Рішення

від 07.02.2023 по справі 915/1538/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року Справа № 915/1538/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Біозар» (56600, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, м. Нова Одеса, вул. Сеславинського, буд. 26; адреса електронної пошти: biozarbiozar@gmail.com; ідентифікаційний код 00715928)

до відповідача: Територіальної громади міста Вознесенська (56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, площа Центральна, буд. 1; адреса електронної пошти невідома; ідентифікаційний код 26233279)

про: визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на домоволодіння,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

Суть спору:

21.10.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Біозар» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 20.10.2021 (вх. № 15718/21/21) (з додатками), в якій просить суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу, що був укладений 02.11.1971 року між Вознесенською районною міжколгоспною біолабораторією, правонаступником якої є ТОВ «Біозар» та Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою відносно майна, що розташоване за адресою м. Вознесенськ вул. Київська, 113 Миколаївської області;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Біозар», право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою м. Вознесенськ вул. Київська, 113 Миколаївської області.

26.10.2021, у зв`язку тим, що позивачем не дотримано вимог ст.ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд постановив ухвалу, якою позовну заяву залишив без руху та приписав позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки у 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

16.11.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 16.11.2021 (вх. № 17205/21) про виправлення недоліків, з виправленою позовною заявою, в якій прохальну частину було залишено без змін.

Ухвалою суду від 22.11.2021, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1538/21 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 21 грудня 2021 року; викладено вимоги до позивача; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

02.12.2021 до суду від позивача на виконання ухвали від 22.11.2021 надійшла заява б/н від 30.11.2021 (вх. № 18146/21) про надання документів, а саме копії Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Біозар».

16.12.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву № 2793/01/01-02/20 від 13.12.2021, підписаний Вознесенським міським головою, в якому останній просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки власником домоволодіння, що розташоване з адресою: Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Київська, буд. 113 є Територіальна громада міста Вознесенська, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано про реєстрацію права власності від 19.05.2021.

21.12.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 21.12.2021 (вх. № 19225/21) про відкладення судового засідання, мотивована складними погодними умовами, внаслідок яких дорожнє сполучення є ускладненим та пов`язане з ризиком для здоров`я та майна.

Ухвалою суду від 21.12.2021 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 08 лютого 2022 року о 10:00.

08.02.2022 підготовче засідання у даній справі відбулося за участі представника позивача, який підтримав позовні вимоги, повідомив про їх актуальність. Також у судовому засіданні 08.02.2022 представник позивача зазначив, що є підстави для закриття підготовчого провадження у даній справі та призначення її до розгляду по суті, оскільки всі докази надані, всі обставини повідомлені, заяви та клопотання відсутні.

08.02.2022 за результатами проведеного засідання судом було постановлено ухвалу, якою закрито підготовче провадження у справі № 915/1538/21 та призначено її до судового розгляду по суті на 10 березня 2022 року о 13:30.

Засідання з розгляду даної справи по суті, яке було призначено на 10 березня 2022 року, не відбулося у зв`язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.

25.07.2022 відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 25.07.2022 № 41 було відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

Враховуючи воєнну ситуацію та стан безпеки у Миколаївській області, з метою забезпечення розумного балансу між нормами ст. 3 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції, суд вважав за можливе продовжити розгляд справи, у зв`язку з чим ухвалою від 11.01.2023 було призначено розгляд даної справи по суті на 07 лютого 2023 року о 12:00.

Станом на момент проведення судового засідання будь-яких заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

07.02.2023 учасники справи своїх представників в судове засідання не направили, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином. Так, копію ухвали суду від 11.01.2023 позивач отримав 25.01.2023, а відповідач - 26.01.2023, що вбачається з наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення зі штрих кодовими ідентифікаторами 5400501011467, 5400501011475.

Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, також беручи до уваги тривалість строку розгляду даної справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 07.02.2023 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в підготовчому судовому засіданні представника позивача, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Біозар» у даній справі ґрунтуються на підставі: норм ст.ст. 15, 392 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 47 Цивільного кодексу УРСР, ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; та мотивовані таким:

1. Спірний об`єкт вже має статус нерухомого майна, що сформоване у відповідністю з правовим порядком, а саме: домоволодіння, що побудоване до 1992 року.

2. Між Вознесенською міською радою депутатів трудящих та Вознесенською районною міжколгоспною біолабораторією правонаступником якого є ТОВ «Біозар» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, що не був посвідчений нотаріально, але був повністю виконаний, що підтверджується письмовими доказами, а тому може бути визнаний дійсним.

3. Вказане майно було добудоване до 1992 року, відповідно до даних інвентаризаційної справи, та технічного паспорту набуло статусу домоволодіння.

4. Законним власником домоволодіння є ТОВ «Біозар», що підтверджується технічним паспортом на спірне майно та документом, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси у відповідності до п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

5. Право власника потребує захисту внаслідок невизнання його іншою особою, внаслідок якого власник буде позбавлений свого майна.

Позивач зазначає, що рішенням державного реєстратора було відмовлено в проведенні державної реєстрації вказаного майна. В обґрунтування відмови державний реєстратор зазначив, що відомості щодо спірного майна внесені до реєстру у якості безхазяйного майна.

Отже, позивач вважає себе власником майна і стверджує, що так як ТОВ «Біозар» є набувачем прав на вказане домоволодінням за угодою, добудувало його, статус якого був визначений на час завершення його будівництва у 1973 році, продовжує володіти ним до сьогоднішнього часу, то як законний власник має право вимагати визнання за собою право власності на спірне майно.

Таким чином, предметом даного позову виступають вимоги позивача щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на домоволодіння.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- технічний паспорт на домоволодіння № 113, вул. Київська, місто Вознесенськ, Миколаївська обл. (інвентарний номер 4401);

- довідки Комунального підприємства Вознесенське МБТІ № 675 від 29.12.2016, № 69 від 25.05.2017;

- рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради депутатів трудящих Миколаївської області від 25.05.1971, № 644 від 28.12.1986;

- платіжне доручення № 356 від 02.11.1971, з довідкою № 31 від лютого 1978 року;

- протокол № 1 від 21.04.2005 установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Біозар»;

- протокол № 20 від 22.10.1969 засідання виконкому Вознесенської міської ради депутатів трудящих;

- листи Державного архіву Миколаївської області № А-472/03-06 від 11.07.2016, № 415/03-10/о від 24.05.2017;

- розпорядження Вознесенського міського голови № 136-р від 25.11.2015;

- Акт прийому-передачі майна від 19.09.2005;

- постанова президіума обласної ради колгоспів № 5 від 05.09.1973;

- наказ № 152 від 12.09.1973 по Обласному управлінню сільського господарства;

- рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень № 54050857 від 15.09.2020;

- Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 274636885 від 14.09.2021;

- Звіт з незалежної оцінки вартості нерухомого майна від 12.08.2021;

- вирок Народного суду Вознесенського району від 18.03.1971;

- статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Біозар», затверджений протоколом загальних зборів № 2 від 02.11.2021.

Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 25713630 від 19.05.2021.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08.02.2019, у справі № 915/1344/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біозар» до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, загальною площею 146,7 кв.м., що знаходиться в м. Вознесенськ Миколаївської обл., по вул. Київська, 113, рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2018 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено позивачу.

Судом апеляційної інстанції, при перегляді рішення місцевого суду, були встановлені такі обставини, на які, зокрема, посилається позивач в обґрунтування позову по господарській справі № 915/1538/21:

«Згідно з вироком Народного суду Вознесенського району від 19.03.1971 у справі гр. ОСОБА_1 належне їй майно конфісковано в дохід держави, у тому числі недобудована будівля з прибудовами по АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Вознесенської міської ради №150 від 25.05.1971 зобов`язано Вознесенську житлово-експлуатаційну контору прийняти на баланс домобудівництво №105-а по вул. Жовтневій революції, вартістю 7600 рублів; дозволено Вознесенській житлово-експлуатаційній конторі продати незакінчене будівництвом вказане домобудівництво Вознесенській районній біологічній лабораторії, останню зобов`язано до 01.06.1972 закінчити будівництво, а також зобов`язано районну біолабораторію і житлово-експлуатаційну контору оформити нотаріально договір купівлі - продажу.

За твердженням позивача, 02.11.1971 між Вознесенською районною міжколгоспною біолабораторією та Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою був укладений договір купівлі - продажу об`єкту незавершеного будівництва, розташований за адресою: м.Вознесенськ, вул. Жовтневої революції, 113 .

