Ухвала

від 14.02.2023 по справі 911/1596/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"14" лютого 2023 р. м. Київ Справа № 911/1596/15

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., оглянувши матеріали заяви ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну стягувача у виконавчому документі та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі-Славутич»

про стягнення 501 495,94 грн

Представники сторін у судове засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі-Славутич» про стягнення 501 495,94 грн боргу за поставлений згідно договору купівлі-продажу №188-12 від 29.10.2012 товар, який забезпечений Договором застави майнових прав №PL-03/408/12 від 05.06.2014 року, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 10 029,94 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.06.2015 у справі №911/1596/15 позов ПАТ «Універсал Банк» до ТОВ «Фалбі-Славутич» про стягнення 501 495,94 грн задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі-Славутич» на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 501 495 грн 94 коп. боргу за поставлений товар та 10 029 грн 92 коп. судового збору.

16.07.2015 на виконання рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2015 у справі №911/1596/15 було видано відповідний наказ.

06.02.2023 через канцелярію суду від ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» надійшла заява № 004759655 від 30.01.2023 про заміну стягувача у виконавчому документі та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Зазначена заява обґрунтована тим, що 30.04.2021 між ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу № 30/04/21/ФК2, відповідно до умов якого ПАТ «Універсал Банк» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі договором кредиту № 408/12 від 23.03.2012.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.02.2023 року розгляд заяви призначено на 14.02.2023 року.

У судове засідання 14.02.2023 року уповноважені представники заявника та учасників справи не з`явились.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 334 ГПК України, неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

З огляду на вищевикладене, оскільки стягувач та боржник не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, сторонами не надано на адресу суду пояснень на заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного питання по суті, а також заявником та сторонами не забезпечено явку в судове засідання 14.02.2023 року уповноважених представників сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної заяви в судовому засіданні 14.02.2023 року за відсутності вказаних осіб виключно за наявними матеріалами.

Розглянувши заяву, дослідивши матеріали справи та подані докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Частинами 1, 2 статті 334 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Згідно ст. 338 Господарського процесуального кодексу України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.11.2020 року у справі № 916/16/17, на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу, з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість, як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України.

У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України (пункти 74 та 75 зазначеної вище постанови).

Так, відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Крім того, як зазначено в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №910/1972/17, за загальним визначенням правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права і обов`язки.

Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні. Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути: відповідний договір, на підставі якого воно виникло, передавальний акт чи розподільчий баланс, статут правонаступника.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні, яке випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права.

У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Отже, для вирішення питань можливості правонаступництва необхідним є встановлення фактичних обставин заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником відповідно до норм матеріального права. В той же час, процесуальне правонаступництво в розумінні ст. 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення; а право звернення з заявою про заміну сторони її правонаступником надано, зокрема, заінтересованій особі.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено заявником та встановлено судом за матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в поданій суду заяві просить замінити стягувача за судовим наказом у справі № 911/1596/15 - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄАПБ» на підставі договору факторингу №30/04/21/ФК2 від 30.04.2021 року, укладеного між АТ «Універсал Банк» (клієнт за договором, стягувач у справі) та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор за договором, заявник у справі) (далі - Договір факторингу), відповідно до п.2.1 якого фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові право вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Перелік позичальників, підстави виникнення права вимоги до позичальників, сума боргу на дату відступлення прав вимоги та інші дані зазначаються в Реєстрі Прав вимог, який формується згідно Додатку № 1 та є невід`ємною частиною цього Договору та підписується одночасно з ним.

Згідно п. 2.3 Договору факторингу відступлення права вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за кредитним договорами, договорами поруки та їх перехід від клієнта до фактора відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру прав вимог згідно Додатку № 2 до цього договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває всі права вимоги, визначені цим договором та всі права вимоги за договорами поруки. Сторони підписують акт прийому-передачі реєстру прав вимог в день здійснення оплати суми фінансування згідно п. 3.1 цього договору. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру прав вимог - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги боргу та є невід`ємною частиною цього договору.

У день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги боргу до позичальників, клієнт зобов`язаний передати фактору реєстр прав вимог в електронному вигляді за формою, наведеною додатку № 3 до цього договору, на підставі акту прийому-передачі реєстру прав вимог в електронному вигляді (п. 2.4 Договору факторингу).

Фактор зобов`язаний в день укладення сторонами договору сплатити клієнту суму фінансування шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі 4 748 778,42 грн. (п. 3.1 Договору факторингу).

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 10.1 Договору цей договір вступає в силу у дату його підписання уповноваженими представниками і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Вказаний договір підписаний представниками фактора та клієнта та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договору факторингу, який підпадає під правове регулювання норм глави 73 Цивільного кодексу України.

Приписами частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті ЦК України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

За змістом частини 1 статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов`язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.

При цьому договір факторингу поєднує в собі ознаки різних договорів: цесії (відступлення права вимоги), кредитування, страхування, застави, поруки, і є окремим видом правочину, який регулюється спеціальними нормами законодавства, а саме Главою 73 ЦК України «Факторинг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» тощо.

Сторонами договору факторингу є фактор і клієнт (ст. 1079 Цивільного кодексу України).

В силу договору факторингу фактор займає місце клієнта як кредитора, і набуває належного йому права одержання від боржника за зобов`язанням сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні.

Так, за приписами п.2 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва, а згідно з статтею 514 Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як встановлено судом з наданого заявником витягу з реєстру прав вимоги за Договором факторингу від 30.04.2021, АТ «Універсал Банк» було передано, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» - прийнято право вимоги до позичальника - ПАТ «Альба Україна» за кредитним договором № 408/12 від 23.03.2012 року.

У той же час, предметом розгляду справи № 911/1596/15, у якій ТОВ «Фалбі-Славутич» виступало відповідачем (боржником), було стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу №188-12 від 29.10.2012 року, право вимоги якої набуто позивачем відповідно до Договору застави майнових прав №PL-03/408/12 від 05.06.2014 року, укладеного в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором № 408/12 від 23.03.2012 року.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору факторингу сторонами складено та підписано Акт передачі Реєстру Прав Вимоги від 30.04.2021 року за Договором факторингу, копія якого наявна матеріалах справи та згідно якого клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр Прав Вимоги кількістю 1611 шт., в тому числі щодо спірного Кредитного договором № 408/12 від 23.03.2012 року, після чого, з урахуванням пункту 2.1 Договору факторингу, від клієнта до фактора переходять права вимоги боргу від позичальників і фактор стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх боргів. Загальна сума заборгованості, як зазначено в акті, складає 2 764 190 856,64 грн.

Відтак позивач, уклавши Договір факторингу з позивачем (стягувачем) - Акціонерним товариством «Універсал Банк», набув право грошової вимоги стягнення заборгованості за кредитними договорами, під якими в Договорі факторингу розуміються договори, укладені між позичальниками та клієнтом, а також договори разом з усіма змінами, доповненнями, додатковими угодами та договорами про внесення змін до них, право вимоги за якими перейшло до клієнта від первісних кредиторів, у відповідності до яких клієнт та/або первісний кредитор надав позичальнику грошові кошти (кредит) в розмірі та на умовах, встановлених кредитними договорами.

Поряд із цим матеріали справи свідчать, що АТ «Універсал Банк» передано ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги до ПАТ «Альба Україна» лише за зобов`язанням, встановленим Кредитним договором № 408/12 від 23.03.2012 року, а саме в частині тіла кредиту та процентів, що підтверджується відповідним Витягом реєстру прав вимог (Додаток № 1 до Договору факторингу).

При цьому в частині звернення стягнення на майнові права за Договором купівлі-продажу №188-12 від 29.10.2012, що є предметом договору застави № PR-03/408/12 від 05.06.2014 року, право вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» як фактору не передавалось.

Суд звертає увагу на умови пункту 2.9 Договору факторингу, згідно якого клієнт зобов`язується відступити фактору належні йому права за договорами застави, проте, таке відступлення здійснюється сторонами на підставі окремо укладеного договору відступлення прав за договорами забезпечення.

Вирішуючи питання процесуального правонаступництва відповідно до статті 52 ГПК України суд зобов`язаний керуватися доказами, які беззаперечно підтверджують факт настання матеріального правонаступництва за конкретним предметом спору та відносно конкретного учасника у відносинах, щодо яких виник спір.

Тобто, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником), у зв`язку з чим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Проте, окремо укладеного із АТ «Універсал Банк» договору відступлення прав вимоги до ТОВ «Фалбі-Славутич» за договором застави № PR-03/408/12 від 05.06.2014 року матеріали справи не містять та заявником суду не надано.

За таких обставин, оскільки за висновками суду заявник належними та допустимими доказами не довів факту заміни заставодержателя (банку) на його правонаступника за Договором застави № PR-03/408/12 від 05.06.2014 року, підстави для заміни стягувача за наказом Господарського суду Київської області від 16.07.2015 року у справі № 911/1596/15 про стягнення заборгованості в сумі 501 495,94 грн. та, відповідно, задоволення заяви ТОВ «ФК «ЄАПБ» про заміну стягувача за наказом відсутні.

Щодо заміни сторони (стягувача) за наказом від 16.07.2015 року в частині стягнення судового збору в сумі 10 029,92 грн. суд зазначає, що відповідно до п. 2.10 Договору факторингу у зв`язку з відступленням прав вимоги клієнт відступає фактору належні йому усі права за заявленими вимогами або встановленими вимогами до позичальника, у тому числі щодо стягнення судового збору.

За умовами п. 2.3 Договору факторингу перехід цих прав до фактора відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру прав вимог.

Проте, як вже було встановлено судом та зазначалось вище, за змістом Реєстру прав вимоги, відступлених АТ «Універсал Банк» за Договором факторингу, вбачається, що право вимоги АТ «Універсал Банк» до позичальника перейшло до фактора - ТОВ «ФК «ЄАПБ» лише за зобов`язаннями, встановленими Кредитним договором № 408/12 від 23.03.2012 року, в той час як в частині витрат по сплаті судового збору право вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» передано не було.

Крім того, з урахуванням на правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові по справі № 910/386/17 від 27.03.2019 року суд зазначає, що таке право і не могло бути передане правонаступнику (фактору), оскільки із системного аналізу норм ст. 52 ГПК України, ст. 512, 514 ЦК України слідує, що заміна кредитора чи боржника його правонаступником можлива лише в зобов`язанні. Відповідно до приписів частини першої ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У той же час, сплата суми судового збору у справі не є зобов`язанням у розумінні положень статті 509 ЦК України, відтак сума судового збору не є і не могла бути предметом відступлення права вимоги за кредитним договором. У зв`язку з цим передача кредитором прав його правонаступнику в частині стягнення судового збору є безпідставною.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 року № 906/110/16, від 05.04.2018 року у справі № 923/607/16 та від 03.07.2019 року у справі №910/9549/15.

Крім того, при розгляді заяви про заміну стягувача судом враховано, що заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Водночас, відповідно до статті 52 ГПК України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (тобто, протягом невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу.

Тобто, таке право не є абсолютним і обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На цій стадії боржник вчиняє дії на виконання рішення суду добровільно або під примусом.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується виконанням судового рішення або спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Судом враховано, що заміна сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання виконавчого листа, означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Такі дії можуть порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права.

Отже, заміна стягувача його правонаступником після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, що не був поновлений судом, виключає можливість задоволення такої заяви. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №2-7763/10.

