Рішення

від 09.02.2023 по справі 910/1639/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.02.2023Справа № 910/1639/22

Cуддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

За позовом Заступника Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (пр-т. Повітрофлотський, 6 м. Київ, 03168)до1) Державної організація (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (пр-т. Повітрофлотський, 28-А, м. Київ, 03168) 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сомус" (вул. Звіринецька 25/20, м. Київ, 01014)провизнання недійсним договоруПредставники сторін:від прокурора: Толстореброва О.О.

від позивача: Матвіюк М.А.

від відповідача: не з`явились

від третьої особи: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з вимогами до Державної організація (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сомус" про визнання недійсним договору.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуваний договір укладено з перевищенням повноважень та всупереч законодавству без проведення конкурсу та погодження позивачем, що є підставою для визнання його недійсним

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.

23.02.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Офісу генерального прокурора України надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 відкрито провадження у справі № 910/1639/22, справу прийнято до розгляду та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2022 від Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України витребувано інформацію щодо приведення грифів секретності у відповідність з вимогами законодавства.

06.12.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України надійшов лист.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 підготовче засідання призначено на 16.01.2023, а також Заступника Генерального прокурора та Міністерство оборони України зобов`язано надати суду документи.

В підготовчому засіданні 16.01.2023 оголошено перерву до 30.01.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 залучено до участі у справі Київське квартирно-експлуатаційне управління в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.

30.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

30.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 30.01.2023 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.02.2023.

09.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення.

В судове засідання 09.02.2023 з`явився представники від прокуратури та позивача на надали пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримали заявлені прокурором вимоги та просять суд їх задовольнити.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 09.02.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На підставі розпоряджень Ради Міністрів СРСР від 24.05.1952 № 12815-рс та Ради Міністрів УРСР від 31.05.1952 № 634-047-рс Військовому Міністерству СССР для розміщення військової частини № НОМЕР_1 Київського військового Округу відведено 14 га земель у межах кварталу № 155 Броварського лісництва для здійснення будівництва спеціальних об`єктів на цій земельній ділянці.

У подальшому, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 13.09.1955 № 1188 "Про додатковий відвод в/ч № НОМЕР_1 КВО земельної ділянки в селище "Биківня" зазначену земельну ділянку відведено військовій частини № НОМЕР_1 у кварталі № 155 Броварського лісництва під поширення території військової частини.

Згідно листа Київського квартирно-експлуатаційного управління від 31.05.2021 № 517/2723 на цей час на оперативному обліку та управлінні Київського квартирно-експлуатаційного управління перебуває військове містечко № 226 (вул. Ушицька, 1, м. Київ), загальна площа земельної ділянки якого складає 16,0141 га та майновий комплекс до складу якого входять 16 будівель і споруд загальною площею 2221,1 кв.м відповідно.

У подальшому, зазначеній земельній ділянці площею 16 га присвоєно кадастровий номер 8000000000:62:297:0001 про що внесені відомості до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:297:0001 площею 16 га з цільовим призначенням для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України є держава в особі Міністерства оборони України.

Проте, 27.06.2019 між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (сторона-1 за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сомус" (сторона-2), на виконання положень Постанови КМУ від 03.08.2006 № 1081 "Про затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями", Постанови Верховної Ради від 06.05.2014 № 123 8-VII "Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки Держави" укладено Договір про будівництво майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземними паркінгами за адресою: м. Київ, Деснянський район, селище Биківня, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2375 (надалі - договір).

Відповідно до пункту 3.1. договору об`єктом забудови за вказаним договором є земельна ділянка за адресою: м. Київ, Деснянський район, селище Биківня.

У відповідності до пунктів 1.1.2 та 1.1.3 договору Центральне територіальне управління капітального будівництва вказує, що останнє є користувачем земельної ділянки і в установленому законодавством порядку має намір реалізувати право на її забудову. В рамках цього договору Центральне територіальне управління капітального будівництва є замовником будівництва на підставі Положення про Центральне територіальне управління капітального будівництва (наказ Міністерства оборони України № 453 від 25.07.2006), а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сомус" забезпечує будівництво об`єкту грошовими коштами, матеріальними цінностями та виконання всього комплексу будівельних робіт, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 1.1.4 договору об`єкт (об`єкт будівництва) - житловий комплекс, будівництво якого планується на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Київ, Деснянський район, селище Биківня, військове містечко № 226, а також будь-які інженерно-технічні споруди та комунікації безпосередньо з ним пов`язані.

Пунктом 1.1.5 договору передбачено, що земельна ділянка - частина земної поверхні, розташована за адресою: м. Київ, Деснянський район, селище Биківня, військове містечко №226 Міністерства оборони України, площею 160 078, 55 м2 (обліковий код міського земельного кадастру 62:297:0001).

За змістом пунктом 2.1 договору Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сомус" зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Київ,

Деснянський район, селище Биківня (обліковий код міського земельного кадастру 62:297:0001).

Відповідно до пункту 2.2 договору для реалізації цього договору Центральне територіальне управління капітального будівництва передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сомус" приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються Товариству з обмеженою відповідальністю "Сомус" для виконання функцій замовника будівництва об`єкту, визначено цим договором.

Згідно з пунктом 4.1.1 договору сторона-2 приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об`єкта, у тому числі: отримання вихідних даних на проектування, розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією, оформлення в установленому законодавством порядку дозвільних документів на будівництво об`єкту; укладання договору підряду на виконання проектних робіт, будівельно-монтажних робіт, фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов`язаних з будівництвом об`єкту, уточнення обсягів виконаних робіт і проведення розрахунків з підрядниками будівництва; забезпечення будівництва об`єкту будівельними матеріалами, устаткуванням обладнанням, конструкціями і комплектуючими виробами; ведення технічного нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних робіт та інших документів щодо обсягу, якості, строку виконання та вартості робіт, здійснення контролю за своєчасним виконанням пусконалагоджувальних робіт, визначення балансової вартості об`єкту; введення об`єкту в експлуатацію; оформлення прав власності на частину об`єкту, яка буде належати стороні-2; виконання інших функцій, за виключенням тих функцій, виконання яких покладено на сторону-1.

У відповідності до пункту 3.1 договору об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: м. Київ, Деснянський район, селище Биківня (обліковий код міського земельного кадастру 62:297:0001).

Згідно з пунктом 3.2 договору сторона-1 зобов`язується на умовах, визначених договором, забезпечити реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену у пункті 1.1.5 договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі, здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт.

Відповідно до пункту 6.1 договору сторона-2 виконує оплату всіх витрат пов`язаних із виконанням умов цього договору шляхом сплати коштів безпосередньо на рахунки виконавців робіт, постачальників товарів чи надавачів послуг відповідно до укладених з ними договорів.

За умовами пункту 7.1 договору сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника, сторона-1 отримує у власність частину об`єкту у вигляді окремих квартир, яка складається з 8 % (восьми) відсотків загальної площі квартир цього об`єкту, після введення його в експлуатацію згідно актів розподілу площ цього об`єкту. Із них: Міністерство оборони України після введення об`єктів в експлуатацію отримує у власність частину об`єкту у вигляді окремих квартир у розмірі 100 % (ста відсотків) частки, визначеної абзацом першим цього пункту.

Сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника, сторона-2 отримує майнові права, а після закінчення будівництва об`єкта, право власності на частину об`єкту будівництва, за виключенням належної стороні-1, відповідно до пункту 7.1 частки (пункт 7.2 договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Частиною 1 статті 1133 Цивільного кодексу України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (частина 1 статті 1134 Цивільного кодексу України).

В обґрунтування заявлених позовних вимог, прокурор зазначає, що Договір про будівництво майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземними паркінгами за адресою: м. Київ, Деснянський район, селище Биківня від 27.06.2019 укладено всупереч вимогам законодавства, оскільки не був погоджений з Міністерством оборони України, що є підставою для визнання його недійсним.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора є такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Відповідно до приписів законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Також, згідно з Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Цим положення встановлено, що Міністерство здійснює в межах повноважень, передбачених законом, функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.

Листами від 22.07.2021 № 11/6/1-242вих-21, 03.09.2021 № 11/6/1-286вих-21, від 17.11.2021 № 11/6/1-356вих-21 Офіс Генерального прокурора поінформував Міністерство про встановлення обставин укладення договору про будівництво житлового комплексу від 27.06.2019 на території військового містечка № 226 всупереч вимог діючого законодавства. У вказаних листах Офіс Генерального прокурора із урахуванням обмежених строків позовної давності на оскарження зазначеного договору просив повідомити чи вживалися та будуть вживатися заходи для захисту порушених інтересів держави шляхом визнання його недійсним. У відповідях Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України (листи від 20.08.2021 № 503/9727, 03.09.2021 № 11/6/1-286вих 21, 30.11.2021 № 503/14110) зазначало про вжиття заходів щодо досудового врегулювання спору з цього питання.

У подальшому на лист Офісу Генерального прокурора від 24.12.2021 № 11/6/1-402вих-21 Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України (листом від 06.01.2022 № 503/151) повідомило про організацію позовної роботи щодо визнання спірного договору від 27.06.2019 про будівництво житлового комплексу недійсним.

Враховуючи тривалу бездіяльність Міністерства оборони України щодо захисту порушених інтересів держави, а також обмежені строки позовної давності, заступник Генерального прокурора звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави щодо визнання недійсним договору від 27.06.2019 про будівництво житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземними паркінгами, укладеного між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сомус", за адресою: с. Биківня, Деснянський район, м. Київ на земельній ділянці площею 160 078,55 кв.м військового містечка № 226.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2, пункту "в" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

За приписами статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на ряд категорій, серед яких окремо зазначені землі оборони.

Постановою Верховної Ради Української PCP від 18.12.1990 (пункт 5) визначено, що установи, організації, які мають у своєму користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного Кодексу Української PCP 1990 року, зберігають свої права на землекористування. При цьому землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ, визнаються землями для потреб оборони.

Землі оборони становлять окрему категорію земель та відповідно до статей 65, 77 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визнаються земельними ділянками, наданими для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Нормами статті 77 та частини 4 статті 84 Земельного кодексу України обмежено перебування земель оборони лише в державній власності із забороною її передачі у приватну власність.

Статтями 1, 4 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землі оборони використовуються для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів тощо. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Визначення законодавством виключного переліку видів використання земель оборони, обмеження вільного відчуження земельних ділянок військового призначення, передбачення єдиної форми власності щодо земель оборони та можливість перебування їх лише в державній формі власності свідчить про особливий правовий режим земель оборони та їх обмежену оборотоздатність в цивільному обігу.

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам цивільного обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Частиною другою статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" зазначено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Аналіз законодавства щодо використання земель оборони свідчить, що передбачена законодавством можливість забудови земельних ділянок зі збереженням їх цільового призначення та державної форми власності обумовлює таку забудову виключно житлом для військовослужбовців.

Так, з метою забезпечення виконання частини двадцять першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони.

Відповідно до пункту 3 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах. Замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Управління державної охорони та Держспецтрансслужба.

Зазначений Порядок є обов`язковим для застосування у сфері використання земель оборони та єдиною можливою і чітко визначеною законодавством процедурою забудови земель оборони з урахуванням правового статусу вказаної категорії земель, виключення випадків незаконного вибуття земель оборони з державної власності та використання земель оборони зі збереженням їх цільового призначення для будівництва соціального житла, зокрема для військовослужбовців.

Таким чином, державою як власником земель оборони встановлено чіткі правила та порядок, визначено процедуру будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, які є обов`язковими для виконання на всій території держави.

Дотриманням його вимог забезпечується законне обмежене перебування земель оборони у цивільному обігу з урахуванням вимог статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", статей 13, 84 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", збереження повноважень держави на розпорядження землями оборони та збереження правового титулу земель оборони.

Водночас, відповідно до листа Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 09.06.2021 за № 503/6598 конкурси з відбору пропозицій на забудову земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 площею 16,141 га відповідно до вимог зазначеного Порядку, не проводились

При цьому, умовами оскаржуваного договору не передбачено будівництво житлового комплексу саме як житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей або соціального та доступного житла.

Відповідно до пункту 1.4 Положення про організацію капітального будівництва об`єктів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, яке затверджено наказом Міністра оборони України № 284 від 05.06.2019 (далі - Положення про організацію будівництва) встановлено, що замовником будівництва є Міністерство оборони України.

Згідно з пунктом 1.6 Положення про організацію будівництва, функції замовника капітального будівництва об`єктів Збройних Сил України покладаються на територіальні управління капітального будівництва як на виконавців на підставі довіреностей на право укладення від імені Міністерства оборони України договорів на здійснення будівництва.

З оскаржуваного договору вбачається, що Центральне територіальне управління капітального будівництва при підписанні вказаного договору діяло лише на підставі власного Положення, тобто без довіреності на право укладення від імені Міністерства оборони України договорів на здійснення будівництва.

Окрім цього, відповідно до наказу Міністерства оборони України № 174 від 31.03.2016 наказ Міністерства оборони України № 514 від 18.08.2011 "Про наділення повноважень замовника (забудовника) капітального будівництва" втратив чинність.

Отже, оспорюваний договір про будівництво житлового комплексу укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки стороною такого договору (замовником) має бути Міністерство оборони України.

Слід зазначити, що Центральне територіальне управління капітального будівництва не є та не було землекористувачем земельної ділянки площею 16,0141 га військового містечка № 226, отже не мало жодного речового права щодо останньої.

Також згідно затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 № 666-р переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей із залученням не бюджетних коштів земельна ділянка площею 16,0141 га військового містечка № 226 не передбачалася Урядом до забудови.

З огляду на викладене, Центральним територіальним управлінням капітального будівництва укладено відповідний договір про будівництво житлового комплексу з комерційним товариством з перевищенням наданих йому повноважень і всупереч законодавству, що регламентує порядок використання земель оборони, порядок, організацію будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами договорів про спільну діяльність, зокрема без проведення конкурсу та погодження Міністерства оборони України, у зв`язку з чим оспорюваний правочин, за висновками суду, суперечить положенням частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що на підставі приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, вимоги прокурора про визнання недійсним договору про будівництво майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземними паркінгами за адресою: м. Київ, Деснянський район, селище Биківня, від 27.06.2019, укладеного між Державною організацією Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сомус", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2375, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про будівництво майнового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями та підземними паркінгами за адресою: м. Київ, Деснянський район, селище Биківня, від 27.06.2019, укладений між Державною організацією Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сомус", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за № 2375.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Сомус" (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 25/20, ідентифікаційний код 42925118) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, ідентифікаційний код 00034051) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 240 (одна тисяча двісті сорок) грн 50 коп.

4. Стягнути з Державної організації (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 28-А, ідентифікаційний код 34578571) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, ідентифікаційний код 00034051) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 240 (одна тисяча двісті сорок) грн 50 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 22.02.2023

Суддя Н. Плотницька