Постанова

від 26.01.2023 по справі 910/9236/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2023 р. Справа№ 910/9236/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

за участю секретаря судового засідання Щербина А.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 26.01.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 (повний текст складено та підписано 19.07.2022)

у справі № 910/9236/21 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України

до Рівненської обласної ради

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Рівненська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства

про визнання незаконним та скасування рішення.

В С Т А Н О В И В :

Керівник Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (далі - прокурор, заявник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) до Рівненської обласної ради (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення Рівненської обласної ради VI скликання (18 сесія) від 25.10.2013 року №1046 «Про надання у користування мисливських угідь» у частині надання у користування мисливських угідь Рівненській обласній організації Українського товариства і рибалок за рахунок земель оборони площею 735,7 га (військове містечко № НОМЕР_1 ) строком на 25 років (далі - рішення облради).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення облради прийняте без дотримання порядку, встановленого ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», тобто без отримання згоди постійного користувача земельної ділянки - Міністерства оборони України (органу управління військовим майном), а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню у відповідній частині.

У відзиві на позовну заяву Рівненська обласна рада заперечила проти позовних вимог посилаючись на те, що спірне рішення приймалось у порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а надання земельної ділянки у користування третій особі-2 відбувалось із погодженням з військовою частиною № НОМЕР_2 та третьою особою-1, при цьому саме військові частини є постійними землекористувачами, а не позивач. За доводами відповідача, рішення Рівненської обласної ради не порушує порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, оскільки стосується виключено мисливських угідь, а не земельних ділянок.

Крім того у відзиві відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимог прокурора.

Також, відповідачем було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з тих підстав, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Прокурором не вказано, в чому саме полягає порушення інтересів держави.

У відповіді на відзив прокурор зазначає, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», на який посилається відповідач у відзиві, не регулює спірні правовідносини. Командир військової частини не може самостійно надавати дозволу щодо використання земель оборони не за цільовим призначенням, та органом, уповноваженим здійснювати управління військовим майном є саме позивач. Земельна ділянка, що належить до земель оборони, не може використовуватись у господарських цілях за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки. При цьому, оскаржуване рішення не доводилося до відома Міністерства оборони України, тому строк позовної давності не пропущено.

Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, прокурор заперечив вказуючи про те, що надання спірної земельної ділянки сторонній організації та використання її у якості мисливських угідь унеможливлює її використання Збройними силами України за призначенням у військових цілях, що порушує майнові інтереси держави у сфері земельних відносин. Прокурор зауважив, що після отримання Міністерством оборони України повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та намір звернутися до суду сплинув значний період часу, що є підставою для самостійного звернення прокурора до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення Рівненської обласної ради VI скликання (18 сесія) від 25.10.2013 року №1046 «Про надання у користування мисливських угідь» у частині надання у користування мисливських угідь Рівненській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок за рахунок земель оборони площею 735,7 га (військове містечко № НОМЕР_1 ) у межах Плосківської сільської ради Дубенського району Рівненської обласної ради строком на 25 років.

Стягнуто з Рівненської обласної ради на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері західного регіону витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 грн 00 коп.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Рівненська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок звернулася 12.08.2022 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі №910/9236/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду про задоволення позову прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/9236/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9236/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Рівненської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/9236/21.

26.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/9236/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 поновлено Рівненській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі №910/9236/21, відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду на 22.11.2022.

У відзивах на апеляційну скаргу прокурор та Міністерство оборони України заперечили проти задоволення апеляційної скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі Рівненської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях третьої особи-2, а рішення місцевого господарського суду від 29.06.2022 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, прокурор та позивач просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

20.10.2022 від скаржника надійшло заперечення на відзив прокурора.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 задоволено клопотання Рівненської обласної ради про участь у судовому засіданні 22.11.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

22.11.2022 розгляд справи відкладено на 26.01.2023.

20.01.2023 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства надійшло клопотання в якому, третя особа-3 просить суд апеляційної інстанції справу розглядати без участі її представника. Вказане клопотання надійшло до суду також поштою 31.01.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 задоволено клопотання Рівненської обласної ради про участь у судовому засіданні 26.01.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судове засідання 26.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду з`явилися представники скаржника, позивача та прокурор. Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представники Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне та Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства у судове засідання не з`явилися про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, повідомлялися належним чином. Третя особа-1 про причини неявки свого представника суд не повідомила.

Третя особа-3, як зазначалося вище, у своєму клопотанні просила суд розгляд даної справи проводити без участі представника Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників що не з`явились у судове засідання.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Представники Рівненської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок у судовому засіданні надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримали вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просили її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у своїх поясненнях підтримав вимоги апеляційної скарги третьої особи-2 у повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким відмовити у задоволенні позову прокурора.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до державного акту на право користування землею від 15.05.1978 Б№018926, виданого виконавчим комітетом Дубенської районної (міської) ради народних депутатів УРСР, та доданого до нього плану землекористування, у Рівненській квартирно-експлуатаційній частині району Краснознаменного Прикарпатського військового округу (правонаступник - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне) земельна ділянка площею 807,48 га в межах території Дубенського району передана в безоплатне та безстрокове користування для спеціального використання.

У розділі «Зміни в землекористуванні» вказаного акту 13.04.1984 №214 внесений запис: №214 рішення Дубновської міськради про відведення земель в/ч НОМЕР_3 під розширення території містечка №9.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому вказану земельну ділянку площею 807,48 га було зменшено до 735,2 га.

При цьому, на базі земельної ділянки площею 735,7 га з метою оформлення права постійного користування у 2019 році було сформовано дві земельні ділянки:

- 5621685200:09:014:0008 (Рівненська область, Дубненський район, Плосківська сільська рада, площею 734,1818 га, цільове призначення: для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України);

- 5621685200:09:013:004 (Рівненська область, Дубненський район, Плосківська сільська рада, площею 1,5182 га, цільове призначення: для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України), про що свідчать наявні у матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до індивідуальних карток №76 та №77 обліку земельних ділянок (Форма 403) зазначені земельні ділянки перебувають на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне.

На вказаних земельних ділянках розміщене та перебуває у постійному користуванні військове містечко №21 за адресою: Рівненська обл., Дубенський р-н., Плосківська сільська рада із загальною площею 735,7 га, яке складається з 2-х окремих земельних ділянок, а саме: земельної ділянки №21/1 площею 734,1818 га та земельної ділянки №21/2 площею 1,5182 га, що підтверджується відомостями наявності та використання земельних ділянок (Форма 405), затвердженої наказом Міністра оборони України від 19.12.2017 №680 та індивідуальними картками №76 та №77 обліку земельних ділянок (Форма 403).

В той же час, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Рівненської обласної ради VI скликання (18 сесія) від 25.10.2013 року № 1046 «Про надання у користування мисливських угідь» за поданням Державного агентства лісових ресурсів України від 18.07.2013 та погодження Рівненської обласної державної адміністрації від 27.09.2013 Рівненській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок згідно з додатком №1 до цього рішення надано у користування мисливські угіддя за рахунок земель оборони (військове містечко № НОМЕР_1 ) площею 735,7 га у межах Плосківської сільської ради Дубенського району Рівненської області строком на 25 років.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, прокурор, зазначає, що земельна ділянка загальною площею 735,7 га належить до земель оборони, в розумінні положень Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про збройні сили України», а тому не може використовуватися в інших цілях без зміни її цільового призначення, при цьому органом, який приймає рішення про використання військового майна, у тому числі земель оборони під мисливські угіддя для ведення мисливського господарства сторонніми організаціями, є виключно Міністерство оборони України, яке відповідного дозволу не надавало. За доводами прокурора, рішення Рівненської обласної ради VI скликання (18 сесія) від 25.10.2013 року №1046 у частині надання Рівненській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок у користування мисливських угідь за рахунок земель оборони військового містечка №21 загальною площею 735,7 га у межах Плосківської сільської ради Дубенського району Рівненської області строком на 25 років є незаконним, та підлягає визнанню недійсним.

При цьому, позовну заяву подано Керівником Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Щодо повноважень прокурора на звернення з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Частиною 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Так, відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Як передбачено частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

При цьому, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Прокурор зазначає, що оскільки уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах щодо захисту інтересів держави, а саме Міністерства оборони України заходів щодо захисту інтересів держави не вжито, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, наявні підстави для пред`явлення позову до суду безпосередньо прокурором.

Крім того, керівник Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері за вих. №523 вих.-21 від 26.04.2021 повідомив Міністерство оборони України про намір звернутися до суду про визнання недійним та скасування рішення Рівненської обласної ради VI скликання (18 сесія) від 25.10.2013 року №1046 «Про надання у користування мисливських угідь» у частині надання у користування мисливських угідь Рівненській обласній організації Українського товариства і рибалок за рахунок земель оборони площею 735,7 га (військове містечко № НОМЕР_1 ) строком на 25 років.

За вказаних обставин колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість підстав звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Судом апеляційної інстанції також враховані висновки Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99, а саме про те, що потребують захисту саме майнові інтереси держави у сфері земельних відносин, оскільки спірна земельна ділянка є власністю держави та встановленим порядком передана у постійне користування Збройним Силам України для діяльності Збройних Сил України, а надання спірної земельної ділянки третій особі-2 для використання в якості мисливських угідь унеможливлює її використання Збройними Силами України за призначенням у військових цілях, зокрема розквартирування (розміщення) на ній військових частин і формувань, будівництва об`єктів військового призначення (споруд, будівель, навчальних макетів тощо), проведення військових навчань і тренувань, стрільб, враховуючи при цьому, що на момент звернення прокурора з даним позовом тривала збройна агресія Російської Федерації на територіях Донецької та Луганської областей, яка на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції переросла в повномасштабну військову агресію Російської Федерації проти України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який станом на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції триває.

На переконання колегії суддів, потреба у вказаній земельній ділянці, є актуальною для її використання за цільовим призначенням так, як в районі знаходження спірної земельної ділянки дислокуються військові частини, які можуть залучатися до ведення бойових дій із захисту територіальної цілісності та недоторканності України.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» невідповідність актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування Конституції або законам України є підставою для визнання їх незаконними в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частинами 1, 2 статті 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно зі ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України).

Землі України, відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Як встановлено судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, земельні ділянки загальною площею 735,7 га, щодо яких укладено спірне рішення, відносяться до земель оборони (цільове призначення: для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України).

У відповідності до частини 1 ст. 77 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Частинами 2, 3, 4, 5 ст. 77 Земельного кодексу України визначено, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом. Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

За приписами частини 2 ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Міністерство оборони України, зокрема, здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Згідно зі ст. 2. Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Отже, за вказаними приписами закону саме Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади наділене повноваженнями на здійснення управління військовим майном, в тому числі приймати рішення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, які належить до земель оборони, а не військові частини, за якими закріплені відповідні земельні ділянки, на що помилково та необґрунтовано посилався скаржник.

Як вірно вказав місцевий господарський суд, порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено у ст. 4. Закону України «Про використання земель оборони». Зазначеною нормою передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Землі оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, можуть використовуватися для розміщення засобів зв`язку, навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення), що належать підрозділам об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України, з погодженням умов розміщення та експлуатації зазначених об`єктів з Міністерством оборони України.

Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та у відповідності до цього закону.

Забороняється відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, іноземним державам, іноземним юридичним особам та іноземцям.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у пункті 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», у разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях (в даному випадку як мисливські угіддя за рахунок земель оборони).

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою визначено, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Також, відповідно до п.п. 36, 42 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок.

Землі, які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки.

При цьому, як зазначалося вище за приписами ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Таким чином, законодавством встановлені певні обмеження щодо можливостей у використанні земель оборони іншими особами, а тому ведення на землях оборони мисливського господарства та полювання терміном у 25 років не входить до дозволених законодавством видів діяльності на землях оборони, а тим паче в умовах фактичної війни.

Відповідно до повідомлення Міністерства оборони України №370/2/4533 від 21.05.2021 Рівненська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок у встановленому ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» порядку не зверталася до Міністерства оборони України про надання погоджень на використання земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 площею 735,7 га у межах Плосківської сільської ради Дубенського району Рівненської області під мисливські угіддя для ведення мисливського господарства. Таких обставин не було встановлено ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що скаржником також не було надано суду належних та допустимих доказів щодо отримання попереднього дозволу на зміну цільового призначення земельних ділянок загальною площею 735,7 га у межах Плосківської сільської ради Дубенського району Рівненської обласної ради у порядку, передбаченому Законами України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про використання земель оборони», «Про оборону України» та «Про збройні сили України».

Лист командира військової частини НОМЕР_2 від 29.03.2011 № 299 в якому зазначається про відсутність заперечень щодо надання (продовження) Рівненській обласній організації Українського товариства мисливців і рибалок користуватися території військового містечка №21 площею 735,7 га у межах Плосківської сільської ради Дубенського району Рівненської області під мисливські угіддя не можна вважати згодою Міністерства оборони України або відмовою від речових прав на спірну земельну ділянку у розумінні вищевказаних законодавчих норм, оскільки, як зазначалося вище за змістом Законів України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» вирішення відповідних питань належить виключно до компетенції Міністерства оборони України, а не командира військової частини.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача, що спірне рішення стосується не земельних ділянок, а виключно надання у користування мисливських угідь.

За змістом статті 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Отже, надання у користування мисливських угідь здійснюється, зокрема, власниками або користувачами земельних ділянок. Однак, доказів надання дозволу чи погодження з боку Міністерства оборони України, як центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління військовим майном, матеріали справи не містять. Таких доказів не було надано і суду апеляційної інстанції.

Таким чином, враховуючи що спірним рішенням передано у користування мисливські угіддя за рахунок земель оборони площею 735, 7 га (військове містечко №21) у межах Плосківської сільської ради Дубенського району Рівненської обласної ради, проте із порушенням порядку використання земель оборони, передбаченим Законами України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про використання земель оборони», «Про оборону України» та «Про збройні сили України», а саме без погодження з Міністерством оборони України, як центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління військовим майном, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Рівненської обласної ради VI скликання (18 сесія) від 25.10.2013 року №1046, у відповідній частині є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів скаржника про підміну судом першої інстанції понять «надання у користування земельної ділянки» та «надання у користування мисливських угідь» колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, порядок та підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини та виходячи із суб`єктів розпорядження земельним фондом України.

Помилковим є твердження скаржника про те, що спірним рішенням Рівненської обласної ради надано у користування мисливські угіддя, а не земельні ділянки військового містечка №21.

Так, відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя це ділянки суші та водного простору на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Користувачі мисливських угідь це спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

У поданій апеляційній скарзі скаржник не навів жодних доводів щодо можливості у використанні мисливських угідь без використання земельних ділянок на яких такі угіддя фактично знаходяться, тобто про те, що вказані об`єкти можуть існувати роздільно один від одного.

Отже, мисливські угіддя фактично є частиною земної або водної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо них правами та порядком надання і користування такими правами, а тому мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки на якій провадиться мисливське господарство та полювання.

До того ж, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що приписами ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Тому необхідність у застосуванні положень земельного законодавства України при вирішення питання про надання мисливських угідь в користування, тобто фактично земельної ділянки, є необхідною умовою та жодним чином не суперечить чинному законодавству про що помилково зазначає скаржник у своїй апеляційній скарзі.

Крім того, аналізуючи рішення Рівненської обласної ради від 25.10.2013 року №1046 «Про надання у користування мисливських угідь», можна дійти висновку, що Рівненською обласною радою передані скаржнику саме земельні ділянки, загальною площею 735,7 га.

Необхідність в отриманні згоди користувача земельної ділянки на ведення на ній мисливського господарства повністю відповідає позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної у постановах від 06.09.2018 у справі №905/2198/17 та від 05.02.2020 у справі №911/2191/16.

Аналогічного висновку щодо обов`язковості отримання згоди від землекористувача (власника землі) на використання земельної ділянки під мисливські угіддя дійшов Верховний Суд під час розгляду справи №910/11884/19 (постанова від 07.07.20211 та вказаний висновок був однією з підстав для прийняття рішення про залишення без задоволення касаційної скарги Громадської організації «Костянтинівська районна організація українського товариства мисливців і рибалок» в оскаржуваних правовідносинах.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє посилання скаржника у даній справі №910/9236/21 на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, майно Міністерства оборони України (земельна ділянка) якою користувався скаржник, було йому передано незаконно, без погодження його власника.

Так, предметом спору у даній справі є скасування спірного рішення органу місцевого самоврядування, яким без законних на те підстави передані земельні ділянки Міністерства оборони України для використання в якості мисливських угідь, тобто відбулося порушення земельних інтересів самої Держави, що ніяким чином не може вказувати про втручання Держави у право Рівненської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок на мирне володіння своїм майном.

Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності до позовної заяви прокурора, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

У відповідності до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (пункт 66) позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Як зазначає прокурор, про порушення інтересів держави в особі Міністерства оборони України йому стало відомо лише у квітні 2021 року після отримання від відповідача відповіді на запит прокурора та копії оскаржуваного рішення з відповідними додатками до нього. Міністерство оборони України про оспорюване рішення Рівненської обласної ради дізналося лише після отримання у 2021 році листа від Рівненською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері (вих. №523 ВИХ.-21 від 26.04.2021, тому строк позовної давності щодо заявлених прокурором вимог, з огляду на положення ст. ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, не пропущено.

Про необізнаність Міністерства оборони України з фактом прийняття рішення Рівненською обласною радою VI скликання (18 сесія) від 25.10.2013 року №1046 свідчить, також зміст повідомлення №370/2/4533 від 21.05.2021, згідно з яким Рівненська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок у встановленому ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» порядку не звертався до Міністерства оборони України про надання погоджень на використання земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 площею 735,7 га у межах Плосківської сільської ради Дубенського району Рівненської області під мисливські угіддя для ведення мисливського господарства.

Відповідач, як під час розгляду справи у суду першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції зазначає, що рішення від 25.10.2013 року №1046 було направлене для перевірки Прокуратурі Рівненської області 27.11.2013, на підтвердження чого надає перелік організацій і службових осіб, кому надіслано рішення обласної ради від 25.10.2013 №1046, та інформацію з вихідної системи документообігу обласної ради.

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, такі докази не можуть вважатися належними та допустимими у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки на підставі них суд не може встановити належне повідомлення Прокуратури Рівненської області, на яку адресу здійснювалося направлення та сам факт вручення прокуратурі оскаржуваного рішення облради.

Таким чином, Керівником Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері станом на момент подання даного позову - 05.10.2021 трирічний строк позовної давності не сплив, у зв`язку з чим інтерес держави підлягає захисту, оскільки рішення облради прийнято з порушенням порядку використання земель оборони, без погодження з Міністерством оборони України, як центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління військовим майном.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги Керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України про визнання незаконним та скасування рішення Рівненської обласної ради VI скликання (18 сесія) від 25.10.2013 року №1046 «Про надання у користування мисливських угідь» у частині надання у користування мисливських угідь Рівненській обласній організації Українського товариства і рибалок за рахунок земель оборони площею 735,7 га (військове містечко № НОМЕР_1 ) строком на 25 років, суд першої інстанції ухвалив законне та обгрунтоване рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем та скаржником не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Рівненської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Рівненської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2022 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Рівненської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі №910/9236/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі №910/9236/21 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Рівненську обласну організацію Українського товариства мисливців і рибалок.

4. Матеріали справи №910/9236/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 16.02.2023.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв