Рішення

від 07.02.2023 по справі 760/25605/19

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/25605/19 2/760/4001/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міромікс Юнайтед» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором грошової позики,

В С Т А Н О В И В:

10 вересня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Міромікс Юнайтед» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та просить суд стягнути з відповідача грошові кошти за договором грошової позики в сумі 981 000 (дев`ятсот вісімдесят одна тисяча) гривень, пеню за порушення строку повернення позики в сумі 174 053,59 (сто сімдесят чотири тисячі п`ятдесят три) гривні 59 коп., індекс інфляції в сумі 1 978 417,94 (один мільйон дев`ятсот сімдесят вісім тисяч чотириста сімнадцять) гривень 94 коп., 3% річних від суми заборгованості у розмірі 290 591,01 (двісті дев`яносто тисяч п`ятсот дев`яносто одна) гривня 95 коп. та суму судового збору за подання даного позову.

Позивач вказує, що 17 липня 2009 року відповідач на підставі договору грошової позики від 17.07.2009, укладеного з позивачем, отримав від позивача грошову позику у розмірі 981 000,00 грн (дев`ятсот вісімдесят одна тисяча гривень). Зазначену суму позичальник зобов`язався повернути до 15 жовтня 2009 року.

1 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода №01 до договору грошової позики. Пунктом 2 цієї додаткової угоди сторони домовились, що позовна давність до будь-яких вимог сторін, що будуть витікати чи будуть пов`язані з договором грошової позики, встановлюється у 10 (десять) років.

Позивач у позові також зазначив, що пунктом 1 додаткової угоди № 01 прямо підтверджується факт отримання та неповернення відповідачем позики у сумі 981 000,00 грн (дев`ятсот вісімдесят одна тисяча гривень).

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками. Відповідачу був наданий строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 30 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

25 листопада 2019 року позивач направив до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій зазначив, що за час розгляду справи, сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми збільшилась на 147 182,25 грн.

У заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти за договором грошової позики в сумі 981 000 (дев`ятсот вісімдесят одна тисяча) гривень, пеню за порушення строку повернення позики в сумі 174 053,59 (сто сімдесят чотири тисячі п`ятдесят три) гривні 59 коп., індекс інфляції в сумі 2 089 308,25 (два мільйони вісімдесят дев`ять тисяч триста вісім) гривень 25 коп. та 3% річних від суми заборгованості у розмірі 326 882,95 (триста двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні 95 коп. та суму судового збору за подання цього позову.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року в справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач у судове засідання назначене на 07.02.2023 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням , яке повернулося на адресу суду з відміткою « адресат відсутній за вказаною адресою» .

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач подав до суду заяву, що проти заочного розгляду справи не заперечує.

У відповідності до положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 17 липня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір грошової позики у письмовій формі.

Пунктом 1.1 договору грошової позики визначено, що позикодавець зобов`язується надати позичальникові у власність кошти у розмірі 981 000,00 (дев`ятсот вісімдесят одна тисяча) гривень, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж саму суму коштів.

Відповідно до пункту 3.1 договору грошової позики позика у повному розмірі підлягає поверненню 15 жовтня 2009 року.

Судом також встановлено, що 01 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем у письмовій формі укладено Додаткову угоду №01 до договору грошової позики від 17.07.2009.

У пункті 1 додаткової угоди №01 зазначено, що грошова позика у розмірі 981 000,00 (дев`ятсот вісімдесят одна тисяча) гривень станом на дату підписання цієї додаткової угоди є неповернутою.

Пунктом 2 додаткової угоди № 01 позивач та відповідач визначили, що позовна давність до будь-яких вимог сторін, що будуть витікати чи будуть пов`язані з Договором, зокрема, позовна давність щодо вимог позикодавця про стягнення (повернення) неповернутої позичальником суми позики по Договору, встановлюється у 10 (десять) років.

У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 559 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом, відповідач, взявши суму у борг, її не повернув, не надавши відзиву, зазначене не спростував, а тому суд приходить до висновку про стягнення суми заборгованості у розмірі 981 000 грн.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).

