Постанова

від 31.01.2023 по справі 757/29606/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 757/29606/20-ц Головуючий у суді першої інстанції: Бусик О.Л.

Номер провадження: 22-ц/824/153/2023 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коцюрби О.П.,

суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,

при секретарі - Качалабі О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргоюПервинної профспілкової організації Київської дирекції залізничних перевезень Профспілки залізничників і транспортних будівельників України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року у цивільній справі за позовом Первинної профспілкової організації Київської дирекції залізничних перевезень Профспілки залізничників і транспортних будівельників України до Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи: Дорожня профспілкова організація Південно-Західної залізниці, Київський територіальний комітет профспілки залізничників та транспортних будівельників України, про визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року Первинна профспілкова організація Київської дирекції залізничних перевезень Профспілки залізничників і транспортних будівельників України (далі - позивач, Первинна профспілкова організація) звернулась в Печерський районний суд міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця», відповідач), треті особи: Дорожня профспілкова організація Південно-Західної залізниці, Київський територіальний комітет профспілки залізничників та транспортних будівельників України, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора виконавчого регіональної Філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (далі - Філія) Деркачука О.М. від 23 квітня 2020 року № 141/Н «Про встановлення неповного робочого тижня», наказ першого заступника начальника виробничого підрозділу «Київська дирекція залізничних перевезень» (далі - Дирекція) Яновського В.П. від 28 квітня 2020 року № 108/ДН-1 «Про встановлення неповного робочого тижня», зобов`язати відповідача провести оплату праці працівників виробничого підрозділу «Київська дирекція залізничних перевезень», на яких була поширена дія наказу в.о. директора виконавчого регіональної Філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» № 141/Н від 23 квітня 2020 року «Про встановлення неповного робочого тижня» та наказу першого заступника начальника виробничого підрозділу «Київська дирекція залізничних перевезень» від 28 квітня 2020 року № 108/ДН-1 «Про встановлення неповного робочого тижня» згідно з попередніми умовами трудового договору за весь період дії цих наказів.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що зазначені накази є незаконними, такими, що постановлені з порушенням вимог законодавства, зокрема: ст. ст. 21, 32, 52, 56, 94, 97, 141, 142, 241-1, 247 КЗпП України, ст. ст. 5, 15, 18, 22 Закону України «Про оплату праці», ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» та п. 3.2.3, п. 4.7 діючого Колективного договору між адміністрацією і територіальним комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України.

Також, позивач звертає увагу на те, що вказані накази видані особами, які не мали на це відповідних повноважень. Зазначив, що відповідач провів зміну істотних умов праці працівників виробничого підрозділу «Київська дирекція залізничних перевезень» в бік їх погіршення без економічного і соціального обґрунтування та без погодження з профспілковим комітетом, в наказах не встановлено конкретних термінів відміни режиму неповного робочого тижня, що дає підстави вважати, що запровадження такого режиму на невигідних для працівників умовах здійснено назавжди. Разом з тим, відповідач не наділений правом в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Законних підстав для видання спірних наказів та запровадження на їх підставі у виробничому підрозділі «Київська дирекція залізничних перевезень» для працівників, які працюють за графіком п`ятиденного робочого тижня режиму неповного робочого тижня з оплатою праці за фактично відпрацьований час немає.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року у задоволенні позову Первинної профспілкової організації Київської дирекції залізничних перевезень Профспілки залізничників і транспортних будівельників України до Акціонерного товариства «Українська залізниця», треті особи, Дорожня профспілкова організація Південно-Західної залізниці, Київський територіальний комітет профспілки залізничників та транспортних будівельників України про визнання незаконними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Первинна профспілкова організація Київської дирекції залізничних перевезень Профспілки залізничників і транспортних будівельників України оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на необгрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, просила рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а також безпідставно послався на висновки, що містяться у постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 3-115гс17 та ухвалі Верховного Суду України від 07 травня 2009 року у справі № 6-22269св08, невірно витлумачив зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17. Зазначає, що позивач у вказаній справі не звернувся до суду із позовом в статусі представника окремо взятої особи, а діє від власного імені, у власних інтересах та в інтересах трудового колективу Київської дирекції залізничних перевезень.

Також вказує на те, що Печерський районний суд міста Києва порушив принципи законності, рівності сторін, змагальності судового розгляду, безпідставно виявив однобічність судового розгляду, звільнивши відповідача від обов"язку доказування, внаслідок чого, невірно встановив обставини справи, що призвело до хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, зазначає про те, що суд першої інстанції не врахував, що оспорювані накази видано в порушення п.1.1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2020 року, без врахування обсягів виконуваних робіт працівниками при запровадженні режиму неповного (чотириденного) робочого тижня.

Звертає увагу на непогодження оспорюваних наказів з Дорожнім комітетом профспілки залізничників та транспортних будівельників України та Київським територіальним комітетом профспілки залізничників та транспортників.

У відзиві на апеляційну скаргу, Акціонерне товариство «Українська залізниця» доводи апеляційної скарги вважає необгрунтованими, оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, щозгідно постанови Кабінету Міністрів України зі змінами від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», на всій території України встановлено карантин, що зумовило зупинення всіх пасажирських залізничних перевезень та інших робіт з вантажоперевезення у зв`язку із закриттям кордонів з країнами-сусідами України.

Зазначені обставини є загальновідомими, тому, відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Судом також встановлено, що 15 квітня 2020 року (протокол № Ц-45/35 Ком.т.), рішенням правління АТ «Укрзалізниця» схвалено запровадження з 01 липня 2020 року для працівників товариства, які працюють за п`ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями, роботу за режимом неповного (чотириденного) робочого тижня.

Відповідно до пункту 18 Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735, товариство утворює Філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи, як на території України, так і за її межами, які діють на підставі положень.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що 15 квітня 2020 року Деркачуку О.М. та/або першому заступнику директора виконавчого Філії АТ «Укрзалізниця» Костюшку В.П. та/або заступнику директора Філії АТ «Укрзалізниця» Бахуринській К.В. видана довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В. та зареєстрована в реєстрі № 1756, якою, Деркачука О.М. уповноважено здійснювати дії в інтересах довірителя - АТ «Укрзалізниця» пов`язані з діяльністю регіональної Філії.

На виконання рішення Правління АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2020 року, в межах наданих пунктом 5.5 Положення про Філію та довіреності № 1756 повноважень, виконуючий обов`язки директора виконавчого регіональної Філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Деркачук О.М., 23 квітня 2020 року видав наказ № 141/Н «Про встановлення неповного робочого тижня».

Першого заступника начальника Дирекція Філії АТ «Укрзалізниця» Яновського В.П. разом з ОСОБА_2 , кожен з яких має право діяти окремо від одного за умови дотримання правил, встановлених пунктами 5.6, 5.7 Положення про філію, 04 лютого 2020 року уповноважено діяти від імені довірителя, зокрема, видавати та підписувати розпорядчі документи (накази) та затверджувати внутрішні документи в межах діяльності структурного підрозділу, які є обов`язковими всіх працівників Філії, її структурних підрозділів та не повинні суперечити рішення органів та наказам Довірителя. Довіреність видана без права передоручення та дійсна до 24 квітня 2020 року.

В подальшому, 28 квітня 2020 року перший заступник начальника Дирекції Яновський В.П., на виконання рішення Правління АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2020 року та наказу Деркачука О.М. № 141/Н від 23 квітня 2020 року, видав наказ № 108/ДН-1«Про встановлення неповного робочого тижня».

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірні накази «Про встановлення неповного робочого тижня» видані та підписані начальником Філії та першим заступником Дирекції в межах наданих їм повноважень. У судовому рішенні, суд зазначив, що оскільки у позивача відсутні документи, які уповноважують його представляти інтереси фізичних осіб, як членів трудового колективу у цивільному процесі, тому у нього відсутні повноваження для звернення до суду з даним позовом. Суд встановив, що зміна істотних умов праці працівників Дирекції полягала у тимчасовому зменшенні робочого тижня і була зумовлена змінами в організації виробництва та праці, пов`язаними із зменшенням обсягу виробництва на підприємстві, внаслідок чого, зменшився обсяг виконуваної роботи працівниками Дирекції, тому, твердження позивача про відсутність фінансово-економічного обґрунтування змін істотних умов праці та відсутність у відповідача правових підстав для запровадження режиму неповного робочого тижня безпідставні.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками Печерського районного суду міста Києва, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приписами п. 8 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 8 ст. 247 КЗпП України, виборний орган первинної профспілкової організації: представляє інтереси працівників за їх дорученням при розгляді трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню.

В редакції ч. 3 ст. 32 КЗпП України вказано, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших, працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Пунктом 31 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам роз`яснено, що згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.

Законодавство не містить вичерпного переліку змін в організації виробництва та праці.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 10 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, до змін організації виробництва та праці відноситься раціоналізація робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо.

Організація праці, передбачає об`єктивно необхідні дії роботодавця, спрямовані на належну організацію трудового процесу та виконання працівниками своїх трудових обов`язків, зокрема, створення належних та безпечних умов праці, забезпечення працівника всіма необхідними для роботи матеріалами, встановлення режиму відпочинку тощо.

Таким чином, під змінами в організації виробництва та праці слід розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу щодо організаційно-господарських, фінансово-економічних заходів, які спрямовані на впровадження нової техніки, вдосконаленням структури підприємства, режиму робочого часу, управлінської діяльності, для підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобіганню банкрутству і масовому звільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі. Ознакою зазначених змін є впровадження їх на всьому підприємстві, установі, організації або більшості його структурних підрозділів.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що позивачем в установленому законом порядку не доведено незаконність оскаржуваних наказів відповідача про запровадження режиму неповного робочого тижня.

При цьому, суд першої інстанції на законних підставах прийняв до уваги обставину, щодо того, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 із змінами «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», на всій території України встановлено карантин, що зумовило зупинення всіх пасажирських залізничних перевезень та інших робіт з вантажоперевезення у зв`язку із закриттям кордонів з країнами-сусідами України.

У зв`язку з встановленням карантину на всій території України, в АТ «Укрзалізниця», зокрема в Дирекції, відбулись зміни в організації виробництва і праці, показники роботи підрозділу в 2020 році знизились, що призвело до зменшення обсягів роботи працівників та зменшення доходів залізниці в цілому. Вказані показники відображені у довідці від 23 жовтня 2020 року, яка надана відповідачем на підтвердження вказаних обставин. (т. 1 а.с.238-252).

Підставою прийняття оспорюваних наказів, стало зниження показників роботи підрозділу в 2020 році у зв`язку із запровадження карантину, що призвело до зменшення обсягів роботи працівників та зменшення доходів залізниці в цілому.

Отже, висновок Печерського районного суду міста Києва про те, що зміна істотних умов праці працівників Дирекції полягала у тимчасовому зменшені робочого тижня і була зумовлена змінами в організації виробництва та праці, пов`язані із зменшенням обсягу виробництва на підприємстві, внаслідок чого зменшився обсяг виконуваної роботи працівниками Дирекції є обгрунтований та підтверджується наданими відповідачем доказами, а тому, твердження позивача про відсутність фінансово-економічного обґрунтування змін істотних умов праці та відсутність у відповідача правових підстав для запровадження режиму неповного робочого тижня безпідставні.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач у вказаній справі не звернувся до суду із позовом в статусі представника окремо взятої особи, а діє від власного імені, у власних інтересах та в інтересах трудового колективу Київської дирекції залізничних перевезень, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», безпідставно послався на висновки, що містяться у постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 3-115гс17, ухвалі Верховного Суду України від 07 травня 2009 року у справі № 6-22269св08 та невірно витлумачив зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 не заслуговують на увагу, так як виходячи із змісту позовних вимог, відсутність у позивача доручень від конкретних працівників Дирекції, положення Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», вказаний спір необхідно розглядати як колективний трудовий спір (конфлікт), а оскільки у позивача відсутні документи, які уповноважують позивача представляти інтереси фізичних осіб, як членів трудового колективу у цивільному процесі, тому у нього й відсутні повноваження для звернення до суду з даним позовом. При цьому, суд першої інстанції з врахуванням вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України обгрунтовано послався на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17, постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 3-115гс17 та ухвалі Верховного Суду України від 07 травня 2009 року у справі № 6-22269св08.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження у справі, встановити дійсні обставини, і переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 239 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/14378/21, провадження № 61-5246св22 (ЄДРСРУ № 106940414), постанова від 25 жовтня 2022 року, досліджуючи питання щодо визначення належного позивача.

Оскільки профспілка не може виступати представником трудового колективу, який не наділений процесуальною правоздатністю, а первинна профспілкова організація Київської дирекції залізничних перевезень Профспілки залізничників і транспортних будівельників України стверджує, що позивач у даній справі не звернувся у статусі представника окремо взятої особи, а діє від власного імені, у власних інтересах, тобто, сторонами у даній справі є юридичні особи, тому, враховуючи наведений позивачем правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 цей спір не має розглядатися в судах загальної юрисдикції.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції постанов Верховного Суду від 17 вересня 2018 року у справі № 904/4107/18, від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17 від 26 червня 2019 року, згідно з якими, судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) передбачений зокрема у випадку оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (ч. 5 ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частина друга, четверта статті 42 Закону) не заслуговують на увагу.

Так, згідно абз. 7 ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілки, їх об`єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об`єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об`єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін, профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.

Як вбачається із справи і встановлено судом першої інстанції, позивач відповідно до абз. 7 ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» з поданням про усунення порушень до роботодавця не звертався, тому й відсутні підстави для оскарження неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб роботодавця до місцевого суду.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що спірні накази не були погоджені із органами профспілки, спростовуються доказами, наданими відповідачем.

Так, у наказі від 23 квітня 2020 року «Про встановлення неповного робочого тижня», виданому в.о. директора виконавчої регіональної філії Декарчук О.М., міститься погодження із головою Дорожньої профспілкової організації Південно-Західної залізниці Лозко О.М. (т. 1 а.с.186). У наказі від 28 квітня 2020 року «Про встановлення неповного робочого тижня», виданому першим заступником начальника дирекції Яновським В.П., міститься погодження із головою Київського територіального комітету профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бєліковим О.С. (т. 1 а.с.177).

Інші доводи апеляційної скарги на необгрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, є безпідставними, тому, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так як суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального та матеріального права при розгляді справи не допустив, тому, апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Київської дирекції залізничних перевезень Профспілки залізничників і транспортних будівельників України необхідно залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації Київської дирекції залізничних перевезень Профспілки залізничників і транспортних будівельників України залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.П. Коцюрба

Судді: І.М. Білич

Т.А. Слюсар