Постанова

від 15.02.2023 по справі 700/304/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 700/304/20

провадження № 61-8529св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс», державний реєстратор Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопа Богдан Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Іванишиним Олександром Олеговичем, на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року у складі судді Бесараб Н. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Єльцова В. О., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс» (далі - ТОВ «Наше Зерно Плюс»), державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А. про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтовано тим, що позивач 19 липня 2019 року звернувся до ГУ Держгеокадастру із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (далі - проєкт землеустрою) орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населених пунктів, за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343.За результатом розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру видало наказ від 16 серпня 2019 року № 23-3049/14-19 СГ про надання йому дозволу на розробку проєкту землеустрою. Він через свого представника уклав із сертифікованим інженером землевпорядником ОСОБА_3. договір на розробку проєкту землеустрою.Після розробки проєкт землеустрою був погоджений експертом державної експертизи Більською С. І. відповідно до висновку від 08 листопада 2019 року № 15050/82-19.

Через Управління надання адміністративних послуг 16 грудня 2019 року позивач подав до ГУ Держгеокадасту у Черкаській області заяву з проханням затвердити вказаний проєкт землеустрою, до якої додав витяг з Державного земельного кадастру та погоджений проєкт землеустрою.

За результатами розгляду цієї заяви ГУ Держгеокадастру видало наказ від 02 січня 2020 року № 23-70/14-20-СГ, яким відмовило йому в затвердженні проєкту землеустрою та наданні у власність земельної ділянки, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, з тих підстав, що наказом ГУ Держгеокадастру затверджено проєкт землеустрою та передано цю земельну ділянку у власність іншій особі.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався, що 20 січня 2020 року згідно з рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Цьопи Б. А. право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, зареєстроване за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 35089580, підстава - наказ ГУ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року № 23-6716/14-19-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення.

Державний реєстратор ухвалив рішення від 23 січня 2020 року, індексний номер 50785029, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстроване інше речове право: право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» на спірну земельну ділянку, підстава - договір оренди землі від 20 січня 2020 року.

Вказані накази ГУ Держгеокадастру є незаконними, а право власності ОСОБА_2 та договір оренди землі - недійсними, оскільки вони виникли всупереч законодавству та порушують його права щодо отримання у власність спірної земельної ділянки.

Просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 02 січня 2020 року № 23-70/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою, розташованої в адміністартивних межах Хижинської сільської ради Лисянського району, площею 2,00 га, кадастровий № 7122887600:03:001:0343, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність;визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року № 23-6716/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Цьопи Б. А. від 20 січня 2020 року, індексний номер 50708540, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, за ОСОБА_2 та визнати припиненим право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 січня 2020 року, запис № 35089580; визнати недійсним договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Наше Зерно Плюс» щодо вказаної спірної земельної ділянки; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Цьопи Б. А. від 23 січня 2020 року, індексний номер 50785029, про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Наше Зерно Плюс» та визнати припиненим вказане право оренди, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 січня 2020 року, запис № 35161484; зобов`язати ГУ Держгеокадастру видати наказ про затвердження ОСОБА_1 проєкту землеустрою та надання спірної земельної ділянки у власність.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 02 січня 2020 року № 23-70/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, розташованої в адмінмежах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, площаземельної ділянки 2,00 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 28 грудня 2019 року № 23-6716/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343,із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адмінмежах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер: 50708540 від 20 січня 2020 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровийномер 7122887600:03:001:0343,за ОСОБА_2 .

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Наше Зерно Плюс», об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, яка розташована на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А. від 23 січня 2020 року, індексний номер 50785029, про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку,кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, за ТОВ «Наше Зерно Плюс».

