Постанова

від 09.10.2024 по справі 761/19251/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 761/19251/20

провадження № 61-3373св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «РЕНТ КАР»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «РЕНТ КАР» про стягнення коштів, отриманих на виконання недійсного правочину.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «РЕНТ КАР» (далі - ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР») про стягнення коштів, отриманих на виконання недійсного правочину.

Позов обґрунтував тим, що 07 вересня 2018 року сторони уклали договір оперативного лізингу автомобіля № 07/09/2018, за умовами якого відповідач передав йому у користування автомобіль «MERCEDES-BENZ S560» 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , з можливістю викупу вказаного транспортного засобу (далі - ТЗ). Зазначав, що він здійснив оплату за договором на загальну суму 4 731 959,94 грн.

Разом з тим, у квітні 2020 року позивачу стало відомо, що укладений договір від 07 вересня 2018 року є нікчемним, оскільки відповідно до статей 215, 216, 220, 799, 806 ЦК України, укладений без додержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а тому не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У зв`язку з цим він припинив виплати за договором та направив відповідачу лист щодо позасудового вирішення цього питання шляхом викупу зазначеного ТЗ. Відповідач у свою чергу почав вживати заходи щодо відібрання автомобіля.

13 червня 2020 року відповідачу було направлено претензію щодо повернення сплачених коштів на виконання умов нікчемного правочину в сумі 4 913 546,00 грн, яка була залишена відповідачем поза увагою. Вважав, що оскільки вказаний договір є нікчемним в силу закону, сторони цього правочину мають повернути одна одній у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину, а саме він повинен повернути відповідачу автомобіль, а відповідач -

кошти, сплачені за автомобіль.

Позивач просив суд стягнути з ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» на свою користь грошові кошти у розмірі 4 731 959,94 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 13 вересня 2022 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 07 лютого 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що договір оперативного лізингу автомобіля від 07 серпня 2018 року № 07/09/2018, який укладений між сторонами, є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений.

Проте, підстави для повернення сплачених позивачем коштів на користь відповідача відповідно до статті 216 ЦК України відсутні, оскільки позивач не довів, що розмір сплачених ним коштів на користь ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» включав в себе суму у розмірі 4 731 959,94 грн на відшкодування частини вартості автомобіля.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Шевченківського районного суду м. Києва.

На підставі ухвали Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 01 жовтня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 228/383/15-ц, від 11 березня 2019 року у справі № 201/4408/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 404/4702/18-ц та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги те, що відповідач не подав відзив на позов та докази у встановлений судом строк. В ході судового розгляду відповідач долучив письмовий доказ, а саме висновок № 878 про вартість користування ТЗ без обґрунтування неможливості подання такого доказу у встановлений законом строк, а суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права прийняв такий доказ, незважаючи на заперечення позивача та послався на нього як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Скаржник вказував, що суди мали застосувати реституцію за нікчемним договором лізингу, за якою ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» зобов`язане повернути ОСОБА_1 сплачені ним платежі на виконання умов договору, а ОСОБА_1 зобов`язаний повернути майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Доводи інших учасників справи

Відповідач не надіслав відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 07 вересня 2018 року ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» та ОСОБА_1 уклали договір оперативного лізингу автомобіля № 07/09/2018, відповідно до умов якого лізингодавець передає в платне користування лізингоотримувачеві належний лізингодавцеві на праві власності автомобіль марки «MERCEDES-BENZ S560», колір чорний, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

За умовами підпункту 2.2 вказаного договору лізингоотримувач зобов`язується по закінченню терміну дії договору повернути автомобіль у стані відповідному до зазначеного в акті прийому-передачі, з урахуванням нормального зношування.

Відповідно до підпункту 2.4 договору оціночна вартість автомобіля на момент передачі обмовлена сторонами та становить 5 693 580,00 грн.

Строк дії договору становить 36 місяців, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір укладений на строк з 07 вересня 2018 року по 09 вересня 2021 року і може бути продовжений сторонами (підпункти 2.5, 4.1 договору).

Згідно із підпунктом 3.1 договору за користування автомобілем лізингоотримувач сплачує лізингодавцеві плату у розмірі та порядку, визначених цим договором.

Відповідно до підпункту 7.1 договору лізингоодержувач зобов`язався, у тому числі, своєчасно та у повному обсязі сплатити лізингову плату. Положеннями пункту 8 договору визначений порядок викупу транспортного засобу.

Підпунктами 8.1-8.3 договору передбачено, що транспортний засіб переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати ним на користь лізингодавця суми 201 900,00 дол. США до 07 вересня 2021 року, по домовленому курсу на день остаточного погашення. Сплата вказаної суми може бути проведена лізингоодержувачем частинами, протягом дії цього договору. Сплата суми підтверджується розрахунковими документами лізингоодержувача. Перехід права власності на ТЗ від лізингодавця до лізингоодержувача оформлюється шляхом укладання в строк до 07 вересня 2021 року договору купівлі-продажу транспортного засобу, з урахуванням платежів, зроблених відповідно до підпункту 8.1, 8.2 цього договору.

Згідно із підпунктом 10.3 договору датою припинення договору є дата повернення ТЗ, що знаходиться у користуванні лізингоодержувача.

Відповідно до акта прийому-передачі автомобіля від 07 вересня 2018 року відповідач передав, а позивач прийняв ТЗ марки «MERCEDES-BENZ S560», колір чорний, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Позивач користувався спірним автомобілем з 07 вересня 2018 року по 02 червня 2020 року.

За період з 07 вересня 2018 року по 02 червня 2020 року позивач вносив відповідні платежі за користування предметом лізингу на загальну суму 3 038 759,94 грн. Вказане підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 01 жовтня 2018 року № 12 на суму 154 946,18 грн, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 01 листопада 2018 року № 15 на суму 180 658,79 грн, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 03 грудня 2018 року № 23 на суму 180 804,62 грн, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 07 лютого 2019 року № 12 на суму 176 174,35 грн, довідкою від 19 червня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» № IB0OE7QJ92QDE7K0 на ім`я ОСОБА_2 з якої вбачається оплата лізингового платежу за договором оперативного лізингу автомобіля № 07/09/2018 від ОСОБА_1 на суму 185 000,00 грн та довідкою від 22 червня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» № IKV5PG8VA095CP1A на ім`я ОСОБА_1 з якої вбачається оплата лізингових платежів за договором оперативного лізингу автомобіля № 07/09/2018 за період з 01 січня 2019 року по 22 червня 2020 року на суму 2 161 176,00 грн (т. 1 а. с. 19-23).

Згідно із листом Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 26 червня 2020 року № 3415/108/52 03 червня 2020 року автомобіль було вилучено у позивача працівниками Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області на підставі заяви представника відповідача про вчинення кримінального правопорушення. Також згідно вказаного листа автомобіль зберігається на території Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частинами першою та другою статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із підпунктом 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 ПК України оперативний лізинг (оренда) - операція юридичної чи фізичної особи (лізингодавця/ орендодавця), за якою лізингодавець / орендодавець передає іншій особі (лізингоодержувачу /орендарю) основні засоби, придбані або виготовлені лізингодавцем /орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що відповідає змісту статті 628 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то, згідно з частиною другою статті 799 ЦК України, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яка може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» та ОСОБА_1 уклали договір оперативного лізингу.

Також, було встановлено, що договір оперативного лізингу автомобіля від 07 серпня 2018 року № 07/09/2018, укладений між сторонами, є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений.

З матеріалів справи відомо, що позивач користувався предметом лізингу з 07 вересня 2018 року по 02 червня 2020 року.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору оперативного лізингу, мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами спірних правовідносин позивач користувався предметом лізингу (вказаним транспортним засобом).

Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

У разі застосування реституції за недійсним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Вказаний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 466/3470/15-ц.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій на вказане увагу не звернули та дійшли до передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з ТОВ «ЛК «РЕНТ КАР» на свою користь грошові кошти у розмірі 4 731 959,94 грн. У поданих до суду письмових поясненнях відповідач визнав, що позивач сплатив за користування автомобілем 3 038 759,94 грн (т. 2 а. с. 11).

Отже, при новому розгляді справи суду необхідно встановити дійсний розмір сплачених на виконання нікчемного правочину сум, чого Верховний Суд як суд права не має повноважень зробити, оскільки це потребує дослідження та оцінки доказів у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За змістом частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суд не установив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, а тому ці рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін на підставі належних та допустимих доказів і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді: В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк