Постанова

від 21.02.2023 по справі 640/21164/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа №640/21164/20

адміністративне провадження № К/9901/44109/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Дашутіна І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПРОМЛАЙН" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі №640/21164/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПРОМЛАЙН" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екопромлайн" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві, якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №06492615050103 від 17 квітня 2020 року, яким донараховано податок на прибуток у сумі 11801352, 00 грн за 2017 рік;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №06502615050103 від 17 квітня 2020 року, яким донараховано податок на додану вартість у сумі 5587138, 00 за лютий 2017 рік;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №06512615050103, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість у сумі 666350, 00 грн за січень 2018 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що господарські операції з контрагентами позивача

підтверджено належними первинними документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2021 року позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2021 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про не підтвердження господарських операцій позивача з його контрагентом.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 березня 2021 року - залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги зауважує про наявність відповідних, необхідних та достатніх ресурсів у контрагентів позивача для виконання умов договорів. Вказує на підтвердження витрат належними первинними документами.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Головним управлінням Державної податкової служби України у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопромлайн" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2017 року по 31 лютого 2018 року, за результатами якої складено акт документальної планової виїзної перевірки №98/26-15-14-01-03/38702583 від 13 лютого 2019 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме:

- п.44.1 п.44.2 ст.44 пп.134.1.1 п.134 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.5 П(с)БО 11 "Зобов`язання", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, п.5, п. 7 П(с)БО 15 "Доходи", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №2908, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, п.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999 №996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), п.1.2 ст.1 п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 867 568,00 грн, в.т.ч за І квартал 2017року на суму 3 193 422,00 грн., за півріччя 2017 року на суму 3 153 673,00 грн, за 3 квартал 2017року на суму 3 193 422,22 грн, за 2017 рік на суму 5167 918,00 грн, за І квартал 2018 року на суму 2 699 650,00 грн;

- п. 198.1. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.1 ст.9 Закону України від 16 липня 1999 року №996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями), п.1.2 ст.1 п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 5 618 436,00 грн, в.т.ч за січень 2017 року на суму 1148 726,00 грн, за лютий 2017 року на суму 1 808147,00грн, за січень 2018 року на суму 2 661 563,00 грн, та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1666350,00 грн, в.т.ч. за січень 2018 року на суму 1 666 350 грн;

- п.4 ч.2 cт. 6 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" (із змінами та доповненнями), п.1 розділу III Наказу Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435 "Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загально обов`язкове державне страхування": несвоєчасне подання звітів про суми нарахованою заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загально обов`язкове державне соціальне страхування за січень 2018 року".

На підставі акту документальної планової виїзної перевірки Головним управлінням Державної податкової служби України у м. Києві винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17 квітня 2020 року №06492615050103, №06502615050103, №06512615050103.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно статті 198 Податкового кодексу України, право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1ст.14 Податкового кодексу України ).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій було встановлення фактів реальності господарських відносин між позивачем із його контрагентами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено ряд договорів купівлі продажу кукурудзи врожаю 2016-2017 року з ТОВ "Технопромотрейд", ТОВ "Конфорден Неотрейд", ТОВ "Абнор", ТОВ "Орієнт Трей", ТОВ "Месада" ТОВ "Бік "Орлеан - інвест", а саме:

- з ТОВ «Технопромотрейд» договір від 23 січня 2017 року № 23/01-01, відповідно до умов якого ТОВ «Технопромотрейд» зобов`язувалось поставити позивачу товар - кукурудза українського походження, врожаю 2016 року в кількості 2 900 т. вартістю 8772500,00 грн в тому числі ПДВ на суму 142083,33 грн;

- з ТОВ "Конфорден Неотрейд", договір №15/02-01 від 15 лютого 2017 року, відповідно до умов якого ТОВ "Конфорден Неотрейд" зобов`язувалось поставити позивачу товар - кукурудза українського походження, врожаю 2016 року в кількості 2100,0 т. вартістю 8610000,00 грн в тому числі ПДВ на суму 1435000,00 грн;

- з ТОВ "АБНОР" договори №01/02/18-01 від 1 лютого 2018 року, №13/0/18-01 від 13 лютого 2018 року, №13/0/18-02 від 13 лютого 2018 року, за умовами яких ТОВ "АБНОР" " зобов`язувалось поставити позивачу товар - кукурудза українського походження, врожаю 2016-2017 рів;

- з ТОВ "Орієнт Трей" договір №27/11-1 від 27 листопада 2017 року, відповідно до умов якого ТОВ "Орієнт Трей" зобов`язувалось поставити позивачу товар - кукурудза українського походження, врожаю 2017 року в кількості 1235,0 т. вартістю 5001750,00 грн в тому числі ПДВ на суму 833 625,00 грн;

- з ТОВ "Месада", договір № 11/12-17-01 від 11 грудня 2017 року відповідно до умов якого ТОВ "Месада", зобов`язувалось поставити позивачу товар - кукурудза українського походження, врожаю 2017 року в кількості 1500,0 т. вартістю 6075000,00 грн в тому числі ПДВ на суму 1 012 500,00 грн;

- з ТОВ "Будівельно-Інвестиційна Компанія "Орлеан-Інвест", договір №04/01/18-01 від 4 січня 2018 року, відповідно до умов якого ТОВ "Будівельно-Інвестиційна Компанія "Орлеан-Інвест", зобов`язувалось поставити позивачу товар - кукурудза українського походження, врожаю 2017 року в кількості 1220,0 т. вартістю 5002000,00 грн в тому числі ПДВ на суму 833666,67 грн.

Відповідно до змісту вказаних договорів, постачальники зобов`язувалось здійснити поставку товару на умовах EXW (франко-перевізник) відповідно до Інкотермс - 2010.

Умови поставки EXW Інкотермс 2010 («Ex Works» (named place) - «Франко завод») встановлено, що продавець виконав свої зобов`язання щодо поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому зазначеному місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі і т.п.). Продавець не відповідає ні за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, ні за сплату митних платежів, ні за митне оформлення товару, що експортується, якщо це не обумовлено особливим чином. З базису поставки EXW покупець несе всі види ризику і всі витрати по переміщенню товару з території продавця до зазначеного місця призначення.

Пунктом 4 договорів встановлено, що приймання товару здійснюється покупцем по кількості та якості в момент отримання товару по даним вказаним в товаросупроводжуючих документах.

На підтвердження факту виконання вказаних договорів позивачем надано копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, акти наданих послуг.

Колегія суддів зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність доказів обліку у поставленого від ТОВ "Технопромотрейд", ТОВ "Конфорден Неотрейд", ТОВ "Абнор", ТОВ "Орієнт Трей", ТОВ "Месада" ТОВ "Бік "Орлеан - інвест" товару, відсутні складські квитанції, картки складського обліку товару, дозволи, свідоцтва, що підтверджують походження та/або якість товару, та будь-які інші документи щодо походження товару.

Судом апеляційної інстанції також встановлено відсутність доказів отримання уповноваженими працівниками товариства товару на заводі/складі вказаних суб`єктів господарювання, доказів його транспортування та отримання від контрагента по ланцюгу постачання.

Суд апеляційної інстанції встановив відсутність складських документів на зерно, документів (сертифікатів) щодо проходження карантинного, санітарного, ветеринарного контролю, сертифікатів відповідності за нормам Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", що суперечить умовам вказаних договорів.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, не встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами позивача про реальність здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на підтвердження господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами первинними документами, які містяться в матеріалах справи, оскільки цим первинним документам надана відповідна правова оцінка судом апеляційної інстанції.

Суд зазначає, що перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність первинних документів не є підставою для висновків про здійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів не відбувався.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо неправомірності формування витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом, і не зазначає в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Отже, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах за подібними правовідносинами. Дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в означених справах та у справі, що розглядається, регламентуються більшою мірою одними й тими ж нормами Податкового кодексу України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації все ж є відмінними. Наведені позивачем аргументи не доводять, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Відтак, доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, прийнято обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПРОМЛАЙН" залишити без задоволення, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі №640/21164/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва І.В. Дашутін