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після проходження позивачем усіх законодавчо визначених етапів безоплатної приватизації земельної ділянки та звернення до ГУ Держгеокадастру зізаявою про затвердження проєкту землеустрою у нього виникли легітимні сподівання на отримання земельної ділянки у власність, які були порушені переданням у власність та надалів оренду цієї ж земельної ділянки іншій особі. Позивач із відповідною заявою до ГУ Держгеокадастру звернувся раніше, ніж ОСОБА_2 , його дії щодо оформлення права на земельну ділянку були послідовними, своєчасними, добросовісними, з дотриманням вимог законодавства, ГУ Держгеокадастру фактично надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки іншій особі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Іванишин О. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, просив їх скасувати в частині часткового задоволення позову, ухвалити нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що дозволи на розробку проєкту землеустрою щодо однієї і тієї ж земельної ділянки ГУ Держгеокадастру були видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в один день, що не суперечить вимогам законодавства. ОСОБА_2 першим пройшов усі визначені законодавством етапи безоплатної приватизації земельної ділянки та першим отримав легітимні сподівання на отримання майна у власність.

Суд мав надати оцінку всім діям кожного із претендентів на спірну земельну ділянку, які передували прийняттю ГУ Держгеокадастру рішення про затвердження проєкту землеустрою. Позивач допустив зволікання з розробкою та поданням власного проєкту на затвердження ГУ Держгеокадастру. Подання ОСОБА_1 на затвердження ГУ Держгеокадастру втретє свого проєкту землеустрою пізніше від позивача у справі обумовлене незаконними відмовами ГУ Держгеокадастру в затвердженні раніше поданих ним проєктів.

Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/92/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18; у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 527/2036/18, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 817/586/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 686/10381/16, від 08 липня 2020 року у справі № 363/2968/16-ц.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду вирішення питання щодо визнання законним чи протиправним рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання земельної ділянки у власність одній із декількох заінтересованих осіб не може залежати тільки від однієї обставини - порядку черговості подання такими особами своїх відповідних заяв, без оцінки поведінки всіх учасників правовідносин.

Принцип належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і найбільш послідовний спосіб.

Суди не вирішили спір щодо набуття у власність земельної ділянки, а допустили правову невизначеність та зумовили необхідність звернення сторін до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Державний реєстратор не є належним відповідачем у справі, а тому у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Відповідно до усталеноїпрактики Європейського суду з прав людини особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, якщо такі мали місце, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Його позбавлено права на мирне володіння майном.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою чи погодження проєкту в порядку статті 186-1 ЗК України, а в момент звернення до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передати земельну ділянку у власність. Він розпочав процедуру приватизації землі раніше і має першочергове право на отримання земельної ділянки у власність. Незаконність наказів ГУ Держгеокадастру про відмову відповідачу у затвердженні проєкту землеустрою не встановлена у судовому порядку. Недобросовісність розпорядника землі є підставою для задоволення позову. У нього виникли правомірні очікування на реалізацію законного права щодо отримання земельної ділянки. Обраний спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки за наслідками судового розгляду справи розпорядник землі зобов`язаний розглянути його заяву про затвердження проєкту землеустрою і передачу землі у власність. Фактичні обставини цієї справи не є подібними у справах, на які посилається заявник.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Зупинено дію рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом ГУ Держгеокадастру від 16 серпня 2019 року № 23-3049/14-19-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність, розташованої в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населеного пункту орієнтовною площею 2,00 га.

Згідно з договором від 01 жовтня 2019 року № 589 ФОП ОСОБА_3 розробив проєкт землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 55,38, зокрема позивачу ОСОБА_1 на земельну ділянкуплощею 2,00 га,кадастровийномер 7122887600:03:001:0343.

Через Управління надання адміністративних послуг 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 в особі свого представника подав заяву до ГУДержгеокадастру про затвердження вказаного проєкту землеустрою та передачуземельної ділянки у власність.

Наказом ГУДержгеокадастру від 02 січня 2020 року №23-70/14-20-СГ відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проєкту землеустрою та наданні у власність земельної ділянки,кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, з тих підстав, що наказом ГУ Держгеокадастру затверджено проєкт землеустрою та передано цю земельну ділянку у власність іншій особі.

Наказом ГУДержгеокадастру від 16 серпня 2019 року № 23-3004/14-19-СГ надано ОСОБА_2 дозвіл на розробкупроєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населеного пункту орієнтовною площею 2,00 га.

В один день ГУ Держгеокадастру надалодозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність на одну й ту ж земельну ділянку двом різним фізичним особам. Спочатку надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою ОСОБА_2 (№ 23-3004/14-19-СГ), а потім ОСОБА_1 (№ 23-3049/14-19-СГ).

Одразу після того як ОСОБА_1 16 грудня 2019 року подав заяву про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, наступогодня 17 грудня 2019 року таку ж заяву на одну й ту ж земельну ділянку через представника подав ОСОБА_2

28 грудня 2019 року ГУ Держгеокадастру видало наказ № 23-6716/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проєкт землеустрою та надано із земель сільськогосподарського призначення державної власності зі зміною цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, розташовану в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Іншим наказом від 02 січня 2020 року № 23-70/14-20-СГ ГУ Держгеокадастру відмовило ОСОБА_1 у затвердженні проєкту землеустрою щодо земельної ділянки із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, розташованої в адміністартивних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, та наданні цієї земельної ділянки у власність.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір у цій справі виник між фізичними особами щодо безоплатного отримання у власність земельної ділянки, яким орган виконавчої влади надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення однієї і тієї ж самої земельної ділянки.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина першастатті 81 ЗК України).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,00га (пункт «б» частини першої статті 121 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проєктів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробкупроєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разіухвалення рішення про відмову у наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник проєкту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.

Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постановиВеликої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14-301цс18, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28 цс 20).

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користуваннясторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Подібніправові висновки ВеликаПалата Верховного Суду сформулювала у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20, на яку посилались суди попередніх інстанцій, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо,виходячи з конкретних обставин справи.

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Отже, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.

Суди встановили, що ГУ Держгеокадастру 16 серпня 2019 року розглянуло заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та цього ж дня надало їм дозволи на розробку проєктів землеустрою щодо відведення однієї і тої ж земельної ділянки у зв`язку із зміною цільового призначення, накази № № 23-3004/14-19-СГ, 23-3049/14-19-СГ відповідно.

Згідно з реєстраційними номерамивказаних наказів ГУ Держгеокадастру спочатку надало дозвіл на розробку проєкту землеустрою ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_1 .

Відповідно до матеріалів справи на час звернення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру спірну земельну ділянку було сформовано, присвоєно кадастровий номер.

Суди встановили, що ГУ Держгеокадастру 16 грудня 2019 року зареєструвало заяву ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою та передання землі, вхідний номер Ш-9949/0/94-19, а 17 грудня 2019 року - заяву ОСОБА_2 вхідний номер Ш-9970/0/94-19.

Згідно з нумерацією реєстрації заяв ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про затвердження проєкту землеустрою та передання землі, заява ОСОБА_1 , вхідний номер Ш-9949/0/94-19, зареєстрована раніше, ніж заява ОСОБА_2 , вхідний номер Ш-9970/0/94-19.

З огляду на викладене суди на підставі належно оцінених доказів правильно виходили з того, що, видавши наказ від 28 грудня 2019 року № 23-6717/14-19-СГ, яким спірну земельну ділянку передано у власність саме ОСОБА_2 , ГУ Держгеокадастру фактично надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки іншій особі, заява якої була зареєстрована пізніше (згідно з вхідною нумерацією прийому заяв) за заяву ОСОБА_1 .

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність оспорюваних наказів ГУ Держгеокадастру від 02 січня 2020 року № 23-70/14-20-СГ і від 28 грудня 2019 року № 23-6716/14-19-СГ.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Верховний Суд вважає обґрунтованимивисновки судів про недійсність договору оренди землі, укладеного 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Наше Зерно Плюс», об`єктом оренди за яким є спірна земельна ділянка, з огляду на відсутність законної підстави набуття її у власність.

Під час передання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки ГУ Держгеокадастру не дотримало вимог, передбачених Конституцією України та ЗаконамиУкраїни, що є правовою підставою для визнання оспорюваногодоговору оренди землі недійсним.

Щодо доводів ОСОБА_2 , що він першим звернувся до ГУ Держгеокадастру із проханням затвердити проєкт землеустрою та надати йому земельну ділянку у власність, необхідно зазначити таке.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 звертався до ГУ Держгеокадастру із заявами від 24 вересня 2019 року № Ш-7331/0/94-19, від 20 листопада 2019 року № Ш-8690/0/94-19 про затвердження проєкту землеустрою, проте згідно з наказами ГУ Держгеокадастру від 07 жовтня 2019 року № 23-4272/14-19-СГ та від 29 листопада 2019 року № 23-5597/14-19-СГ, йому було відмовлено з огляду на недоліки проєкту землеустрою (т. 1, а. с. 74 - 75).

Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 118 ЗК України завершальним етапом отримання земельної ділянки шляхом безоплатної приватизації є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність на підставі погодженого проєкту землеустрою, розробленого відповідно до вимог законодавства. Подання проєкту, який має істотні недоліки, не є належним зверненням для його затвердження відповідно до вимог статтей 118, 122, 186-1 ЗК України.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на відміну від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 першим подав належно оформлену заяву про затвердження проєкту землеустрою, тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури - прийняття ГУ Держгеокадастру рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, провадження № 14-28цс20 спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які містять посилання на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду.

Щодо способу захисту порушеного права, необхідно зазначити таке.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не застосували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/92/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18; у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 527/2036/18, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 817/586/17, від 03 лютого 2021 року у справі № 686/10381/16, від 08 липня 2020 року у справі № 363/2968/16-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц сформульовано загальний висновок про те, що суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди не вирішили спір щодо набуття у власність земельної ділянки, а допустили правову невизначеність та зумовили необхідність звернення сторін до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Обраний спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки за наслідками судового розгляду справи розпорядник землі відповідно до вимог закону зобов`язаний розглянути заяву позивача про затвердження проєкту землеустрою і передання землі у власність й прийняти відповідне рішення.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення не зумовлюють виникнення нового судового спору.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у справі, а тому у задоволенні позову в цій частині належить відмовити, необхідно зазначити, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника(частина перша статті 58 ЦПК України).

Суди визнали незаконними та скасували рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А. від 20 січня 2020 року, індексний номер 50708540, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, за ОСОБА_2 та рішення державного реєстратора від 23 січня 2020 року, індексний номер 50785029, про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 7122887600:03:001:0343, за ТОВ «Наше Зерно Плюс».

Вказаний державний реєстратор не оскаржував судових рішень у справі в цій частині та не уповноважував ОСОБА_2 на вчиненні таких дій від його імені.

З огляду на межі касаційного розгляду справи Верховний Суд не досліджує чи є державний реєстратор належним відповідачем у справі за доводами касаційної скарги ОСОБА_2 . У зв`язку з наведеним посилання в касаійній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/92/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18, постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 686/10381/16, не дають підстав для скасування судових рішень у справі.

Правові висновки Верховного Суду,викладені у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 527/2036/18, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 817/586/17сформульовані за інших фактичних обставин, а тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Верховний Суд звертає увагу, що у подібних справах Верховний Суд сформульював правовий висновок про задоволення позову у аналогічних правовідносинах, зокрема у постановах від 11 листопада 2021 року у справі № 700/482/20, провадження № 61-3391св21, від 24 листопада 2021 року у справі № 700/302/20,провадження № 61-3355св21, від 26 січня 2022 року у справі № 700/317/20, провадження № 61-5406св21, від 08 вересня 2021 року у справі № 700/311/20, провадження № 61-7747св21, та ін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року зупинено дію рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи, то згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України їх виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 , подану адвокатом Іванишиним Олександром Олеговичем, залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію рішенняЛисянського районного суду Черкаської області від 03 лютого 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко