Постанова

від 20.02.2023 по справі 483/2063/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.02.23

22-ц/812/151/23

Єдиний унікальний номер судової справи 483/2063/21

Номер провадження 22-ц/812/151/23

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

20 лютого 2023 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лівінського І.В., Ямкової О.О.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргоюТовариства зобмеженою відповідальністю«Очаківський райагрохім»рішення,яке ухваленоОчаківським міськрайоннимсудом Миколаївськоїобласті 23листопада 2022року під головуванням судді Рак Л.М., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх витребування з чужого незаконного володіння,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» (далі ТОВ «Очаківський райагрохім») про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх витребування з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих 15серпня 2005 року, є власником земельної ділянки площею 3.43 га, кадастровий номер 4825182800:02:000:0412, та земельної ділянки площею 0.74га, кадастровий номером 4825182800:01:000:1322, що розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В 2020 році позивачу стало відомо про наявність договорів оренди на вищевказані земельні ділянки, укладених від його імені з ТОВ «Очаківський райагрохім», які зареєстровані 21 травня 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за №482510004003410 та №482510004003411, строком на 20 років.

ОСОБА_1 вважає, що вказані договори оренди землі є неукладеними, оскільки він їх не підписував і на підписання договорів нікого не уповноважував, тобто відсутнє його волевиявлення на вчинення зазначених правочинів.

Вказане підтверджується висновком експерта №21-497, складеним 10серпня 2021 року, згідно якого підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться в оригіналі договору оренди землі, зареєстрованого 21травня2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за №482510004003410 та в оригіналі договору оренди землі, зареєстрованого 21 травня 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за №482510004003411 у графі «підписи сторін» від імені орендодавця виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Позивач звертався до відповідача із заявою про повернення належних йому земельних ділянок, однак отримав письмову відповідь, що договори оренди землі є належним чином підписані та зареєстровані.

З 2020 року ОСОБА_1 самостійно обробив свої земельні ділянки, проте 30 червня 2021 року відповідач, не маючи законних підстав, здійснив збір врожаю на вказаних земельних ділянках.

Позивач звертався з цього приводу до правоохоронних органів, проте отримав відповідь з рекомендацією звернутись за захистом своїх прав до суду.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 3.43 га, кадастровий номер 4825182800:02:000:0412, та земельною ділянкою площею 0.74 га, кадастровий номером 4825182800:01:000:1322, що розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, шляхом витребування їх з чужого незаконного володіння та повернення власнику.

Також просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати у загальному розмірі 15405 грн. 90 коп., які складаються з: 1816 грн. витрати по сплаті судового збору, 6 589 грн. 90 коп. витрати на проведення експертизи, 7000 грн. витрати на правову допомогу.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23листопада2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванніземельною ділянкоюшляхом зобов`язання ТОВ «Очаківськийрайагрохім» повернути у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3.43 га з кадастровим номером 4825182800:02:000:0412, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванніземельною ділянкоюшляхом зобов`язання ТОВ «Очаківськийрайагрохім» повернути у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.74 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:1322, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Стягнуто з ТОВ «Очаківський райагрохім» на користь ОСОБА_1 1816 грн. в рахунок відшкодування судового збору, 6589 грн. 90 коп. в рахунок витрат на проведення експертизи, а також 7000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Рішення районного суду обґрунтовано тим, що під час укладання договорів оренди землі текст цих договорів було підписано від імені ОСОБА_1 сторонньою особою, яка не мала належних повноважень на вчинення таких дій, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивача. Крім того, в спірних договорах відсутні дати їх укладання, що, на думку суду, додатково свідчить про те, що сторони не досягли усіх істотних умов договорів оренди землі, оскільки вони не відповідають волі орендодавця та вимогам закону.

Посилання представника відповідача у своєму відзиві на те, що ТОВ «Очаківський райагрохім» своєчасно сплачує орендну плату і позивач її отримує, суд першої інстанції вважав необґрунтованими, оскільки особа, яка підписала договір, не була представником орендодавця і не мала будь-яких повноважень на вчинення дій від імені позивача, а тому наступне схвалення цих договорів було неможливим. Факт нарахування відповідачем орендної плати за землю позивачу може свідчити лише про здійснення оплати за фактичне користування землею.

Відхиляючи клопотання представника відповідача про передачу справи на розгляд до Господарського суду Одеської області, міськрайонний суд враховував правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03липня 2019року усправі №289/2204/17(провадження№14-246цс19),та констатував,що позивач ОСОБА_1 звернувся досуду звимогами проусунення перешкоду користуванніземельними ділянками,які євимогами немайновогохарактеру.Спір зацими вимогамине входитьдо числатих,що відповіднодо ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство.

Той факт, що право оренди є майновим правом і охоплюється поняттям «власність» за змістом ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договорів оренди або усунення перешкод у користуванні земельними ділянками як немайнового.

В апеляційній скарзі ТОВ «Очаківський райагрохім», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що як вбачається зі змісту укладених договорів оренди, вони є зареєстрованими, на них містяться відтиски печатки Відділу Держкомзему в Очаківському районі, справжність яких ніким не заперечується.

За такого незалежно від того, хто підписував названі договори оренди землі позивач чи інша особа, договори оренди землі вважаються укладеними від імені позивача в силу їх реєстрації і щодо них діє презумпція дійсності правочину, передбачена у ст.204 ЦК України.

ОСОБА_1 вчинив конклюдентні дії, щодо прийняття договору оренди землі без зауважень. За весь вказаний час позивач отримував орендну плату за землю. Отже, прийнявши від відповідача орендну плату за договорами оренди та не здійснивши жодних дій щодо повернення вказаної плати, позивач схвалив укладені з ТОВ «Очаківський райагрохім» договори оренди землі, чим підтвердив їх дійсність.

Що стосується судових витрат на професійну правничу допомогу, то відповідно до оскаржуваного рішення встановлено, що позивачем надано договір про надання правової допомоги, ордер та квитанцію. Проте, в порушення вимог ч.3 ст.137 ЦПК України позивачем не надано відомостей про надання опису робіт. В зв`язку з чим, як на думку відповідача, відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст.215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч.1 ст.215 ЦК України, так і у ст.ст.229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою ст.15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №068913, виданого 15 серпня 2005 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3.43 га, кадастровий номер 4825182800:02:000:0412, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району (натепер Миколаївський) Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12).

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №068914, виданого 15 серпня 2005 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0.74 га, кадастровий номер 4825182800:01:000:1322, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району (натепер Миколаївський) Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.13).

До матеріалів справи додано представником позивача ксерокопії договорів оренди землі, відповідно до змісту яких ОСОБА_1 передав в оренду ТОВ «Очаківський райагрохім» земельні ділянки: площею 3.43 га, кадастровий номер 4825182800:02:000:0412, та площею 0.74 га, кадастровий номер 4825182800:01:000:1322. Вказані договори зареєстровані у відділі Держкомзему в Очаківському районі за №482510004003410 та №482510004003411 (а.с.42-47).

Позивач звертаючись до суду із позовом заперечував факт укладання та підписання ним вказаних договорів.

Відповідно до висновку експерта Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №21-497 від 10 серпня 2021 року, підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться в оригіналі договору оренди землі, зареєстрованого 21 травня 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за №482510004003410, та в оригіналі договору оренди землі, зареєстрованого 21 травня 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за №482510004003411, у графі «Підписи сторін» (на 4 сторінці) від імені орендодавця виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.22-27).

Відповідач ТОВ «Очаківський райагрохім» зазначені висновки експерта не заперечувало та не спростовувало.

Встановивши, що ОСОБА_1 оспорюванні договори оренди землі не підписував, відповідно істотні умови цього договору не погоджував, міськрайонний суд зробив обґрунтований висновок, що у позивача було відсутнє волевиявлення на укладення спірних договорів та такі договори оренди земельної ділянки є неукладеними.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи підстави позову, наведені ОСОБА_1 у позовній заяві, а також заперечення відповідача, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення земельних ділянок, а тому такі вимоги ОСОБА_1 правильно задоволені судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що незалежно від того, хто підписував договори оренди позивач чи інша особа, договори оренди вважаються укладеними, оскільки позивач вчинив конклюдентні дії, які свідчать про схвалення вказаних договорів, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц зробила висновок, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Конкретно до обставин справи №145/2047/16-ц Велика Палата наголосила, що за ст.18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Отже, договір оренди земельної ділянки, який відповідно до законодавства тлумачиться як неукладений, не може тлумачитися як фактично укладений шляхом конклюдентних дій.

За змістом ч.8 ст.181 ГК України, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, який вважається неукладеним (таким, що не відбувся), правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України. Водночас, згідно ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти 1)правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу; 3)правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Відповідно до ч.1 ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Отже, шляхом конклюдентних дій не можуть укладатися договори між юридичними особами, а також договори за участі фізичних осіб, які не виконуються сторонами у момент їх вчинення.

За такого, аргументи скарги про те, що не підписання ОСОБА_1 спірних договорів оренди земельних ділянок не свідчить про їх неукладеність внаслідок конклюдентних дій останнього є безпідставними та не відповідають наведеним нормам матеріального права та правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

З цих же підстав до правовідносин, що виникли між сторонами, не може бути застосовано принцип «мовчазної згоди», на який посилається скаржник в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» принцип мовчазної згоди це принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

За вимогами ч.1 ст.14Закону України«Про орендуземлі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за ст.18цього Закону України договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, підпис у договорі оренди землі є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

До того ж, зазначені доводи апеляційної скарги та посилання відповідача на отримання позивачем орендної плати і на те, що до спірних договорів діє презумпція дійсності правочину, передбачена у ст.204 ЦК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладеній у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Обставини державної реєстрації договорів оренди, як і факти виплати орендної плати за цими договорами, не можуть свідчити про волевиявлення орендодавця на укладення спірних договорів.

За такого, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно на підставі належним чином у відповідності до правил ст.89 ЦПК України оцінених доказів встановив обставини справи та визначився з характером спірних правовідносин сторін, дав їм правильну правову оцінку, а тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то слід виходити з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать,серед інших,витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1,2 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

У справі, яка переглядається, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі, що є підставою для покладення на відповідача усіх понесених позивачем судових витрат.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на відсутність підстав для стягнення позивачу витрат на правову допомогу через ненадання ним в порушення вимог ч.3 ст.137 ЦПК України опису робіт , виконаних адвокатом.

За правилами ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч.2ст.137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (ч.3 ст.137 ЦПК України).

Розмір витратна оплатупослуг адвокатамає бутиспівмірним з: 1)складністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг);2)часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг); 3)обсягом наданихадвокатом послугта виконанихробіт;4)ціною позовута (або)значенням справидля сторони,в томучислі впливомвирішення справина репутаціюсторони абопублічним інтересомдо справи(ч.4ст.137ЦПК України).

У разінедотримання цихвимог судможе,за клопотанняміншої сторони,зменшити розмірвитрат направничу допомогу,які підлягаютьрозподілу міжсторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу, суд, зокрема, враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову (ч.3 ст.141 ЦПК України).

Отже, гонорар адвоката визначається за умовами договору про надання правничої допомоги, залежить від обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості. Такі витрати мають бути співмірними (складність справи, витрачений час тощо). На підтвердження своїх вимог сторона, яка вимагає їх відшкодувати, має надати детальний опис робіт, виконаних адвокатом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2019 року у справі №335/9780/15).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п.80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п.34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п.95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані:

- договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

- документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За умовами укладеного ОСОБА_1 з адвокатом Коренко Т.В. договору №77 від 29 жовтня 2020 року про надання правничої (правової) допомоги предметом цього договору, зокрема, є представництво адвокатом інтересів ОСОБА_1 у всіх судових установах України (а.с.28-29). Згідно розділу 4 цього договору за послуги, що надаються адвокатом у відповідності з умовами договору, клієнт сплачує адвокату гонорар.

Згідно долученого до позовної заяви складеного адвокатом Коренко Т.В. розрахунку суми гонорару адвоката за надання правової допомоги, адвокатом надано позивачу наступні послуги на виконання договору №77: досудовий аналіз справи вартість 1 000 грн., написання позовної заяви 1 500 грн., представництво інтересів в суді першої інстанції 4 500 грн., всього 7 000 грн. Розрахунок проведено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27квітня 2006 року за №590 (а.с.31).

Як свідчить копія квитанції за №17 ОСОБА_1 сплатив адвокату КоренкоТ.В. кошти в сумі 7 000 грн. гонорару (а.с.32).

Клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, що передбачено ст.137 ЦПК України, до суду першої інстанції з обґрунтуванням неспівмірності витрат від відповідача не надходило.

Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та не є явно неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, тому підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу колегія суддів не вбачає.

Отже, з огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга в силу вимог ст.375 ЦПК України не підлягає задоволенню.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 13 ст.141ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу ТОВ «Очаківськийрайагрохім» залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23листопада2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: І.В. Лівінський

О.О. Ямкова

Повний текст судового рішення

складено 20 лютого 2023 року