В матеріалах справи наявна платіжного доручення №356 від 02.11.1971, в графі «призначення платежу» якого вказано, що перерахування грошових коштів у сумі 7600 рублів здійснено «згідно з договором купівлі-продажу з Вознесенською ЖЄК від 02 листопада 1971 р.».

Відповідно до довідки міжколгоспної обласної біолабораторії №31 від 07.02.1978 на підставі рішення Вознесенської міської ради №150 від 25.05.1971, Вознесенською районною біологічною лабораторією було перераховано Вознесенській міській раді 7600 рублів за платіжним дорученням №356 від 02.11.1971 за незавершене будівництво №105-а по вул. Жовтневої революції, що було конфісковано у гр. ОСОБА_1 .

Рішенням установчих зборів засновників ТОВ «Біозар», оформленим протоколом №1 від 21.04.2005, вирішено створити ТОВ «Біозар» та сформувати статутний капітал товариства за рахунок пайових внесків засновників, затвердити розмір часток учасників ТОВ у статутному капіталі ТОВ «Біозар» у розмірі пайових внесків засновників. На зборах були присутні 22 фізичні особи (засновники).

Згідно з пунктом 1.1 статуту ТОВ «Біозар», затвердженого зборами засновників №1 від 06.12.2011 та зареєстрованого Новоодеською районною державною адміністрацією Миколаївської області 15.12.2011 за №15171050004000185, товариство засновано згідно з рішенням засновників від 21.04.2005 (протокол №1) шляхом об`єднання майна засновників та участі в підприємницькій діяльності відповідно до Господарського та Цивільного кодексів України, Законів України «Про господарські товариства, «Про власність», «Про підприємництво, та інших законодавчих актів України.

У пункті 5.3 вказаного статуту зазначено, що джерелом формування майна товариства є: грошові та матеріальні вклади учасників; доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування фізичних та юридичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

Засновниками товариства виступають громадяни України: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (пункт 1.2 статуту ТОВ «Біозар»).

Відповідно до пункту 1.4 статуту ТОВ «Біозар» товариство є правонаступником Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої лабораторії з усіх прав та зобов`язань.

За актом прийому-передачі майна від Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої біолабораторії було передано ТОВ «Біозар» майно, в тому числі будівлю біолабораторії, розташованої у м.Вознесенськ Миколаївської області.

У вказаному акті невідомою особою зроблено приписку, що зазначена будівля розташована по вул. Жовтневій революції, 113.

Із матеріалів справи також вбачається, що Виконавчим комітетом Вознесенської міської ради Миколаївської області було прийнято рішення №644 від 28.12.1976, яким упорядочено нумерацію домоволодінь і назв вулиць і провулків міста Вознесенськ.

Згідно з вказаним рішенням Вознесенської міської ради земельній ділянці та нежитловій будівлі присвоєна адреса: вул. Жовтневої революції, 113, замість попереднього 105а, що також відображено у довідці Комунального підприємства «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» №69 від 25.05.2017.

Розпорядженням Вознесенського міської голови №136-р від 25.11.2015 вулицю Жовтневої революції перейменовано в Київську.

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Вознесенське МБТІ» від 29.12.2016 №675 станом на 31.12.2012 право власності на комплекс будівель по вул. Київській,113 (Жовтневої революції) в м. Вознесенськ Миколаївської області не зареєстровано.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2017 у справі №915/1347/16 за позовом ТОВ «Біозар» до Вознесенської міської ради про визнання права власності на нежитловий об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Київська, 113 (далі - справа №915/1347/16) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 18.02.2017.

В подальшому у газеті «Новини Вознесенська: день за днем» №20 від 17.05.2017, відділом Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно апарату Виконавчого комітету Вознесенської міськради 15.05.2017 за заявою Управління комунальної власності Вознесенської міськради надруковано оголошення про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна нежитлового об`єкту, що знаходиться за адресою: м. Вознесенськ, вул. Київська,113.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31.07.2017 №36394462 відмовлено ТОВ «Біозар» у державній реєстрації права власності на нежитловий об`єкт, що знаходиться за адресою: м. Вознесенськ, вул. Київська,113».

…

«Господарським судом Миколаївської області під час розгляду справи №915/1347/16 було встановлено відсутність будь-яких правових підстав для визнання за позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: Миколаївська область, м.Вознесенськ, вул. Київська, 113, та безпідставність посилань позивача як на підставу виникнення права власності на договір від 02.11.1971».

Крім того, Одеським апеляційним господарським судом за результатами перегляду рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2018 у справі № 915/1344/17 було здійснено висновок про те, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.

У даній справі № 915/1538/21 позивач просить суд, зокрема, визнати за ним право власності на домоволодіння, посилаючись на обставини цієї справи.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Відповідно до приписів ч.ч. 1-3 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 328 та ч. 2, абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За правилами ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з наданих суду доказів, 15.05.2021 Державним реєстратором Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності було внесено запис 42008554 про право власності на об`єкт нерухомого майна: домоволодіння, об`єкт нежитлової нерухомості, загальною площею 138,5 кв.м., за адресою Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Київська, буд. 113. Форму власності визначено як комунальну. Власником визначено Територіальну громаду міста Вознесенська (а.с. 37, 108).

Суд відмічає, що у відповідності до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації.

Разом із тим, суду не надано доказів скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання в судовому порядку недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Крім наведеного, суд звертає увагу позивача також на чинність рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 15.09.2020 за № 54050857, яким відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Біозар» у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на домоволодіння, що розташоване Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Київська, будинок 113, за суб`єктом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Біозар», податковий номер/серія, номер паспорта/УНЗР 00715928.

Додатково, варто зауважити, що Акт прийому-передачі майна Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої біолабораторії Товариству з обмеженою відповідальністю «Біозар» від 19.09.2005, зі змісту якого вбачається передача Миколаївською обласною міжгосподарською виробничою біолабораторією до Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біозар» та прийняття останнім майна за наведеними у акті адресами, взагалі не містить адреси та назви спірного об`єкту нерухомості.

Судом також враховується, відсутність в матеріалах справи рішень Вознесенської міської ради щодо надання позивачу земельної ділянки у власність або у користування для цілей будівництва та обслуговування спірного майна.

Посилання ж позивача на договір купівлі-продажу, укладений у 1971 році між Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою та Вознесенською районною міжколгоспною біолабраторією, як на підставу виникнення у нього права власності на спірне майно, є необґрунтованим, оскільки позивачем взагалі не надано оригіналу вказаного договору або завіреної належним чином його копії.

В якості підтвердження укладення договору купівлі-продажу від 02.11.1971 позивач надав платіжне доручення № 356 від 02.11.1971, з «призначення платежу» якого вбачається, що перерахування грошових коштів у сумі 7600 рублів здійснювалось «згідно з договором купівлі-продажу з Вознесенською ЖЕК від 02 листопада 1971 р.». Враховуючи відсутність у вказаному платіжному документів будь-яких посилань на спірне майно недоведеним є факт підтвердження оплати саме за його придбання.

Наведені обставини унеможливлюють задоволення судом вимоги позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу, що був укладений 02.11.1971 між Вознесенською районною міжколгоспною біолабораторією, правонаступником якої є ТОВ «Біозар» та Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою відносно майна, що розташоване за адресою м. Вознесенськ вул. Київська, 113 Миколаївської області.

Відносно посилань позивача на перебування спірного майна на балансі Вознесенської районної біолабораторії, яка в подальшому була підпорядкована Миколаївській обласній міжколгоспній біолабораторії, а також щодо перебування цього майна на даний час на балансі підприємства позивача, то суд зазначає, що перебування майна на балансі не може бути підставою для визнання за ним права власності.

Баланс підприємства (організації) є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (пункт 9 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України №01-8/98 від 31.01.2001).

Таким чином, беручи до уваги вищенаведені обставини, суд вважає, що позивачем не надано жодного належного у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження наявності у нього права власності на спірне майно або на підтвердження того, що таке право було набуто ним раніше на законних підставах.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне зауважити, що за змістом ст. 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

За наслідками розгляду даної справи судом не встановлено порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, у зв`язку із чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір за подання позову підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Біозар» (56600, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, м. Нова Одеса, вул. Сеславинського, буд. 26; ідентифікаційний код 00715928);

Відповідач: Територіальної громади міста Вознесенська (56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, площа Центральна, буд. 1; ідентифікаційний код 26233279).

Повне рішення складено та підписано судом 17.02.2023.

Суддя О.Г. Смородінова