Рішення

від 16.02.2023 по справі 372/3628/21

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/3628/21

Провадження № 2-93/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2023 року с.Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченко О.М.,

при секретарі Литвинюк Ю.М.,

прокурора Курінного С.О.

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Пауер Таун», ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності та повернення земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

22.09.2021р.Заступник керівникаКиївської обласноїпрокуратури вінтересах державив особіКозинської селищноїради Обухівськогорайону Київськоїобласті звернувсядо суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Пауер Таун», ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності та повернення земельних ділянок. В позовній заяві Заступник керівника Київської обласної прокуратури просив скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. від 24.09.2020 за індексним номером 54243922 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,227 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,227 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065; Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. від 24.09.2020 за індексним номером 54244407 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0066, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0066. Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. від 24.09.2020 за індексним номером 54244810 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,0645 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0067, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0645 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0067. Зобов`язати ОСОБА_3 повернути у власність Козинської територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки: площею 0,227 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065, площею 0,05 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0066 та площею 0,0645 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0067, які розташовані в смт Козин Обухівського району Київської області. Стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул-р Лесі Українки, 27/2) судовий збір за наступними реквізитами: отримувач Київська обласна прокуратура; (код 02909996, назва банку: ДКСУ м. Київ, МФО банку 820172, р/р UA028201720343190001000015641).

В обґрунтування позовних вимог Заступник керівника Київської обласної прокуратури вказав, що Постановою Апеляційного суду Київської області від 02.03.2018 у справі № 372/1252/15 за позовом заступника прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 та інших, за результатами розгляду апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області, скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 14.12.2017, яким відмовлено у задоволенні позову та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Так, судом визнано незаконним та скасовано рішення 3 сесії Козинської селищної ради Обухівського району Київської області 6 скликання від 21.12.2010 за № № 17/66 - 17/87. Також визнано недійсними із скасуванням їх державної реєстрації державні акти на право власності на земельні ділянки, у тому числі: серії ЯЛ № 639320, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095001991 від 28.12.2010 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 ; серії ЯЛ № 639327, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095001997 від 28.12.2010 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 ; серії ЯЛ № 639321, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095001992 від 28.12.2010 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 ; серії ЯЛ № 639326, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095001997 від 28.12.2010 року з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 та витребувано на користь територіальної громади смт. Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області із незаконного володіння земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0045, 3223155400:03:018:0045, 3223155400:03:018:0051 загальною площею 1,8698 га.

В подальшому, постановою Апеляційного суду Київської області від 10.07.2018 у справі № 372/1252/15 частково задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Пауер Таун», постанову Апеляційного суду Київської області від 02.03.2018 в частині витребування із незаконного володіння земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:03:018:0046, 3223155400:03:018:0045, 3223155400:03:018:0051 та повернення їх у комунальну власність територіальної громади смт. Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району скасовано. У цій частині судом ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову прокурора відмовлено у зв`язку із незалученням до участі у вказаній справі особи, права, свободи інтереси якої було порушено - ТОВ «Пауер Таун».

Постановою Верховного Суду від 27.05.2020 постанову Апеляційного суду Київської області від 02.03.2018 в не скасованій постановою Апеляційного суду Київської області від 10.07.2018 частині змінено в частині нового викладення мотивувальної частини. В решті не скасовану частину постанови Апеляційного суду Київської області залишено без змін.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:03:018:0051, 3223155400:03:018:0045, 3223155400:03:018:0046 на підставі договорів купівлі-продажу від 09.06.2016 за № 770, № 771, № 773, перейшло від ОСОБА_4 до ТОВ «Пауер Таун».

ТОВ «Пауер Таун», у свою чергу, за рахунок об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0045 та 3223155400:03:018:0046 утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065, а за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:018:0051 утворено дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0066 та 3223155400:03:018:0067.

В подальшому, на підставі договорів купівлі-продажу від 24.09.2020 за № 1035, № 1039 та № 1043 ТОВ «Пауер Таун» відчужено земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0065, 3223155400:03:018:0066, 3223155400:03:018:0067 на користь ОСОБА_3 , який згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є їх власником на даний час.

05.11.2021 р. ухвалою судді було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання за правилами загальними позовного провадження на 20.12.2021 р. о 09.30 год.

20.12.2021 р. ухвалою Обухівського районного суду Київської області було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 31.01.2022 р..

05.12.2023 р. відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням в якому просив зупинити провадження у справі №372/3628/21 до набрання законної сили рішенням у справі 761/4124/22.

30.01.2023 р. ухвалою Обухівського районного суду Київської області було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження по справі.

16.02.2023 р. прокурор Курінний С.О. в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву в якій позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, крім того просить слухати справу без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник Козинської селищної ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання 16.02.2023 р. не з`явився повторно, хоч про час і місце слухання справи належним чином повідомлявся, заяв, клопотань чи заперечень суду не надав. Відповідач ОСОБА_3 відзив на позовну заяву суду не надав.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Пауер Таун» та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 в судове засідання 16.02.2023 р. не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, заяв, клопотань чи заперечень суду не надали.

Положеннями ст.280ЦПК України передбачається, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, враховуючи те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1ст. 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлені наступні обставини:

02.03.2018 р. постановою Апеляційного суду Київської області у справі № 372/1252/15 за позовом заступника прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 та інших, за результатами розгляду апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області, скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 14.12.2017, яким відмовлено у задоволенні позову та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Апеляційним судом було визнано незаконним та скасовано рішення 3 сесії Козинської селищної ради Обухівського району Київської області 6 скликання від 21.12.2010 за № № 17/66 - 17/87. Крім того було визнано недійсними із скасуванням їх державної реєстрації державні акти на право власності на земельні ділянки, у тому числі: серії ЯЛ № 639320, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095001991 від 28.12.2010 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 ; серії ЯЛ № 639327, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095001997 від 28.12.2010 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 ; серії ЯЛ № 639321, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095001992 від 28.12.2010 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 ; серії ЯЛ № 639326, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011095001997 від 28.12.2010 року з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 та витребувано на користь територіальної громади смт. Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області із незаконного володіння земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:018:0045, 3223155400:03:018:0045, 3223155400:03:018:0051 загальною площею 1,8698 га. (а.с.22-36).

10.07.2018 р. постановою Апеляційного суду Київської області у справі № 372/1252/15 частково задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Пауер Таун», постанову Апеляційного суду Київської області від 02.03.2018 в частині витребування із незаконного володіння земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:03:018:0046, 3223155400:03:018:0045, 3223155400:03:018:0051 та повернення їх у комунальну власність територіальної громади смт. Козин в особі Козинської селищної ради Обухівського району скасовано. У цій частині судом ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову прокурора відмовлено у зв`язку із незалученням до участі у вказаній справі особи, права, свободи інтереси якої було порушено - ТОВ «Пауер Таун». (а.с.41-48)

27.05.2020 р. постановою Верховного Суду у справі №372/1252/15 постанову Апеляційного суду Київської області від 02.03.2018 в нескасованій постановою Апеляційного суду Київської області від 10.07.2018 частині змінено в частині нового викладення мотивувальної частини. В решті нескасовану частину постанови Апеляційного суду Київської області залишено без змін. (а.с.37-40)

Положенням ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, постановою Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 372/1252/15 встановлено, що вказані земельні ділянки передані у власність громадянам за рахунок земель водного фонду на підставі рішень Козинської селищної ради від 21.12.2010 за № 17/66-17/87 з порушенням вимог земельного та водного законодавства.

Згідно зі ст. ст.19,20 Земельного кодексу Україниземлі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно дост.21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями ч. 1ст. 3 Водного кодексу України(у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частиною 2статті 3 Водного кодексу Українивизначено, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1ст. 58 Земельного кодексу Українитаст. 4 Водного кодексу Українидо земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Як випливає зі змістуст. 59 Земельного кодексу України, чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, хоча й у ч. 1ст. 59 Земельного кодексу Українипередбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим,ст. 59 Земельного кодексу Україниу частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до п. «2» ч. 3ст. 83 Земельного кодексу Українита ч. 4ст. 84 Земельного кодексу Україниземлі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2ст. 59 Земельного кодексу України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2ст. 59 Земельного кодексу України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4ст. 59 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннямист. 60 Земельного кодексу Українитаст. 88 Водного кодексу Українивздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. ст. 60 - 62 Земельного кодексу Українита ст. ст.1,88 - 90 Водного кодексу України. Так, згідно зіст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу Україниприбережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2ст. 59 Земельного кодексу України.

Відповідно дост. 60 Земельного кодексу України,ст. 88 Водного кодексу Україниприбережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч. 3ст. 60 Земельного кодексу України).

Крім того, за положеннями ч. 4ст. 88 Водного кодексу України(у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно із п. 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженогонаказом Міністерстваохорони навколишньогоприродного середовищаУкраїни від05.11.2004№ 434 (чинного на момент спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановленихстаттею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст. ст. 50 - 54 Законом України «Про землеустрій».

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об`єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України,ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановленихст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить нормам ст. ст.59,83,84 Земельного кодексу України.

Зазначені правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 19.11.2014 № 6-175цс14, від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15, які в силу ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» мають враховуватись іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, суд на підставі положень ст. ст.58,60,61,84 Земельного кодексу України, ст. ст.83,87,88,89 Водного кодексу Українидійшов правильного висновку про те, що спірні земельні ділянки, надані відповідачам належать до земель водного фонду, оскільки вони розташовані в безпосередній близькості до водосховища та знаходяться на території, яка відноситься до правобережної заплави р. Дніпро на березі каналу, який з`єднаний з Канівським водосховищем та знаходяться на землях водного фонду, зокрема, розташовані на правому березі водоскидного каналу від насосної станції масиву «Конча-Заспа», який з`єднаний з Канівським водосховищем, між захисною дамбою масиву «Конча-Заспа-Плюти» та захисною дамбою «Конча-Заспа» й не можуть бути передані в приватну власність.

Вказане розташуванняземельних ділянокна земляхводного фондупідтверджено належнимита допустимимидоказами усправі усправі № 372/1252/15, а саме:

- листом Центральної геофізичної обсерваторії Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 03.02.2017 № 17-08/236 про те, що водоскидний канал насосної станції масиву «Конча-Заспа» знаходиться у заплавній частині річки Дніпро. З використанням насосної станції та цього каналу здійснюється водопониження у межах згаданого у «Конча-Заспа». Канал є складовою частиною акваторії Канівського водосховища, а тому не є самостійним водним об`єктом. Згідностатті 79 Водного кодексу України, Дніпро належить до великих річок, згідно статті 88 навколо великих річок і водосховищ на них виділяється прибережна захисна смуга шириною 100 м. (а.с.87);

- листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 26.04.2017 № 01-01/275 про те, що спірні земельні ділянки повністю або частково накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу Канівського водосховища згідно схеми такого накладення у вигляді викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом на 2016 рік. (а.с.88-89)

Таким чином, судовим рішенням у справі № 372/1252/15-ц встановлено обставини, що не підлягають доказуванню у даному позові про те, що із земель водного фонду всупереч вимогам ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 20, 58, 84, 59, 60, 61, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України, рішеннями Козинської селищної ради Обухівського району від 21.12.2010 незаконно передано у власність ряду громадян для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у тому числі земельні ділянки: площею 0,1133 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0045, площею 0,1137 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0046, площею 0,1145 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0051, які розташовані в смт. Козин Обухівського району Київської області.

При цьому,відповідно довисновків Верховного Суду України від 25.07.2018 у справі № 640/8456/16-ц у разі об`єднання земельних ділянок не відбувається виникнення чи створення іншого нового майна, відмінного від попереднього, не має місця перетворення або переробка тощо, фактично та юридично відбувається заміна кількох правовстановлюючих документів на один новий, яким засвідчено право власності на те саме майно, що й у попередніх документах. Залишаються попередніми як правові, так і фізичні характеристики об`єднаних ділянок, зокрема не відбувається зміна їх цільового призначення, розташування тощо.

Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (п. 56) та від 01.10.2019 у справі №922/2723/17 (п. 7.36). Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

З моменту державної реєстрації, незалежно від її подальшого скасування, земельна ділянка є об`єктом Державного земельного кадастру, а всі відомості про неї та її кадастровий номер зберігаються у Державному земельному кадастрі постійно (ст. 10, ч. 8 ст. 16, ч. 19 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Такі особливості правового статусу земельної ділянки дають можливість її ідентифікувати, а власнику витребувати її від незаконного володільця, навіть у випадку здійснення державної реєстрації її поділу (виділення), об`єднання з іншими ділянками, вчинення інших реєстраційних дій, внаслідок яких державна реєстрація цієї земельної ділянки скасовується.

На підставі договорів купівлі-продажу від 09.06.2016 за № 770, № 771, № 773, право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223155400:03:018:0045, 3223155400:03:018:0046, 3223155400:03:018:0051 перейшло від ОСОБА_4 до ТОВ «Пауер Таун» (а.с.63-73).

Згідно заяви ТОВ «Пауер Таун» від 01.07.2020 р. зареєстрованої в реєстрі №609, внаслідок об`єднання земельних ділянок площею 0,1133 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0045 площею 0,1137 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0046 утворено земельну ділянку площею 0,227 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065. (а.с.49-52)

На підставі заяви ТОВ «Пауер Таун» від 01.07.2020 р. зареєстрованої в реєстрі №610, за наслідками поділу земельної ділянки площею 0,1145 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0051 утворено дві земельні ділянки площею 0,05 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0066 та площею 0,0645 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0067. (а.с.53-62)

Цільове призначення земельних ділянок внаслідок поділу/об`єднання не змінювалось та залишилось аналогічним до первинного - «02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд».

З урахуваннямвикладеного,внаслідок поділу-об`єднанняспірних земельнихділянок правові та фізичні характеристики земельних ділянок жодним чином не змінились. Їх розташування, площа: 0,1133 га (3223155400:03:018:0045) + 0,1137 га (3223155400:03:018:0046) = 0,227га (3223155400:03:018:0065);0,1145га (3223155400:03:018:0051)= 0,05 га (3223155400:03:018:0066) + 0,0645 га (3223155400:03:018:0067) та цільове призначення залишилось попереднім.

Таким чином, той факт, що спірні земельні ділянки було поділено/об`єднано із присвоєнням їм нових кадастрових номерів, жодним чином не впливає на наявність правових підстав для повернення їх у власність Козинської територіальної громади (фактичного власника).

24.09.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. було посвідчено договори купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстровані в реєстрі за №1035, 1039, 1043, згідно яких ТОВ «Пауер Таун» передало у власність (продало) ОСОБА_3 земельні ділянки: загальною площею 0,2270 га, кадастровий номер 3223155400:03:018:0065, загальною площею 0,0500 га, кадастровий номер 3223155400:03:018:0066, загальною площею 0,0645 га, кадастровий номер 3223155400:03:018:0067, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруди (присадибна ділянка), категорії земель: землі житлової та громадської забудови, яка розташована в Київській області, Обухівський район, селище міського типу Козин. (а.с.74-85).

Згідно інформаційної довідки 274951362 від 15.09.2021 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. 24.09.2020 винесла рішення за індексним номером 54243922 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 0,227 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065, про що внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номера: 3223155400:03:018:0065 (а.с.60).

Згідно інформаційної довідки 274951545 від 15.09.2021 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. 24.09.2020 винесла рішення за індексним номером 54244407 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0066, про що внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номера: 3223155400:03:018:0066 (а.с.61).

Згідно інформаційної довідки 274951643 від 15.09.2021 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. 24.09.2020 винесла рішення за індексним номером 54244810 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 0,0645 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0067, про що внесла відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номера: 3223155400:03:018:0067 (а.с.62).

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно правових висновків викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогамЗемельного кодексу України(перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених устатті 59 цього кодексу(аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушеннямЗемельного кодексу УкраїнитаВодного кодексу Українитреба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).

Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктівцивільних прав,перебування якиху цивільномуобороті недопускається (об`єкти,вилучені зцивільного обороту),мають бутипрямо встановленіу законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах уздовж Канівського водосховища річки Дніпро.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 Цивільного кодексу України до нинішнього власника земельних ділянок ОСОБА_3 з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику Козинській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Окрім цього, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

Варто такожзазначити,що відповіднодо позиціїВеликої ПалатиВерховного Судувикладеної упунктах 38-39постанови від21.08.2019у справі№ 911/3681/17 власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17.

У випадку позбавлення власника права користування та розпоряджання своїм майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю викладений у п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першоїстатті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про повернення нерухомого майна є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за особою, яка протиправно його набула, може бути перешкодою у реалізації державою та територіальною громадою речових прав на зазначений об`єкт.

Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до суду.

Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (п. 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

На даний час спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 , як наслідок Козинська селищна рада позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

Також згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в п. 72 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (п. 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (п. 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (п. 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (п. 52).

За вказаних обставин записи та рішення про державну реєстрацію права приватної власності на оспорюванні земельні ділянки за відповідачами підлягають скасуванню в судовому порядку відповідно до ст. ст. 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вищевказаним рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999, передбачено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

У даному позові від імені держави в якості позивача визначено державу, як власника, поза волею якого спірні землі вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно довимог ст.83Земельного кодексуУкраїни,у комунальнійвласності перебувають: а)усі землів межахнаселених пунктів,крім земельнихділянок приватноїта державноївласності; б)земельні ділянки,на якихрозташовані будівлі,споруди,інші об`єктинерухомого майнакомунальної власностінезалежно відмісця їхрозташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, у тому числі, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ч. 1, 5 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах Козинська селищна рада.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними (Рішення Конституційного Суду України справа №1-9/2009 від 16.04.2009).

Отже, Козинська територіальна громада, як власник спірного майна, делегувала Козинській селищній раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Відповідно до пункту 37 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Згідно п. п. 38, 39, 43 указаної постанови, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Козинська селищнарада буластороною згаданоївище справи№ 372/1252/15за позовомпрокурора Обухівськогорайону,а відтакбула достовірнообізнана проприйняття постановиАпеляційного судуКиївської областівід 02.03.2018,яким встановлено,що рішеннями3сесії Козинськоїселищної радиОбухівського районуКиївської області6скликання від21.12.2010за №№ 17/66-17/87порушено вимогиземельного таводного законодавствапри вирішенніпитання провідведення уприватну власністьспірних земельнихділянок водногофонду.

Проте, Козинською селищною радою не було вжито жодних заходів в інтересах держави щодо усунення перешкод у користуванні землями водного фонду.

Крім того, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Київська обласна прокуратура звернулась 15.06.2021 з листом № 15/1-625вих-21 до Козинської селищної ради щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок водного фонду. (а.с.90-91)

Відповідь на вказаний лист станом до обласної прокуратури не надійшла.

З огляду на викладене вище, Київська обласна прокуратура відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулася до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Крім того, позовна заява про усунення перешкод у користуванні власником землями водного фонду безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно із ст. ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води(водніоб`єкти)на територіїУкраїни становлятьїї воднийфонд. Доводного фондуУкраїни належать: поверхневі води;природні водойми(озера); водотоки(річки,струмки); штучніводойми (водосховища,ставки)і канали; іншіводні об`єкти; підземніводи таджерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земельводного фондуналежать землі,зайняті: морями,річками,озерами,водосховищами,іншими воднимиоб`єктами,болотами,а такожостровами,не зайнятимилісами; прибережнимизахисними смугамивздовж морів,річок танавколо водойм,крім земель,зайнятих лісами; гідротехнічними,іншими водогосподарськимиспорудами таканалами,а такожземлі,виділені підсмуги відведеннядля них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Встановлено, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Київської обласної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Окрім того, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок водного фонду,розташованих поблизу урізу води, відповідач не міг не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям цієї ділянки, міг і повинен був знати про те, що зазначена ділянка належить до земель водного фонду.

Таким чином, відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст. ст. 1, 3, 4 ВК України) природних ознак (наявності річки Дніпро, Канівського водосховища, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок, знали або, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної суги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, повернення спірних земельних ділянок на користь держави відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм статті 152 ЗК України, статті 391 ЦК України в зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Так, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок водного фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Вимоги щодо витребування і повернення майна не завжди носять майнову направленість. За результатами вирішення спору в даному випадку не відбувається зміна власника спірного майна, а захищаються його інтереси, що проявляються у зобов`язально-правовій формі щодо відповідача. Тобто позов, поданий прокурором у даній справі є немайновим, оскільки за своєю суттю позовна вимога прокурора не направлена на «збагачення» позивача. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 905/98/20.

При цьому, як зазначалось вище, згідно правових висновків викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

З огляду на викладене вище позовні вимоги прокурора у даному спорі спрямовані на усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою прав користування та розпорядження спірними земельними ділянками. За таких обставин, наслідком задоволення таких позовних вимог стане не «збагачення» позивача, а виключно відновлення його порушених прав.

Враховуючи викладені вище обставини, виявлені судом грубі порушення законодавства при вибутті спірних земельних ділянок із державної власності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що порушене право держави підлягає судовому захисту, позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві та узгоджуються з матеріалами справи, тому позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, в силу ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 слід на користь Київської обласної прокуратури, стягнути судовий збір в сумі 9080 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 141, 259, 264-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. від 24.09.2020 за індексним номером 54243922 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,227 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,227 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065;

Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. від 24.09.2020 за індексним номером 54244407 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0066, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0066.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басенко К.О. від 24.09.2020 за індексним номером 54244810 про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,0645 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0067, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0645 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0067.

Зобов`язати ОСОБА_3 повернути у власність Козинської територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області земельні ділянки: площею 0,227 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0065, площею 0,05 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0066 та площею 0,0645 га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0067, які розташовані в смт Козин Обухівського району Київської області.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь прокуратури Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул-р Лесі Українки, 27/2) сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 9080 грн. 00 коп. за наступними реквізитами: отримувач Київська обласна прокуратура; (код 02909996, назва банку: ДКСУ м. Київ, МФО банку 820172, р/р UA028201720343190001000015641).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи якому повне заочне рішення не було йому вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2023 р.

Суддя О.М.Зінченко