Рішення

від 17.02.2023 по справі 910/12104/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.02.2023Справа № 910/12104/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" (Україна, 36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 72, кім. 308; ідентифікаційний код: 43111452)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфопрінт" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 46, літ. Б, кім. 4; ідентифікаційний код: 33239735)

про стягнення 267 680,64 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфопрінт" (далі - відповідач) про стягнення 267680,64 грн, з яких 152685,81 грн заборгованості, 44395,64 грн пені, 35047,16 грн штрафу, 32151,29 грн інфляційних втрат та 3400,74 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу № 64/К від 20.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12104/22, справу визнано малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

21.11.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2022 було відмовлено у задоволенні заяви відповідача про здійснення розгляду справи в загальному позовному провадженні.

02.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він зазначає про часткову оплату придбаного у позивача товару, а також просить зменшити розмір неустойки.

20.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він підтвердив часткову оплату відповідачем заборгованості та просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки.

30.01.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ним погашено заборгованість перед позивачем, а вимоги щодо стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними, адже сторони, шляхом листування, дійшли згоди щодо зміни строків виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфопрінт" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 64/К (далі - Договір), на умовах якого продавець зобов`язався передати у власність покупця паперову продукцію (товар), що вказана в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, які складаються на кожну партію товару окремо та є невід`ємними частинами цього Договору, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити такий товар (п. 1.1 Договору).

За умовами пунктів 2.2, 2.3 Договору ціна на товар є договірною. Кількість та ціна кожної окремої партії товару, згідно письмової або усної заявки покупця, вказуються в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, що складаються на кожну окрему партію товару та є невід`ємними частинами цього Договору. Підтвердженням узгодження сторонами заявки покупця є підписання сторонами рахунка-фактури та/або специфікації.

Згідно з п. 3.1 Договору передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість в одиницях вимірювання, ціну товару та загальну вартість товару. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару продавцем.

Відповідно до п. 4.2 Договору розрахунки за кожну партію здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі, або частками протягом 15 календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не передбачений у рахунку-фактурі або специфікації.

У разі порушення строків оплати товару, покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання, включаючи день оплати товару. За прострочення оплати понад десять днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару (п. 9.2 Договору).

Пунктом 10.3 Договору визначено, що зміни до цього договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Згідно з пунктом 11.2 Договору, він набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2020. У випадку, якщо у сторін на момент закінчення дії цього Договору залишаються невиконаними договірні зобов`язання та незадоволені законні вимоги, дія цього Договору продовжується до повного виконання таких зобов`язань.

На виконання умов Договору, позивачем були виставлені рахунки-фактури № 797 від 14.02.2022 на суму 52 283,71 грн, № 833 від 15.02.2022 на суму 5 548,54 грн та № 910 від 18.02.2022 на суму 12 168,68 грн, які погоджені відповідачем шляхом підписання та скріплення печаткою.

За фактом поставки товару сторонами підписано та скріплено печатками видаткові накладні № 797 від 14.02.2022 на суму 52 283,71 грн, № 833 від 15.02.2022 на суму 5 548,54 грн, № 910 від 18.02.2022 на суму 12 168,68 грн та № 978 від 23.02.2022 на суму 105 234,88 грн.

Листом № 62-п від 22.04.2022 позивач повідомив відповідача про наявну у нього заборгованість в розмірі 424 735,51 грн та запропонував способи її погашення.

У відповідь на вказаний лист, відповідач повідомив про можливість сплатити лише частину заборгованості.

В подальшому відповідач визнав заборгованість в сумі 346 000,00 грн та запропонував графік її погашення до серпня 2022 року.

Листом № 07/01-0909/22 від 09.09.2022 Адвокатське об`єднання "Павла Іванчика і Вікторії Шульги "Акцепт", яке діє в інтересах позивача, надіслало відповідачу попередження про судовий розгляд, у якому просило сплатити заборгованість до 16.09.2022 або запропонувати альтернативні заходи її погашення.

16.09.2022 відповідач надав позивачеві гарантійний лист, яким гарантував сплату заборгованості в розмірі 197 671,00 грн чотирьома платежами протягом чотирьох місяців в строк до 31.12.2022.

З огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь 152 685,81 грн заборгованості, 44 395,64 грн пені, 35 047,16 грн штрафу, 32 151,29 грн інфляційних втрат та 3 400,74 грн 3% річних.