Вирішуючи питання щодо можливості поновлення строку пред`явлення наказу до виконання, судом звернуто увагу, що за загальним правилом ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням кредитором дій до заміни його правонаступником, переходить до правонаступника, тож правонаступник має довести, що пропуск строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання стався з причин, які є об`єктивно непереборними, і можуть бути визнані судом поважними.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років (протягом року (ст.22 Закону) в редакції закону, що діяла на час видачі виконавчого документа стягувачу). Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Згідно положень ст. 329 ГПК України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Як убачається із усталеної практики Верховного Суду, що склалася з питань поновлення строків пред`явлення виконавчих листів до виконання, поважність причин пропуску строку пред`явлення виконавчого документу до виконання є оціночною категорією і встановлюються у кожному конкретному випадку.

Поважними можна визнати ті причини, які не залежали від волі стягувача. Поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналізуючи викладене вище, оскільки оцінці суду на предмет поважності підлягають причини не пред`явлення стягувачем виконавчого листа до виконання, слід дійти висновку, що поважність причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання має існувати у межах встановленого законом строку, а не після його закінчення.

Наказ на виконання рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2015 був виданий 16.07.2015 (строк пред`явлення до виконання 05.07.2016), подавався для примусового виконання.

01.03.2019 виконавчий документ був повернути стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» після закінчення строку на його виконання.

Водночас, заявником жодних причин на підтвердження поважності не пред`явлення виконавчого документу Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» до виконання з моменту повернення виконавчого листа не надано.

Судом звернуто увагу, що установлений Законом строк для пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання покликаний забезпечити рівність процесуального становища сторін, адже боржник не може необмежений час знаходитися під загрозою процедур примусового виконання судового рішення, тож закон надав суду право продовжити вказаний строк і лише у тому разі, якщо причини пропуску вказаного строку суд визнає поважними.

Також судом звернуто увагу, що Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Причини поважності пропуску строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин та наданих заявником доказів на їх підтвердження.

Отже, в кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обґрунтування заяви про відновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 ЦК України).

Судом зауважено, що сама по собі заміна стягувача у виконавчому проваджені не може бути поважною підставою поновлення строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Виходячи з норм чинного законодавства, саме на заявника покладається обов`язок доведення поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Крім того, судом відзначається, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, касаційною інстанцією було наведено правові висновки стосовно того, що заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань судочинства. Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва.

Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №2-7763/10 наголошено на тому, що за відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Судом враховано, що заявник не має можливостей отримати інформацію, з якого числа почався строк для повторного пред`явлення для виконання наказу Господарського суду Київської області від 16.07.2015 року.

Водночас, судом зауважується, що відповідно до ст. 52 ГПК України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив; згідно зі ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Однак, заявником не надано жодних доказів на підтвердження наявності об`єктивних причин не надання первісним кредитором важливої для здійснення прав вимоги за договором факторингу інформації щодо наявності чи відсутності поважних причин для пропуску встановленого законом строку для пред`явлення для виконання наказу Господарського суду Київської області. При цьому судом враховується, що сам факт підписання договору щодо відступлення права вимоги законом не пов`язується з автоматичним поновленням строку для пред`явлення до виконання виконавчого документу.

Крім того, судом зауважується, що укладаючи договір факторингу №30/04/21/ФК2 від 30.04.2021 заявнику мало бути відомо про всі ризики придбання права вимоги за виконавчим документом із пропущеним строком пред`явлення до виконання.

Суд, при вирішенні зазначеної справи, також бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини «Каракуця проти України» від 16 лютого 2017 року, в якому зазначено, що ігноруючи усі надані стягувачу законом права, як стороні виконавчого провадження, стягувач не виявляє належної зацікавленості у реалізації своїх прав щодо примусового виконання рішення суду.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони про заміну сторони (стягувача) її правонаступником у наказі Господарського суду Київської області від 16.07.2015 року у справі № 911/1596/15.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 52, 334, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання наказу від 16.07.2015 виданого Господарським судом Київської області по справі №911/1596/15.

2.Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони (стягувача) її правонаступником у справі № 911/1596/15.

Згідно з ч. 1 ст. 235 ГПК України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://court.gov.ua/fair/sud5007/

Повний текст ухвали підписано: 17.02.2023

Суддя В.М. Антонова