Постанова

від 21.02.2023 по справі 911/3300/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2023 р. Справа№ 911/3300/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.02.2023 у справі №911/3300/20 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс»

на рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2021, повний текст якого складено 17.12.2021

у справі №911/3300/20 (суддя Третьякова О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Дочірнє підприємство державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш»

2. Державний концерн «Укроборонпром»

3. Галицька митниця Держмитслужби

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Токката Трейд ЛТД»

про стягнення 929 199,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 813 573,08 грн. за надані за договором №82/2018-МС від 21.08.2018 у період з вересня по листопад 2018 року, але неоплачені послуги, 3 % річних в сумі 48 460,85 грн. та інфляційних втрат в сумі 67 165,24 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на неналежне виконання позивачем прийнятих за спірним договором зобов`язань щодо зберігання майна на митному складі, а саме на те, що вантаж, переданий відповідачем позивачу на збереження на митний склад, відсутній та відповідачу не повертався, що свідчить про те, що фактично позивачем послуги із збереження майна не надавались.

Так, відповідач стверджує, що:

- 28.08.2018 на підставі спірного договору розмістив на митному складі позивача вантаж (пересувна майстерня з запасом електронних комплексів ЗІП на причепі 22-ПН-2» мод.710.В 3 шт., транспортно-заряджаюча машина «ПР-14Ам» на базі автомобіля ЗІЛ-131 (вантажний військовий автомобіль з саморозвантаженням повною масою понад 10 тон) 12 шт.) з метою подальшого його розмитнення;

- 28.11.2018 відповідач отримав повідомлення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Токката Трейд ЛТД», якому доручено, згідно з договором про надання митно-брокерських послуг №87/2018 від 16.10.2018 здійснення митного оформлення вказаного товару про те, що 06.11.2018 в ході митного оформлення даного товару головним державним інспектором ВМО «Городок» м/п «Західний» Львівської митниці ДФС Чорним Ю.В. надано «Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску та пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення», а також ВМО «Городок» м/п «Західний» Львівської митниці ДФС 21.11.2018 складено протокол про порушення митних правил, за якими вищевказаний товар вважається тимчасово влученим;

- як у подальшому виявилося у процесі митного оформлення спірного вантажу, 06.11.2018, під час митного огляду Львівською митницею ДФС, заводські дані щодо заводських номерів, номерів шасі, двигуна, року випуску не відповідають товаросупровідним документам, частково їх неможливо ідентифікувати із даними, зазначеними в ТСД шляхом проведення митного огляду. Окрім цього, у ЕМД задекларовано відмінності щодо опису та вартості товарів, які не відповідають ТСД;

- вказане свідчить про те що 06.11.2018 під час митного огляду виявлено, що вантаж, який відповідач 28.08.2018 передав на зберігання позивачу відсутній.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 710 044,28 грн. основного боргу, 42 523,68 грн. 3% річних, 67 165,24 грн. інфляційних витрат та 12 296,00 грн. витрат зі сплати судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції:

- оцінивши поведінку позивача та відповідача у період після укладення спірного договору та до відкриття судом провадження у цій судовій справі, зокрема те, що

1) позивач: прийняв від відповідача майно на зберігання згідно із актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018; виставив відповідачу рахунки-фактури для оплати послуг зберігання (№1558 від 01.10.2018, №1567 від 01.11.2018, №1575 від 05.12.2018); щонайменше один раз направив відповідачу акти надання послуг; у зв`язку із несплатою відповідачем рахунків двічі звертався до відповідача з претензіями (від 29.01.2019 та від 20.02.2020), які залишені без відповіді; у зв`язку із втратою позивачем актів надання послуг позивач листом від 07.11.2019 звертався до відповідача з проханням надати оригінали або засвідчені копії цих актів, але отримав від відповідача відмову в їх наданні; при зверненні з позовом до суду вказав, що оригінали актів надання послуг, фотокопії яких додані позивачем до позовної заяви, у позивача відсутні;

2) відповідач: передав позивачу майно на зберігання згідно із актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018; щонайменше один раз отримав від позивача акти надання послуг; спірні рахунки позивача не оплатив; претензії позивача щодо сплати вказаних рахунків, а також нарахованої пені та інфляційних залишив без відповіді; відмовив позивачу в наданні актів наданих послуг; не повідомляв позивача про наявність мотивованих зауважень до послуг позивача за спірним договором та не повертав позивачу акти надання послуг; не приступав до виконання свого зобов`язання як поклажодавця по закінченню строку дії спірного договору забрати товар, оскільки товар було вилучено раніше закінчення цього згідно із протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018; не оплачував позивачу рахунки за спірним договором; залишив без відповіді відповідні письмові претензії позивача,

визнав, що поведінка відповідача не відповідала критеріям добросовісності, таким як відкритість, повага до інтересів позивача, як іншої сторони спірного договору, та не була послідовною;

- надавши правову оцінку протоколу про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018 та відповідним доводам позивача та відповідача, зазначив, що цей протокол не містить даних про те, що позивач не виконав або неналежним чином виконав умови спірного договору так як вказаний протокол стосується факту порушення митних правил з боку ТОВ «Токката Трейд ЛТД»», яке діяло на підставі договору про надання митно-брокерських послуг №87/2018 від 16.10.2018, укладеного з відповідачем;

- врахувавши, що за умовами спірного договору (Додаток 1) вартість послуг щодо зберігання (тариф) поставлена в залежність від площі майна, а не таких параметрів як заводський номер, та/або номер шасі, та/або двигун, які не впливають на показник площі майна, яке зберігалось позивачем для відповідача за Договором,

- визнав доведеним факт надання позивачем відповідачу за умовами спірного договору послуг зі зберігання майна.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу суд першої інстанції виходив з того, що вилучення майна згідно з протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018 відповідно до ст. 946 ЦК України є достроковим припиненням зберігання через обставини, за які зберігач не відповідає, а тому позивач має право на плату за зберігання майна до дати його вилучення розмір якої складає 710 044,28 грн.

Також суд першої інстанції, встановивши, що при розрахунку 3% річних позивач виходив з того, що кількість днів у році 365, в той час як у 2020 році їх було 366, здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат з врахуванням прострочених сум основного боргу та заявлених позивачем періодів, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 42 523,68 грн. та інфляційних втрат в сумі 67 165,24 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, а також недопустимих доказів, неповністю встановлених обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що спірні послуги позивачем фактично надані не були, додатково пославшись на те, що:

- судом першої інстанції не враховано те, що, виходячи зі змісту п. 3.2 спірного договору обов`язок оплатити надані послуги виникає після отримання відповідачем рахунку на оплату, проте доказів направлення позивачем відповідачу таких рахунків та отримання їх останнім матеріали справи не містять;

- до спірних правовідносин мають бути також застосовані положення митного законодавства.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2022, справу №911/3300/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3300/20, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №911/3300/20.

02.04.2022 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» на рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2022 у справі №911/3300/20 залишено без руху та надано їй строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 20 906,98 грн.

20.10.2022 від представника скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази сплати судового збору у розмірі 20 907,00 грн.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3361/22 від 24.10.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022 справу № 911/3300/20 передано на розгляд колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді - Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20, апелянту поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20 до перегляду його в апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» на рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20 призначено на 22.11.2022 о 10:50 год.

11.11.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- викладені апелянтом у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції та були спростовані позивачем в ході розгляді справи в суді першої інстанції про що детально зазначено у рішенні суду;

- відповідач не заявляв жодних клопотань про призначення експертизи з метою як доведення самого факту втрати якості майна, так і факту втрати якості майна саме впродовж зберігання позивачем та нібито наявності причинно-наслідкового зв`язку між втратою якості майна та нібито невиконанням позивачем договірних зобов`язань;

- те, що відповідач з 28.11.2018 по 19.03.2021 жодним чином не звертався до позивача з метою встановлення належності виконання останнім зобов`язань за спірним договором, обставин та підстав його вилучення, а після вилучення такого майна не звертався як до правоохоронних органів з заявою щодо неправомірних дій позивача, так і до суду з позовом про відшкодування шкоди та/або стягнення штрафних санкцій, свідчить про те, що відповідач намагається уникнути виконання зобов`язань за спірним договором використовуючи формальні та надумані підстави,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

16.11.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Вказану заяву задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2022.

21.11.2022 до суду від Державного концерну «Укроборонпром» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому концерн з посиланням на те, що рішення прийнято господарським судом за правильного застосування норм матеріального права, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а апеляційна скарга є необґрунтованою, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 задоволені клопотання Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.12.2022 об 11:00 год., призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 13.12.2022 представник позивача зауважив на тому, що ним до суду були подані документи, які свідчать про те, що після відкриття апеляційного провадження Державне підприємство «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» було реорганізовано шляхом перетворення в товариство з обмеженою відповідальністю та перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 31.01.2023 о 10:45 год., призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

09.01.2023 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» про залучення до участі у справі правонаступника в якому заявник просив залучити до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ», яке є правонаступником Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод».

31.01.2023 судове засідання не відбулося у зв`язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою, яка тривала з 11:17 по 11:45, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 розгляд апеляційної скарги призначено на 21.02.2023 о 10:30 в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 замінено позивача у справі - Державне підприємство «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» (79040, м. Львів, вул. Авіаційна, 3, ідентифікаційний код 07684556).

Станом на 21.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Галицька митниця Держмитслужби та Товариство з обмеженою відповідальністю «Токката Трейд ЛТД» представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомли.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників Галицької митниці Держмитслужби та Товариства з обмеженою відповідальністю «Токката Трейд ЛТД`за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представники позивача, Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» та Державного концерну «Укроборонпром» проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивач, відповідача, Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» та Державного концерну «Укроборонпром» дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

21.08.2018 позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір №82/2018-МС (далі Договір) в п. 1.1 якого погодили, що замовник доручає, а виконавець зобов`язується за обумовлену плату надати послуги по декларування вантажу, зберіганню вантажу, оформленню і складування вантажу на митному складі, оформлення товарно-транспортних документів, розвантаження та завантаження вантажу на умовах, передбачених Договором.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна за надані послуги є договірною і визначається згідно Додатку № 1 до Договору. При визначені ціни за надані послуги до уваги береться найбільш економічно вигідний варіант для виконавця.

У пункті 1 Додатку 1 до Договору сторони погодили тарифи на послуги за зберігання на складі, залежно від площі майна, що зберігатиметься, а саме: основний тариф 25 грн. за палето (кв.м.)/день, без ПДВ. Також у пунктах 2-5 Додатку 1 сторони погодили умови оплати інших послуг позивача за Договором, в т.ч., що виїзд інспектора митного органу відшкодовується виконавцю замовником.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 22.08.2019. У разі, якщо жодна з сторін за 14 днів до закінчення терміну дії Договору не повідомить іншу сторону в письмові формі про бажання припинити дію Договору, цей Договір вважається продовженим ще на один рік автоматично і так кожного наступного року, але в будь-якому випадку Договір діє до моменту виконання сторонами усіх своїх зобов`язань згідно Договору (п. 61 Договору).

Пунктом 6.2 Договору сторони визначили право будь-якої із сторін на розірвання Договору в односторонньому порядку при умові письмового попередження про це іншої сторони не пізніше, ніж з 20 днів до бажаної дати розірвання.

Згідно з п. 3.2 Договору оплата за надані послуги виконавця здійснюється замовником на протязі 3-х банківських днів відповідно до виставленого рахунку, у випадку довготривалого зберігання вантажу/товару (більше двох місяців) оплата проводиться щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним. Замовник зобов`язаний підписувати та передавати виконавцю акти виконаних робіт протягом 3-х банківських днів відповідно до виставленого рахунку.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що за актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання №№ 1-13 від 28.08.2018 відповідач передав позивачеві на зберігання, а позивач прийняв на зберігання майно. В актах зазначені опис та кількість майна, переданого на зберігання, та площа зберігання, а саме:

- за актом №1 від 28.08.2018 (опис та кількість майна зазначено в акті, площа 28,38 кв.м.)

- за актами №2, №3, №4, №5, №6, №7 №8, №9, №10, №11, №12, №13 від 28.08.2018 (опис та кількість майна зазначено в актах, площа по кожному акту 21,6 кв.м.).

Отже, для цілей розрахунку вартості послуг зберігання, сукупна площа майна, що зберігатиметься за цими актами та виходячи з якої потрібно обраховувати вартість послуг складає 287,58 кв.м.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що ним у період з вересня по грудень 218 року були надані послуги на загальну суму 813 573,08 грн. на оплату яких позивачем виставлені:

- рахунок-фактуру №1558 від 01.10.2018 на загальну суму 261 419,48 грн. за послуги у вересні 2018, що включає: вартість послуг зберігання вантажу в сумі 215 685 грн. (без урахування ПДВ), відшкодування виїзду інспектора в сумі 1 082,28 грн. та ПДВ;

- рахунок-фактура №1567 від 01.11.2018 на загальну суму 267 449,40 грн. за послуги у жовтні 2018, що включає: вартість послуг зберігання вантажу в сумі 222 874,50 грн. (без урахування ПДВ) та ПДВ;

- рахунок-фактура №1575 від 05.12.2018 на загальну суму 284 704,20 грн. за послуги з 01.11.2018 по 03.12.2018, що включає: вартість послуг зберігання вантажу в сумі 237 253,50 грн. (без урахування ПДВ) та ПДВ,

які відповідачем оплачені не були.

З розрахунку позивача слідує, що сума нарахування вартості послуг зберігання, яка визначена у вищевказаних рахунках-фактурах, відповідає погодженому сторонами у Договорі тарифу, а саме:

- 287,58 (площа за актами) х 25 (тариф) х 30 (днів у вересні 2018)=215 685,00 грн.;

- 287,58 (площа за актами) х 25 (тариф) х 31 (днів у жовтні 2018)= 222 874,50 грн.;

- 287,58 (площа за актами) х 25 (тариф) х 33 (30 днів у листопаді та 3 дні грудня 2018)=237 253,50 грн.

З матеріалів справи слідує, що 21.11.2018 щодо громадянина ОСОБА_1 , працюючого керівником ТОВ «Токката Трейд ЛТД», м.Одеса, вул. Водопроводна, буд.1-А, оф.1201, (декларант) складено протокол про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018, з якого слідує, що підставою його складення є часткова невідповідність електронної митної декларації товаросупровідним документам (ТСД), які подавались 19.10.2018 цим декларантом митному органу до митного оформлення, а також часткова невідповідність даних щодо заводських номерів, номерів шасі, двигуна, року випуску, які були вказані у цих ТСД, фактичним даним, які встановлені при митному огляді товарів 06.11.2018.

Відповідно до цього протоколу, митний огляд товарів було проведено 06.11.2018 на території митного складу позивача, при проведенні митного огляду встановлено, що загальна кількість оглянутих товарів співпадає із задекларованою та зазначеною у ТСД (15 штук), окремі товари при огляді не вдалось повністю ідентифікувати у зв`язку із відсутністю формулярів та технічних паспортів, а також корозією.

Вказаним протоколом про порушення митних правил від 21.11.2018 митним органом вирішено тимчасово вилучити товари, найменування, кількість та особливі ознаки яких наведені в цьому протоколі.

При цьому, найменування та кількість товарів, які тимчасово вилучені за цим протоколом від 21.11.2018 (15 штук), співпадає із найменуванням та кількістю товарів, які були передані відповідачем позивачу на зберігання за вказаними вище актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018 (15 штук), проте опис деяких особливих ознак товарів в протоколі про порушення митних правил від 21.11.2018 частково збігається, а частково не збігається із описом особливих ознак товарів, які зазначені в актах приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018 (дані щодо заводського номеру, та/або номеру шасі, та/або двигуна іноді збігаються, а іноді не збігаються порівняно із даними, які вказані в актах приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018, або такі дані в протоколі від 21.11.2018 частково не ідентифіковані).

В подальшому майно, яке було тимчасово вилучене згідно із протоколом про порушення митних правил від 21.11.2018, митний орган передав на відповідальне зберігання позивачу за договором відповідального зберігання №417 від 03.12.2018 та актами до нього, а згодом постановою Галицького районного суду м. Львова від 21.02.2019 у справі №461/9696/18 керівника ТОВ «Токката Трейд ЛТД» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 472 Митного кодексу України, а майно, яке було вилучено згідно протоколу про порушення митних правил від 21.11.2018, конфісковано в дохід держави.

Обставинам, пов`язаним зі складення вказаного протоколу, колегією суддів оцінка буде надана нижче.

У зв`язку із несплатою відповідачем рахунків за Договором, позивач звертався до відповідача з претензією №07-18/227 від 29.01.2019 про сплату заборгованості за надані послуги з 01.09.2018 по 31.12.2018, інфляційних та пені. З наданої позивачем копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 7902205676227 слідує, що вказане претензія була отримана відповідачем 04.02.2019. На вказану претензію відповідач відповіді не надав, вимоги позивача не задовольнив.

У зв`язку із втратою позивачем актів надання послуг за Договором, які направлялись позивачем відповідачу на підпис, позивач звернувся до відповідача з листом №14-28/854 від 07.11.2019 в якому просив надати оригінали або засвідчені копії цих актів. У відповідь, відповідач листом №2115/11/-19 від 22.11.2019 за підписом генерального директора Калини В.Е. відмовив позивачу у наданні запитуваних документів.

Також позивач повторно звернувся до відповідача з претензією №07-18/465 від 20.02.2020 про сплату заборгованості за надані послуги з 01.09.2018 по 31.12.2018, інфляційних та пені. З наданої позивачем копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 7904089236802 слідує, що вказане претензія була отримана відповідачем 27.02.2020. На вказану претензію відповідач відповіді не надав, вимоги позивача не задовольнив.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача плату за зберігання майна за період з дати його передачі позивачу до дати укладення позивачем та митним органом договору відповідального зберігання №417 від 03.12.2018.

Водночас відповідач проти наявності у нього обов`язку оплати спірні послуги заперечив пославшись на те, що позивач не виконав своїх зобов`язань за Договором щодо зберігання вантажу, оскільки вантаж, що був переданий відповідачем позивачу за Договором, на митному складі відсутній та відповідачу не повертався, а відтак послуги стягнення плати за які є предметом цього позову позивачем фактично надані не були. Вказане зокрема підтверджується протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018 яким підтверджено що станом на дату складення вказаного протоколу на зберіганні у позивача знаходилось інше майно, ніж те, яке було йому передано за актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання №№ 1-13 від 28.08.2018.

Позивач у відповіді на відзив зазначив про те, що:

- 08.08.2018 між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» та відповідачем укладено договір доручення №153-1, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов`язання укласти договір зберігання та розмістити товар, який вказаний у специфікації до цього договору та який тимчасово ввезений на територію України за договором комісії від 07.07.2016 №5/59-Д, на зберігання на митному складі позивача;

- 28.08.2018 здійснено митне оформлення вантажу в режимі митного складу згідно митних декларації №UA209180/2018/052055 та UA209180/2018/052056 та товаросупровідних документів, що зазначені в графі 44 цих митних декларацій, та оформлено позивачем та відповідачем акти приймання-передачі майна на відповідальне зберігання №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 від 28.08.2018. При цьому майно передавалось відповідачем в незаконсервованому стані, що ускладнювало його ідентифікацію, а згідно із п.2.4, п.4.4 та п.4.6 Договору обов`язок запакувати товар, а також відповідальність за достовірність даних в документах, поданих відповідачем для здійснення митного оформлення, несе відповідач;

- отже 28.08.2018 позивач прийняв на відповідальне зберігання від відповідача вантаж за Договором, і здійснював свої зобов`язання щодо зберігання згідно з умовами Договору до вилучення вантажу згідно із протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018. 03.12.2018 між позивачем та Львівською митницею ДФС було укладено договір відповідального зберігання №417, на підставі якого митниця передала позивачеві на зберігання товари, що були вилучені згідно із вказаним протоколом від 21.11.2018.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між позивачем та відповідачем Договір відповідно до його предмету є змішаним договором у якому містяться елементи різних договорів про надання послуг, в т.ч. договору зберігання.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір зберігання є різновидом договору про надання послуг. Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

За загальним правилом, договір зберігання є реальним (укладеним з моменту передачі речі на зберігання). Однак відповідно до ч. 2 ст. 963 ЦК України, якщо зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), договором зберігання може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, що буде передана йому в майбутньому.