Судом враховано, що, попри подібність правової природи п. 3 ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

Пунктом 4.2 договору грошової позики від 17 липня 2009 року встановлено, що Позичальник за порушення терміну, визначеного в пункті 3.1. Договору, сплачує Позикодавцю пеню з простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Враховуючи зазначене вище, та оскільки судом встановлено, що відповідач порушив зобов`язання, грошові кошти за договором грошової позики від 17 липня 2009 року не повернув, тому позивач вправі вимагати від відповідача сплати пені на підставі п 4.2 зазначеного договору грошової позики, та сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

Згідно з наданими позивачем розрахунками у позовній заяві та у заяві про збільшення позовних вимог, розмір пені відповідно до п. 4.2 договору грошової позики становить 174 053,59 (сто сімдесят чотири тисячі п`ятдесят три) гривні 59 коп., індексу інфляції за весь час прострочення відповідно до ст. 625 ЦК України становить 2 089 308,25 (два мільйони вісімдесят дев`ять триста вісім) гривень 25 коп. та 3% річних від суми заборгованості становить 326 882,95 (триста двадцять шість вісімсот вісімдесят дві) гривні 95 коп..

Цей розрахунок також не було спростовано відповідачем відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України.

Відповідно до позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача пеню, інфляційні витрати та три відсотки річних від суми заборгованості у розмірі, що вказаний позивачем. Про перерахунок цих сум станом на день ухвалення рішення у позовній заяві не зазначено.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Із наданих позивачем розрахунків суми пені, інфляційних нарахувань та 3% річних слідує, що періоди, за які позивач просить стягнути ці суми, не охоплюють період дії в Україні воєнного стану.

Перевіривши розрахунок пені, передбаченої п. 4.2 договору грошової позики, визначеної за період з 06.03.2019 року по 06.09.2019 року, суд встановив, що при здійсненні цього розрахунку враховано різні розміри облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення пені відповідно до п. 4.2 договору грошової позики у сумі 174 053,59 (сто сімдесят чотири тисячі п`ятдесят три) гривні 59 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період з листопада 2009 року по жовтень 2020 року, судом встановлено, що при розрахунку враховано Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 2 089 308,25 (два мільйони вісімдесят дев`ять тисяч триста вісім) гривень 25 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом також перевірено розрахунок 3% річних і встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором строку повернення позики, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 326 882,95 (триста двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні 95 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Окрім того, позивач просив вирішити питання щодо стягнення з відповідача на його користь судових витрат.

Згідно ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 51 360,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2074 від 05.09.2019.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що розміри ставок судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік» визначено, що з 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, розмір судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму, та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, розмір судового збору становить не менше 768,40 грн. та не більше 9 605,00 грн.

Враховуючи ціну позову, суд вважає обґрунтованим стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору у розмірі 9 605,00 грн., що була сплачена останнім за подачу позовної заяви до суду.

Що стосується витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у цивільній справі справа № 372/1010/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат".

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 вказано, що "склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення".

При зверненні до суду позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та надав ордер серії КС №318268, виданий ТОВ «МІРОМІКС ЮНАЙТЕД» адвокатом Єфімовим С.А. АО «Адвокатська фірма «Єфімов та партнери» на підставі договору про надання правової допомоги від 02.09.2019.

Позивач просить вирішити питання щодо стягнення з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу, однак не надає будь-яких доказів на підтвердження понесення ним таких витрат.

З огляду на викладене, враховуючи, що стороною позивача не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, а також документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Керуючись, ст.ст. 11, 202, 207, 509, 525, 526, 530, 533, 610, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІРОМІКС ЮНАЙТЕД» (код ЄДРПОУ - 30782174, адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18) грошові кошти за позикою в сумі 981000,00 (дев`ятсот вісімдесят одна тисяча) гривень, пеню за порушення строку повернення позики в сумі 174 053,59 (сто сімдесят чотири тисячі п`ятдесят три) гривні 59 коп., індекс інфляції в сумі 2 089 308,25 (два мільйони вісімдесят дев`ять тисяч триста вісім) гривень 25 коп. та 3% річних від суми заборгованості у розмірі 326 882,95 (триста двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні 95 коп., а також 9 605,00 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) гривень судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.А.Усатова