Постанова

від 15.02.2023 по справі 922/186/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2023 року м. Харків Справа № 922/186/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Геза Т.Д. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.

та представників сторін:

позивача - Гаврильченко Ю.О.;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське" (вх.№1194Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 (суддя Т.О.Пономаренко, повний текст складено 17.10.2022) у справі №922/186/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармінг", м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське", Харківська область, Сахновщиський район, с. Сугарівське,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю " Укрфармінг" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю " Сахновщинське ", в якій просить суд: стягнути з відповідача основний борг - 1 580 449,00 грн., проценти за користування чужими коштами - 100 672,44 грн., пеню - 70 275,86 грн., штраф - 474 134,70 грн., інфляційні втрати - 43 036,61 грн. та 3% річних - 12 080,70 грн. за Договором поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармінг " до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське" про стягнення коштів задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Крім того, апелянт просить вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про таке:

- позивач не надав суду доказів понесення ним жодних матеріальних збитків та/або додаткових фінансових витрат, пов`язаних з постачанням товару, розмір заявленого позивачем штрафу, в силу ч.1 ст.233 ГК України є необґрунтованим;

- неустойка не може перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для відповідача та стати джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором - позивачем, у зв`язку із чим відповідачем подана заява про зменшення розміру штрафних санкцій;

- апелянт посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №902/417/18 та вказує, що у своїх висновках суд зазначив, що несправедливим та неспівмірним із порушенням зобов`язання є положення договору поставки, в частині визначення 36% річних від простроченого зобов`язання.

10.11.2022 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №922/186/22 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Геза Т.Д., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 залишено без руху апеляційну скаргу ТОВ "Сахновщинське" на рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 на підставі частини 2 статті 260 ГПК України, оскільки апеляційна скарга подана з порушенням пункту 2 частини 3 статті 258 ГПК України за відсутності доказів сплати судового збору; встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

06.11.2022 на виконання ухвали Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2022, у межах встановленого судом строку, засобами поштового зв`язку до суду апеляційної інстанції ТОВ "Сахновщинське" надіслано уточнену апеляційну скаргу з доказами (вх.№7698), з доказами надсилання копії апеляційної скарги позивачу та платіжне доручення №1137 від 25.11.2022 на суму 12249,24 грн. В прохальній частині уточненої апеляційної скарги відповідач просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 в частині стягнення пені в сумі 70 275,86 грн. та штрафу в сумі 474 134,70 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2022 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/186/22.

13.12.2022 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/186/22.

22.12.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармінг" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8344) та клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу (вх.№8345). Позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ "Сахновщинське" про скасування рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі № 922/186/22 в частині стягнення пені та штрафу та ухвалення в цій частині нового рішення про залишення вимог без задоволення, за результатами апеляційного перегляду залишити без змін рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі № 922/186/22 та покласти на відповідача витрати з надання професійної правової допомоги в Східному апеляційному господарському суді справи № 922/186/22 в межах судового провадження №1194Х.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.01.2023 призначено апеляційну скаргу ТОВ "Сахновщинське" на рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 до розгляду на "15" лютого 2023 р. о 14:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132. Повідомлено учасників справи про дату, час та місце розгляду справи в судовому засіданні. Запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання (можливістю його проведення за відсутністю представника) шляхом своєчасного повідомлення суду. Повідомлено учасників справи про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про можливість подати документи у справі на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису з урахуванням вимог Закону України "Про електронний цифровий підпис" та Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Повідомлено, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не перешкоджає розгляду справи.

