Ухвала

від 10.02.2023 по справі 757/48420/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

10 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 757/48420/17-ц

провадження № 61-1385ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Пенсійний фонд України, про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію заробітної плати у зв`язку із затримкою виплати,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, та з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену в повному обсязі при звільненні заробітну плату за 2015-2016 роки у сумі 40 576,89 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 7 350,80 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 334 461,40 грн та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 5 187,04 грн.

Позов мотивований тим, що він з 19 грудня 2012 року працював у Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на посаді виконуючого обов`язки завідувача відділу фінансово-бюджетної політики. Позивач стверджував, що з лютого

2015 року по лютий 2016 року заробітна плата відповідачем виплачувалася нерегулярно та в значно менших розмірах від посадового окладу, обов`язкові утримання із заробітної плати до бюджету з вересня 2015 року та до червня 2016 року не здійснювалися, тому судовим наказом, виданим Печерським районним судом м. Києва 13 січня 2016 року, з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на його користь стягнуто 51 028,51 грн заробітної плати, однак вказаний судовий наказ майже рік не виконувався відповідачем. Наказом № 18-к від 07 червня 2016 року він звільнений за власним бажанням, однак при звільненні йому не були виплачені заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку.

Позивач зазначав, що відповідач виконав вищевказаний судовий наказ із значним запізненням 28 грудня 2016 року, що є грубим порушенням законодавства про працю в частині своєчасності та в повному обсязі виплати заробітної плати роботодавцем працівникові, не сплачував заробітну плату з січня по червень 2016 року, чим спричинив йому матеріальні та моральні втрати, тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку у зазначений період у сумі

44 839,88 грн.

Також позивач вважав, що відповідач при звільненні не виплатив йому заробітну плату за 2015 рік у сумі 33 857,44 грн, за 2016 рік - 6 719,45 грн, компенсацію за 30 днів невикористаної щорічної відпустки - 7 350,80 грн, а всього 47 927,69 грн, тому повинен сплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 289 621,52 грн.

Крім того, позивач вважав, що відповідач повинен сплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням її виплати з

09 червня 2016 року по 27 лютого 2020 року у сумі 5 187,04 грн, яка складається із інфляційних втрат та 3 % річних.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 9 618,36 грн.

Стягнуто з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 356 069,94 грн.

Стягнуто з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 7 250 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та стягнення судового збору скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі

20 000 грн.

У позові ОСОБА_1 до Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та компенсації за невикористану щорічну відпустку відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

26 січня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року

у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,

що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права

на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень

res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію заробітної плати у зв`язку із затримкою виплати, тобто ціна позову становить 387 576,13 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 =

671 000 грн).

При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є незначної складності, тому є малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Доводи щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, оскільки зазначені доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводяться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, й в цілому до заперечення результату розгляду справи апеляційним судом, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , немає.

Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», від 09 жовтня 2018 року, заява № 47921/08).

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб,

так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню,

у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 31 серпня

2022 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Пенсійний фонд України, про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію заробітної плати у зв`язку із затримкою виплати, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська