Ухвала

від 09.02.2023 по справі 910/8413/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8413/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О.. Краснова Є. В.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Гудименко Ю. В.(посвідчення від 20.02.2020 № 055427),

позивача-1 - ОСОБА_1. (у порядку самопредставництва),

позивача-2 - ОСОБА_2. (у порядку самопредставництва),

відповідача-1 - Пантія О. А. (адвокат), Хітька В. М. (адвокат),

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи - Терещенко О. О. (голова), Чиляєвої І. А. (адвокат),

розглянувши матеріали касаційної скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 (суддя Гумега О.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 (судді: Куксов В. В. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л.) у справі

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Київської міської ради,

2. Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до: 1. Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд",

2. Комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Благодійна організація "Фундація спадщини Терещенків",

про розірвання договору та повернення майна.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі: Київської міської ради (далі - КМР); Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" (далі - ПРАТ "Центрелеватормлинбуд", Товариство), Комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" (далі - КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт") з вимогами про розірвання інвестиційного договору від 22.03.2007 № 28 (далі - інвестиційний договір) про реконструкцію та реставрацію нежилих будинків, розташованих за адресами: бульвар Т. Шевченка, 34/15 літ. "А" та бульвар Т. Шевченка, 34/13 літ. "Б", "В" у місті Києві; зобов`язати ПРАТ "Центрелеватормлинбуд" повернути територіальній громаді міста Києва в особі КМР нежилий будинок (літ. "А") загальною площею 1104,7 м2 на бульварі Т. Шевченка, 34/15 у м. Києві, нежилі приміщення загальною площею 29,40 м2, в тому числі: приміщення №№ 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 м2, місця спільного користування площею 3,10 м2 (літ. "Б", "В") на бульварі Т. Шевченка, 34/13 у м. Києві.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку прокурора, ПРАТ "Центрелеватормлинбуд" та КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" упродовж тривалого періоду не виконали обов`язки, покладені на них інвестиційним договором, внаслідок чого територіальна громада міста Києва значною мірою позбавилась того, на що вона розраховувала під час укладення цього договору, що є підставою для його розірвання відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Прокурор вважає, що у зв`язку з розірванням Інвестиційного договору, спірне майно підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва. Крім того, спірне майно не вибуло у встановленому законом порядку з комунальної власності, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавчо встановлена заборона на його відчуження, у зв`язку з чим, на думку прокурора, наявні підстави для його повернення територіальній громаді міста Києва згідно із положеннями статей 391, 1212 ЦК України.

Стислий виклад обставин справи, установлених господарськими судами

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у місті Києві на бульварі Т. Шевченка, 34/13, літ. "Б", "В" та 34/15, літ. "А" розташована садиба Терещенків (складається з жилого будинку та флігеля).

Рішенням виконавчого комітету народних депутатів КМР від 21.01.1986 № 49 жилий будинок на бульварі Т. Шевченка, 34 (технічна адреса за даними БТІ м. Києва: бульвар Т. Шевченка, 34/15 літ. А) включено до переліку пам`ятників архітектури місцевого значення (охоронний номер 110).

Рішенням виконавчого комітету народних депутатів Київської міської ради від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів" будинок на бульварі Т. Шевченка, 34-а і будинок на бульварі Т. Шевченка, 34-б включено до переліку нежилих будинків та споруд, які передаються до комунальної власності міста (пункти 562, 563 додатку 1 до рішення).

Наказом управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища від 02.04.1998 № 15, а у подальшому наказом Департаменту охорони культурної спадщини від 27.12.2019 № 109 (пункт 31) садибу на бульварі Т. Шевченка, 34 включено до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини.

Цими ж наказами до переліку об`єктів культурної спадщини м. Києва включено флігель за адресою: бульвар Т. Шевченка, 34/11 (технічна адреса: бульвар Т. Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. "Б"; пункт 32 наказу Департаменту охорони культурної спадщини від 27.12.2019 № 109).

Рішенням КМР від 24.06.2004 № 322/1532 "Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації за залучені кошти" (зі змінами, зокрема, внесеними рішеннями КМР від 21.10.2004, від 16.03.2006) нежилий будинок площею 1 104,7 м2 на бульварі Т. Шевченка, 34/15, літ. "А" та нежилий будинок площею 559,7 м2 на бульварі Т. Шевченка, 34/13, літ. "Б", "В" включено до переліку будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації (пункти 39, 40 цього переліку).

Протоколом засідання постійно діючої комісії із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва від 18.08.2005 № 1 затверджено умови конкурсу та конкурсну документацію на залучення інвесторів до реконструкції або реставрації нежилих будинків, у тому числі, на бульварі Т. Шевченка, 34/15 літ. "А", 34/13 літ. "Б".

Згідно з протоколом засідання постійно діючої комісії із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва від 18.10.2005 № 10 Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ВАТ "Укрнафта") визначено переможцем конкурсу із залучення інвесторів до реконструкції або реставрації нежилих будинків на бульварі Т. Шевченка, 34/13 (літ. "Б", "В"), 34/15 (літ. "А").

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) від 30.11.2005 № 2195 затверджено результати проведених конкурсів, переможцем у конкурсі із залучення інвесторів до реставрації та реконструкції будівель на бульварі Т. Шевченка, 34/15 літ. "А", 34/13 літ. "Б", "В" визначено ВАТ "Укрнафта". Пунктом 2 цього розпорядження Головному управлінню комунальної власності м. Києва доручено укласти відповідні інвестиційні договори з переможцями конкурсу.

Постановою Господарського суду міста Києва від 14.11.2006 у справі № 36/496-А, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2007, зобов`язано Головне управління комунальної власності м. Києва підписати з ВАТ "Укрнафта" інвестиційний договір про реконструкцію та реставрацію зазначених нежилих будинків.

22.03.2007 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА), правонаступником якого є Департамент, (замовник) та ВАТ "Укрнафта" (інвестор) та КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" (служба замовника) укладено інвестиційний договір, за умовами якого:

- предметом договору є реалізація інвестиційного проекту з реконструкції та реставрації зазначених нежилих будинків (далі - об`єкти інвестування/об`єкти нерухомості) на умовах, визначених конкурсом із залучення інвесторів для реконструкції та реставрації будинків, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 18.08.2005 № 1 та цим договором (пункт 1);

- служба замовника зобов`язується виконати повний комплекс функцій замовника, пов`язаний з реконструкцією та реставрацією Об`єкту інвестування, а саме:

1) проведення робіт із землевідводу на час реконструкції та реставрації та оформлення земельної ділянки;

2) проведення робіт з підготовки та оформлення необхідних документів з реконструкції та реставрації об`єкту інвестування (розпорядження, листи-дозволи на проектування та інше);

3) проведення передпроектних робіт з підготовки, обстеження та надання висновків про технічний стан об`єкта інвестування, інженерно-геологічних та топоінженерних вишукувань, збору вихідних даних для проектування;

4) проведення робіт з супроводу та контролю розробки проектно-кошторисної документації, її погодження та експертизи;

5) затвердження проектно-кошторисної документації у встановленому порядку;

6) отримання дозвільної документації на виконання робіт з реконструкції та реставрації (дозвіл управління державного архітектурно-будівельного контролю, ордер Головного управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва), тощо (пункт 3.5.1);

- інвестор зобов`язується розробити концепцію реконструкції та реставрації, для чого замовити передпроектні проробки (пункт 3.7.1);

- інвестор зобов`язується за рахунок власних або залучених коштів забезпечити фінансування всіх витрат, пов`язаних з реконструкцією та реставрацією об`єкту інвестування, в тому числі: визначити генпідрядну і проектну організацію для реконструкції та реставрації об`єкта інвестування; компенсувати втрати територіальній громаді м. Києва недоотриманої орендної плати з дати відселення орендарів, а також сплату земельного податку до моменту введення об`єкту інвестування в експлуатацію шляхом перерахування зазначених платежів на рахунок Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація"); витрати з підготовки необхідних технічних обстежень, висновків, передпроектних проробок, вихідних даних для проектування; витрат, пов`язаних з розробкою, узгодженням та експертизою проектної документації, проведенням авторського нагляду проектною організацією; витрат, пов`язаних зі сплатою пайової участі; витрат на отримання дозвільних документів на проведення робіт з реконструкції та реставрації; витрат, пов`язаних з інженерною підготовкою об`єкту інвестування до реконструкції та реставрації; витрат на проведення робіт з реконструкції та реставрації згідно з затвердженою у встановленому порядку проектно-кошторисною документацією та фактичних витрат підрядної організації; витрат, пов`язаних з підготовкою до здачі об`єкту інвестування в експлуатацію; витрат, пов`язаних із комплектуванням об`єкта інвестування необхідним обладнанням відповідно до затвердженого проекту; інші витрати пов`язані з реконструкцією та реставрацією об`єкта інвестування відповідно до затвердженого проекту; витрати служби замовника зі здійснення функцій замовника (пункт 3.7.2);

- інвестор зобов`язується погодити та підписати графік фінансування реконструкції та реставрації об`єкта інвестування та загальні строки виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з реконструкцією та реставрацією об`єкта інвестування (пункт 3.7.3);

- після введення об`єкта інвестування в експлуатацію передати до комунальної власності територіальної громади м. Києва 2 250 м2 рівнозначних нежитлових приміщень об`єкта інвестування (пункт 3.7.5);

- загальні строки всього комплексу робіт, пов`язаних з реконструкцією та реставрацією об`єкта інвестування, визначаються календарним графіком робіт, погодженим сторонами, який оформлюється додатковою угодою до цього договору після затвердження в установленому порядку проекту об`єкта інвестування і проектно-кошторисної документації реконструкції та реставрації (пункт 4.1);

- загальний строк виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з реконструкцією та реставрацією об`єкта інвестування та реконструкції та реставрації складається з трьох етапів - підготовчого (передпроєктного), проектного та реконструкції і реставрації (пункт 4.2);

- нежилі приміщення розподіляються між замовником та інвестором на підставі акта розподілу площ об`єкта інвестування після реконструкції та реставрації (уточненого на підставі технічної інвентаризації об`єкта, результати якої містяться в технічній документації), виходячи з того, що у комунальній власності територіальної громади м. Києва залишаються нежилі приміщення загальною площею 2 250 м2. На решту приміщень, а також машиномісць на гостьових стоянках право власності переходить до інвестора (пункт 5.1.1);

- договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань, передбачених договором, додатками та доповненнями до нього (пункт 8.1);

- датою набрання чинності договору є дата, зазначена в правому верхньому куті першої сторінки договору (пункт 8.2);

- інвестиційний договір може бути розірвано винятково: - за взаємною згодою сторін; - за рішенням суду у разі невиконання однією із сторін своїх зобов`язань згідно з договором (пункт 8.3);

- інвестиційний договір може бути достроково припинений шляхом підписання сторонами відповідної угоди за умови врегулювання всіх розбіжностей і проведення взаємних розрахунків (пункт 8.5).

Враховуючи звернення ВАТ "Центрелеватормлинбуд" щодо передачі прав та обов`язків інвестора за інвестиційним договором та згоду ВАТ "Укрнафта" на передачу прав та обов`язків інвестора за цим договором, КМР прийнято рішення від 01.11.2007 № 1111/3944 "Про заміну сторони в зобов`язанні та передачу ВАТ "Центрелеватормлинбуд" під реконструкцію нежилого будинку на бульварі Т. Шевченка, 34/15 (літ. "А") та приміщень у нежилому будинку на бульварі Т. Шевченка, 34/13 (літ. "Б", "В) у Шевченківському районі м. Києва", за умовами якого:

- доручено Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА) укласти договір про заміну сторони у зобов`язанні за інвестиційним договором (пункт 1);

- після виконання пункту 1 цього рішення передати ВАТ "Центрелеватормлинбуд" під реконструкцію нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва на бульварі Т. Шевченка, 34/15 (літ. "А") в Шевченківському районі м. Києва площею 1104,7 м2 та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва у нежилому будинку на бульварі Т. Шевченка, 34/13 (літ. "Б", "В") у Шевченківському районі м. Києва площею 29,4 м2 за умови компенсації вартості, визначеної звітом про оцінку вартості цих нежилого будинку та нежилих приміщень (пункт 2);

- ВАТ "Центрелеватормлинбуд" перерахувати кошти до міського бюджету за нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва на бульварі Т. Шевченка, 34/15 (літ. "А") та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва у нежилому будинку на бульварі Т. Шевченка, 34/13 (літ. "Б", "В") у Шевченківському районі м. Києва (пункт 4);

- після виконання пункту 4 цього рішення Головному управлінню комунальної власності міста Києва виконавчого органу КМР (КМДА) підписати акти приймання-передачі у власність ВАТ "Центрелеватормлинбуд" нежилого будинку комунальної власності територіальної громади міста Києва на бульварі Т. Шевченка, 34/15 (літ. "А") та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва у нежилому будинку на бульварі Т. Шевченка, 34/13 (літ. "Б", "В") у Шевченківському районі м. Києва (пункт 5);

- після виконання пункту 5 цього рішення КП "Київжитлоспецексплуатація" списати в установленому порядку з балансу нежилий будинок комунальної власності територіальної громади м. Києва на бульварі Т. Шевченка, 34/15 (літ. "А") та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва у нежилому будинку на бульварі Т. Шевченка, 34/13 (літ. "Б", "В" у Шевченківському районі м. Києва (пункт 6).

23.11.2007 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА) (сторона 1), КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" (сторона 2), ВАТ "Укрнафта" (сторона 3) та ВАТ "Центрелеватормлинбуд", правонаступником якого є ПрАТ "Центрелеватормлинбуд") (сторона 4) підписано договір про заміну сторони в зобов`язанні (далі - договір про заміну сторони), згідно з яким:

- сторона 3 передає, а сторона 4 приймає на себе обов`язки сторони 3 перед стороною 1 та стороною 2, які виникли з інвестиційного договору (пункт 1);

- сторона 3 передає, а сторона 4 приймає на себе всі права та обов`язки сторони 3 за інвестиційним договором, внаслідок чого сторона 4 повністю замінює сторону 3 у інвестиційному договорі (пункт 2);

- з моменту набрання чинності цим договором сторона 4 замість сторони 3 стає зобов`язаною реалізувати інвестиційний проект з реконструкції та реставрації нежилих будинків за адресою: бульвар Т. Шевченка, 34/15 (літ. "А") та бульвар Т. Шевченка, 34/13 (літ. "Б", "В") у м. Києві на умовах, визначених конкурсом із залучення інвесторів для реконструкції та реставрації будинків, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 18.08.2005 № 1, інвестиційним договором (пункт 3);

- згода сторони 1 та сторони 2 на заміну в інвестиційному договорі сторони 3 стороною 4 виявляється шляхом підписання ними цього договору (пункт 4);

- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 7).

Додатковою угодою № 1 від 04.04.2008 до інвестиційного договору, укладеною між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА), правонаступником якого є Департамент (замовник), ВАТ "Центрелеватормлинбуд", правонаступником якого є ПрАТ "Центрелеватормлинбуд") (інвестор) та КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" (служба замовника) підпункт 5.1.2 інвестиційного договору викладено у такій редакції: "5.1.2. За умови компенсації інвестором вартості об`єктів інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цих об`єктів, та підписання актів приймання-передачі у власність, інвестор набуває право власності на ці об`єкти". Згідно з пунктом 2 цієї додаткової угоди вона набирає чинності з моменту її підписання повноважними представниками сторін.

ВАТ "Центрелеватормлинбуд" платіжними дорученнями від 23.05.2008 № 134, № 135 сплатило до бюджету м. Києва 324 000 грн та 10 770 000 грн за нежитлові приміщення згідно з рішенням КМР від 01.11.2007 № 1111/3944.

Головне управління комунальної власності м. Києва, КП "Київжитлоспецексплуатація" та ВАТ "Центрелеватормлинбуд" підписали "Акт приймання-передачі приміщень площею 29,4 м2 у нежилому будинку на бульварі Т. Шевченка, 34/13, (літ. "Б", "В") у власність ВАТ "Центрелеватормлинбуд" відповідно до рішення КМР від 01.11.07 № 1111/3944" та "Акт приймання-передачі нежилого будинку площею 1 104,7 м2 на бульварі Т. Шевченка, 34/15, (літ. "А") у власність ВАТ "Центрелеватормлинбуд" відповідно до рішення КМР від 01.11.07 № 1111/3944", відповідно до яких ВАТ "Центрелеватормлинбуд" прийняло у власність спірне нерухоме майно.

Договором про припинення інвестиційного договору (без дати підписання) Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу КМР (КМДА) (замовник), КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" (служба замовника), ВАТ "Центрелеватормлинбуд" (інвестор) домовилися припинити дію інвестиційного договору (пункт 1); сторони узгодили, що з моменту набрання чинності цим договором права та обов`язки за інвестиційним договором вважаються припиненими (пункт 2).

На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 06.02.2009 № 18-В оформлено свідоцтво про право власності від 06.02.2009 серія НОМЕР_1, яким посвідчено, що нежилі приміщення загальною площею 29,4 м2, в тому числі № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,3 м2, місця спільного користування площею 3,10 м2, розташовані в м. Києві на бульварі Т. Шевченка, 34/13 (літ. "Б", "В") належать ВАТ "Центрелеватормлинбуд" на праві приватної власності.

На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 06.02.2009 № 19-В оформлено свідоцтво про право власності від 06.02.2009 серія НОМЕР_2, яким посвідчено, що нежилий будинок загальною площею 1104,7 м2, розташований в м. Києві на бульварі Т. Шевченка, 34/15 (літ. "А") належать ВАТ "Центрелеватормлинбуд" на праві приватної власності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022, відмовлено у задоволенні позову повністю; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 у справі № 910/8413/21.

Судові рішення мотивовано тим, що вимога прокурора про розірвання інвестиційного договору не підлягає задоволенню, оскільки станом на час звернення прокурора з позовом до суду оспорюваний договір було припинено шляхом підписання його сторонами відповідного договору про припинення інвестиційного договору, доказів про визнання недійсним якого прокурором не надано. Вимоги про зобов`язання ПРАТ "Центрелеватормлинбуд" повернути територіальній громаді міста Києва в особі КМР нежилий будинок на бульварі Т. Шевченка, 34/15 (літера "А") та нежилі приміщення на бульварі Тараса Шевченка, 34/13 (в літ. "Б", "В") у м. Києві є похідними від вимоги про розірвання інвестиційного договору, відтак вони також не підлягають задоволенню. Враховуючи те, що у позові відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, заява про застосування строку позовної давності судами не розглядалася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі перший заступник керівника Київської міської прокуратури просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/8413/21 та ухвалити нове рішення, яким позов Київської міської прокуратури задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини"; статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 220 (щодо нікчемності додаткової угоди до інвестиційного договору, яка за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, внаслідок недотримання нотаріальної форми договору), 391 (щодо усунення перешкод шляхом повернення майна з обмеженою оборотоздатністю власнику такого майна - територіальній громаді м. Києва), 604 (щодо вчинення сторонами інвестиційного договору новації шляхом укладення додаткової угоди, якою первісні зобов`язання з реставрації та передачі у власність територіальній громаді відреставрованих приміщень замінено на нові зобов`язання зі сплати коштів та отримання у власність нерухомого майна), 651 (щодо підстав для розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням відповідачами договору, внаслідок чого Департамент значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору), 654 (щодо необхідності додержання форми основного договору при укладенні додаткових угод до нього), 1212 ЦК України (щодо повернення спірного майна територіальній громаді м. Києва у зв`язку з відсутністю правових підстав для його збереження товариством внаслідок нікчемності правочину про передачу цього майна у власність товариству та внаслідок розірвання інвестиційного договору), статті 204 Господарського кодексу України (далі - ГК України; щодо можливості припинення зобов`язання тільки, якщо заміна первісного зобов`язання на нове не суперечить обов`язковому акту на підставі якого виникло попереднє зобов`язання).

Так, на думку скаржника, судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини", внаслідок чого вони дійшли помилкового висновку про законність вибуття спірних об`єктів нерухомості з власності територіальної громади м. Києва. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки культурної спадщини можуть відчужуватись тільки у разі, коли їх відчуження або передача не обмежується законодавчими актами України. Водночас Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" від 01.02.2005 заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Однак судами не враховано, що на момент прийняття рішення КМР від 01.11.2007 № 1111/3944 та підписання додаткової угоди від 04.04.2008 № 1 до інвестиційного договору, на підставі яких у 2009 році оформлено право власності товариства на спірне майно, Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" діяв, а отже існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження спірного майна і комунальне майно, яке є пам`яткою культурної спадщини, не могло бути відчужено з власності територіальної громади м. Києва на користь товариства.

Скаржник наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що інвестиційним договором (пункти 3.7.5, 5.1.2), умовами конкурсної документації, Положенням про порядок будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, за залучені кошти, затвердженим розпорядженням КМДА від 27.04.2005 № 699 (пункт 12.1), Положенням про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об`єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженим рішенням КМР від 24.05.2007 № 528/1189 (пункт 6.3.21) передбачено, що оформлення права власності проводиться після введення об`єкта інвестування в експлуатацію в установленому порядку. Водночас реставрацію об`єктів інвестування не здійснено і на теперішній час, умови інвестиційної угоди не виконано, а отже ці об`єкти не могли перейти у власність Товариства, оскільки інвестиційний проект з реставрації не реалізовано.

Скаржник також вважає, що суди не врахували, що свідоцтва про право власності Товариства на спірне нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином, а державна реєстрація права власності також не є підставою його набуття.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Разом з цим, всупереч статті 86 ГПК України та внаслідок неправильного застосування статті 328 ЦК України судами не враховано, що у цьому випадку законної підстави для виникнення у Товариства права власності на спірне майно не було, а дотримання процедури оформлення свідоцтва про право власності та його подальша державна реєстрація, самі по собі не можуть бути підставою для виникнення такого права у ПрАТ "Центрелеватормлинбуд".

Прокурор вважає, що судами безпідставно залишено поза увагою, що чинність рішення КМР від 01.11.2011 № 1111/3944 не звільняє Товариство від виконання ним умов інвестиційного конкурсу, а навпаки покладає на нього всі обов`язки інвестора, зокрема, щодо фінансування реставрації пам`яток культурної спадщини. Зазначене рішення КМР є складовою інвестиційного проекту щодо реставрації спірного майна і жодним чином не припиняє інвестиційний договір, а свідчить про намір КМР продовжити інвестиційні правовідносини щодо спірного майна з новим інвестором - Відкритим акціонерним товариством "Центрелеватормлинбуд" (правонаступником якого є ПрАТ "Центрелеватормлинбуд"), що свідчить про чинність основного інвестиційного договору, який укладався відповідно до рішень КМР та розпоряджень КМДА, і який не припинявся у встановленому законом порядку.

Скаржник наголошує на тому, всупереч вимогам статей 208, 628, 631,638, 639, 640 ЦК України суди залишили поза увагою, що договір про припинення не набрав чинності і не може вважатись укладеним, та не припиняє інвестиційні зобов`язання, оскільки сторонами не дотримано порядок укладення такого правочину, внаслідок чого неможливо встановити конкретну дату, з якої права та обов`язки сторін за інвестиційним договором є припиненими.

Скаржник також зазначив, що судами не застосовано до спірних відносин положення статей 220, 235, 604 ЦК України і не враховано, що фактично додаткова угода від 04.04.2008 № 1 до інвестиційного договору є договором купівлі-продажу, нотаріальну форму якого дотримано не було, що тягне за собою її нікчемність.

Таким чином, скаржник вважає, що висновки судів щодо припинення інвестиційного договору внаслідок вчинення його сторонами конклюдентних дій, а саме: перерахування коштів та підписання актів приймання-передачі спірного майна у власність Товариству, є помилковими, оскільки ці дії виконано на виконання додаткової угоди від 04.04.2008 № 1 до інвестиційного договору, яка є неукладеною та нікчемною, а отже її виконання не може свідчити про припинення основного інвестиційного договору, який продовжує діяти і на даний час.

На думку прокурора, судами не враховано, що за змістом пункту 10.3 Положення, затвердженого розпорядженням КМДА від 27.04.2005 № 699, та пункту 6.3.11 Положення, затвердженого рішенням КМР від 24.05.2007 № 528/1189, в процесі виконання інвестиційного договору сторони можуть шляхом укладення додаткової угоди внести зміни та/або доповнення до умов реалізації інвестиційного проекту, за винятком умов, визначених в результаті проведення інвестиційного конкурсу, однак серед умов інвестиційного конкурсу відсутня умова щодо можливості припинення інвестиційного договору без реалізації інвестиційного проекту, а отже припинення інвестиційного договору без виконання його умов суперечить умовам конкурсу.

Скаржник вважає, що судами не застосовано до спірних правовідносин положення статті 204 ГК України та проігноровано, що попереднє зобов`язання виникло у інвестора на підставі інвестиційного договору, який укладено за результатами інвестиційного конкурсу, та договору про заміну сторони у зобов`язанні від 23.11.2007, а також відповідно до постанови Господарського суду м. Києва від 14.11.2006 № 36/496-А, якими припинення договору без реалізації інвестиційного проекту не передбачалось, а отже угода про припинення інвестиційного договору суперечить акту, на підставі якого виникло попереднє зобов`язання.

Крім того, на думку скаржника, судами не застосовано положення статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до спірних правовідносин і не враховано, що волевиявлення КМР повинно бути виражене у формі рішення, що відповідає вимогам законодавства, однак зазначеним рішенням КМР не припиняла інвестиційний договір, а навпаки висловила намір продовжити з новим інвестором інвестиційні правовідносини з метою реалізації інвестиційного проекту. Таким чином, за відсутності належно оформленого волевиявлення власника майна, інвестиційне зобов`язання не могло бути припинено, оскільки таке припинення нівелює сам зміст та мету проведеного конкурсу, інвестиційної діяльності, та ігнорує волю власника спрямовану на продовження інвестиційних правовідносин.

Крім того скаржник вважає, що в порушення вимог статті 86 ГПК України судами проігноровано, що передбачений пунктом 8.5 інвестиційного договору акт розбіжностей в матеріалах справи відсутній, а отже врегулювання розбіжностей між сторонами договору не доведено, оскільки відповідно до пункту 8.5 інвестиційного договору цей договір може бути достроково припинений шляхом підписання сторонами відповідної угоди за умови врегулювання всіх розбіжностей і проведення взаємних розрахунків, які закріплюється актом розбіжностей.

Прокурор наголошує, що судами не застосовано до спірних правовідносин положення статті 391 ЦК України та не враховано, що у цьому випадку, спірне майно не вибувало з комунальної власності навіть за наявності формальних ознак такого вибуття, а отже власник може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Разом з цим, ні наявність державної реєстрації права власності за Товариством, ні фізичне зайняття ним спірного майна не призводять до заволодіння Товариством таким майном і наявність реєстрації права власності у цьому випадку треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності територіальної громади, а належним способом захисту прав власника відповідно до статті 391 ЦК України є негаторний позов.

Судами попередніх інстанцій, на думку прокурора, помилково не застосовано до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України та не враховано, що правові підстави збереження спірного нерухомого майна за відповідачем відсутні.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Товариство вважає, обґрунтованими та правомірними висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" правомірно та законно набуло право власності на спірні будівлі.

Товариство наголошує, що загальна сума витрат, понесених у зв`язку з реставрацією спірної нерухомості на час розгляду справи склала більш ніж 8.2 млн грн.

ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" протягом останніх років до територіальної громади м. Києва було сплаченого близько 4 млн грн податку на землю та нерухомість, орендну плату за нерухомість, а саме:

- податок на землю у сумі понад 2,8 млн грн (за останні 6 років - термін, що зберігся за бухгалтерськими даними, виписками);

- орендна плата за землю у сумі понад 1 млн грн (за останні 6 років - термін, що зберігся за бухгалтерськими даними, виписками);

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі понад 166 тис. грн (за останні 6 років - термін, що зберігся за бухгалтерськими даними, виписками).

ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" надавав до суду та прокурору виписки з банку, що підтверджують сплату до місцевого бюджету земельного податку, орендної плати та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" від 01.02.2005 № 2391-ІV заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Цей Закон діяв до 17.10.2008.

У касаційній скарзі скаржник наголошує, що на момент прийняття рішення КМР від 01.11.2007 № 1111/3944 та підписання додаткової угоди від 04.04.2008 № 1 до інвестиційного договору, на підставі яких у 2009 році оформлено право власності Товариства на спірне майно, Закон України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" діяв, а отже існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження спірного майна і комунальне майно, яке є пам`яткою культурної спадщини, не могло бути відчужено з власності територіальної громади м. Києва на користь товариства.

Поряд із цим, у постанові Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 5011-48/950-2012 зі спору, що виник з подібних приватизаційних правовідносин, викладено висновок про те, що:

"Статтею 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ (далі - Закон № 1805) визначено, що об`єкти культурної спадщини незалежно форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам`ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Отже, об`єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам`ятки тільки із занесенням до Реєстру.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону № 1805 передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР № 3600, визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, прийнятою на виконання Закону № 1805, затверджено Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Реєстру.

16 грудня 2004 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" № 2245-ІV (далі - Закон № 2245), відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР № 3600, до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 2245 Кабінет Міністрів України був зобов`язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.

Статтею 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" від 1 лютого 2005 року № 2391-ІV (далі - Закон № 2391) заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов`язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Упродовж шестимісячного строку, визначеного Законами № 2245 і № 2391, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключення об`єктів до списків (переліків) пам`яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам`яток України та затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже нежиле приміщення площею 164,7 кв. м. АДРЕСА_1 не набуло статусу пам`ятки.

Законом України "Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" від 23 вересня 2008 року № 574 затверджено перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого нежиле приміщення площею 164,7 кв. м. АДРЕСА_1 не внесено, а пунктом 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону визнано таким, що втратив чинність, Закон № 2391.

Таким чином, на час прийняття рішення Шевченківської ради не існувало законодавчої заборони щодо його включення до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні".

Водночас, колегія суддів не погоджується з наведеним висновком Верховного Суду України, з огляду на таке.

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ певної форми виразу, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин визначеної сфери, що містить норми права, має неперсоніфікований характер, розрахований на неодноразову реалізацію невизначеним колом суб`єктів і забезпечується державою.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти.

Традиційно у вітчизняній юридичній науці під законом розуміють - нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (парламенту) або народу, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси більшості населення, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, загальнообов`язковий для всього населення і держави та охороняється державною владою. Ці ознаки виокремлюють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства.

Закони в Україні приймаються єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України або всенародним голосуванням (референдумом), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші аспекти життя держави. Після прийняття закон може бути відмінений, змінений або зупинений тільки законодавчими актами. Всі інші нормативні акти повинні видаватися на основі і для виконання законів і їм не суперечити.

Дія нормативно-правового акта в часі - це період з моменту вступу акта в силу й до моменту втрати ним юридичної сили.

Усі нормативно-правові акти за часовим критерієм, тобто тривалістю їх дії, поділяють на два види:

1) акти із невизначеним строком дії, тобто для яких не встановлений кінцевий момент їх дії, прикладом може бути Конституція України;

2) акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.

Дія нормативного акта у часі завершується з моменту припинення його дії - календарної дати, з якої нормативний акт остаточно втрачає чинність.

Виходячи з цього, можна виділити такі фактори (моменти), з настанням яких акт припиняє свою дію:

1) закінчення строку, на який видавався акт;

2) у зв`язку зі скасуванням нормативного акта іншим актом (найпоширеніший випадок), ця підстава включає пряме скасування акта і його фактичну заміну внаслідок прийняття іншого акта, що регулює ту саму групу суспільних відносин;

3) визнання судами нормативних актів неконституційними, незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

Акти, тривалість дії яких заздалегідь визначена часовими межами при їх прийнятті, можуть бути поділені на чотири різновиди: акти, часові межі дії яких заздалегідь встановлені календарно; акти, що діють протягом чітко і заздалегідь встановленого числа днів; акти, кінцевий момент дії яких обумовлений настанням певної події; тимчасових актів є акти, що видані як тимчасові, але без конкретизації часових меж (рамок) їх дії.

Так, у Законі України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" від 01.02.2005 № 2391-ІV зазначено, що "заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації" (стаття 1), а пунктом 2 Прикінцевих положень передбачено, що із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов`язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Колегія суддів вважає, що невиконання Кабінетом Міністрів України своїх обов`язків щодо подачі до Верховної Ради України проекту Закону України "Про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації" не може вплинути на чинність Закону.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 5011-48/950-2012 про те, що оскільки упродовж шестимісячного строку, визначеного Законами № 2245 і № 2391, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключення об`єктів до списків (переліків) пам`яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам`яток України та затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, тому об`єкти, не включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури згідно із Законом УРСР № 3600 і до Реєстру нерухомих пам`яток України, під час дії мораторію на приватизацію, передбаченого Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" від 01.02.2005 № 2391-ІV, підлягали приватизації.

Відповідно до частини 3 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Розглядаючи цю справу № 910/8413/21, Верховний Суд вважає за доцільне відступити від зазначеного висновку щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 5011-48/950-2012.

З огляду на викладене, справу № 910/8413/21 необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/8413/21 за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

Є. В. Краснов