В судове засідання 15.02.2023 з`явився представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Крім того просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з`явився, свого повноважного представника не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутнього в судовому засідання представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 09.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРФАРМІНГ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "ВОСТОК-Н" (покупець) було укладено договір поставки сільськогосподарських машин №1085 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупця сільськогосподарські машини, а покупець зобов`язується прийняти сільськогосподарські машини і оплатити їх на умовах розстрочення платежу в кількості, за ціною, порядком, строками та розмірами платежів, передбачених Специфікацією, яка оформлюється у вигляді Додатку до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

Вся необхідна та вичерпна інформація про сільськогосподарські машини (а також їх додаткове обладнання) міститься в Технічних характеристиках та комплектації, які оформлюються у вигляді Додатку до цього Договору та є його невід`ємною частиною. Покупець, підписанням цього Договору підтверджує, що він був ознайомлений до підписання цього Договору зі всією необхідною інформацією про сільськогосподарські машини шляхом: усного роз`яснення уповноваженою особою постачальника, безпосереднього огляду сільськогосподарських машин, ознайомлення покупця з рекламною продукцією на сільськогосподарські машини, ознайомлення покупця з положенням нормативних документів, вимогам яких відповідають сільськогосподарські машини, ознайомлення покупця з Сертифікатом відповідності на сільськогосподарські машини. Покупець також заявляє і підтверджує те, що він свідомо та вільно зробив вибір сільськогосподарських машин (п.1.2.Договору).

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що сільськогосподарськими машинами, які передаються за цим Договором, є всі види техніки і обладнання для агропромислового комплексу в кількості, за ціною, порядком, строками та розмірами платежів, визначених Специфікацією.

Відповідно п.2.3. Договору, на підставі діючих цін постачальника визначається ціна сільськогосподарських машин на дату підписання Специфікації (Додатку) до цього Договору.

Підпунктом 2.3.2. пункту 2.3. Договору передбачено, що порядок та строки оплати ціни сільськогосподарських машин за цим Договором, визначаються Специфікацією, яка оформлюється у вигляді Додатку до цього Договору та є його невід`ємною частиною.

Термін передачі сільськогосподарських машин становить 365 календарних днів після зарахування в повному обсязі передплати у вигляді частини ціни сільськогосподарських машин, визначених Специфікацією (Додатком) до цього Договору, на поточний рахунок постачальника (пп.2.3.3. п.2.3.Договору).

Усі взаєморозрахунки за цим Договором проводяться у гривні (п.2.4.Договору).

У відповідності до п.2.5. Договору, у разі несплати покупцем ціни сільськогосподарських машин в розмірах та в строки, передбачені Специфікацією, що є Додатком до цього Договору та невід`ємною його частиною, на користь постачальника підлягають нарахуванню та сплаті покупцем проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25% річних від вартості простроченої частини ціни сільськогосподарських машин, починаючи від дня передачі сільськогосподарських машин постачальником до дня її фактичної оплати.

Сторони домовились, що проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені даним пунктом Договору не являються неустойкою (штрафом, пенею).

Платіж покупця з внесення передплати у вигляді оплати частини ціни сільськогосподарських машин в розмірі, передбаченому Специфікацією (Додатком) цього Договору, повинен здійснюватися на підставі виписаних постачальником рахунків-фактур (п.2.6.Договору).

Рахунок-фактура з поетапної оплати ціни сільськогосподарських машин за Специфікацією (Додатком) до цього Договору може надаватися постачальником (п.2.7.Договору).

Зобов`язання покупця з оплати ціни сільськогосподарських машин вважається виконаним належним чином за цим Договором з дня зарахування на поточний рахунок постачальника грошових коштів у розмірі повної ціни сільськогосподарських машин, передбаченої Специфікацією (Додатком) до цього Договору, яка визначається за умовами та правилами даного Договору (п.2.8.Договору).

Передача покупцю сільськогосподарських машин здійснюється за актом приймання-передачі після зарахування передплати на поточний рахунок постачальника в розмірі частини ціни сільськогосподарських машин, передбаченому Специфікацією (Додатком) до цього Договору (п.3.1.Договору).

Після сплати покупцем 100% загальної ціни сільськогосподарських машин постачальник виписує на користь покупця видаткову накладну, в результаті чого втрачає право власності на сільськогосподарські машини в розумінні ст.ст.316-319 Цивільного кодексу України, а покупець приймає сільськогосподарські машини у власність та без законодавчих обмежень користується та розпоряджається сільськогосподарськими машинами на власний розсуд.

Відповідно до п.3.6. Договору, місцем отримання партії товару сторони визначили склад продавця. Поставка товару за цим Договором також може здійснюватися за місцезнаходженням покупця силами та засобами продавця чи уповноважених перевізників.

Згідно пп.4.2.2. п.4.2. Договору, покупець зобов`язується оплатити ціну сільськогосподарських машин, в розмірі та у строки, визначені Специфікацією (Додатком) до цього Договору, що є його невід`ємною частиною.

Пунктом 6.1. Договору сторони погодили, що за порушення строків поетапної оплати ціни сільськогосподарських машин, передбачених Специфікацією (Додатком) до цього Договору, що є його невід`ємною частиною, покупець сплачує на користь постачальника, окрім відшкодування несплаченої ціни сільськогосподарських машин, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені за цим Договором здійснюється до дня остаточного зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі загальної вартості сільськогосподарських машин.

Відповідно до п.6.2. Договору, за прострочення покупцем понад 30 днів строків поетапної сплати ціни сільськогосподарських машин, передбачених Специфікацією (Додатком) до цього Договору, що є його невід`ємною частиною, на користь постачальника додатково стягується штраф у розмірі 30% несплаченої ціни сільськогосподарських машин.

Пунктом 6.6. Договору сторони погодили, що позовна давність в 10 років застосовується до всіх вимог стосовно виконання зобов`язань за цим Договором, в т.ч. про стягнення неустойки (штрафу, пені).

По всім іншим питанням сторони несуть відповідальність за цим Договором згідно з чинним законодавством України (п.6.7.Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов`язань (п.11.1.Договору).

Усі зміни і доповнення в цей Договір вносяться лише за письмовою згодою сторін, оформленою належним чином (п.11.2.Договору).

Пунктом 11.7. Договору сторони погодили, що рахунки-фактури, повідомлення та інші документи постачальника згідно цього Договору вважаються належним чином відправленими на адресу покупця, якщо вони направлені на вказану електронну адресу покупця: business_ind@ukr.net. Покупець зобов`язуються своєчасно повідомляти постачальника про зміну діючої електронної адреси і самостійно несе ризики, пов`язані з несвоєчасним повідомленням постачальника про таку зміну.

Згідно Специфікації від 09.09.2020 (Додаток №1/1 до Договору) (надалі - Специфікація) загальна ціна сільськогосподарської машини - Сівалки Комплект-Солітер 9/600 К HD 125, виробництва Lemken, становить 4 410 957,97 грн., в т.ч. ПДВ 20%.

Розділом II "Порядок оплати" Специфікації встановлено, що покупець поетапно оплачує ціну сільськогосподарських машин таким чином:

- до 20.10.2020 платіж з внесення передплати 45,81%, що становить 2 020 508,97 грн.;

- до 30.09.2021 оплата 31,27%, що становить 1 379 352,60 грн.;

- до 20.10.2021 оплата 22,92%, що становить 1 011 096,40 грн.

15.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРФАРМІНГ" (постачальник), Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "ВОСТОК-Н" (первісний покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САХНОВЩИНСЬКЕ" (новий покупець) було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020 про заміну сторони Договору поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020 (надалі - Додаткова угода).

Згідно п.1. Додаткової угоди сторони погодилися замінити одну із сторін Договору поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020, укладеного між ТОВ "УКРФАРМІНГ" та TОB ВКП "ВОСТОК-Н", а саме передані новому покупцю усі права та обов`язки первісного покупця за Договором №1085 від 09.09.2020.

Після підписання сторонами цієї Угоди новий покупець стає стороною Договору №1085 від 09.09.2020 і є повним правонаступником первісного покупця відносно його прав та обов`язків за Договором №1085 від 09.09.2020 (п.2.Додаткової угоди).

Первісний покупець зобов`язується протягом 5 робочих днів з дати укладення цієї Угоди передати новому покупцю оригінал Договору №1085 від 09.09.2020, а також інші документи та інформацію, які є важливими для його виконання (п.3.Додаткової угоди).

Дана Угода вступає в дію з моменту її підписання сторонами і скріплення їх підписів печатками та діє до закінчення терміну дії Договору №1085 від 09.09.2020 відповідно до його умов (п.4.Додаткової угоди).

Дана Угода є невід`ємною частиною Договору №1085 від 09.09.2020 (п.5.Додаткової угоди).

Згідно Акту приймання-передачі від 20.10.2021 №УФ000003698 до Договору №1085 від 09.09.2020 (надалі - Акт), Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРФАРМІНГ" (постачальник) передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "САХНОВЩИНСЬКЕ" (покупець) прийняло сільськогосподарську техніку (Сівалку Комплект-Солітер 9/600 К HD 125, виробництва Lemken) на загальну суму 4 410 957,97 грн.

При цьому еквівалент вартості переданої сільськогосподарської техніки в грн., визначений за правилами п.2.3 Договору поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020, станом на 20.10.2021 складає 4 410 957,97 грн.

Підписуючи зазначений Акт сторони погодили, що сільськогосподарська техніка знаходиться у відмінному технічному стані, не містить жодних механічних пошкоджень і у момент її передачі є цілковито справною, укомплектованою та придатною для використання за цільовим призначенням. Зі сторони покупця відсутні будь-які зауваження або вимоги до постачальника щодо недоліків кількості, якості, комплектності, асортименту, переданої за цим Актом сільськогосподарської техніки.

Згідно банківських виписок AT "РАЙФФАЙЗЕН БАНК" по рахунку позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "ВОСТОК-Н" (первісний покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САХНОВЩИНСЬКЕ" (новий покупець) 09.09.2020, 22.09.2020, 20.10.2020, 21.10.2020, 23.10.2020, 27.10.2020, 28.10.2020, 30.10.2020, 20.08.2021, 27.08.2021, 17.09.2021 та 20.09.2021 було перераховано на поточний рахунок позивача грошові кошти в рахунок сплати за сівалку згідно Договору №1085 від 09.09.2020 у загальному розмірі 2 830 508,97 грн.

17.12.2021 позивачем звернувся до відповідача з претензію (вих.№44 від 15.12.2021) про оплату основного боргу, процентів за користування коштами, пені та штрафу за Договором поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020.

Як стверджує позивач, відповідач після фактичного пред`явлення претензії і до теперішнього часу, в порушення порядку досудового врегулювання спору, так і не оплатив на користь позивача остаточну ціну переданої Сівалки Комплект-Солітер 9/600 К HD 125, виробництва Lemken. Відтак, відповідач в порушення пп.2.3.2., 4.2.2 Договору та взятих на себе господарських зобов`язань не здійснив оплату повної ціну отриманої Сівалки: Комплект-Солітер 9/600 К HD 125, виробництва Lemken, чим допускає безпідставне прострочення платежу за Договором поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020 в загальній сумі 1 580 449,00 грн.

В свою чергу відповідач факт отримання вищевказаного товару не спростовує, проте вважає, що Специфікація (Додаток №1 від 09.09.2020 до Договору) не була предметом Додаткової угодою №1 від 15.09.2021 про заміну сторони Договору поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020, а тому її положення не є обов`язковими для відповідача як нового покупця.

На переконання відповідача, при визначені строку виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару, сторони повинні керуватися положеннями ч.2 ст.530 ЦК України. Проте вимоги згідно умов ч.2 ст. 530 ЦК України позивачем не направлялось, а відповідачем не отримувалось, що в свою чергу зумовлює відсутність у матеріалах справи належних та допустимих у розумінні статей 73-77 ГПК України доказів направлення позивачем та вручення такої вимоги відповідачу. Такі обставини, в свою чергу свідчать про відсутність порушеного права позивача, у зв`язку із ненастанням строку оплати поставленого ним товару за Договором поставки, що є самостійною підставою для відхилення позовних вимог.

05.12.2022 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими, оскільки отримання відповідачем товару за договором поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020 на загальну суму 1 580 449,00 грн підтверджується актом приймання-передачі від 20.10.2021 №УФ000003698 до Договору №1085 від 09.09.2020 та факт наявності заборгованості на вказану суму відповідачем не спростований. Крім того, враховуючи обставини щодо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати поставленого товару, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені, штрафу, процентів за користування чужими коштами, 3% річних та інфляційних, суд першої інстанції дійшов висновку про їх правомірність та наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Водночас, за наслідками розгляду клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд першої інстанції, керуючись приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з таких підстав: відповідач був обізнаний з правовими наслідками порушення строків розрахунків, передбачених договором; невиконання відповідачем зобов`язань в частині оплати за поставлений товар та відсутність доказів вчинення дій задля часткового погашення наявної заборгованості або врегулювання спору мирним шляхом.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є обов`язковою підставою для його скасування.

Зокрема, за твердженням апелянта, умови укладеного договору в частині застосування штрафних санкцій містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та суті зобов`язання, з урахуванням відсутності співмірних штрафним санкціям негативних наслідків, спричинених позивачу таким простроченням, а тому просить врахувати, що неустойка не може перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для відповідача та бути джерелом отримання невиправдних додаткових прибутків кредитором (позивачем), у зв`язку з чим просить зменшити розмір штрафних санкцій відповідно до статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України до 0% від заявленої суми штрафу. Крім того, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 відповідач зазначив про несправедливість та неспівмірність положень договору в частині визначення відповідальності у вигляді 36% річних, тоді як, на його думку, обґрунтованим та справедливим є розмір відсотків, визначений статтею 625 ЦК України, якою встановлена відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у розмірі 3% річних від простроченої суми.

Разом з тим, ТОВ "Сахновщинське" надіслано уточнену апеляційну скаргу з доказами (вх.№7698), в прохальній частині якої просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 в частині стягнення пені в сумі 70 275,86 грн. та штрафу в сумі 474 134,70 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити

Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2022 у справі №922/186/22 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське", які зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині стягнення суми штрафу та пені, а саме: в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За визначенням частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Законодавцем не визначено переліку таких обставин, тому наявність таких обставин встановлюється на підставі аналізу конкретної ситуації. Зокрема, істотне значення мають обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тощо.

Стаття 233 Господарського кодексу України визначає, як обставини, що беруться до уваги у випадку зменшення неустойки, ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд апеляційної інстанції враховує, що судова практика щодо застосування зазначених норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною, а правові висновки неодноразово були висвітлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 і відповідно до цих висновків при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними в порядку, передбаченому положеннями статей 74, 76-77 ГПК України. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій, оскільки це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу (пені). Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи, а також повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК). Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести відповідно до положень статей 74, 76 - 77 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, їх спричинення зумовлене винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське" про стягнення суми основного боргу за поставлений товар згідно договору поставки сільськогосподарських машин №1085 від 09.09.2020 у розмірі 1 580 449,00 грн., а також нарахованих за порушення строків виконання зобов`язання з оплати товару відповідно до пункту 6.2 договору штрафу у розмірі 474 134,70 грн. та пені (пункту 6.1 договору) у розмірі 70 275,86грн., відповідно до статті 625 ЦК України інфляційні втрати - 43 036,61 грн. та 3% річних - 12 080,70 грн., пункту 2.5 договору 25 % за користування чужими коштами у розмірі 100 672,44 грн. грн.

Матеріалами справи підтверджується, що у жовтні 2021 року ТОВ "Сахновщинське" прийняло від ТОВ "Укрфармінг" без будь-яких зауважень товар згідно договору від №1085 від 09.09.2020 на загальну суму 4 410 957,97 грн на підставі акту приймання-передачі від 20.10.2021 №УФ000003698. Вказаний товар було отримано уповноваженим представником ТОВ "Сахновщинське" згідно вказаного Акту без жодних зауважень чи заперечень.

Проте, як було встановлено судом, в строк до 20.10.2021 покупець лише частково оплатив на користь позивача ціну переданої сільськогосподарської машини - Сівалки Комплект-Солітер 9/600 К HD 125, виробництва Lemken, в загальній сумі 2 830 508,97 грн.

Підписання покупцем акту приймання-передачі, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК України.

Отже, з моменту підписання акту приймання-передачі та отримання від позивача товару відповідач усвідомлював наявність в нього зобов`язання здійснити повний розрахунок за поставлений товар у строк не пізніше 20 жовтня 2021 року у відповідності до умов Договору та Специфікації, яким передбачена остаточна дата розрахунку.

Проте, ні на час настання строку повного розрахунку за постановлений товар, ні під час розгляду даної справи відповідачем не надано доказів здійснення оплати за поставлений товар у повному обсязі.

Разом з тим, відповідачем допущено порушення строків розрахунку за поставлену позивачем продукцію на три місяці.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у розділі 6 договору сторонами погоджено відповідальність сторін. Так, пунктом 6.1 та 6.2 договору передбачено, що за порушення строків поетапної оплати ціни сільськогосподарських машин, передбачених Специфікацією (Додатком) до цього Договору, що є його невід`ємною частиною, покупець сплачує на користь постачальника, окрім відшкодування несплаченої ціни сільськогосподарських машин, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені за цим Договором здійснюється до дня остаточного зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі загальної вартості сільськогосподарських машин. За прострочення покупцем понад 30 днів строків поетапної сплати ціни сільськогосподарських машин, передбачених Специфікацією (Додатком) до цього Договору, що є його невід`ємною частиною, на користь постачальника додатково стягується штраф у розмірі 30% несплаченої ціни сільськогосподарських машин.

Відтак, судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням пунктів 6.1, 6.2 договору, наданий позивачем розрахунку пені та штрафу здійснений арифметично та методологічно правильно, тому позовні вимоги про стягнення 474 134,70 грн. штрафу та 70 275,86 грн. пені є обґрунтованим. При цьому, до суду першої інстанції відповідачем не було надано будь-яких зауважень на розрахунок позивача; доводи апеляційної скарги також не стосуються правильності розрахунків позивача та висновків місцевого господарського суду щодо цього.

Апелянт вважає, що умови укладеного договору в частині застосування штрафних санкцій містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та суті зобов`язання.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Таким чином, цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Поряд з тим, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2021 року у справі №904/3526/20 зауважив, що закріплений у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України законодавцем принцип фактично є можливістю обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності та може бути застосований і як норма прямої дії як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Колегія суддів зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі ціну, строк виконання, штрафні санкції. Підписавши договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків, у тому числі правові наслідки порушення строків розрахунку. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань в частині оплати за поставлений товар, а також усвідомлював визначені договором строки здійснення повного розрахунку.

Доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов`язань надано не було, протоколу розбіжностей стосовно застосування до покупця відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов`язань, передбачених пунктами 6.1 та 6.2 договору, сторони не склали.

Відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 року у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 року у справі №924/633/20, від 16.03.2021 року у справі № 922/266/20, де, між іншим, вказано на те, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафних санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Таким чином, укладаючи договір та погоджуючись з його умовами щодо правових наслідків за порушення обумовлених цим договором зобов`язань, сторона не може беззаперечно розраховувати, що в подальшому такі умови не будуть застосовані до неї судом під час розгляду спору про відповідальність сторони за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське", як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи договір поставки та приймаючи товар за цим договором ще у жовтні 2021, усвідомлювало настання дати остаточного розрахунку 20.10.2021, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. До того ж, вказаним договором передбачений обов`язок відповідача про повідомлення покупця щодо неможливості виконання грошових зобов`язань, зокрема, у встановлені договором строки, що останнім здійснено не було, а отже, позивач мав всі підстави розраховувати на своєчасний розрахунок за поставлений товар.

Щодо посилання апелянта як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій - відсутність збитків позивача, колегія суддів зазначає таке.

У спірних правовідносинах, пов`язаних з укладенням та виконанням договору (контракту) поставки продукції, позивач і відповідач виступали як господарюючі суб`єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Зменшення за клопотанням сторони розміру заявлених до стягнення штрафу і пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань, кореспондується з обов`язком сторони, до якої відповідна санкція застосовується, довести на підставі належних і допустимих доказів, згідно із статтею 74 ГПК України, статтею 233 Господарського кодексу України, те, що вони не бажали вчинення таких порушень і що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту.

При цьому, обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача; натомість позивач не зобов`язаний був у даному разі доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачем, а тому твердження апелянта в цій частині є помилковими. Водночас, пов`язаних з цим обставин та доказів судом апеляційної інстанції не встановлено.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у пунктах 20, 25 постанови від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19 зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Проте, в заяві про зменшення розміру штрафних санкцій та в апеляційній скарзі відповідач просить зменшити суму неустойки до 0 (нуля), тобто фактично звільнити відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами договору.

Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Матеріали даної справи не містять доказів, які б давали підстави суду скористатись своїм правом для зменшення розміру штрафних санкцій. Зокрема, відповідач протягом усього періоду існування простроченої заборгованості: не звертався до ТОВ "Укрфармінг" із проханням не нараховувати йому неустойку; не надавав документів та будь-яких належних доказів, які б засвідчували неможливість відповідача вчасно розрахуватися через існування об`єктивних та/або виняткових обставин; не звертався із проханням пролонгації боргу; не надавав документи та/або встановленої форми фінансові звіти на підтвердження важкого фінансового становища підприємства; не повідомляв про існування обставин, які вплинули на можливість вчасно розрахуватись за отриману продукцію, не надавав документи, що засвідчували б настання форс-мажорних обставин.

Натомість, поведінка боржника не свідчить про його добросовісність, оскільки за укладеним між сторонами договором поставки відповідач свідомо узяв на себе обов`язок прийняти і своєчасно оплатити відповідну продукцію, проте в порушення умов договору відповідач не розрахувався за поставлений товар у визначені договором строки та не звертався з будь-якими повідомленнями до позивача про неможливість виконання грошових зобов`язань за цим договором, не надано також доказів вчинення відповідних дій після відкриття провадження у даній справі, а отже заборгованість за поставлений товар на даний час не сплачена.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Відтак, відповідач не був позбавлений можливості погодити з ТОВ "Укрфармінг" у договорі поставки більш тривалі строки розрахунків за товар чи застосувати інші юридичні запобіжники майбутнім втратам.

Таким чином, в межах даної справи судом не встановлено обставин: (1) які засвідчують, що даний випадок є винятковим, виходячи з майнового стану обох сторін; (2) наявності об`єктивно поважних та слушних причин неналежного виконання зобов`язань відповідачем щодо виконання зобов`язання в строк, про який сторони домовились, і якій ними не було змінено за взаємним погодженням; (3) які підтверджують інтереси обох сторін, як таких, які заслуговують на увагу; (4) щодо негативних наслідків порушення зобов`язання, які настали/ненастали для позивача; (5) невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, оскільки відповідні обставини не доводились відповідачем, який взагалі не доводив відсутності впливу порушення ним строку виконання зобов`язання на інтереси, в тому числі і майнові, що в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без належного мотивування та без встановлення достатніх підстав для їх застосування.

Щодо посилання апелянта на неврахуванням судом першої інстанції судової практики щодо зменшення штрафних санкції, то аналіз висновків Верховного Суду дає підстави стверджувати, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин вказаних справ і застосувати у цій справі.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути однакових умов, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій: Верховний Суд не надавав висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру штрафних санкцій так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при застосуванні судами власної дискреції Верховний Суд зробив висновок про те, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним. Близька за змістом позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 910/6471/20.

Отже, оцінивши доводи відповідача щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції з належним обґрунтуванням відхилив їх та, використовуючи свої дискреційні повноваження, вирішив, що підстави для такого зменшення відсутні, а тому апеляційний господарський суд не вбачає порушення норм матеріального права місцевим господарським судом у зв`язку з незастосуванням до спірних правовідносин норм частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суд першої інстанції дійшли до помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, як недоведені.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське" без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Разом з тим, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: 1) детальний опис від 15.12.2022 наданих адвокатом послуг правової допомоги в межах судового провадження № 1194 X по справі № 922/186/22; 2) додаткову угоду від 15.12.2022 до Договору про надання правової допомоги № 13/01 від 13.01.2022; 3) акт надання послуг б/н від 15.12.2022 в межах судового провадження №1194Х справі №922/186/22; 4) рахунок-фактуру №15/12 від 15.12.2022 на оплату послуг правової допомоги в межах судового провадження № 1194 X по справі №922/186/22.

Розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармінг" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів приходить до висновку про її задоволення з огляду на таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує, що в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Пунктом 3 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в клопотанні просить суд розподілити судові витрати та надав докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу на суму 27000,00 грн.

Судом встановлено, що правовідносини між позивачем та адвокатським Гаврильченко Юрієм Олексійовичем, на момент розгляду справи Східним апеляційним господарським судом підтверджуються договором про надання правової допомоги №13/01 від 13.01.2022, додатковою угодою б/н від 15.12.2022 до договору про надання правової допомоги №13/01 від 13.01.2022 та ордером Серії АХ №1009676 від 13.01.2022.

Додатковою угодою б/н від 15.12.2022 до договору про надання правової допомоги №13/01 від 13.01.2022 сторони погодили, що за надання Клієнту правової допомогу з ведення справи № 922/186/22 в Східному апеляційному господарському суді в межах судового провадження №1194 X відкритого за апеляційною скаргою відповідача ТОВ "Сахновщинське" код ЄДРПОУ 43690203. про скасування рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 в частині стягнення пені та штрафу та ухвалення в цій частині нового рішення про залишення цих вимог без задоволення. Клієнт не пізніше 20-ти робочих днів і моменту підписання Акту надання послуг сплачує Адвокату, згідно виставленого рахунку-фактури, гонорар в сумі 27 000,00 (двадцять сім тисяч) гривень 00 копійок. ПДВ не передбачено.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката представник позивача надав суду детальний опис виконаних та наданих адвокатом послуг при наданні правової допомоги у справі №922/186/22 від 15.12.2022 на загальну суму наданих послуг 27000,00 грн., копію акту надання послуг б/н від 15.12.2022 на загальну суму 27 000,00 грн., копію рахунку-фактури №15/12 від 15.12.2022 на оплату послуг правової допомоги на суму 27 000,00 грн..

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

- договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині 2 ст.27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»;

- за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись ЦК України;

- договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

- адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

- адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

- відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Так, ціна наданих адвокатом послуг узгоджена сторонами шляхом укладення Додаткової угоди б/н від 15.12.2022 до договору про надання правової допомоги №13/01 від 13.01.2022.

При цьому розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У Постанові від 20.01.2021р. по справі №357/11023/18 Верховний суд зазначив, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Вищевказані докази підтверджують фактичне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 27 000,00 грн.

При цьому, судова колегія враховує, що згідно правової позиції, викладеної в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У відповідності до положень ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Належних та достатніх доказів неспівмірності заявлених витрат до апеляційного суду відповідачем не було надано, тому суд приймає докази позивача та покладає на відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в заявленій сумі.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.10.2022 у справі №922/186/22 в частині стягнення пені в сумі 70 275,86 грн. та штрафу в сумі 474 134,70 грн. залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахновщинське" (Харківська область, Сахновщинський район, с.Сугарівське, код ЄДРПОУ 43690203) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармінг" (м. Харків, вул.Матросова,1А, код ЄДРПОУ 39902478) витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 27000,00 грн.

Видати наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 17.02.2023.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя Т.Д. Геза

Суддя О.І. Терещенко