Постанова

від 22.02.2023 по справі 182/64/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2395/23 Справа № 182/64/22 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А.Г. Суддя у 2-й інстанції - Кішкіна І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Кішкіної І.В.,

суддів: Агєєва О.В., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Шумило І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №182/64/22за позовом ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Атлант» простягнення заборгованостіз орендноїплати тарозірвання договоруоренди земельноїділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,в інтересахякого діє ОСОБА_2 ,на рішенняНікопольського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від22листопада 2022року (суддя Багрова А.Г., повний текст судового рішення складено 22 листопада 2022 року),

в с т а н о в и в:

В січні2022року ОСОБА_1 звернувся доНікопольського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті зпозовом доТОВ «Атлант»про стягненнязаборгованості зорендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,15 га, кадастровий номер 1222981000:04:002:0149, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. 09 липня 2015 року між ним та ТОВ «Атлант» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки. За умовами пункту 5 договору сторонами визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 76802,15 грн. Пунктом 9 умов договору сторони передбачили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розміром 3% від нормативно грошової оцінки в сумі 2304,06 грн. Орендар зобов`язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати. За період з 2015 року до листопада 2021 року було застосовано збільшення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки зазначеної в договорі (за 2015 рік в 2016 році було проведено індексацію із застосуванням коефіцієнту - 1,2), тобто розмір нормативно-грошової оцінки землі за період з 2015 по 2021 роки змінювався: за 2015 рік - 76802,15 грн, за 2016 2021 роки - по 92162,58 грн. Тому розмір орендної плати оренди землі мав складати у 2015 році 2304,06 грн, з 2016 року по 2021 рік - 2764,88 грн. Крім того, згідно даних Державної служби статистики України індекс інфляції з 2015 року змінювався та становив за 2015 рік 143,3%, за 2016 112,4%, за 2017 рік 113,7%, за 2018 рік 109,8 %, за 2019 104,1 %, за 2020 рік 105,0%, за січень-листопад 2021 року 109,4%. Пунктом 10 договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Таким чином розмір орендної плати з урахуванням індексів інфляції мав складати: за 2015 рік 3301,72 грн, за 2016 рік 4453,37 грн, за 2017 рік 5063,48 грн, за 2018 рік 5559,70 грн, за 2019 рік 5787,65 грн, за 2020 рік 6077,03 грн, за 2021 рік 6648,27 грн. Відповідач порушив свої зобов`язання щодо повного розрахунку з урахуванням наведених розмірів орендної плати з моменту його укладення та відповідно нехтував його обов`язками, закріпленими у договорі оренди землі, які є істотними умовами. Позивач за період з 2018 року по 2020 рік отримав орендну плату від відповідача у 2018 році в розмірі 2765 грн, у 2019 році 2765 грн, у 2020 році 3000 грн. Таким чином, позивачем не отримано орендну плату за три роки в розмірі 8894,37 грн. Крім того, відповідачем не в повному обсязі здійснено нарахування та сплату податків до відповідних бюджетів, які підлягають сплаті з доходів, які отримуються ОСОБА_1 від надання в оренду земельної ділянки. На неодноразові звернення до відповідача про здійснення повного розрахунку за договором оренди землі останній не відповідає та ігнорує питання про збільшення виплат і погашення боргу. Позивач просив суд розірвати укладений договір оренди землі від 09 липня 2015 року та припинити ТОВ «Атлант» право користування земельною ділянкою площею 3,15 га, кадастровий номер 1222981000:04:002:0149, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області та належить ОСОБА_1 , стягнути з ТОВ «Атлант» заборгованість з орендної плати за землю в розмірі 8894,37 грн.

Рішенням Нікопольськогорайонного судуДніпропетровської областівід 22листопада 2022року взадоволенні позову ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Атлант» про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено.

Із вказаними судовими рішеннями не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, ухвалено з порушенням норми процесуального та матеріального права. Зазначає, обставини що встановлені судом першої інстанції у рішенні від 22 листопада 2022 рокув частині узгодження між сторонами питання про потребу укладення додаткових угод до спірного договору оренди землі від 09 липня 2015року у разі зміни нормативно-грошової оцінки земельної ділянки не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими та незаконними. Обов`язкове укладення додаткових угод у випадку збільшення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки не передбачено спірним договором оренди землі. Суд взяв до уваги лише відомості зазначені у відзиві на позовну заяву. У зв`язку з тим, що будь-які належні та допустимі докази про фактичні виплати орендної плати за землю були відсутні у позивача та необхідні докази не були надані відповідачем під час судового розгляду справи, у сторони захисту не було фактичної можливості вчасно вирішити питання про призначення судово-економічної експертизи. Вважає, що відповідач зловживаючи процесуальним порядком та грубо порушуючи право позивача щодо можливості отримання необхідних доказів у справі, фактично позбавив позивача реалізувати право на можливість призначення щодо таких доказів додаткової судово-економічної експертизи та надати необхідні заперечення проти таких доказів. У зв`язку з чим, лише після винесення оскаржуваного рішення суду та ознайомлення матеріалами справи позивача та його представника змогли звернутися із заявою до судового експерта, який має відповідний дозвіл Міністерства юстиції України на здійснення судово-економічних експертиз з проханням призначити та провести судово-економічну експертизу з спірних питань. Так, експертом зроблено висновок, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати за землю за останні три роки на момент звернення з позовною заявою становить не менше 1197,84 грн, в тому числі за 2018 рік 338,92 грн, за 2019 рік 466,18 грн, за 2020 рік 392,74 грн. Суд помилково зробив висновок про відсутність достовірних обставин та фактів щодо несвоєчасної та не в повному обсязі виплати орендної плати за землю.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку SMS.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Атлант» у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа та про доставку SMS.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

У частині 3 статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першоїінстанції встановленота яквбачається зматеріалів справи,що відповіднодо свідоцтвапро правона спадщинуза закономвід 02липня 2015року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,15 га, кадастровий номер 1222981000:04:002:0149, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області (а.с. 19)

Згідно із договором оренди землі 09 липня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Атлант» договір оренди вказаної земельної ділянки площею 3,15 га, кадастровий номер 1222981000:04:002:0149, 31 серпня 2015 року договір був зареєстрований в державному реєстрі речових прав на земельну ділянку.

За змістом пункту 5 договору оренди землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 76802,15 грн.

Пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розміром 3% від нормативної грошової оцінки в сумі 2304,06 грн.

Пунктом 10 в договорі сторонами визначено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється за урахуванням індексів інфляції.

За пунктом 11 договору, орендна плата вноситься не пізніше 1 листопада кожного звітного року.

Пунктом 38 договору сторони передбачили, що дія цього договору припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимоги однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав визначених законом.

Пунктом 39 договору передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (а.с. 20-24).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини позивача з ТОВ «Атлант»є договірними, розмір орендної плати за умовами п.10 договору оренди землі має обраховуватись з урахуванням індексу інфляції, існування у відповідача згідно з умовами договору обов`язку самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативно грошової оцінки земель згідно з умовами договору не передбачено, індексація нормативно грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати. Вимоги позивача щодо систематичної несплати відповідачем орендної плати є безпідставними, оскільки за умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачено внесення орендної плати з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки землі.

Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам закону.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, щокожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

За пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У пункті д) частини 1 статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно дочастин 1-3статті 89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до висновку, викладеному в пункті 66 постанови Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19, зазначено, що у контексті спірних земельних правовідносин положення статті 21 Закону України «Про оренду землі»необхідно застосовувати у такий спосіб: нормами статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення (для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, однак індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати. Водночас, з урахуванням положень статті 21 Закону України «Про оренду землі» та принципу свободи договору, сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі. Проте у такому разі, зважаючи на природу індексації, одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватися.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що, оскільки правовідносини позивача з відповідачем є договірними, то розмір орендної плати за умовами договору оренди землі має обраховуватись з урахуванням індексу інфляції, існування у відповідача згідно з умовами договору обов`язку самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативно грошової оцінки земель згідно з умовами договору не передбачено. Індексація нормативно грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати, індексувати необхідно лише орендне плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватись як правило для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативно грошової оцінки не визначена у договорі, то індексується лише орендна плата.

Позивач ОСОБА_1 мотивував позовні вимоги тим, що відповідач сплачував орендну плату з порушенням строку її виплати, встановленого договором, та не в повному обсязі за період з 2018 року по 2020 рік.

Встановивши, що орендна плата позивачу виплачувалася ТОВ «Атлант» за 2018-2020 року у розмірі 3 % нормативно грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексів інфляції, відповідно до умов пункту 10 спірного договору, про що зазначив позивач в позовній заяві, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було доведено позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України і підстав для розірвання вказаного договору оренди землі немає.

Суд першої інстанції прийняв до уваги та зазначив, що зі змісту позовних вимог за 2018-2020 роки відповідачем сплачено ОСОБА_1 орендну плату в розмірі 8530 грн. Проте, враховуючи індекс інфляції за цей період за умовами договору оренди землі ТОВ «Атлант» мав сплатити ОСОБА_1 орендну плату в розмірі 7548,11 грн.

Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності доказів того, що з суми орендної плати ТОВ «Атлант» не було перераховано податки, оскільки суд не має можливості пересвідчитись в дійсності зазначених вимог в силу їх відсутності в матеріалах справи.

Сам по собі факт несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2018, 2019 та 2020 роки не свідчить про систематичне невиконання відповідачем договірних зобов`язань і не може бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору оренди землі.

Інших доказів на підтвердження невиконання умов договору щодо сплати позивачу визначеної договором орендної плати суду ОСОБА_1 не надано.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 191/590/20 (провадження № 61-18598св20) та в постанові від 04 серпня 2022 року у справі № 191/585/20 у подібних правовідносинах.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, на які заявник посилався в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Колегія суддів вважає, що наданий стороною позивача до апеляційної скарги висновок експерта від 22 грудня 2022 року №12/12/2022, який скаржник просив взяти до уваги під час апеляційного перегляду справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи, не був досліджений судом першої інстанції під час судового розгляду, хоча представник позивача в суді першої інстанції мав можливість заявити клопотання про призначення та проведення судово-економічної експертизи, однак цим правом не скористався, експертиза проведена вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення, у зв`язку із чим, виходячи з положень частини 8 статті 83 ЦПК України, зазначений висновок експерта не підлягає прийняттю та дослідженню апеляційним судом.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Також, відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2023 року.

Судді І.В. Кішкіна

О.В. Агєєв

О.І. Корчиста