Постанова

від 14.02.2023 по справі 916/3893/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3893/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача Варбаногло Т.А., в порядку самопредставництва;

від відповідача Новак Л.А., довіреність від 01.02.2023;

від третьої особи Самокиш І.В., в порядку самопредставнитва.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від „12 липня 2022, повний текст якого складено та підписано „22 липня 2022р. та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від „25 липня 2022, повний текст якого складено та підписано „25 липня 2022р.

у справі № 916/3893/21

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транском строй»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради

про: стягнення 3 229 379,42грн.,

головуючий суддя Погребна К.Ф.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

В судовому засіданні 14.02.2023 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та

резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2022 року Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транском строй» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 3 229 379,42 грн. за користування земельною ділянкою.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від оформлення додаткового договору, що призвело до збереження останнім відповідних коштів за користування земельною ділянкою, які мали бути сплачені Одеській міській раді як власнику цієї ділянки, у зв`язку з чим Радою нараховані кошти за користування відповідною земельною ділянкою у період з 28.08.2019 по 3108.2021 в сумі 3 229 379,42 грн., які остання і просить стягнути з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2021 за даним позовом відкрито провадження у справі №916/3893/21 за правилами загального позовного провадження та залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.07.2022 (суддя Погребна К.Ф.) у справі №916/3893/21 в задоволені позову Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транском строй» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 3 229 379,42грн. відмовлено повністю.

Такий висновок мотивований тим, що між сторонами існували зобов`язання, які виникли на підставі договору оренди та судом не встановлено підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та стягнення 3 229 379,42грн., як утриманих без достатньої правової підстави коштів.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 25.07.2022 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Транском строй» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі №916/3893/21 задоволено частково. Стягнути з Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транском строй» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 350 грн. В решті заяви відмовлено.

Не погодившись із даними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулась Одеська міська рада з апеляційною скаргою в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2022 року у справі №916/3893/21; скасувати повністю додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 25.07.2022 у справі №916/3893/21; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транском строй» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 3 229 379, 42 грн.; стягнути з ТОВ «Транском строй» на користь Одеської міської ради сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 48 440,70 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 72 661,05 грн.

Одеська міська рада не погоджується з прийнятим рішенням суду та вважає його необґрунтованим, незаконним та прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Скаржник вважає хибним та таким, що не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції щодо договірного характеру спірних правовідносин, оскільки судом не враховано, що правовідносини щодо яких виник спір у даній справі, ґрунтуються не на підставі умов Договору оренди земельної ділянки від 06.04.2017р.

Заявник апеляційної інстанції вказує, що Одеська міська рада у даній справі звернулась до суду з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів, які мало сплатити ТОВ «Транском строй» відповідно до рішення Одеської міської ради. Адже п.6.2 рішення Одеської міської ради від 31.07.2019р. №5048-VII, серед іншого ТОВ «Транском строй» зобов`язано укласти додаткову угоду.

Враховуючи вказане та той факт, що спір не врегульовано договором, правовідносини зі стягнення коштів у розмірі 3 229 379,42 грн. є саме кондекційними, а не договірними. Отже, судом при прийнятті рішення неправильно застосовано норму матеріального права - ст. 1212 ЦУ України.

Також, Одеська міська рада зазначає, що у даній справі, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову встановив відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.. 1212 ЦК України. Водночас, зміст рішення вказує на те, що судом не досліджувались правовідносини, які склались між сторонами, з урахуванням іншого нормативно-правового регулювання. Тобто, суд в цілому не надав юридичну класифікацію спірним правовідносинам. Адже, саме посилання суду на те, що між сторонами укладено договір оренди, не спростовує того факту, що ТОВ «Транском строй» використовує земельну ділянку за плату в чотири рази меншу, аніж встановлено рішенням Одеської міської ради та витягом з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На думку скаржника, вказане рішення суду першої інстанції не лише не захищає порушені права територіальної громади м. Одеси, але і стимулює відповідача надалі ухилятись від покладених на нього зобов`язань.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 25.07.2022 скаржник вважає, що з огляду на те, що рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2022 року прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, Одеська міська рада не погоджується із винесеним додатковим рішенням та вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 12.07.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області 25.07.2022 у справі № 916/3893/21; призначено розгляд апеляційної скарги Одеської міської ради до розгляду на 24 листопада 2022 року о 12:30 год.