Як передбачено ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Статтею 948 ЦК України встановлений обов`язок поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 950 ЦК України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Отже, так як відповідач передав, а позивач прийняв майно на зберігання згідно із актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018, правовідносини щодо зберігання позивачем вказаного майна для відповідача за Договором виникли з 28.08.2018, і саме з цієї дати у позивача, як зберігача за Договором, відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України виникло зобов`язання зберігати майно, яке було передане йому відповідачем, як поклажодавцем, і повернути майно поклажодавцеві у схоронності, а у відповідача з цієї дати згідно з п.3.2 Договору та ч. 1 ст. 946 ЦК України, відповідно, виникло зобов`язання по внесенню плати позивачу за зберігання щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним.

На підтвердження факту надання спірних послуг позивачем до матеріалів справи надані завірені ним копії актів надання послуг №19 від 01.10.2018 та №20 від 01.11.2018, які підписані відповідачем в особі заступника генерального директора Демянчук Н.В. без зауважень та №21 від 05.12.2018, який не підписаний з боку відповідача, зауваження відповідача в ньому також відсутні.

У позовній заяві позивач зазначив, що примірники оригінали цих актів надання послуг у позивача відсутні, оскільки такі примірники надсилались позивачем відповідачу на підпис, а після їх зворотного отримання від відповідача «Новою поштою» позивач втратив свої примірники оригіналів, але, так як, примірники цих оригіналів збереглись у відповідача, з метою їх отримання позивач звернувся до відповідача з листом №14-28/854 від 07.11.2019 в якому просив надати оригінали або засвідчені копії цих актів, проте у відповідь відповідач листом №2115/11/-19 від 22.11.2019 за підписом генерального директора Калини В.Е. відмовив позивачу у наданні запитуваних документів.

Під час розгляду справи в суді, суд першої інстанції ухвалою від 11.01.2021 на підставі клопотання позивача витребував від відповідача оригінали актів надання послуг №19 від 01.10.2018, № 20 від 01.11.2018 та №21 від 05.12.2018, проте відповідач вказаних оригіналів не надав та заперечив підписання ним таких актів.

Відповідач стверджує, що позивачем не надано належних доказів отримання відповідачем спірних актів надання послуг (чек та опис вкладення у цінний лист). Щодо листа №14-28/854 від 07.11.2019, яким відповідач відмовив позивачу в наданні оригіналів актів надання послуг або їх засвідчених копій, відповідач стверджує, що в цьому листі не зазначено, що акти були би підписані відповідачем.

Також відповідач послався на наявність у нього примірників актів надання послуг, які отримані ним від позивача 14.01.2019, але які не підписані відповідачем та на яких міститься заперечення генерального директора відповідача Калини В.Є. проти підписання цих актів з датою « 15.01.2019».

Оцінюючи наявні докази, доводи позивача щодо підписання відповідачем актів надання послуг №19 від 01.10.2018, №20 від 01.11.2018, та №21 від 05.12.2018, а також заперечення відповідача, який заперечує як підписання ним цих актів, так і сам факт надання позивачем послуг за Договором, суд першої інстанції цілком вірно виходив з наступного.

З матеріалів справи слідує, що позивач після укладення Договору та до відкриття судом провадження у цій судовій справі:

- прийняв від відповідача майно на зберігання згідно із актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018;

- виставив відповідачу рахунки-фактури для оплати послуг зберігання (№1558 від 01.10.2018, №1567 від 01.11.2018, №1575 від 05.12.2018). Вартість послуг в цих рахунках-фактурах відповідала Договору, а саме тарифу в Договорі та площі майна;

- щонайменше один раз направив відповідачу акти надання послуг за Договором №19 від 01.10.2018, №20 від 01.11.2018 та №21 від 05.12.2018. Зазначене підтверджується в тому числі наявністю у відповідача щонайменше по одному примірнику цих актів;

- у зв`язку із несплатою відповідачем рахунків за Договором двічі звертався до відповідача з претензіями (від 29.01.2019 та від 20.02.2020), які залишені без відповіді;

- у зв`язку із втратою позивачем актів надання послуг позивач листом від 07.11.2019 звертався до відповідача з проханням надати оригінали або засвідчені копії цих актів, але отримав від відповідача відмову в їх наданні;

- при зверненні з позовом до суду вказав, що оригінали актів надання послуг, фотокопії яких додані позивачем до позовної заяви, у позивача відсутні.

Вказана поведінка позивача підтверджується наявними у справі доказами та, вбачається, що вона відповідає критеріям добросовісності, таким як чесність, відкритість, повага до інтересів відповідача, як іншої сторони договору та є послідовною.

В свою чергу, відповідач після укладення Договору та до відкриття судом провадження у цій судовій справі:

- передав позивачу майно на зберігання згідно із актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018;

- щонайменше один раз отримав від позивача акти надання послуг за Договором №19 від 01.10.2018, №20 від 01.11.2018 та №21 від 05.12.2018;

- спірні рахунки позивача за Договором не оплатив, претензії позивача щодо сплати вказаних рахунків, а також нарахованої пені та інфляційних від 29.01.2019 та від 20.02.2020, залишив без відповіді;

- у відповідь на лист позивача №14-28/854 від 07.11.2019 з проханням надати оригінали або засвідчені копії актів надання послуг за Договором листом від 22.11.2019 №2115/11/-19 відмовив позивачу у наданні запитуваних документів. При цьому, слід зауважити на тому, що у вказаному листі відповідач не заперечив як проти факту надання спірних послуг, так і проти того, що ним були позивачу надіслані такі акти, проте під час розгляду справи відповідач стверджує, що послуги позивачем фактично не були надані, так як позивач не зберіг передане йому майно відповідачем, при цьому факт ненадання послуг позивачем відповідач встановив раніше 14.01.2019, а тому при отриманні 14.01.2019 актів надання послуг відповідач відмовився їх підписувати, виклавши свої мотивовані зауваження.

Враховуючи обрану відповідачем у справі правову позицію, суд першої інстанції цілком вірно зауважив на тому, що якщо, як стверджує відповідач, він встановив факт ненадання позивачем послуг за Договором та факт незбереження позивачем переданого йому на зберігання майна, то в інтересах саме відповідача було би надати позивачу якнайшвидше акти надання послуг із мотивованими зауваженнями відповідача для того, щоб позивач: а) вжив заходи для усунення недоліків послуг за Договором, якщо такі були; б) вжив заходи для розшуку майна, яке було передано відповідачем позивачу за Договором на зберігання, якщо відповідач вважав таке майно втраченим позивачем; в) повернув майно відповідачу за Договором, оскільки на відповідачеві лежить обов`язок забрати майно по закінченню зберігання.

При цьому, так як пунктом 3.2 Договору сторони встановили відповідачу строк 3 банківські дня для підписання та передання актів надання послуг позивачеві, у випадку наявності зауважень щодо наданих позивачем послуг позивача, відповідач повинен був повідомити про такі зауваження позивача або підписати та передати позивачеві акти надання послуг, проте з вищезгаданого листа відповідача №2115/11/-19 від 22.11.2019 слідує, що відповідач лише відмовився надати позивачу акти надання послуг або їх засвідчені копії, проте жодних заперечень щодо факту та якості наданих послуг не надав.

В свою чергу матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем позивачу актів надання послуг №19 від 01.10.2018, №20 від 01.11.2018 та №21 від 05.12.2018 із зауваженнями, а сам лише факт наявності у відповідача примірників вказаних актів надання на яких міститься напис від руки за підписом генерального директора Калиною В.Е. про відмову від їх підписання та зазначена дата « 15.01.2019», не є доказом того, що ці примірники актів надання послуг із зауваженнями відповідача відповідач направляв позивачеві в цю або іншу дату. Більш того, факт наявності у відповідача цих примірників актів надання послуг №19 від 01.10.2018, №20 від 01.11.2018 та №21 від 05.12.2018 на яких міститься напис від руки за підписом генерального директора Калиною В.Е., сам по собі не спростовує вірогідність існування примірників таких же актів надання послуг, які були би підписані без зауважень відповідачем в особі заступника генерального директора Демянчук Н.В. та копії яких були додані позивачем до позовної заяви.

До того ж, примірники актів надання послуг №19 від 01.10.2018, №20 від 01.11.2018 та №21 від 05.12.2018, на яких міститься напис від руки за підписом генерального директора Калиною В.Е. про відмову від їх підписання та зазначена дата « 15.01.2019» не містять мотивованих зауважень до послуг позивача за Договором, а містять вказівку про повернення актів позивачу «до з`ясування обставин».

Крім факту наявності у відповідача вищевказаних примірників актів надання послуг, на яких міститься напис від руки за підписом генерального директора Калиною В.Е., відповідач також посилається на те, що він направляв позивачу лист №2897/11-18 від 28.11.2018 (посилання на цей лист міститься у відзиві відповідача та в примірниках актів надання послуг №19 від 01.10.2018, №20 від 01.11.2018 та №21 від 05.12.2018, на яких міститься напис від руки за підписом генерального директора Калиною В.Е. про відмову від їх підписання), однак зміст вказаного листа також не свідчить про наявність у відповідача яких-небудь мотивованих зауважень до послуг позивача за Договором, які були би адресовані вказаним листом позивачу. До того ж відповідачем не надано також належних доказів направлення цього листа позивачеві, так як з наданої до письмових пояснень відповідача від 30.03.2021 в якості доказу експрес-накладної №10023394605 неможливо встановити ні дату надсилання, ні зміст вкладення, яке надсилалось цією накладною.

Слід зазначити і про те, що, як вірно зауважено судом першої інстанції:

- копії вказаного листа №2897/11-18 від 28.11.2018 відповідач до суду першої інстанції надавав двічі спочатку у додатку до відзиву на позов, а потім також у додатку до письмових пояснень;

- обидві фотокопії засвідчені генеральним директором відповідача Калиною В.Е., містять ідентичний текст за змістом, однак вказані фотокопії виготовлені з різних оригіналів листа від 28.11.2018 №2897/11-18: на чорно-білій фотокопії, що міститься у додатку 15 до відзиву, більша частина первісного відбитку круглої печатки відповідача розташована нижче слів «Генеральний директор В.Е.Калина», а слова «Техімпекс» відбитку печатки розташовані відносно слів «Генеральний директор В.Е.Калина» майже паралельно; в той же час, на чорно-білій фотокопії, о міститься у додатку 3 до пояснень відповідача від 30.03.2021, більша частина первісного відбитку круглої печатки відповідача розташована вище слів «Генеральний директор В.Е.Калина», а слова «Техімпекс» відбитку розташовані відносно слів «Генеральний директор В.Е.Калина» дещо під кутом.

Відповідач посилається також на наявність у нього листа №112/11-18 від 22.11.2018 від керівника ТОВ «Токката Трейд ЛТД» Баталка О.В. (Додаток 2 до письмових пояснень відповідача від 30.03.2021), з якого, як стверджує відповідач, він дізнався про складення протоколу про порушення митних правил від 21.11.2019 та після чого направив позивачу лист №2897/11-18 від 28.11.2018.

Водночас вказаний лист, з огляду на його зміст та те, що він адресований саме відповідачу також не може вважатися належним доказом надання відповідачем позивачу будь-яких мотивованих зауважень до спірних послуг.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується надання відповідачем позивачу будь-яких мотивованих зауважень до спірних послуг, як у встановлені Договором строки, так і у період до звернення позивача до суду з цим позовом. Матеріалами справи також не підтверджується і вчинення відповідачем інших дій для повернення майна, яке було передане ним позивачу за Договором.

Як встановлено вище, у Договорі сторонами визначено строк його дії до 22.08.2019 (з можливістю, як пролонгації на рік тобто до 22.08.2020, так і з правом дострокового розірвання в односторонньому порядку), по закінченню якого відповідач, як поклажодавець за договором зберігання, відповідно до ст. 948 ЦК України був зобов`язаний забрати майно у позивача.

Так, єдиним зверненням, яке відповідач направив позивачу і в якому він повідомив позивача про наявність зауважень до послуг позивача за Договором, є лист відповідача №367/03-21 від 19.03.2021 у якому відповідач повідомив позивача про те, що товар, переданий відповідачем позивачу за Договором, відсутній на митному складі 19.03.2021 і не був повернутий позивачем відповідачу.

Отже, вперше зауваження щодо спірних послуг фактично відповідачем були позивачу надані у листі відповідача №367/03-21 від 19.03.2021, який позивачу було направлено 25.03.2021, що підтверджується поштовим штемпелем від 25.03.2021, тобто як після строку, встановленого в п.3.2 Договору для підписання відповідачем акту надання послуг, так і взагалі після закінчення строку дії самого Договору, встановленого в п.6.1 (22.08.2019), по закінченню якого відповідач як поклажодавець відповідно до ст. 948 ЦК України вже повинен був забрати майно у позивача. При цьому, як вище зазначено, відповідач не надав доказів того, щоб він звертався до позивача по закінченню строку дії Договору чи раніше цього, щоб виконати своє зобов`язання, як поклажодавця, по поверненню майна, переданого відповідачем позивачу за актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018.

Отже, з обставин справи вбачається, що відповідач не приступав до виконання свого зобов`язання, як поклажодавця, по закінченню строку дії Договору (22.08.2019) забрати майно, передане відповідачем позивачу за актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018, оскільки майно було вилучено раніше цього строку згідно із протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018.

Тільки майже через 1,5 роки після закінчення строку дії Договору та пред`явлення позову до відповідача з підстав неоплати вартості послуг зберігання, відповідач, як поклажодавець, заявив позивачеві про свій інтерес щодо розшуку і поверненню майна та про ненадання послуг за Договором.

Лист відповідача від 19.03.2021 №367/03-21, як доказ, створений самим відповідачем після порушення провадження у справі за позовом позивача до відповідача, тобто на стадії, коли відповідач може визнати позов або повинен подати суду свої заперечення та відповідні докази.

З обставин, що склались, суд першої інстанції цілком вірно визнав, що поведінка відповідача, яка виразилась в тому, що відповідач:

- відмовив позивачу в наданні актів наданих послуг;

- не повідомляв позивача про наявність мотивованих зауважень до послуг позивача за Договором та не повертав позивачу акти надання послуг;

- не приступав до виконання свого зобов`язання як поклажодавця по закінченню строку дії Договору забрати товар, оскільки товар було вилучено раніше закінчення цього згідно із протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018;

- не оплачував позивачу рахунки за Договором;

- залишив без відповіді відповідні письмові претензії позивача,

не відповідала критеріям добросовісності, таким як відкритість, повага до інтересів позивача, як іншої сторони Договору, та не була послідовною.

Надаючи правову оцінку протоколу про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018 та відповідним доводам позивача та відповідача, слід зазначити про те, що цей протокол не свідчить про те, що позивач не виконав або неналежним чином виконав прийняті на себе за Договором обов`язки, так як вказаний протокол стосується факту порушення митних правил з боку ТОВ «Токката Трейд ЛТД», яке діяло на підставі укладеного з відповідачем договору про надання митно-брокерських послуг №87/2018 від 16.10.2018. Згідно із вказаним протоколом, підставою його складення є часткова невідповідність електронної митної декларації товаросупровідним документам (ТСД), які подавались 19.10.2018 декларантом митному органу до митного оформлення, а також часткова невідповідність даних щодо заводських номерів, номерів шасі, двигуна, року випуску, які були вказані у цих ТСД, фактичним даним, які встановлені при митному огляді товарів 06.11.2018. Вказаним протоколом про порушення митних правил від 21.11.2018 митним органом вирішено тимчасово вилучити товари, найменування, кількість та особливі ознаки яких наведені в цьому протоколі.

Із протоколу про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018 не вбачається порушення позивачем Договору, а вбачається порушення митних правил з боку ТОВ «Токката Трейд ЛТД», яке діяло за дорученням відповідача.

Крім того, слід врахувати, що відповідно до умов Договору (п. 4.6 та п. 4.8) відповідальність за достовірність даних в документах, а також їх відповідність характеру якості і кількості вантажу, поданих відповідачем для здійснення митного оформлення, має нести саме відповідач, а не позивач.

При цьому, зміст протоколу про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018 не дає можливості встановити причини деяких розбіжностей в описі особливих ознак товарів між протоколом про порушення митних правил від 21.11.2018 та актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018, при тому що найменування та кількість товарів, які тимчасово вилучені за цим протоколом від 21.11.2018 (15 штук), співпадає із найменуванням та кількістю товарів, які були передані відповідачем позивачу на зберігання за актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018 (15 штук).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів вважає, що наявними у матеріалах справи доказами в сукупності спростовуються твердження відповідача про неналежне виконання позивачем умов Договору в части ні незабезпечення схоронності переданого на зберігання за актами приймання-передачі майна на відповідальне зберігання №№ 1-13 від 28.08.2018 майна.

Отже, на підставі Договору та актів приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 28.08.2018, між позивачем та відповідачем з 28.08.2018 виникли правовідносини щодо зберігання позивачем вказаного майна для відповідача за Договором, і саме з цієї дати у позивача, як зберігача за Договором, згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України виникло зобов`язання зберігати майно, яке було передане йому відповідачем, як поклажодавцем, і повернути майно поклажодавцеві у схоронності, а у відповідача, відповідно, з цієї ж дати згідно з п.3.2 Договору та ч. 1 ст. 946 ЦК України виникло зобов`язання по внесенню плати позивачу за зберігання щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, і вказані правовідносини щодо зберігання позивачем майна для відповідача за Договором тривали до 21.11.2018, коли протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 майно було тимчасове вилучене.

При цьому, враховуючи те, що зауважень до послуг позивача за Договором відповідачем позивачу не надано, і відповідно до п.3.2 Договору відповідач повинен був підписати та передавати позивачу акти надання послуг протягом 3-х банківських днів.

В свою чергу, вилучення майна згідно з протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018 відповідно до ст. 946 ЦК України є достроковим припиненням зберігання через обставини, за які зберігач не відповідає, а тому позивач має право на пропорційну частину плати.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на отримання плати за зберігання та інші послуги за цим Договором за період до 21.11.2018, тобто до вилучення спірного майна.

При цьому позивач нараховує вказану плату до 03.12.2018, тобто до дати з якої позивачем з Львівською митницею ДФС укладено договір відповідального зберігання спірного майна.

Колегія суддів зазначає про те, що той факт, що вказаний договір з Львівською митницею ДФС укладено лише 03.12.2018 не надає права позивачу на отримання плати за зберігання за Договором до 03.12.2018, оскільки вилучення майна згідно з протоколом про порушення митних правил №7106/20900/18 від 21.11.2018 відповідно до ст. 946 ЦК України є достроковим припиненням зберігання.

Отже, сума основного боргу відповідача за Договором становить 710 044,28 грн.:

- 261 419,48 грн. за послуги зберігання та інші послуги у вересні 2018,

- 267 449,40 грн. за послуги зберігання у жовтні 2018,

- 181 175,40 грн. за послуги зберігання з 01.11. по 21.11.2018 (287,58 (площа за актами) х 25 (тариф) х 21( днів зберігання за листопад 2018), без ПДВ + 20% ПДВ =150 979,50 грн., без ПДВ + 20% ПДВ (30195,9 грн.)=181 175,40 грн.).

Щодо посилань відповідача на неотримання ним рахунків-фактур, колегія суддів зазначає про те, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, невиставлення рахунку-фактури не можна вважати і простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України (таку правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 29.09.2009 у справі № 37/405, від зазначеної правової позиції не відступив Верховний Суд при прийнятті рішень у справах №923/712/17 (постанова від 22.05.2018), №925/2028/15 (постанова від 21.01.2019) та № 918/537/18 (постанова від 02.07.2019).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 710 044,28 грн. Рішення сулу першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення, нарахованих на суму основного боргу 3 % річних в сумі 48 460,85 грн. та інфляційних втрат в сумі 67 165,24 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Пунктом 4.5 Договору сторони погодили відповідальність Замовника у разі порушення строку оплати послуг, а саме обов`язок Замовника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також пеню за подвійною обліковою ставкою НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення плати за зберігання за цим Договором підлягають частковому задоволенню, частковому задоволенню підлягають і позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції позивачем при розрахунку 3 % річних було допущено помилку, а саме не враховано те, що кількість днів у році 365, в той час як у 2020 році їх було 366.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно здійснив власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат та задовольнив вказані вимоги за розрахунком суду в сумі 42 523,68 грн. та 67 165,24 грн. відповідно. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Техімпекс» на рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2021 у справі №911/3300/20.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3300/20.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 21.02.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала