Рішення

від 20.02.2023 по справі 201/5965/22-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 201/5965/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2023 року Печерський районний суд міста Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №201/5965/22-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та стягнення безпідставно списаних коштів, -

представник позивача - адвокат Бляхарська Ю. О.

представник відповідача - адвокат Яндульський Д. В.

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2022 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати протиправними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») в частині списання з рахунку НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 коштів в загальному розмірі 2 101, 73 грн у період з 01.06.2022 року по 02.06.2022 року, стягнути із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти з рахунку НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , в загальному розмірі 2 101, 73 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000, 00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що у червні 2022 року з карткового рахунку НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» було здійснено списання коштів в загальному розмірі 2 101, 73 грн, а саме 01.06.2022 року - 1401, 15 грн та 02.06.2022 року - 700, 58 грн.

13.07.2022 року за вx. №344-B5 позивачем було подано до АТ КБ «ПриватБанк» заяву про повернення безпідставно списаних коштів.

У відповідь на вказану заяву АТ КБ «Приват Банк» 19.07.2022 року за вих.№20.1.0.0/7-220713/5227 було повідомлено, що «списання грошових коштів відбувається за існуючою заборгованістю за кредитним договором» - без зазначення дати та номеру відповідного договору, та «в забезпечення виконання зобов`язань, за яким було укладено договір поруки» - без зазначення дати та номеру відповідного договору.

Зазначає, 22.07.2022 року за вх. №374-ВБ позивач подала до банку повторну заяву з вимогою надати деталізовану інформацію щодо підстав списання коштів з банківського рахунку НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та щодо повернення на рахунок НОМЕР_1 безпідставно списаних коштів.

У відповідь на вказану заяву АТ КБ «ПриватБанк» 27.07.2022 року за вих.№20.1.0.0/7-220722/ 14164 було повідомлено, що списання коштів здійснюється правомірно, а саме - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «АГРО СТРІМ» (код ЄДРПОУ 38759975) JR3DRLIUOSYGS від 11.09.2015 року, забезпечення виконання зобов?язання за яким було укладено договір поруки Р1540560950680156921 від 26.10.2018 року.

Позивач зазначає, що до моменту списання коштів з рахунку 01.06.2022 року та 02.06.2022 року на адресу ОСОБА_1 не надходили жодна претензія, або рішення суду, що набрало законної сили, стосовно стягнення коштів за невиконаними зобов?язаннями.

Таким чином, оскільки позивач є споживачем банківських послуг, згоди на списання коштів зі свого рахунку банку не надавала, звернення до банку щодо повернення коштів результатів не принесли, права ОСОБА_1 порушені АТ КБ «ПриватБанк» шляхом безпідставного (з власної ініціативи банку) списання грошових коштів з належного позивачу карткового рахунку, чим було завдано позивачу матеріальної та моральної шкоди, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.08.2022 року вказану справу було передано за підсудністю на розгляд до Печерського районного суду м. Києва (а.с. 27).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 38).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.10.2022 року забезпечено позов, шляхом заборони АТ КБ «ПриватБанк» вчиняти дії, спрямовані на списання грошових коштів з будь-якого рахунку, що відкритий на ім`я ОСОБА_1 , до ухвалення рішення у справі №201/5965/22-ц (а.с. 39-40).

Копії ухвал від 19.10.2022 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу було направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказані ухвали було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін (а.с. 41).

Відповідно до розписки представник відповідача отримав копії ухвал від 19.10.2022 року та копію позовної заяви з додатками - 10.11.2022 року (а.с. 46).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу представника позивача, остання отримала копії ухвал - 30.11.2022 року (а.с. 81).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

28.11.2022 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, у якому просить відмовити у задовленні позову, з підстав зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що в ТОВ «ТЕХАГРО» станом на 01.06.2022 року була наявна заборгованість за кредитними договорами, Банк правомірно, відповідно до умов договору поруки №Р1540560950680156921 від 26.10.2018 року, списав 2 101, 73 гривні в рахунок погашення заборгованості. На сьогоднішній день відсутні, будь які рішення, які б встановлювали вказаний пункт договору недійсним, а від так, дії Банку є законними, правомірними та такими, що здійснюються в межах чинних між сторонами умовами договору. Наявність вказаної заборгованості підтверджується постановою Східного Апеляційного Господарського суду від 24.02.2020 року, справа №913/213/19, яким було стягнуто вказану заборгованість із позивача (а.с. 48-78).

13.12.2022 року надішла відповідь на відзив, у якій зазначено, що жодного посилання на законні підстави для списання коштів, як то наявність судового рішення, що набрало законної сили, банк не зазначив, а із відзиву банку можна також встановити, що договір поруки №P1540560950680156921 від 26.10.2018 року не стосується правовідносин у справі №913/213/19, та такий договір не був предметом розгяду у суді (а.с. 83-88).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що у червні 2022 року з карткового рахунку НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк» було здійснено списання коштів в загальному розмірі 2 101, 73 грн, а саме 01.06.2022 року - 1 401, 15 грн та 02.06.2022 року - 700, 58 грн (а.с. 9).

13.07.2022 року за вx. №344-B5 ОСОБА_1 було подано до АТ КБ «ПриватБанк» заяву про повернення коштів, безпідставно списаних коштів (а.с. 12).

У відповідь на вказану заяву АТ КБ «Приват Банк» 19.07.2022 року за вих.№20.1.0.0/7-220713/5227 було повідомлено, що «списання грошових коштів відбувається за існуючою заборгованістю за кредитним договором» - без зазначення дати та номеру відповідного договору, та «в забезпечення виконання зобов?язань, за яким було укладено договір поруки» - без зазначення дати та номеру відповідного договору (а.с. 13-14).

У відповідь повторне звернення ОСОБА_1 від 22.07.2022 року за вх. №374-ВБ нАТ КБ «ПриватБанк» 27.07.2022 року за вих. №20.1.0.0/7-220722/14164 було повідомлено, що списання коштів здійснюється правомірно, а саме - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ТОВ «АГРО СТРІМ» (код ЄДРПОУ 38759975) JR3DRLIUOSYGS від 11.09.2015 року, забезпечення виконання зобов?язання за яким було укладено договір поруки Р1540560950680156921 від 26.10.2018 року (а.с. 15-16).

Частиною 1 ст. 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Відповідно до ч. 3 ст. 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).

Отже, положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач посилається на те, що з її рахунку було неправомірно списано грошові кошти у сумі 2 101, 73 грн у рахунок погашення неіснуючої заборгованості.

При цьому, із наданого відповідачем відзиву вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» було списано грошові кошти у 2 101, 73 грн у рахунок погашення заборгованості за договором поруки №Р1540560950680156921 від 26.10.2018 року. На підтвердження наявності вказаної заборгованості відповідач посилається на постанову Східного Апеляційного Господарського суду від 24.02.2020 року, справа №913/213/19.

Разом з тим, із долученої постанови вбачається, що договір поруки №P1540560950680156921 від 26.10.2018 року, на який посилається відповідач як доказ правомірності списання вказаних грошових коштів, не стосується правовідносин у справі №913/213/19, та такий договір не був предметом розгяду у суді.

Так, у постанові Східного Апеляційного Господарського суду від 24.02.2020 року, справа №913/213/19, зазначено, що «між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (на теперішній час назва - АТ КБ «Приватбанк», кредитор) та ОСОБА_3 (поручитель) 13.06.2018 був укладений Договір поруки №POR1528899405678, згідно з п. 1.1.1 якого предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за невиконання підприємством ТОВ «Техагро» зобов`язань за угодами-приєднання до розділу 3.2.8 «Кредит КУБ» Умов та правил надання банківських послуг».

Отже, суд приходить до висновку, що посилання відповідача, що банк правомірно, відповідно до умов договору поруки №Р1540560950680156921 від 26.10.2018 року, списав 2 101, 73 гривні в рахунок погашення заборгованості, а наявність вказаної заборгованості підтверджується постановою Східного Апеляційного Господарського суду від 24.02.2020 року, справа №913/213/19, яким було стягнуто вказану заборгованість із позивача, не відповідає дійсності та спростовується матеріали справи, в тому числі доказами поданими самим відповідачем.

При цьому, суд враховує те, що відповідач не заперечує факт списання коштів у розмірі 2 101, 73 гривні в рахунок погашення заборгованості, а оскільки судом не встановлено провомірності дій щодо списання вказаних коштів із рахунку позивача, відповідачем не спростовано відсутність у позивача заборгованості за договором від 26.10.2018 року, суд приходить до висновку, що дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в частині списання з рахунку НОМЕР_1 , що надежить ОСОБА_1 коштів в загальному розмірі 2 101, 73 грн у період з 01.06.2022 року по 02.06.2022 року, є протиправними, а вказані кошти безпіставно списаними, а отже підлягають стягненню.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Так, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину відповідача у завданні моральної шкоди позивачу, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою моральної шкодою, а отже вказана вимога не підлягає задоволенню.

При цьому суд бере до уваги, що позивач, не зазначає, в чому саме полягає моральна шкода, завдана йому, а вимога про відшкодування моральної шкоди у такому розмірі не обґрунтована, суду не надано доказів, що підтверджують такі обставини.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнялась від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 984, 80 грн.

Крім того, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 496, 20 грн за подання заяви про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 23, 1066, 1071, 1073, 1166, 1167, 1212 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та стягнення безпідставно списаних коштів - задавольнити частково.

Визнати протиправними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в частині списання з рахунку НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 коштів в загальному розмірі 2 101, 73 грн у період з 01.06.2022 року по 02.06.2022 року.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти з рахунку НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , в загальному розмірі 2 101, 73 грн.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 1 984, 80 грн.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496, 20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя Г. О. Матійчук