Постанова

від 07.02.2023 по справі 761/19251/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

07 лютого 2023 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/2585/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Кравець В. А.

за участю секретаря Ратушного А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 13 вересня 2022 року

в складі судді Мальцева Д. О.

у справі №761/19251/20 Шевченківського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «РЕНТ КАР»

про стягнення коштів отриманих на виконання недійсного правочину

У С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «РЕНТ КАР» (далі - ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР»), в якому, посилаючись на нікчемність договору оперативного лізингу від 07.09.2018 просив застосувати наслідки нікчемного правочину та стягнути з ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» на свою користь грошові кошти у розмірі 4 731 959, 94 грн, а також витрати по сплаті судового збору, витрати на правову допомогу у розмірі 20 000, 00 грн та витрати на проведення незалежної оцінки транспортного засобу у розмірі 5 000, 00 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказував, що 07.09.2018 між сторонами було укладено Договір оперативного лізингу автомобіля №07/09/2018, за умовами якого відповідач передав йому у користування автомобіль «MERCEDES-BENZ S560» 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з можливістю викупу вказаного транспортного засобу (далі - ТЗ). Зазначав, що він здійснив оплату по договору на загальну суму 4 731 959, 94 грн.

Разом з тим, у квітні 2020 року йому стало відомо, що укладений Договір від 07.09.2018 є нікчемним, оскільки відповідно до ст. 215, 216, 220, 799, 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), укладений без додержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а тому не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У зв`язку з цим він припинив виплати по Договору та направив відповідачу листа щодо позасудового вирішення даного питання шляхом викупу зазначеного ТЗ. Відповідач у свою чергу почав вживати заходи щодо відібрання автомобіля.

13.06.2020 відповідачу було направлено претензію щодо повернення сплачених коштів на виконання умов нікчемного правочину в сумі 4 913 546, 00 грн, яка була залишена відповідачем поза увагою. Вважав, що оскільки вказаний Договір є нікчемним в силу закону, сторони цього правочину мають повернути одна одній у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, а саме він повинен повернути відповідачу автомобіль, а останній, кошти сплачені ним за автомобіль.

Відповідач подав письмові пояснення, в яких посилаючись на недоведеність позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову. Як на підставу недоведеності вимог, посилався на те, що позивач користувався ТЗ та сплатив за таке користування відповідачу грошові кошти у розмірі 3 038 759, 94 грн. Крім того, вважав, що оскільки користувач за нікчемним договором отримав право користування, фактично повернути його не має змоги, тому вважав, що двосторонню реституцію застосовувати до спірних правовідносин неможливо. Крім того, вказував, що звіт про оцінку транспортного засобу виконано з порушенням положень законодавства, оскільки на момент проведення такої оцінки автомобіль фактично не перебував у розпорядженні ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що всупереч норм процесуального права відповідачем не було подано відзив на позов та докази, у встановлений судом строк. В ході судового розгляду відповідачем долучено письмовий доказ, а саме висновок №878 про вартість користування ТЗ без обґрунтування неможливості подання такого доказу у встановлений законом строк, а суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права прийняв такий доказ незважаючи на заперечення позивача та послався на нього як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Мотивуючи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про те, що вартість користування автомобілем фактично збігається з розміром здійсненої плати за договором лізингу. Вважав, що суд мав застосувати реституцію за нікчемним договором лізингу, за якою ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» зобов`язане повернути ОСОБА_1 сплачені ним платежі на виконання умов договору, а ОСОБА_1 зобов`язаний повернути майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався. Вказував, що ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» вимоги про відшкодування плати за користування автомобілем позивачу не пред`являло, зустрічного позову у даній справі не подавало.

За вказаних обставин просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 731 959, 94 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 26 275, 00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 20 000, 00 грн та витрати на проведення незалежної оцінки транспортного засобу у розмірі 5 000, 00 грн.

Скориставшись наданим правом, відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та законність судового рішення першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2022 залишити без змін.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з наведених в ній підстав. Крім того пояснив, що між сторонами було укладено договір оперативного лізингу, за яким автомобіль підлягав поверненню відповідачу після завершення строку дії договору.

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Рент Кар» - Абрамчук Д. В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 07.09.2018 між ТОВ «ЛК «РЕНТА КАР» та ОСОБА_1 укладено Договір оперативного лізингу автомобіля №07/09/2018 (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого Лізингодавець (відповідач) передає в платне користування Лізингоотримувачеві (позивач) належний Лізингодавцеві на праві власності автомобіль марки «MERCEDES-BENZ S560», колір чорний, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (п. п. 1.1. Договору).

За умовами п.п. 2. 2. Лізингоотримувач зобов`язується по закінченню терміну дії договору повернути автомобіль у стані відповідному до зазначеного в акті прийому-передачі, з урахуванням нормального зношування.

Відповідно до п.п. 2.4. Договору, оціночна вартість автомобіля на момент передачі обмовлена сторонами та становить 5 693 580, 00 грн.

Строк дії Договору становить 36 місяців, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір укладений на строк з 07.09.2018 по 09.09.2021 і може бути продовжений сторонами (п.п. 2.5., 4.1. Договору).

Згідно п.п. 3.1. Договору, за користування автомобілем Лізингоотримувач сплачує Лізингодавцеві плату у розмірі та порядку, визначених цим Договором.

Відповідно до п.п. 7.1. Договору, Лізингоодержувач зобов`язався, у тому числі, своєчасно та у повному обсязі сплатити лізингову плату. Положеннями п. 8 Договору визначений порядок викупу транспортного засобу.

Так, п.п. 8.1.-8.3. Договору передбачає, що транспортний засіб переходить у власність Лізингоодержувача за умови сплати ним на користь Лізингодавця суми 201 900, 00 доларів США до 07.09.2021, по домовленому курсу на день остаточного погашення. Сплата вказаної суми може бути проведена Лізингоодержувачем частинами, протягом дії цього Договору. Сплата суми підтверджується розрахунковими документами Лізингоодержувача. Перехід права власності на ТЗ від Лізингодавця до Лізингоодержувача оформлюється шляхом укладання в строк до 07.09.2021 договору купівлі-продажу транспортного засобу, з урахуванням платежів, зроблених відповідно до п.п. 8.1., 8.2. цього Договору.

Згідно п.п. 10.3. Договору, датою припинення Договору є дата повернення ТЗ, що знаходиться у користуванні Лізигоодержувача.

Згідно Акту прийому-передачі автомобіля від 07.09.2018, відповідач передав, а позивач прийняв ТЗ марки «MERCEDES-BENZ S560», колір чорний, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Судом встановлено, і вказана обставина не заперечується сторонами, що позивач користувався спірним автомобілем з 07.09.2018 по 02.06.2020.

Також з матеріалів справи вбачається, що за період з 07.09.2018 по 02.06.2020 позивач вносив відповідні платежі за користування предмету лізингу на загальну суму 3 038 759, 94 грн. Вказане підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №12 від 01.10.2018 на суму 154 946, 18 грн (а.с. 20), квитанцією до прибуткового касового ордеру №15 від 01.11.2018 на суму 180 658, 79 грн (а.с. 19), квитанцією до прибуткового касового ордеру №23 від 03.12.2018 на суму 180 804, 62 грн (а.с. 21), квитанцією до прибуткового касового ордеру №12 від 07.02.2019 на суму 176 174, 35 грн (а.с. 22), довідкою від 19.06.2020 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №IB0OE7QJ92QDE7K0 на ім`я ОСОБА_3 з якої вбачається оплата лізингового платежу за договором оперативного лізингу автомобіля №07/09/2018 від ОСОБА_1 на суму 185 000,00 грн (а.с. 23) та довідкою від 22.06.2020 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №IKV5PG8VA095CP1A на ім`я ОСОБА_1 з якої вбачається оплата лізингових платежів за договором оперативного лізингу автомобіля №07/09/2018 з а період з 01.01.2019 по 22.06.2020 на суму 2 161 176,00 грн.

Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою). Таке поняття визначено в пп. «а» абз. четвертого пп. 14.1.97 Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

Відповідно до п. п. «б» п. п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фінансовий лізинг - господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов`язані з правом володіння та користування об`єктом фінансового лізингу.

Лізинг вважається фінансовим за наявності хоча б однієї з таких умов:

об`єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відс. його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов`язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об`єкт лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об`єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відс. первісної вартості ціни такого об`єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових платежів, зазначених у договорі лізингу на момент укладення такого договору, дорівнює первісній вартості об`єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у лізинг, виготовлене за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоодержувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

З огляду на положення умов договору оперативного лізингу автомобіля №07/09/2018 від 07.09.2018, вбачається, що даний договір визначав умові інші, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом.

Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено, що між ТОВ «ЛК «Рент Кар» та ОСОБА_1 укладено договір оперативного лізингу, з огляду на те, що по закінченню терміну дії договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути автомобіль, а з урахуванням, положень п.п. 8.1- 8.3 договору, викуп автомобіля здійснюється лише за умови сплати його повної вартості і оформлюється договором купівлі-продажу автомобіля.

Суд першої інстанції також вірно встановив, що Договір оперативного лізингу автомобіля № 07/09/2018 від 07.08.2018, укладений між сторонами, є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений.

Також встановлено і вказана обставина не заперечувалась сторонами, що власником предмету лізингу, а саме автомобіля марки «MERCEDES-BENZ S560» 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 є відповідач і вказаний автомобіль знаходиться у володінні останнього.

З матеріалів справи вбачається, що за час користування позивачем предмету лізингу, а саме за період з 07.09.2018 по 02.06.2020 було сплачено 3 038 759, 94 грн.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 мотивував свої вимоги тим, що зазначений Договір в силу закону є нікчемним, оскільки нотаріально не завірений у відповідності до вимог закону, а тому сторони мають повернути одна одній в натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, в тому числі грошову суму сплачену ним на виконання умов нікчемного правочину.

Так, згідно з частинами першою та другою статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що відповідає змісту статті 628 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то, згідно з частиною другою статті 799 ЦК України, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 404/4702/18-ц (провадження № 61-8629св19).

Так, відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Суд першої інстанції, як вже зазначалось, вірно встановив, що між сторонами було укладено договір оперативного лізингу, за умовами якого, ОСОБА_1 отримав у в платне користування належний ТОВ «ЛК «Рент Кар» на праві власності автомобіль марки «MERCEDES-BENZ S560», колір чорний, 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та зобов`язався по закінченню терміну дії договору повернути даний автомобіль.

Отже, ОСОБА_1 за Договором оперативного лізингу отримав у платне користування автомобіль «MERCEDES-BENZ S560», яке здійснював у період з 07.09.2018 по 02.06.2020, тобто користувався предметом лізингу, який належить на праві власності відповідачу та за користування предметом лізингу сплачував відповідачу певну плату, обумовлену у Договорі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не доводив обставин, що до сплачених ним платежів включалась сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу.

З наведеного слідує, що відсутні підстави для повернення сплачених коштів позивачем на користь відповідача відповідно до ст. 216 ЦК України, оскільки позивачем не доведено, що розмір сплачених ним коштів на користь ТОВ «ЛК «Рент Кар» включали в себе суму у розмірі 4 731 959,94 грн на відшкодування частини вартості автомобіля.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, доводи скаржника щодо невірного застосування норм матеріального права є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.

Скаржник посилався на те, що відповідачем подано письмовий доказ, а саме висновок №878 без обґрунтування неможливості подання такого доказу у встановлений законом строк, а суд першої інстанції в порушення норм процесуального права такий доказ долучив, незважаючи на заперечення сторони позивача.

Разом з тим, такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Дійсно, 30.12.2021 представником відповідача Абрамчуком Д. В. направлено до суду клопотання про долучення доказів повторно Вх. №440 від 04.01.2022, в якому останній просив долучити до матеріалів справи звіт №878 про вартість користування колісним транспортним засобом від 14.05.2021, в якому зазначено причини з яких такий доказ було подано в строк. Серед іншого зазначено, що копія клопотання та звіту надсилалась на адресу суду та на адресу позивача. В підшитих матеріалах справи відсутнє вказане клопотання.

Проте, як вбачається із супровідного листа Шевченківського районного суду м. Києва Вх.№4505 від 16.01.2022 на адресу Київського апеляційного суду разом зі справю направлено клопотання Вх№56897 від 15.062021. Вказане клопотання про долучення доказів зі звітом №878 направлялось на адресу позивача 21.05.2022 та до суду першої інстанції, який отримав його 15.06.2021.

Таким чином, доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права не підтверджуються наявними в матеріалами справи доказами, оскільки у клопотанні Вх. №440 від 04.01.2022 відповідач обґрунтовував неможливість подання такого доказу у встановлений законом строк і суд першої інстанції вірно оцінивши такі доводи, дійшов вірного висновку про долучення такого доказу.

Більше того, такі доводи скаржника не спростовують висновок суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2022 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

В. А. Кравець