12.10.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить рішення Господарського суду Одеської області 12.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області 25.07.2022, ухвалені у справі № 916/3893/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської міської ради - без задоволення.

13.10.2022 Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить задовольнити апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області 12.07.2022 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області 25.07.2022 у справі №916/3893/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Одеської міської ради до ТОВ «Транском строй» задовольнити.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги у справі №916/3893/21 відбудеться 26 січня 2023 року о 14:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2023 повідомлено учасників справи про те, що розгляд апеляційної скарги у справі №916/3893/21 відбудеться 14 лютого 2023 року об 11:00 год.

В судовому засідання 14.02.2023 представник скаржника підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник третьої особи просив задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.04.2017 р. між Одеською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транском строй» (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,8221 га за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-А/2, кадастровий номер 5110136900:52:001:0130, для експлуатації та обслуговування нежилих будівель і споруд адміністративного типу (далі - Договір).

Договір укладено на 25 років, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд адміністративного типу (п.3.1 договору).

Договір 06.04.2017 р. посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за № 794 та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.04.2017 р., номер запису: 19864193.

Відповідно до п. 5.2. Договору категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель В.03.15. Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови Положеннями п. 2.3. Договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить 20 386 431,26 грн. згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 15.03.2017 р. № 2, виданим відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Відповідно до п. 4.1. Договору орендна плата за земельну ділянку площею 3,8221 га розрахована у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 611 592,94 грн. на рік.

25.06.2018 р. ТОВ «Транском Строй» звернулося до Одеського міського голови з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-А/2, зі зміною цільового призначення з експлуатації та обслуговування нежилих будівель і споруд адміністративного типу на будівництво житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, наземним та підземним гаражами (копія відповідного листа наявна в додатках до позовної заяви).

Рішенням Одеської міської ради від 31.07.2019 р. № 5048-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, змінено цільове призначення орендованої земельної ділянки на цільове призначення - В.02.10. для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, вид використання - для будівництва житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями торгового та громадського призначення, наземними та підземними гаражами, благоустрою та озелененню території для відпочинку населення.

Вказаним рішенням також вирішено внести відповідні зміни до договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «Транском строй», щодо вказаної земельної ділянки, затверджено проект додаткового договору про внесення змін до договору оренди землі, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ «Транском строй», та затверджено орендну плату у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до п. 6.2. вказаного рішення ТОВ «Транском строй» зобов`язано оформити в порядку, встановленому чинним законодавством, додатковий договір про внесення змін до договору оренди землі.

Відповідно до витягу від 28.08.2019 р. № НВ-5111346002019 р. до Державного земельного кадастру внесено відомості про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Позивач вказує, що у зв`язку зі зміною цільового призначення орендованої земельної ділянки змінилась відповідно і її нормативна грошова оцінка, а саме згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 04.09.2019 р. № 2094, виданим відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 38 221 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Варненська, 27-А/2, становить 45 741 705,58 грн.

За посиланням позивача, враховуючи зміну (збільшення) нормативної грошової оцінки земельної ділянки внаслідок зміни її цільового призначення, а також затвердження рішенням Одеської міської ради ставки орендної плати для вказаної земельної ділянки у розмірі 5 %, орендна плата за земельну ділянку у випадку належного оформлення орендарем додаткового договору мала становити 2 287 085,28 грн. на рік.

Позивач наголошує, що ТОВ «Транском строй» до теперішнього часу сплачує орендну плату у розмірі, встановленому Договором оренди землі, без укладення та, відповідно, без урахування положень проекту додаткового договору, тобто у розмірі 611 592,94 грн. на рік та внаслідок відповідного ухилення відповідача від належного оформлення додаткового договору Одеська міська рада як власник відповідної земельної ділянки недоотримує дохід у вигляді орендної плати у розмірі 1 675 492,34 грн. на рік.

Позивач звертає увагу суду, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, а в подальшому Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради, до якого перейшли відповідні повноваження у сфері земельних відносин, вживались численні заходи щодо оформлення додаткового договору та приведення відносин сторін у відповідність до чинного законодавства та положень рішень Одеської міської ради.

Так, листом від 27.08.2019 р. № 01-13/4107 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ТОВ «Транском строй» про необхідність надання до Департаменту оновлених витягів з Державного земельну кадастру та із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Листом від 11.11.2019 р. № 01-13/5456 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ТОВ «Транском строй», що Департаментом підготовлено пакет документів та передано його для нотаріального посвідчення нотаріусу із зазначенням адреси та контактного телефону. З урахуванням зазначеного Департамент повідомив ТОВ «Транском строй» про необхідність вжиття всіх заходів щодо оформлення додаткового договору. Листом від 25.06.2020 р. № 01-13/2189 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повторно повідомив відповідача про зобов`язання оформити додатковий договір.

Втім, як вказує позивач ТОВ «Транском строй» проігноровано вимоги рішення Одеської міської ради та численні звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

З урахуванням вказаного, як зазначає позивач, 22.02.2021 р. Департаментом комунальної власності Одеської міської ради направлено ТОВ «Транском строй» претензію № 01-13/676 про необхідність сплати коштів недоотриманої орендної плати та вкотре наголосив на необхідності оформлення додаткового договору.

ТОВ «Транском строй» у листі від 03.06.2021 р. № 06-21/1 зазначило, що йому не було відомо про рішення Одеської міської ради від 31.07.2019 р. № 5048-VII.

Листом 30.08.2021 р. № 01-18/1270-09-0 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради вкотре вказав ТОВ «Транском строй» про необхідність оформлення додаткового договору та зазначив контактні дані приватного нотаріуса, до якого необхідно звернутись.

Проте, ТОВ «Транском строй», як вказує позивач, до теперішнього часу безпідставно не оформлено додатковий договір, що призводить до збереження останнім відповідних коштів за користування земельною ділянкою, які мали бути сплачені Одеській міській раді як власнику цієї ділянки.

Отже, враховуючи вищенаведене посилаючись на той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Транском строй» у період з 28.08.2019 р. по 31.08.2021 р. без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Одеської міської ради, зберігало у себе кошти в сумі 3229379,42грн., які мало сплатити за користування нею, та які зобов`язано повернути власнику земельної ділянки на підставі ст.. 1212 Цивільного кодексу України, Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області звернулась до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні задоволені позовних вимог Одеської міської ради та вважає, що доводи, заперечення і вимоги викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, фізичні особи-підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з позовної заяви та вірно встановлено судом першої інстанції,, позовні вимоги позивача направлені на стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі 3 229 379, 42 грн. та ґрунтуються на положеннях ст. 1212 ГПК України.

При цьому, в якості підстави позову Одеська міська рада вказує на ухилення ТОВ «Транском строй» від оформлення додаткового договору, що призвело до збереження останнім відповідних коштів за користування земельною ділянкою, які мала бути сплачені Одеській міській раді, як власнику цієї ділянки.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частини першої ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 по справі № 910/13271/18).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна (глава 83 ЦК України) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020р. по справі № 913/169/18.

В суді першої інстанції позиція позивача ґрунтувалася на тому, що спірна сума у розмірі 3 229 379,42 грн. є сумою несплаченої ТОВ «Транском строй» орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення додаткової угоди до договору оренди, внаслідок чого Одеська міська рада позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як було встановлено вище, предметом спору в рамках даної справи є не стягнення грошових коштів за договором, а повернення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України. Водночас, у випадку якщо позивач вважає, що відповідачем будь-яким чином порушено умови договору, він має реагувати в порядку, передбаченому чинним законодавством, а не шляхом повернення коштів відповідно до положень ст.1212 ЦК України

Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки у даному випадку між сторонами існували зобов`язання, які виникли на підставі договору оренди, виключає в даному випадку можливість задоволення заявлених позивачем на підставі положень ст.1212 ЦК України вимог.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав самостійно обрати норму права, яка підлягала застосуванню, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Як вже неодноразово зазначалося вище, предметом спору у даному випадку є саме повернення грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Згідно зі ст.46 ГПК України процесуальне право на зміну предмету або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання належить позивачу (ст.46 ГПК України).

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Такі висновки щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20.

Отже самостійна перекваліфікація судом правовідносин та вирішення питання про стягнення з відповідача спірних грошових коштів, означає зміну предмету позову та вихід за межі позовних вимог, що є порушенням вимог ст.14 ГПК України.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає залишенню без змін.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Одеської області від „25 липня 2022, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.

Частиною 4 ст.129 ГПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За приписами ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з поданої відповідачем 19.07.2022 заяви, останній, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, зазначає, що такі витрати склали 14 000 грн.

Відповідно до положень ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених відповідачем судових витрат під час розгляду справи у суді першої інстанції було надано договір №05/01 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 05.01.2022р. укладеного між Адвокатом Новак Лілією Анатолівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транском строй» за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу (правову) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до розділу 4 договору, вартість однієї години надання правової допомоги Сторонами погоджено в розмірі 1 000,00 гри. У випадку тривання судового засідання менш ніж 1 година. Сторони домовились, що в такому випадку послуги Адвоката у в вигляді його участі в такому судовому засіданні оплачуються н розмірі 1000,00 гри. При розрахунку вартості правової допомоги, враховується час витрачений Адвокатом. За результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом правової допомоги і її вартість Акт приймання-передачі наданих послуг вважається підписаним. якщо протягом 5 днів з моменту його отримання Клієнтом, останній не надав Адвокату письмові аргументовані заперечення на акт.

05.07.2022р. між Адвокатом Новак Лілією Анатолівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транском строй» був підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг №1, з якого вбачається що загальна вартість наданих послуг згідно акту становить 6000грн.

Крім того заявником був наданий Договір про надання правової допомоги №12/04-2022 укладений 12.04.2022р. між Адвокатом Золотоверх Мариною Сергіївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транском строй», за умовами якого Адвокат Золотоверх Марина Сергіївна, дію на підставі Свідоцтва №003594 видане 16 січня 2019 року на підставі рішення Ради адвокатів Одеської області № 19 від 16.01.2019 року зобов`язується: надавати Клієнту ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Транском Строй» в особі Директора Левченко Сергія Валерійовича, який діє на підставі Статуту, консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), Представляти інтереси Клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Розділом 4 договору передбачено, що Клієнт сплачує гонорар на протязі 60 (шестидесяти) днів після підписання акту приймання - передачі наданих послуг. Адвокат залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частину роботи безоплатно. У разі необхідності, за попередньою домовленістю між сторонами, Клієнт оплачує Адвокату витрати Адвоката, необхідні для виконання його обов`язків за цим Договором, понесені в інтересах Клієнта (обов`язкові платежі, витрати на відрядження, тощо). Сума додаткових витрат погоджується сторонами додатково без укладення письмових додаткових угод.

14.07.2022р. між Адвокатом Золотоверх Мариною Сергіївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транском строй» був підписаний Акт приймання-передачі наданих послу, з якого вбачається що загальна вартість наданих послуг згідно акту становить 8000грн.

Враховуючи надані відповідачем докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність відповідачем факту надання йому правничої допомоги.

Колегія суддів враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

В той же час, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час необхідно розрізняти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Тлумачення законодавчих норм, що регулюють зменшення та розподіл судових витрат висловлено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, яка цілком враховується судом відповідно до положень ст.236 ГПК України.

Так, приймаючи означену постанову, об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Про наявність сталої судової практики свідчить також і постанова Касаційного господарського суд Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, приймаючи яку судом також було враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та зазначено при цьому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 Верховний Суд посилається також на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, та вказує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як вже було зазначено, відповідачем заявлено до стягнення з відповідача 14 000 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.

Позивачем було надано клопотання про зменшення витрат, в обґрунтування якого заявник вказує що виконання рішення про стягнення з Одеської міської ради витрат на правничу допомогу на користь ТОВ «Транском строй» призведе до перерозподілу видатків місцевого бюджету за рахунок зменшення видатків на фінансування життєво необхідних потреб жителів територіальних громад у період дії воєнного стану.

З огляду на наведені вище положення Закону, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи; обґрунтованість та пропорційність до предмету спору; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат і стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 350 грн.

Скаржником не наведено в апеляційній скарзі жодного доводу стосовно незаконності додаткового рішення суду від 25.07.2022.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає судові рішення у даній справі обґрунтованим, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від „12 липня 2022 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від „25 липня 2022 у справі № 916/3893/21 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано

„20 лютого 2023 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький