили порядок здачі-приймання звітності» та за вказаних обставин, виконавець (позивач) повинен був за серпень 2020 року надавати КП ГІОЦ звітність про надані послуги за новими формамами звітності за формою "Е", "Ж", "І", зведеної форми "Д". Ненадання позивачем з серпня 2020 року звітності за новими формами, не дозволило КП ГІОЦ перевірити якість та кількість послуг виконавця за серпень-вересень 2020 року, про що КП ГІОЦ повідомило позивача листами від 16.09.2020 № 02-2049 та від 20.10.2020. Також ненадання позивачем звітів унеможливило КП ГІОЦ прийняти послуги за вказаним актом, оскільки позивачем у порядку, встановленому договором, не було підтверджено факту надання послуг. Отже, позивачем було порушено процедуру приймання-передачі наданих послуг, тому висновок суду першої інстанції про порушення відповідної процедури приймання послуг зі сторони КП ГІОЦ є, на думку відповідача, протиправним та не підтверджується належними та допустимими доказами.

Також скаржник звертає увагу, що суд прийняв оскаржуване рішення із виходом за межі позовних вимог, зокрема щодо дослідження періоду заборгованості, а саме - період послуг за липень 2020 року не входив до позовних вимог і не стосується предмету спору, та приняв рішення виключно на припущеннях щодо обставин, які стосуються технічної можливості у позивача надавати послуги за договором, відключення та підключення позивача до програмного забезпечення КП ГІОЦ з викривленням показань свідків.

Апелянт також зазначає, що через відмову Товариства від виконання договору Підприємство було змушене власними силами здійснювати надання відповідних послуг із супроводу веб-порталів та телекомунікаційних систем, у зв`язку з чим, настали об`єктивні підстави для відмови від послуг та розірвання договору; позивачем у спірний період (з серпня по вересень 2020 року) не підтверджено належними та допустимими доказами обсяги наданих послуг та їх погодження сторонами договору, а також факт прийняття таких послуг Підприємством, в той час, як докази, що записані на CD-R диски подані позивачем з порушенням ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть братись судом до уваги; припинення надання послуг за договором позивачем та прийняття ним факту розірвання договору свідчать про відсутність правових підстав для стягнення упущеної вигоди та штрафних санкцій.

Крім того, апелянт посилається на те, що застосований судом розрахунок середньоденної вартості послуг суперечить умовам додаткової угоди від 22.04.2020 до договору, в якій визначено, що вартість послуг за договором формується на основі робочої людино-години фахівця ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані».

Скаржник звертає увагу, що позивач не звертався до КП ГІОЦ із скаргами щодо вчинення з боку КП ГІОЦ будь-яких дій, спрямованих на створення обмежень чи перешкод для позивача у виконанні ним умов договору, жодних намірів чи вимог щодо продовження надання послуг після 25.09.2020 від позивача до відповідача не надходило. Тобто, доказів вжиття заходів, спрямованих на одержання доходів позивачем до суду не надано. А відсутність протиправної поведінки з боку КП ГІОЦ підтверджується, зокрема листом СКП «Київтелесервіс» від 26.05.2022 №053/06-285, в якому зазначено, що жодного блокування номерів телефонів, які використовувались позивачем для надання послуг з технічної підтримки користувачів не було, показами свідків, поясненнями представника третьої особи, протоколами нарад та листами позивача та відповідача.

На думку апелянта, судом першої інстанції було невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, при цьому суд застосував ст. ст. 651, 907 Цивільного кодексу України, хоча необхідно було керуватися ст. 612 Господарського кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу третьої особи

У свою чергу, підтримуючи доводи апеляційної скарги, Департамент інформаційно-комунікаційних технологій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у своєму відзиві, наданому до суду 05.10.2022, зазначає, що рішення суду є незаконним та необгрутованим, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, представник третьої особи вказує, що твердження позивача, що відповідачем був заблокований технічний доступ персоналу позивача до інформаційно-телекомунікаційних систем/серверів відповідача у зв`язку з чим, позивач не мав змоги належним чином виконувати договір № 4794 від 02.03.2020 про надання послуг, і факт встановлений судом першої інстанції у рішенні суду від 16.06.2022 не відповідає фактичним обставинам справи, а також не підтверджено жодним належним, допустимим доказом згідно із вимогами ст. ст. 74,76,77 ГПК України.

Представник третьої особи звертає увагу суду, що умовами договору не передбачено надання будь-якого постійного доступу позивачу до інформаційно-телекомунікаційних систем/серверів відповідача, а тому КП ГІОЦ не мало підстав як для надання позивачу постійного доступу до інформаційно-телекомунікаційних систем/серверів так і для його блокування.

Посилання суду першої інстанції на п. 4.8.9 додатку №1 до договору свідчить про неправильне застосування судом умов договору, оскільки виходячи із змісту п. 4.8.9 додатку №1 до договору вбачається, що віддалений доступ до Систем надається відповідачу: «В узгоджені Сторонами терміни..», тобто доступ надається тимчасово, у терміни обумовлені сторонами.

Крім того, представник третьої особи зазначає, що позивач не надав жодного належного, допустимого доказу, який би підтвердив звернення позивача до відповідача про такий доступ і що у доступі позивачу було відмовлено або доступ не був наданий. Судом першої інстанції не досліджувались зазначені обставини.

Також, позивачем не надано до суду належних, допустимих доказів про обмеження доступу позивача до контактних номерів телефонів. В той же час, позивач не обґрунтовував свій позов саме обмеженням йому доступу до телефонних номерів.

Предстаник третьої особи вважає, що позивач не спростував надані третьою особою докази на підтвердження тих обставин, що за період з 01.01.2020 до 31.12.2020 ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» не звертався до Департаменту/КП ГІОЦ із жодним зверненням, заявкою, листом щодо надання доступу до інформаційних, телекомунікаційних або інформаційно-телекомунікаційних систем, як це передбачено Положенням про забезпечення захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районних в місті Києві державних адміністраціях, підприємствах, установах та організаціях, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва або передані до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Предстаник також стверджує, що позивачем не надані докази до суду першої інстанції належного виконання ним зобов`язань за договором у спірний період, а саме - докази надання послуг із супроводу, впровадження та підтримки створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, веб-порталів та сервісів (пункти 1.1., 1.2. договору). Висновки суду першої інстанції про належність виконання позивачем умов договору і надання відповідних послуг ґрунтуються лише на відповідних актах приймання-передачі наданих послуг, які не були прийняті відповідачем, повернуті позивачу згідно із п.п. 5.2.5 п. 5 розділу 5 договору, оскільки останні не відповідали умовам договору і містили помилки. Судом першої інстанції у рішенні суду не спростований факт невідповідності актів приймання-передачі наданих послуг вимогам договору, а позивачем не надано доказів, які б підтверджували направлення на адресу відповідача актів, оформлених належним чином.

Натомість, як зазначалось у поданих поясненнях третьої особи та на підтвердження наданими доказами відповідачем, у період з серпня по вересень 2020 року спостерігалось збільшення скарг користувачів на неналежну роботу служб підтримки користувачів інформаційно-телекомунікаційних систем, що також не спростовано представником позивача.

Крім того, представник третьої особи наголошує, що судом першої інстанції не вірно застосовані норми матеріального права, зокрема ст. 3 Бюджетного кодексу України в частині встановлення факту оплати за вересень 2020 року № 7/4794 до 16.01.2021, оскільки згідно із зазначеною вище статтею бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. У зв`язку із зазначеним, бюджетні зобов`язання попереднього періоду не можуть переходити на інший бюджетний період.

Також представник третьої особи вважає, що судом першої інстанції не вірно застосовані норми матеріального права, а саме ст. 22 ЦК України, ст.ст. 216, 217, 224, 218, 225 ГК України, в частині стягнення з КП ГІОЦ упущеної вигоди в сумі 12 685 194,43 грн, оскільки вартість наданих послуг у розрахунковому періоді прямо залежить від кількості звернень користувачів, тобто витрачених ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» на надання послуг людино-годин, а тому ТОВ «Дабл Ю Сі Ті Компані» повинно було ґрунтовно, з наданням відповідних доказів, підтвердити, що до кінця дії договору (28.12.2020), реально надало б КП ГІОЦ послуги на суму упущеної вигоди, зазначену у позовній заяві, цих доказів у справі немає і позивачем вони не були надані.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дабл Ю Сі Ті Компані"

Позивач відзив на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не надав, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2022 передані на розгляд колегії суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий суддя, судді Ткаченко Б.О., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022

відмовлено Комунальному підприємству "Головний інформаційно-обчислювальний центр" у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/22 та апеляційну скаргу залишено без руху.

09.08.2022 Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" подало до Північного апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з оригіналом платіжного доручення № 101 від 03.08.2022 на суму 422 661,74 грн.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2022 у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, справа передана на розгляд колегії суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий суддя, судді Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2022

відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/22 та розгляд справи призначено на 10.10.2022.

10.10.2022 судове засідання не відбулось через загрозу ракетних обстрілів, призначену справу було знято з розгляду.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2022 у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. на лікарняному, справа передана на розгляд колегії суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий суддя, судді Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 прийнято справу № 910/16330/21 до провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у складі суддів: головуючий суддя- Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Коротун О.М. та призначено розгляд справи на 21.11.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 оголошено перерву у розгляді справи № 910/ 16330/21 до 08.12.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 оголошено перерву у розгляді справи № 910/ 16330/21 до 16.01.2023.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023 у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, справа передана на розгляд колегії суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий суддя, судді Гарилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 прийнято справу № 910/16330/21 до провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у складі суддів: головуючий суддя- Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М. та призначено розгляд справи на 30.01.2023.

Протокольною ухвалою суду від 30.01.2023 оголошено перерву у розгляді справи до 06.02.2023.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 16.01.2023 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 16.01.2023 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи у судовому засіданні апеляційної інстанції 16.01.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

02.03.2020, за результатами проведення закупівлі "Супровід, впровадження та підтримка створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, вебпорталів та сервісів за кодом ДК 021:015 (CPV) "Єдиний закупівельний словник" - 72250000-2 Послуги, пов`язані із системою та підтримкою" між Підприємством (замовник) та Товариством (виконавець) було укладено договір про надання послуг №4794 (надалі - договір), у відповідності до умов п.п. 1.1, 1.2 якого погоджено, що виконавець зобов`язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, надати замовникові послуги (Супровід, впровадження та підтримка створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, вебпорталів та сервісів за кодом ДК 021:015 (CPV) "Єдиний закупівельний словник" - 72250000-2 Послуги, пов`язані із система та підтримкою), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно з п.п. 1.3, 1.4 договору обсяги закупівлі послуг, що надаються за цим договором, можуть бути зменшенні замовником у залежності від реального обсягу фінансування та наявних потреб. Перелік та зміст послуг, що є предметом договору, строки їх надання, технічні та інші вимоги до предмета договору визначаються в Інформації про необхідні технічні, якісні, кількісні та інші характеристики предмета закупівлі (Технічні вимоги) (додаток №1 до договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що виконавець повинен надати замовнику послуги, якість яких відповідає положенням даного договору, вимогам законодавства України та загальноприйнятим умовам надання такого роду послуг.

Положеннями п.п. 3.1-3.3 договору встановлено, що ціна даного договору становить 37 611 000,00 грн. з урахуванням ПДВ. Вартість договору включає в себе всі витрати, пов`язані з підготовкою, наданням послуг, а також з урахуванням усіх можливих податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Розрахунки за надані послуги здійснюються щомісяця відповідно до ст. 49 Бюджетного кодексу України в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 60 (шістдесяти) робочих днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг за відповідний період та за умови здійснення відповідного бюджетного фінансування на рахунок замовника.

Відповідно до п.п. 4.2, 4.4, 4.5 договору строк надання послуг: з дати отримання письмової заявки від замовника до 28.12.2020. Надання послуг за цим договором здійснюється відповідно до вимог додатку №1 до цього договору. Акт (акти) приймання-передачі наданих послуг, перелік документації та результати наданих послуг, що підлягають складанню та передачі виконавцем замовнику під час та після закінчення дії договору, визначаються цим договором та додатком №1 до нього та надаються виконавцем щомісячно не пізніше 5 робочого дня місяця, наступного за звітним місяцем.

Пунктом 4.6 договору встановлено, що приймання результатів наданих послуг здійснюється з урахуванням їх відповідності вимогам даного договору впродовж 5 (п`яти) робочих днів комісією замовника за участю виконавця. Робота комісії завершується складанням протоколу з висновком про відповідність (невідповідність) наданих послуг вимогам договору, а також, у разі виявлення комісією невідповідностей вимогам договору, зазначенням переліку необхідних доопрацювань і строки їх виконання.

Згідно з п.п. 4.7-4.9 договору замовник впродовж 10 (десяти) робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі наданих послуг зобов`язаний надіслати виконавцю підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або подати вмотивовану відмову від їх прийняття. У разі вмотивованої відмови замовника від прийняття результатів надання послуг сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доопрацювань і строками їх виконання. Виконавець зобов`язаний впродовж 7 (семи) календарних днів або в інший узгоджений із замовником строк без додаткової оплати вжити всіх заходів та усунути недоліки відповідно до акта з переліком необхідних доопрацювань.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що замовник зобов`язаний: своєчасно та у повному обсязі сплачувати вартість належним чином наданих послуг з урахуванням вимог п.п. 3.3-3.5 договору (п.п. 5.1.1); приймати надані послуги згідно з актами приймання-передачі наданих послуг (п.п. 5.1.2); на вимогу виконавця надавати йому інформацію, необхідну для надання послуг за цим договором (п.п. 5.1.3); призначити особу, відповідальну за взаємодію з фахівцями виконавця для надання виконавцем послуг за цим договором (п.п. 5.1.4); при виявленні недоліків та дефектів під час використання результатів наданих послуг невідкладно інформувати про це виконавця (п.п. 5.1.5).

Пунктом 5.2 договору встановлено, що замовник, серед іншого, має право: достроково розірвати цей договір, повідомивши про це виконавця письмово у строк за 20 (двадцять) календарних днів до дати розірвання договору, узгодивши з виконавцем усі умови розірвання договору (п.п. 5.2.1); зменшувати в односторонньому порядку обсяг закупівлі послуг та відповідно ціну цього договору в залежності від реального фінансування видатків та потреб (п.п. 5.2.4); повернути виконавцю акти приймання-передачі наданих послуг без здійснення оплати у разі неналежного оформлення документів, зазначених у розділі 4 договору (п.п. 5.2.5); відмовитись від приймання послуг, якщо вони не відповідають умовам договору (п.п. 5.2.7); у будь-який час до закінчення строку дії договору відмовитися від послуг виконавця, здійснивши з ним розрахунки за фактично надані послуги шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору (п.п. 5.2.9).

Відповідно до п.п. 5.3, 5.4 договору виконавець зобов`язаний: надати послуги у строки, встановлені цим договором (п.п. 5.3.1); забезпечити надання послуг, якість та комплектність яких відповідає умовам, встановленим цим договором та вимогам додатку №1 до цього договору (п.п. 5.3.2). Виконавець має право: своєчасно та у повному обсязі отримувати плату за надані послуги у порядку, визначеному цим договором (п.п. 5.4.1); достроково закінчити надання послуг за письмовим погодженням із замовником (п.п. 5.4.2); призупинити надання послуг по договору у випадку порушення замовником строків оплати наданих послуг, крім з причин, визначених п.п. 3.3 - 3.5 договору (п.п. 5.4.3).

Згідно з п. 10.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 28.12.2020, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань за даним договором - до повного виконання їх сторонами.

У додатку №1 до договору сторонами було погоджено інформацію про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмету договору (технічні вимоги).

На виконання умов договору виконавцем було надано, а замовником прийнято послуги за період з березня по червень 2020 року, про що між сторонами було складено акти приймання-передачі наданих послуг: за період з 02.03.2020 по 31.03.2020 №1/4794 від 31.03.2020; за період з 01.04.2020 по 30.04.2020 №2/4794 від 30.04.2020; за період з 01.05.2020 по 31.05.2020 №3/4794 від 31.05.2020; за період з 01.06.2020 по 30.06.2020 №4/4794 від 30.06.2020, на загальну суму 15 253 415,60 грн.

У період з 12.06.2020 по 07.08.2020 замовником в якості оплати отриманих від виконавця у період з березня по червень 2020 року послуг було перераховано на користь останнього грошові кошти у загальному розмірі 15 253 415,60 грн., що підтверджується виписками з рахунку позивача та платіжними дорученнями №26 від 12.06.2020, №27 від 12.06.2020, №44 від 27.07.2020, №49 від 07.08.2020.

В подальшому, виконавцем було складено та передано замовнику акти приймання-передачі наданих послуг за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 №5/4794 на суму 3 959 680,64 грн. та за період з 01.08.2020 по 31.08.2020 №6/4794 на суму 3 959 768,30 грн.

16.09.2020 листом №02-2049 "Про повернення актів приймання-передачі наданих послуг" Підприємство повідомило Товариство про те, що ним було отримано акти приймання-передачі наданих послуг за липень та серпень (в 2-х примірниках) засобами поштового зв`язку, але без затверджених звітів виконавця за формою "Е", "Ж", "І", зведеної форми "Д", навчальних матеріалів, відомостей до машинного носія, що передбачені додатком №1 до договору, у зв`язку з чим, звернуло увагу на те, що виконавець не надав оформлені належним чином та в повному обсязі документи, які передбачені розділом 4 договору та є необхідними для початку процедури приймання-передачі послуг за договором за відповідні місяці, що виключає можливість їх прийняття замовником. Тому, Підприємство листо повернуло Товариству без підписання акти приймання-передачі наданих послуг за липень та серпень (в 2-х примірниках) для оформлення результатів наданих послуг відповідно до умов договору.

Листом від 22.09.2020 №02-2082 "Про розірвання договору" Підприємство звернулося до Товариства з повідомленням про розірвання договору, в якому вказувало на те, що з 18.09.2020 виконавець повністю припинив надання послуг із супроводу, впровадження та підтримки створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, веб-порталів та сервісів, а тому подальше виконання умов договору втратило інтерес для Підприємства, у зв`язку з чим, останнє відмовляється від прийняття виконання зобов`язань за договором в порядку ст. 612 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 611, 907 Цивільного кодексу України з 25.09.2020 розриває договір.

30.09.2020 листом №0109 "Відповідь на лист щодо наміру розірвати договір" Товариство повідомило Підприємство про свою незгоду із розірванням договору, зазначивши про відсутність правових підстав в останнього на вчинення таких дій в односторонньому порядку без погодження з виконавцем.

Листом №0111 від 09.10.2020 Товариство направило на адресу Підприємства результати наданих послуг за вересень 2020 року (машинний носій інформації - 1 примірник, CD-R диск; відомість машинного носія інформації - 2 примірники, кожний на одному аркуші; акт №8/4794 приймання-передачі наданих послуг за період з 01.09.2020 по 30.09.2020 - 2 примірники, кожний на одному аркуші) та просило прийняти їх у порядку, встановленому договором.

20.10.2020 листом №303-2972 "Про повернення кореспонденції" Підприємство повідомило Товариство про те, що на його адресу надійшла кореспонденція від виконавця, в якій містилися: супровідний лист від 09.10.2020 з вих. №0111 (вх. №303/3566 від 09.10.2020); (повторний) супровідний лист від 09.10.2020 з вих. №0111 (вх. №303/3639 від 19.10.2020); оригінал машинного носія інформації (DVD+R диск №1 із написом "Результати послуг вересень 2020 дог. №4794") в 1 (одному) примірнику; оригінал відомостей машинних носіїв інформації від 09.10.2020 - на 2(двох) аркушах в 2 (двох) примірниках; оригінал акту №7/4794 приймання-передачі наданих послуг за період з 01.09.2020 по 30.09.2020 за договором на 2(двох) аркушах в 2 (двох) примірниках; оригінал акту №6/4794 приймання-передачі наданих послуг за період з 01.08.2020 по 31.08.2020 за договором на 2(двох) аркушах в 2 (двох) примірниках; опис поштового вкладення. Однак, за результатами розгляду листа від 09.10.2020 з вих. №0111 вирішило повернути зазначені документи (в т.ч. без підписання акти приймання-передачі наданих послуг за серпень-вересень 2020 року) Товариству, оскільки останнім не підтверджено обсяги та факт виконання обумовлених договором послуг та споживання (прийняття) цих послуг Підприємством, що унеможливлює підписання ним актів наданих послуг за вересень 2020 року. При цьому, Підприємство також звернуло увагу Товариства на те, що за період з 01.09.2020 по 18.09.2020 виконавцем не підтверджено фактів надання замовнику послуг з супроводу та технічної підтримки користувачів ІТС, а за період з 18.09.2020 по 22.09.2020 замовником документально зафіксовано невиконання покладених на виконавця зобов`язань за цим договором, які полягають у нездійсненні супроводу та підтримки користувачів ІТС.

Платіжним дорученням №75 від 02.11.2020 замовником було перераховано на користь виконавця грошові кошти у розмірі 3 959 680,64 грн. в якості оплати згідно з актом приймання-передачі наданих послуг за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 №5/4794 від 15.10.2020.

Звертаючись з позовною заявою позивач послався на наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати за надані послуги згідно з умовами договору за серпень-вересень 2020 року у розмірі 5 712 709,33 грн., нарахованих за прострочення з оплати 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 387 062,30 грн., а також збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих протиправною відмовою від договору у розмірі 12 685 194,43 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (стаття 903 Цивільного кодексу України).

Так, договір №4794, укладений 02.03.2020 між Підприємством та Товариством за своєю правовою природою відноситься до договорів про надання послуг.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач вказує на те, що відповідач необґрунтовано відмовився від прийняття належним чином наданих йому послуг за договором у серпні-вересні 2020 року (повернув без підписання акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року) та їх оплати, а в подальшому протиправно заблокував можливість виконання позивачем договору в цілому з 18.09.2020 та розірвав його в односторонньому порядку з 25.09.2020.

В той же час, заперечуючи проти позову, а також у своїй апеляційні скарзі відповідач вказує на те, що саме позивачем у період серпень-вересень 2020 року було порушено взяті на себе зобов`язання за договором, адже фактично було припинено надання послуг користувачам, що підтверджується відповідними зверненнями користувачів на гарячу лінію, з яких вбачається, що визначені договором телефонні номери не відповідали, а отже, звернення не приймались, підтримка користувача фактично не надавалась, у зв`язку з чим, Підприємство втратило інтерес до подальшого існування правовідносин за договором і відмовилося від нього в силу порушення Товариством своїх зобов`язань (не надання обумовлених договором послуг).

Отже, фактичне вирішення спору у даній справі зводиться до встановлення обставин того, що саме зумовило припинення дії договору: неналежне виконання його умов виконавцем чи протиправна поведінка замовника щодо прийняття наданих послуг та подальшої їх оплати.

Так, умовами договору сторонами погоджена процедура прийняття щомісячно наданих послуг, зокрема в положенні пункту 4.6 договору зазначено, що приймання результатів наданих послуг здійснюється з урахуванням їх відповідності вимогам даного договору впродовж 5 (п`яти) робочих днів комісією замовника за участю виконавця, робота якої завершується складанням протоколу з висновком про відповідність чи невідповідність наданих послуг вимогам договору.

При цьому, у разі виявлення комісією невідповідностей наданих послуг вимогам договору, остання у відповідному протоколі зобов`язана зазначити перелік необхідних доопрацювань і строки їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, акти приймання-передачі наданих послуг за спірні місяці (серпень та вересень 2020 року) були направлені поштою замовнику, що підтверджується поверненням замовником акту за серпень листом від 16.09.2020 №02-2049, листом виконавця №0111 від 09.10.2020, описом-вкладення до листа №0405044482932 від 15.10.2020 та відповіддю замовника в листі від 20.10.2020 №303-2972.

Із листа замовника від 20.10.2020 №303-2972 вбачається, що останній як недолік вказує на те, що фактичне вкладення листа не відповідає опису, який в свою чергу не відповідає супровідному листу та повертає без підписання акти за серпень та вересень, і в додатках відображає повернення цих актів.

Отже, судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що сукупність наведених обставин дає підстави вважати, що такі акти (акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року) були направлені виконавцем замовнику та отриманні останнім.

Поряд з цим, безпосередній зміст листа виконавця №0111 від 09.10.2020, опис-вкладення до листа №0405044482932 від 15.10.2020 та лист замовника від 20.10.2020 №303-2972 свідчить про те, що разом з такими актами на адресу замовника було направлено додаткові матеріали на підтвердження фактичного надання послуг.

Положення п. 4.6 договору зводиться до того, що за наслідком місяця виконавець направляє замовнику акти з додатками (звітами за формами, передбаченими договором), а замовник організовує їх розгляд та прийняття власною комісією, на засідання якого запрошується виконавець.

Однак, доказів розгляду переданих виконавцем відповідних актів за надані послуги за серпень і вересень 2020 року комісією замовника у порядку, визначеному п. 4.6. договору, матеріали справи не містять.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що комісія не змогла здійснювати приймання послуг за серпень та вересень 2020 року, оскільки позивач не надавав звітність за новими формамами звітності, що не давало можливості комісії оцінити якість та об`єми послуг за спірний період, а тому були відсутні підстави для прийняття послуг, з огляду на таке.

За звичаями та практикою організації прийняття робіт чи послуг, саме на замовника покладено обов`язок розглянути акти та повідомити про наявність дефектів, адже у випадку відсутності зауважень, роботи/послуги вважаються виконаними та прийнятими без зауважень (якщо інше не передбачено договором, а в даному випадку договір не передбачає іншої процедури).

Із практики сторін прийняття послуг за попередні періоди (зокрема, послуг, наданих в липні 2020 року) акти розглядалися з прийняттям послуг "постійно діючою комісією з прийняття результатів виконання заходів комплексної міської цільової програми "електронна столиця" на 2019-2022 р., співвиконавцем яких є КП ГІОЦ" у складі 10 представників замовника (з яких 8 членів комісії) та одного представника виконавця - у голосуванні комісії брали участь 8 осіб виключно від замовника, що виключає твердження про спільність роботи такої комісії або неможливість її роботи без явки представника виконавця.

Як вбчається із матеріалів справи, ініціювання виклику представника виконавця для участі 14.09.2020 у прийнятті послуг за серпень 2020 року відбулося електронним листом від 10.09.2020, на який виконавець повідомив, що не може прийняти участь та просив погодити іншу дату. У подальшому, електронним листом замовник від 14.09.2020 повідомив виконавця про виклик для роботи в комісії на іншу дату, проте, 16.09.2020 замовник листом, за відсутності доказів збирання та розгляду послуг комісією чи додаткового виклику виконавця (в продовження послідовної поведінки замовника, викладеної у листі від 10.09.2020) повернув акт, матеріали справи іншого не містять.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року вважаються прийнятими замовником без зауважень, оскільки викладені вище обставини свідчать про те, що замовником було порушено процедуру прийняття наданих послуг за серпень та вересень 2020 року, і у не передбачений договором спосіб та всупереч раніше встановленій, і застосовуваній у правовідносинах сторін процедурі, відбулося неприйняття послуг за вказані місяці.

Стосовно того чи мало місце виключно формальне порушення замовником порядку прийняття послуг за спірні місяці, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції.

Так, будь-який замовник робіт/послуг не втрачає можливість доводити їх невиконання (а відтак і відсутність обов`язку для їх оплати) у зв`язку із підписанням акту (або юридичним фактом вважати такий акт прийнятим у зв`язку із відсутністю заперечень або порушенням передбаченого договором способу висловлення таких заперечень, що мало місце у даному випадку).

Тобто, за наявності формального прийняття послуг, замовник може доводити факт їх ненадання або наявності недоліків їх надання, проте на відміну від ситуації, коли акт не підписаний чи дотримана процедура внесення зауважень щодо його підписання, додатковий тягар доведення обставин ненадання послуг покладається саме на замовника.

Такий висновок ґрунтується на тому, що умовами договору (проект якого надано замовником в якості тендерної документації) передбачено, що комісія замовника могла на власному засіданні відхилити відповідний акт за надані послуги (тобто, надана перевага позиції замовника, адже виконавець не мав навіть права голосу у роботі комісії).

При цьому, з огляду на суть послуг, надання яких передбачено договором, доведення їх фактичного надання досить ускладнене, і тому, не реалізація замовником умов договору щодо роботи його комісії по прийняттю послуг (не дотримання визначеного договором порядку прийняття послуг) не може покладати додатковий тягар доказування на іншу сторону договору (виконавця).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції зазачив, що передбачене п. 5.2.7 договору право замовника відмовитися від приймання послуг, якщо вони не відповідають умовам договору, знаходиться у системному зв`язку із дотриманням визначеним у п.4.6 договору порядку встановлення невідповідності наданих послуг умовам договору, що реалізується виключно шляхом роботи комісії, адже іншого порядку виявлення та фіксування таких обставин умови договору не містять.

В той же час, як вже було встановлено судом, докази розгляду переданих виконавцем результатів надання послуг за серпень і вересень відповідних актів комісією замовника у порядку, визначеному п. 4.6. договору, у матеріалах справи відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо фактичного ненадання (неналежного надання) виконавцем у серпні та у вересні (до 18.09.2020) року послуг за договором, оскільки мали місце численні скарги користувачів на гарячу лінію з приводу роботи ІТС та підтримки користувачів ІТС, а також було порушено процедуру оформлення результатів передачі таких послуг, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, у листі замовника від 16.09.2020 №02-2049 "Про повернення актів приймання-передачі наданих послуг" мова йшла про ненадання виконавцем затверджених звітів за формами "Е", "Ж", "І", "Д", навчальних матеріалів та відомостей до машинного носія. Вказним листом було повернуто акт не тільки за серпень 2020 року, але й за липень 2020 року, і їх повернення було обґрунтовано однаковими підставами.

Однак, протоколом діючої комісії з прийняття результатів виконання заходів комплексної міської цільової програми "електронна столиця" на 2019-2022 р., співвиконавцем яких є КП ГІОЦ №5-4794 від 13.08.2020 послуги за липень 2020 року були прийняті в повному обсязі.

У подальшому, акт приймання-передачі наданих послуг за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 №5/4794 підписано 15.10.2020 з проведенням повної оплати таких послуг у листопаді 2020 року (платіжне доручення №75 від 02.11.2020).

В той же час, матеріали справи не містять доказів усунення виконавцем визначених у листі замовника від 16.09.2020 №02-2049 недоліків щодо документального оформлення та підтвердження наданих у липні 2020 року послуг.

Твердження представників відповідача та третьої особи про те, що наведене обумовлено зміною процедури прийняття послуг у середині липня 2020 року в частині зміни форми звітів є не переконливими, адже ні в протоколі комісії про прийняття, ні в жодному іншому документі, наданому до матеріалів справи, немає підтверджень цьому.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що логічним було б відображення у вказаному протоколі, що липень є перехідним місяцем, а тому прийняття звітів за старою формою є допустимим з переходом на нові звіти із серпня місяця 2020 року.

Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 , яка була виконавцем листа від 16.09.2020 та була присутня під час роботи комісії 13.08.2020, а відтак, достеменно знала про прийняття комісією послуг виконавця за липень 2020 року, проте у вказаному листі (через місяць) вказує на наявність недоліків вже прийнятих комісією звітів.

Більш того, такі зміни у формуванні звітності за липень 2020 року, з огляду на непослідовність дій замовника (прийняв 13.08.2020, повернув 16.09.2020, підписав акт 15.10.2020 за відсутності будь-яких дій з боку виконавця щодо цього, оплатив у листопаді 2020 року), виключають можливість зробити висновок, що зміна звітності була настільки істотною та принциповою для того, щоб повністю припинити прийняття та оплату послуг за договором.

Крім того, скарги користувачів на гарячу лінію надходили постійно, що підтверджується поясненнями представника третьої особи, яка вказувала на надходження 10-20 скарг навіть у місяці, в яких послуги були прийняті та оплачені замовником без будь-яких зауважень.

Отже, сама по собі наявність таких звернень (скарг) не може бути підтвердженням припинення надання відповідних послуг виконавцем з 01.08.2020.

Хоча в листі про розірвання договору від 22.09.2020 №02-2082 замовник вказує, що виконавець повністю припинив надання послуг за договором з 18.09.2020, що суперечить його ж твердженню про невиконання виконавцем своїх зобов`язань за договором з 01.08.2020.

З аналогічних обставин судом вірно відхилено покази свідка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині твердження, що виконавець фактично припинив надання послуг в період серпень-вересень (у частині до 17.09.2020) 2020 року.

Посилання представника відповідача також і в апеляційній скарзі на те, що у наведених твердженнях має місце різниця значення слів "повністю припинив" і "надавав неякісно", в аспекті того, що з 01.08.2020 надавав неякісно, а з 18.09.2020 взагалі припинив надання послуг, спростовуються відсутністю у матеріалах справи доказів виконання замовником передбачених п. 5.1.5 договору його обов`язків, а саме: щодо невідкладного інформування виконавця про виявленні недоліки та дефекти під час використання результатів наданих послуг. Однак, докази здійснення такого інформування з 01.08.2020 у матерілах відсутні.

Тобто, у випадку наявності інформації як про припинення виконавцем надання послуг, так і надання їх неякісно з 01.08.2020 без відповіді залишаються питання чому: а) не було жодного інформування/претензії до виконавця за півтора місяця з приводу цього, хоча договором визначені контактні особи, а судом встановлено, що листування щодо прийняття послуг у серпні мало місце (електронні листи від 10, 11 та 14 вересня); б) не було сплеску (значного збільшення кількості) скарг громадян у вказаний період.

Відтак, мало місце обставина за якої свідок ОСОБА_1 , будучи контактною особою з боку замовника за договором, вказує, що з 01.08.2020 послуги виконавцем не надавалися (були неякісні), однак, маючи можливість надіслати хоча б електронного листа та поскаржитися на це виконавцю - протягом 1,5 місяці не робить цього.

З огляду на викладене, послідовних та логічних доказів на спростування факту належного надання виконавцем послуг згідно з договором у період з 01.08.2020 до 17.09.2020 відповідачем не надано, тому колегія суддів вважає правомірним, прийняття судом першої інстанції актів приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року №№6/4794, 7/4794, як належне підтвердження надання визначених у них послуг за договором у вказаний період, які не відхилені відповідачем у передбачений договором спосіб.

Відповідач вказує, що протягом 18-22 вересня 2020 року ним проводилися фіксації надання послуг виконавцем, за наслідками якої було встановлено ненадання таких послуг, а, відтак, прийнято рішення про відмову від договору. А саме, на підставі наказу №109 від 18.09.2020 було створено комісію, яка під відеофіксацію дзвонила на визначені договором телефонні номери технічної підтримки ІТС, на яких, крім відповідача не було відповідей, що свідчить про неякісне, на його думку, надання послуг. На підтвердження цього надано накази, протоколи роботи комісії та відеофіксація.

В той же час, позивач вказує, що йому заблокували доступ до відповідних телефонних номерів, у зв`язку з чим, такі дзвінки не надходили на телефони позивача.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що спір в цій частині стосується суперечливих позицій сторін: позивача - внаслідок технічних дій відповідач обмежив можливість позивача одержувати електронні листи та телефонні дзвінки, а відповідача - така технічна можливість не обмежувалася, але позивач ніяких дій не вчиняв на виконання умов договору.

Досліджуючи вказані доводи сторін колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, виходяи з наступного.

Так, суть послуг в цій частині полягає у підтриманні телефонної підтримки (номери якої, закріплені за КП "ГІОЦ") та відповіді на електронні листи, що надходять на поштові скрині з доменним ім`ям kyivcity.gov.ua.

Приймаючи до уваги технічність характеру спірного питання, суд першої нстанції констатував, що матеріали справи не містять доказу у формі єдиного документу, який би надавав відповідь на нього на користь однієї із сторін.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд, застосовував стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та дійшов вірного висновку, що в даному випадку не мало місце порушення виконавцем умов договору 18-22 вересня 2020 року, з огляду на наступне.

Так, приймаючи наказ №109 від 18.09.2020 про припинення договірних відносин із позивачем Підприємство послалось на отриманням повідомлень щодо відсутності надання послуг за договором, хоча, як встановлено судом, добросовісною поведінкою замовника у випадку виявлення недоліків та дефектів під час використання результатів наданих послуг було б інформування виконавця відповідно до положень п. 5.1.5 договору.

На підтвердження того, що телефонні номери працювали відповідачем надано лист СКП "Київтелесервіс" №053/06-285 від 26.05.2022 про відсутність блокування роботи телефонних номерів у період з 01.08.2020 по 25.09.2020.

Однак, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, суть спірного питання не у блокуванні номеру, адже блокування є ненадходженням сигналу від КТС "Київтелесервіс" до абонента Підприємства чи Товариства, а саме в наступному надходженні сигналу до Товариства.

Так, свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали, що на підставі наказів №109 та №110 від 18.09.2020 ними та іншими членами комісії з 18 по 22 вересня 2020 року за рахунок власних можливостей надавалися послуги користувачам з такої підтримки.

В той же час, в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 зазначила, що переадресація дзвінків на Підприємство була здійснена в кінці вересня, тобто після розірвання договору.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що при допиті свідка ОСОБА_2 , на частину дзвінків 19.09.2020 згідно з протоколом комісії (який підписаний свідками) відповіли працівники Підприємства, що з одного боку суперечить поясненням свідка ОСОБА_1 про те, що переадресація почалася після 23.09.2020, а з іншого, не відповідає письмовим показам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що вони з 18.09.2020 власними силами здійснювали таку підтримку. Більш того, свідок ОСОБА_2 не міститься у переліку осіб, які мали б надавати послуги, а відповідальним призначено іншу особу (СтеценкаД.Г.)

Також судом першої інстанції з*ясовувалося в учасників процесу питання, яким чином відбувалася переадресація дзвінків на телефон виконавця, адже телефонні номери були виділені за договором саме замовнику та питання, як так відбулося, що 19.09.2020 на частину дзвінків відповіли працівники Підприємства. Однак, жодної переконливої відповіді представники відповідача та третьої особи щодо переадресації дзвінків не надали.

Судом критично оцінено протокол наради від 18.09.2020, яким доручено невідкладно врегулювати питання переадресації саме телефонних номерів, на які 19.09.2020 надавалась відповідь Підприємством, який надано до суду предстаником відповідача та судом долучено як доказ у справі, виходячи з наступного.

Так, свідок ОСОБА_1 , яка брала участь у даній нараді, у своїх поясненнях, наданих в судовому засіданні, нічого не вказала про дану нараду та взагалі про факт переадресації 18-19.09.2020.

Представник третьої особи Лисик Г.М., у судових засіданнях суду першої інстанції стосовно переадресації телефонних дзвінків нічого не змогла також пояснити.

Суд зазначив, що з протоколом наради надано внутрішні службові записки, проте зовнішнього листування (хоча б електронною поштою) про доведення власної волі до КТС "Київтелесервіс" (щодо переадресування) не надано, у зв`язку із тим, що електронні листи не збереглися, що викликає сумнів у проведені вказаної наради саме 18.09.2020.

Крім того, однією із осіб, яка визначена відповідальною за відповідь по лінії КиївID (додаток Б-6) вказано ОСОБА_1 , при тому, що саме ця особа здійснювала набір, що не узгоджується між собою.

Як встановив суд першої інстанції з пояснень учасників справи, хронологічна послідовність дій відповідача з 18.08.2020 була наступною:

- видача наказу №109 від 18.09.2020 "Про вжиття заходів", яким створено комісію з перевірки виконання послуг за договором (тобто, для підтвердження факту порушень);

- робота такої комісії 18.09.2020;

- нарада комісії 18.09.2020 (після того на телефонні номери ніхто не відповідав протягом доби, а частина номерів (ті що здійснена переадресація) були надзвичайно важливими;

- видача наказу №110 від 18.09.2020 "Про роботу окремих співробітників підприємства", яким залучено до роботи у вихідні дні 19 та 20 вересня 2020 року на повний робочий день 14 працівників Підприємства;

- переадресація частини номерів з 19.09.2020;

- робота комісії 19-21.09.2020.

Як вірно заначив суд, визначені накази №109 та №110 містять відмінність у преамбулі: "у зв`язку із отриманням повідомлень щодо відсутності надання послуг за Договором" (наказ №109) та "у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору" (наказ №110), що очевидно свідчить про різний час їх прийняття, а саме, після роботи комісії протягом 18.09.2020, адже іншим чином пояснити преамбули таких наказів не вбачається можливим.

Отже, спірним в даному випадку є питання чи міг відповідач фізично надавати послуги за договором у період з 18 по 21 вересня 2020 року,оскільки питання того, що такі послуги не надавалися позивачем не заперечується.

Такими доказами та послідовністю подій відповідач доводить, що 18-21.09.2020 позивач мав технічну можливість надавати послуги, проте не здійснював цього, а тому порушив зобов`язання за договором.

Разом із цим, суд відзначив суперечливість такої хронології в аспекті можливості позивача самостійно надавати послуги з 18.09.2020.

Суд звернув увагу на зміну позицій відповідача, де спочатку він зазначав, що комісія фіксувала ненадання позивачем послуг з 18 по 21 вересня 2020 року, а подальшому, все ж таки визнав, що частину дзвінків нібито переадресував в кінці дня 18.09.2020 та з 19.09.2020, у зв`язку із зафіксованими порушеннями 18.09.2020.

При цьому, в наказі №109 від 18.09.2020, який предував всім подіям, останнім абзацом пункту 2 вже було доручено заступнику керівника ОСОБА_3 вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення супроводу, впровадження та підтримки створених інформаційно-комунікаційних систем, платформ, веб-порталів та серверів власними силами Підприємства.

Тобто, до моменту початку роботи комісії існувала правова підстава для опрацювання телефонних дзвінків та відповіді на електронну пошту власними силами замовника, та спростовує доводи замовника, що переадресація була наслідком виявлених порушень.

При цьому, свідки в письмових поясненнях зазначили, що власними силами надавали послуги з 18.09.2020, що відповідає змісту наказу №109 від 18.09.2020.

Надання виконавцем послуг обумовлено наданням замовником йому віддаленого доступу до читання та внесення змін (за допомогою ПЗ) і безперешкодний фізичний доступ до Системи (п. 4.8.9 додатку №1 до договору) та наданням контактних телефонів, адрес електронної пошти, веб-адреси для комунікації з користувачами та Систему реєстрації звернень (Service Desk) (п. 3 додатку Б-1 до договору).

Сторонами не ставиться під сумнів, що з початку надання послуг за договором такі доступи були надані.

Без них є неможливим надання послуг, а надання доступу знаходиться у зоні можливостей замовника, адже він є користувачем послуг телефонії та доступу до електронної адреси з доменним ім`ям kyivcity.gov.ua.

Встановлення наявності правових підстав для ініціювання надання послуг, що передбачені договором та мають бути виконані виконавцем, власними силами замовника (наказ №109 від 18.09.2020, останній абзац пункту 2) дає підстави для висновку про порушення умов договору та найбільш вірогідним є висновок, що відповідач свідомо обмежив доступ позивач до Системи з 18.09.2020, що виключало можливість надання ним таких послуг.

Позивач мав для цього можливості та правову підставу (наказ №109 від 18.09.2020, останній абзац пункту 2).

Таким чином, відсутність відповіді на дзвінки з 18.09.2020 не свідчить про порушення виконавцем умов договору, а є наслідком обмеження замовником доступу позивача до Системи.

Так, судом першої інстанці було встановлено, що свідок ОСОБА_1 на запитання представника відповідача про наявність телефонного виклику-гудка на дзвінки 18.09.2020 підтвердила, що після прослуховування автовідповідача йшов дзвінок-виклик, проте при прослуховуванні відеозапису - таких викликів не було. Одразу по завершенню повідомлення автовідповідача припинялося з`єднання. Останнє з`єднання, яке міститься на відеозаписі 18.09.2020, з огляду на характер запитань, які ставила ОСОБА_1 , не дає підстав для встановлення особи, яка відповіла на дзвінок.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що вказані обставини, непослідовність та суперечливість доказів відповідача з огляду на порушення ним п. 5.1.5 договору щодо повідомлення виконавця про виявлені порушення, початок спірної ситуації після повернення актів 16.09.2020, з наступним прийняттям одного із таких актів, свідчить про недоведеність порушення позивача у припиненні наданні послуг за договором з 18.09.2020.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 907 Цивільного кодексу України встановлено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

За змістом п.п. 5.2.1, 5.2.9 договору замовник, серед іншого, має право: достроково розірвати цей договір, повідомивши про це виконавця письмово у строк за 20 (двадцять) календарних днів до дати розірвання договору, узгодивши з виконавцем усі умови розірвання договору; у будь-який час до закінчення строку дії договору відмовитися від послуг виконавця, здійснивши з ним розрахунки за фактично надані послуги шляхом підписання сторонами додаткової угоди до цього договору.

З огляду на викладені положення вбачається, що умовами договору не передбачено право замовника на одностороннє його розірвання (в т.ч. при неналежному виконанні його умов виконавцем), адже в будь-якому випадку розірвання могло мати місце не інакше як шляхом погодження умов такого розірвання сторонами (шляхом укладення додаткової угоди).

До того ж, судом на підставі зібраних в матеріалах справи доказів не встановлено наявності порушень виконавцем умов договору, в той час, як припинення виконавцем надання послуг з 18.09.2020 є наслідком дій замовника.

Відтак, відсутні правові підстави вважати, що договір міг бути розірваним з 25.09.2020 на підставі листа Підприємства від 22.09.2020 №02-2082 за будь-яких умов, адже таке розірвання не було погоджено виконавцем.

Отже, вирішуючи спір у даній справі, суд, на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, не встановив наявності факту неналежного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором, зокрема, у серпні-вересні 2020 року, в той час, як фактичне припинення надання таких послуг виконавцем з 18.09.2020 було обумовлено волею замовника.

Частиною 1 ст. 902 Цивільного кодексу України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто, а у відповідності до ч. 1 ст. 903 вказаного кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу наведених норм та враховуючи приписи п.п. 1.1, 3.3, 5.1.1 договору, визначені актами приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року №№6/4794, 7/4794 послуги, за відсутності спростування замовником їх належного надання, мають бути оплачені ним у визначені умовами договору строки.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи умови п. 3.3 договору зобов`язання відповідача з оплати наданих позивачем за договором згідно з актів приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року №№6/4794, 7/4794 мало бути виконано на протязі 60 робочих днів з моменту підписання таких актів.

В той же час, акти приймання-передачі наданих послуг за серпень та вересень 2020 року №№6/4794, 7/4794 не містять підпису замовника, а судом встановлено, що їх повернення виконавцю без підписання не мало правового підґрунтя, адже відповідачем не було доведено факт неналежного надання виконавцем визначеного ними обсягу послуг чи порушення порядку їх здачі.

Таким чином, визначаючи строки виконання замовником грошового зобов`язання по оплаті наданих згідно таких актів послуг суд вірно виходить із застосування приписів п. 4.7 договору, який передбачає, що замовник протягом 10 робочих днів з дня отримання акта зобов`язаний його підписати або надати вмотивовану відмову від підписання згідно з п. 3.3 договору, а саме:

- акт за серпень 2020 року №6/4794 було повернуто на адресу виконавця без підписання листом 16.09.2020, однак в межах вирішення даної справи замовником не доведено правомірності такого повернення, тому суд вірно відраховує визначений п. 3.3 договору строк з вказаної дати. Тобто, послуги за серпень 2020 року згідно акту №6/4794 на суму 3 959 768,30 грн. мали бути оплачені до 10.12.2020;

- акт за вересень 2020 року №7/4794 було повернуто на адресу виконавця без підписання листом 20.10.2020, однак в межах вирішення даної справи замовником не доведено правомірності такого повернення, тому суд вірно відраховує визначений п. 3.3 договору строк з вказаної дати. Тобто, послуги за вересень 2020 року згідно акту №7/4794 на суму 1 752 941,03 грн. мали бути оплачені до 16.01.2021.

Як встановлено судом першої інтснації, матеріали справи не містять доказів виконання такого грошового зобов`язання замовником у визначені строки, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції за наслідками оцінки зібраних в матеріалах справи доказів, дійшов вірного висновку, що не знайдено правового підтвердження доводів відповідача щодо відмови в оплаті спірних послуг.

Отже, матеріалами справи належним чином підтверджується, що на виконання умов договору у період серпень - вересень 2020 року (до моменту блокування замовником можливості надання виконавцем послуг - 18.09.2020) позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 5 712 709,33 грн., грошове зобов`язання по оплаті яких мало бути виконано до 10.12.2020 (за серпень 2020 року) та до 16.01.2021 (за вересень 2020 року), однак, у визначені строки не було виконано замовником.

Вказаний розмір заборгованості не спростовано відповідачем в межах розгляду даної справи. Доказів її погашення на момент прийняття рішення та на час розгляду в суді апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості за надані послуги у розмірі 5 712 709,33 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 279 068,62 грн., нараховані за прострочення оплати загальної суми заборгованості у період лютий-серпень 2021 року, та 3% річних у розмірі 107 993,68 грн., нараховані за прострочення оплати загальної суми заборгованості у період з 29.01.2021 по 15.09.2021.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договору строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що останніми днями виконання грошового зобов`язання відповідача з оплати наданих виконавцем в серпні-вересні 2020 року є 10.12.2020 (за серпень 2020 року) та до 16.01.2021 (за вересень 2020 року), а тому з 11.12.2020 та 17.01.2021, відповідно, відповідач є таким, що прострочив виконання такого грошового зобов`язання.

Отже, визначення позивачем початку нарахування інфляційних втрат з лютого 2021 року та 3% річних з 29.01.2021 є правомірним.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем та перевірений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3% річних дійшов до висновку про обґрунтованість та правомірність вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн. та 3% річних у розмірі 107 993,68 грн.

Частинами першою та другою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 3 статті 225 Господарського кодексу України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Частинами 1-4 статті 226 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє відповідача від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі №917/1651/16.

Тобто, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина заподіювача презюмується та не підлягає доведенню постраждалим, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

В даному випадку фактична суть спору в цій частині полягає у тому, що позивач вважає збитками суму коштів в якості не отриманого прибутку за наслідками протиправної відмови позивача щодо подальшого виконання виконавцем умов договору.

Відповідно до п. 3.1 договору його ціна становила 37 611 000,00 грн., а періодом надання послуг було визначено 02.03.2020 - 28.12.2020 (302 календарних дні).

Тобто, з укладенням правочину сторони передбачали, що в середньому вартість надання послуг виконавця в день становитиме близько 124 539,74 грн.

На момент відмови замовника від подальшого виконання умов договору (18.09.2020) виконавцем було надано, а замовником прийнято без зауважень та в послідуючому оплачено послуги за березень - липень 2020 року на загальну суму 19 213 096,24 грн.