Після відкриття провадження у справі відповідач сплатив позивачу 152 685,81 грн заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями № 6027 від 30.12.2022 на суму 10 000,00 грн, № 6051 від 27.01.2023 на суму 19 733,71 грн, № 6052 від 27.01.2023 на суму 105 234,88 грн, № 6053 від 27.01.2023 на суму 12 168,68 грн та № 6054 від 27.01.2023 на суму 5 548,54 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 175 235,81 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні № 797 від 14.02.2022 на суму 52 283,71 грн, № 833 від 15.02.2022 на суму 5 548,54 грн, № 910 від 18.02.2022 на суму 12 168,68 грн та № 978 від 23.02.2022 на суму 105 234,88 грн.

Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження передачі товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у пункті 4.2 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане протягом 15 календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не передбачений, зокрема у рахунку-фактурі.

Водночас рахунки-фактури № 797 від 14.02.2022, № 833 від 15.02.2022 та № 910 від 18.02.2022, які погоджені відповідачем, містять скорочений строк оплати - протягом одного дня з дня отримання товару.

Оскільки в силу п. 10.3 Договору зміни до Договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, шляхом укладення відповідної додаткової угоди, відсутні підстави вважати, що строк виконання зобов`язань відповідача змінився внаслідок листування сторін.

Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З долученої до позовної заяви довідки взаємних розрахунків за період з 14.02.2022 по 01.11.2022 вбачається, що відповідач 14.10.2022 сплатив позивачу 19 000,00 грн та 28.10.2022 - 3 550,00 грн за товар, поставлений відповідно до видаткової накладної № 797 від 14.02.2022 на суму 52 283,71 грн.

Крім того, після відкриття провадження у цій справі відповідачем було сплачено позивачу 152 685,81 грн заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями № 6027 від 30.12.2022 на суму 10 000,00 грн, № 6051 від 27.01.2023 на суму 19 733,71 грн, № 6052 від 27.01.2023 на суму 105 234,88 грн, № 6053 від 27.01.2023 на суму 12 168,68 грн та № 6054 від 27.01.2023 на суму 5 548,54 грн, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 152 685,81 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 44395,64 грн пені та 35047,16 грн штрафу.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.2 Договору у разі порушення строків оплати товару, покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання, включаючи день оплати товару. За прострочення оплати понад десять днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 9.2 Договору, за несвоєчасне здійснення розрахунків визнається судом обґрунтованою.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що розмір пені не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що відповідачем прострочено оплату поставленого товару за кожною видатковою накладною на понад десять днів, що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару.

Під час розрахунку штрафу позивач припустився арифметичної помилки, у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягає штраф в розмірі 35 047,06 грн.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу та пені суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру неустойки посилання відповідача на те, що ним вживались заходи, спрямовані на погашення заборгованості перед позивачем, яка виникла з інших поставок, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином.

Також суд знаходить слушними доводи позивача, що внесення попередньої оплати за нові партії товару не може бути підставою для зменшення штрафних санкції, а навпаки свідчить про те, що маючи грошові кошти відповідач спрямовував їх не на погашення заборгованості, а на придбання нового товару з метою отримання прибутку.

Не є переконливими і доводи відповідача про значний розмір неустойки порівняно із сумою заборгованості, оскільки розмір неустойки залежить від строку прострочення, який у даному випадку склав більше ніж пів року.

В контексті викладеного суд зазначає, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені та штрафу, заявлених до стягнення з відповідача.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 32151,29 грн інфляційних втрат та 3400,74 грн 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд не виявив у них помилок, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 152 685,81 грн, в іншій частині судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 44 395,64 грн пені, 35 047,06 грн штрафу, 32 151,29 грн інфляційних втрат та 3 400,74 грн 3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень частин 1, 9 статті 129, частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4 015,21 грн.

Керуючись статтями 129, 130, 191, 231, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/12104/22 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфопрінт" заборгованості в розмірі 152 685,81 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфопрінт" (Україна, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 46, літ. Б, кім. 4; ідентифікаційний код: 33239735) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпап.ЮА" (Україна, 36014, м. Полтава, вул. Соборності, буд. 72, кім. 308; ідентифікаційний код: 43111452) пеню в розмірі 44 395 (сорок чотири тисячі триста дев`яносто п`ять) грн 64 коп., штраф в розмірі 35 047 (тридцять п`ять тисяч сорок сім) грн 06 коп., інфляційні втрати в розмірі 32 151 (тридцять дві тисячі сто п`ятдесят одна) грн 29 коп., 3% річних в розмірі 3 400 (три тисячі чотириста) грн 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 015 (чотири тисячі п`ятнадцять) грн 21 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.02.2023

Суддя О.В. Нечай