Судом першої інстанції встановлено наявність правових підстав для стягнення із замовника на користь виконавця заборгованості із оплати наданих останнім у серпні-вересні (в частині) 2020 року на загальну суму 5 712 709,33 грн.

Тобто, на момент відмови замовника від подальшого виконання виконавцем договору загальна вартість вже наданих виконавцем послуг становила 24 925 805,57 грн, а період їх надання з 02.03.2020 по 17.09.2020 (200 календарних днів).

Виходячи з наведеного, в середньому добова вартість вже наданих виконавцем за договором послуг становить 124 629,03 грн., що фактично відповідає передбаченій сторонами при укладенні такого правочину вартості послуг за один день, а більше того, фактично дорівнює добі надання послуг за кожний місяць надання послуг окремо, які були прийняті замовником.

Різниця між ціною договору та вартістю наданих на кінець вересня 2020 року послуг становить 12 685 194,43 грн., а залишок часу до визначеного п. 4.2 договору строку надання послуг (18.09.2020 - 28.12.2020) - 102 дні, що становить середньодобову вартість у розмірі 124 364,65 грн.

Враховуючи викладене та з наведених вище розрахунків вбачається, що:

- 124 539,74 грн. - добова вартість надання послуг, закладена в ціну договору;

- 124 629,03 грн. - фактична добова вартість надання послуг за договором;

- 124 364,65 грн. - залишкова добова вартість надання послуг до кінця строку дії Договору.

Таким чином, колегія судів вважає, що при наданні виконавцем визначених договором послуг до кінця строку його дії він обґрунтовано міг очікувати на отримання прибутку не менше визначеної в п. 3.1 договору ціни.

Аналогічний висновок щодо порядку обґрунтування розміру завданих збитків у вигляді упущеної вигоди викладено в постановах Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №923/700/17 та від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, в яких суд касаційної інстанції констатував, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані, а в даному випадку матеріали справи не містять підстав вважати, що договір не був би виконаний з боку виконавця в повному обсязі якби замовник не ініціював дострокове зупинення надання послуг.

Тому, на думку колегії суддів, обрунтованим є визначення розміру збитків в якості упущеної вигоди виходячи із розміру вартості фактично наданих послуг (до моменту блокування можливості подальшого їх надання з боку замовника - 17.09.2020) та загальної ціни договору (37 611 000,00 грн.), різниця яких становить суму 12 685 194,43 грн.

Доводи відповідача, що застосований судом розрахунок середньоденної вартостості послуг суперечить умовам договору, зокрема додатковій угоді від 22.04.2020, якою визначено щогодинну тарифікацію наданих послуг, не впливає на суму неодержаних збитків, адже зміст актів (тарифікація години наданих послуг) за період до укладання такої угоди (березень-квітень), та після неї (зокрема, травень-липень) - не змінився. Тобто, оформлення приймання-передачі наданих послуг не змінювалося.

Твердження відповідача, що він міг правомірно за договором зменшити обсяг послуг, оскільки з одного боку відповідають умовам договору (прямо передбачено п. 5.2.4 Договору), проте з іншого - таке право не було реалізовано. І відповідач міг би до або замість розірвання скористатися таким правом, проте не скористався, а тому посилатися на те, що могло б бути вчинено, проте реально не було вчинено є безпідставним.

Таким чином, матеріалами справи належним чином підтверджується розмір не одержаного виконавцем доходу, який він міг би одержати у разі продовження надання послуг за договором до кінця строку його дії, що становить суму 12 685 194,43 грн., яка була погоджена сторонами у п. 3.1 договору.

Судом встановлено, що фактичне припинення надання виконавцем з 18.09.2020 послуг за договором зумовлено виключно діями відповідача, свідомо направленими на це, однак їх правомірність останній в межах даного спору довести не зміг, а судом встановлено, що правових підстав у замовника для відмови від подальшого надання виконавцем послуг не було.

Такі обставини поведінки Підприємства як замовника за договором і є підтвердженням його протиправної поведінки і як наслідок вини відповідача у завданні відповідної шкоди позивачу і причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, адже за встановлених обставин дійсного перебігу спірних правовідносин відповідачем не спростовано, що припинення надання виконавцем послуг за договором було наслідком інших чинників, а не його прямих дій, в той час, як із наявних в матеріалах справи документів вбачається блокування можливості виконання Товариством своїх обов`язків за договором та намагання достроково розірвати на підставі цього дію договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем належним чином доведені доводи відносно позбавлення його можливості отримання очікуваного доходу за договором у загальному розмірі 12 685 194,43 грн. протягом періоду з 18.09.2020 по 28.12.2020, з моменту фактичного блокування Підприємством можливості виконання Товариством своїх обов`язків за договором, які підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем.

Отже, з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підтверджується наявність всіх складових цивільного правопорушення в діях відповідача та свідчить про правомірність та обґрунтованість заявлених Товариством до стягнення з Підприємства збитків у визначеній ним сумі.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позову Товариства до Підприємства про стягнення заборгованості у розмірі 5 712 709,33 грн., 3% річних у розмірі 107 993,68 грн., інфляційних втрат у розмірі 279 068,62 грн. збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 12 685 194,43 грн. в повному обсязі.

Стосовно посилання апелянта на практику Верховного Суду України, викладену у постановах Верховного Суду від 08.04.2014 у справі №3-7гс14, від 18.03.2020 у справі № 927/986/17, вони не є подібними та не можуть застосовуватись до даних правовідносин.

Доводи апелянта про те, що судом не враховано практику Верховного Суду, викладену у постанові від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, щодо незасвідчення звітів про надані послуги у спірний період електронним підписом, не заслуговуються на увагу, оскільки до вказаного спірного періоду позивачем надавались звіти про надані послуги, які приймались відповідачем та здійснювалась оплата у відповідності до умов договору.

Твердження апелянта про неврахування судом правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 13.07.2021 у справі № 910/13225/20, від 13.07.2021 у справі № 910/13225/20 щодо необхідності застосування норм бюджетного законодавства до даних правовідносин, судом апеляційної інстанції відхиляються, виходячи з умов договору (п.3.3. договору), яким передбачено лише порядок здійснення розрахунків відповідачем (замовником) за надані послуги відповідно до Бюджетного кодексу України і саме на відповідача покладається даний обов`язок.

Посилання апелянта на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі №911/3016/19, є неспроможні, враховуючи те, що відповідно до ч.4 ст. 236 ГПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апелянта про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог та зміну предмету позову, враховуючи, що під час перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду першої інтанції не було встановлено порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду відповідно до ст. 277 ГПК України.

Доводам апелянта щодо порушення судом першої інстанції сталої практики Верховного Суду стосовно розгляду справ про стягнення упущеної вигоди (збитків), а саме постанов Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постанов касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, постанови Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 922/3928/20, від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/19, було надано оцінку під час розгляду даної справи та вони не є релевантними для правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі.

З огляду на вищевикладене, інші доводи апеляційної скарги не знійшли свого підтвердження, не спростовують встановлені висновки суду першої інстанції, а тому відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, зроблені з невірним правозастосуванням, без врахування релевантної практики Верховного Суду та спростовуються викладеним вище.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі № 910/16330/21 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі №910/16330/21, залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 у справі №910/16330/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр".

4. Матеріали справи №910/16330/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 16.02.2023.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк