Рішення

від 13.02.2023 по справі 927/937/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

13 лютого 2023 року м. Чернігівсправа № 927/937/22 Господарський суд Чернігівської області

у складі судді Ноувен М.П.,

за участю секретаря судового засідання Одинець І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

№ 927/937/22

за позовом: Керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області

вул. Овдіївська, буд. 2, м. Ніжин, 16600

ел. адреса: nizhin..prok@gmail.com

в інтересах держави в особі

позивача: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

вул. П"ятницька,11А, м. Чернігів,14000;

ел. адреса: chernsgiv@land.gov.ua

до відповідача 1: Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України",

вул. Перемоги, 5, с. Іванівка, Борзнянський р-н, Чернігівська обл., 16433;

ел. адреса: dgivanivka2010@ukr.net;

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ АЛВА",

вул. Хімічна, 1/27, оф.8, Малиновський р-н, м. Одеса, 65031;

про визнання недійсним договору;

за участю представників:

позивача: Бойко Т.М.,

відповідача 1: Пушкарьова О.О.,

відповідача 2: не з`явився,

прокурора: Шиленка М.В.;

Керівник Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Држгеокадастру у Чернігівській області звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України", Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ АЛВА" про визнання недійсним договору про обробіток землі №17/05-22 від 17.05.2022, укладений між Державним підприємством "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СГ АЛВА".

Дії суду щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 30.11.2022 об 11 год.30хв., встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив.

У зв`язку з знеструмленням електромережі суду 30.11.2022 з 11 год.20хв до кінця робочого дня, судове засідання, призначене на 30.11.2022 не відбулося.

Ухвалою суду від 01.12.2022 сторін повідомлено про те, що підготовче засідання у справі відбудеться 12.12.2022 о 14 год.00хв.

У підготовчому засіданні 12.12.2022 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження та про відкладення розгляду справи на 20.01.2022.

У підготовчому засіданні 20.01.2022 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.02.2023.

У судовому засіданні 01.02.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви до 13.02.2023.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи в суді, що підтверджується наявними у матеріалах справи розписками.

13.02.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Позиції учасників справи. Заяви та клопотання сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений між відповідачами з порушенням вимог земельного законодавства, а саме ст.92, 93, 125, 126 Земельного кодексу України, а також для приховування іншого правочину - договору оренди землі, а відтак спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.203,215, 235 ЦК України.

01.12.2022 від відповідача 1 надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній проти позовних вимог заперечив.

З приводу поданого відповідачем 1 відзиву суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.165 ГПК України, до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Відповідачем 1 подані до суду докази направлення відзиву на позов, а саме скріншоти сторінки електронної пошти, відповідно до яких 16.01.2023 представником відповідача 1 на електронні адреси sgalva@ukr.net та nizhin.prok.zvern@chrg.gp.gov.ua були направлені відзиви на позов з додатками.

Прокурор у судовому засіданні 20.01.2023 повідомив суд, що не отримував відзив на позов та зазначив, що електронний лист було направлено відповідачем 1 на адресу nizhin.prok.zvern@chrg.gp.gov.ua, тоді як офіційною адресою прокуратури є nizhin.prok @chrg.gp.gov.ua, яка і зазначена ним в позові.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ухвали суду від 31.10.2022 судом зазначено про необхідність направлення відзиву на позов як прокурору, так і позивачу.

Доказів направлення відзиву на позов позивачу матеріали справи не містять.

Одним із елементів поняття справедливого судового розгляду є принцип рівності сторін, який також включає принцип змагальності процесу, що полягає у наданні рівних процесуальних можливостей сторонам у захисті їхніх прав і законних інтересів.

За приписами ст. 7 ГПК України, господарський суд зобов`язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен: не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

У п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" (Заява № 65518/01) від 06.09.2005 року викладено правову позицію, відповідно до якої принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі Ruiz-Mateos). Тобто, невід`ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду.

В той же час, відповідачем не подано до суду належних доказів направлення прокурору та позивачу відзиву та доданих до нього доказів, що, в свою чергу, порушує визначені законом засади змагальності, рівності учасників процесу перед законом і судом, а також позбавляє учасників провадження можливості своєчасно ознайомитись з відповідними матеріалами, надати свої доводи і заперечення.

Системний аналіз положень норм ГПК України дає підстави для висновку, що у разі подання учасником справи відзиву та доданих до нього доказів без додержання вимог ч.6 ст.165 ГПК України, суд долучає відповідні відзив та додані до нього докази до матеріалів справи, проте не приймає до розгляду.

09.12.2022 відповідачем 1 подано клопотання про долучення доказів.

Згідно ст.80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву на позов.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.80 ГПК України).

З огляду на те, що відповідачем 1 попущено строк для подання відзиву, клопотань про поновлення строку для подання доказів останнім не заявлено, докази, подані відповідачем 1 не приймаються судом до розгляду.

У задоволенні клопотання про долучення доказів до матеріалів справи відмовлено.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Обставини справи встановлені судом.

Відповідно до Державних актів на право постійного користування землею ЯЯ № 9376879 від 22.12.2011, ЯЯ № 9374849 від 07.06.2012, ЯЯ № 9374850 від 07.06.2012, ЯЯ № 9374851 від 07.06.2012, ЯЯ № 9374852 від 07.06.2012 (зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № № 742080003000026, 742080003000046, 742080003000047, 742080003000048, 742080003000049, відповідно) у користуванні ДП ДГ «Іванівка» ІСГ ПС НААН України» знаходяться земельні ділянки загальною площею 4125,4585 га на землях Борзнянської міської ради Ніжинського району (колишнього Борзнянського району) Чернігівської області.

Вищевказані земельні ділянки державної форми власності передані державному підприємству на праві постійного користування для ведення сільського господарства, що узгоджується з метою його створення та видами діяльності відповідно до статуту (далі - Статут), затвердженого Президентом НААН України 30.01.2018.

Відповідно до п. 2.2 Статуту основними напрямами та видами діяльності підприємства є активне сприяння науковій установі, якій воно підпорядковане, а також іншим науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок; сприяння на взаємовигідній основі науковим установам в їх діяльності по поширенню серед державних підприємств та організацій, а також інших господарюючих суб`єктів досягнень науки, техніки і передового досвіду у виробництво; виробництво оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур, розведення великої рогатої худоби, розведення свиней, допоміжна діяльність у рослинництві, допоміжна діяльність у тваринництві, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах; вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння, олійних культур; розведення великої рогатої худоби молочних порід; розведення свиней; змішане сільське господарство; допоміжна діяльність у рослинництві; допоміжна діяльність у тваринництві; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Водночас указане державне підприємство фактично основними видами виробничої діяльності не займається, а господарська діяльність обмежується виключно вчиненням юридичних дій, пов`язаних із передачею основних засобів підприємства іншим суб`єктам господарювання у використання, чим грубо порушено вимоги Статуту (п. 2.2), законодавства України з питань діяльності Національної академії наук України та галузевих академій наук.

17.05.2022 між Державним підприємством «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» (далі - Підприємство, ДП «ДГ «Іванівка» ІСГ ПС НААН України», Сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальність «СГ АЛВА» (далі - ТОВ «СГ АЛВА», Сторона-2) укладено договір про обробіток землі № 17/05-22 від 17.05.2022.

Відповідно до акту приймання-передачі до договору про обробіток землі № 17/05-22 від 17.05.2022 ДП «ДГ «Іванівка» ІСГ ПС НААН України» передало ТОВ «СГ АЛВА» земельну ділянку площею 1425,7 га, з кадастровим номером 7420883200:04:001:0001, на період тривання обробітку землі.

У п.1.1. Договору зазначено, що сторони зобов?язуються займатись вирощуванням сільськогосподарської продукції на земельній ділянці загальною площею 1425,7 га, з кадастровим номером 7420883200:04:001:0001, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Борзнянського району, яка належить Стороні -1 на підставі державного акту на право постійного користування землею ЯЯ 376879 від 22.12.2011.

Згідно умов договору Сторона-2 в особі ТОВ «СГ АЛВА» зобов`язується виконати в повному об?ємі своїми силами, механізмами та технікою і коштами, зі свого посівного матеріалу, якісно та у встановлений термін сільськогосподарські роботи відповідно до умов цього договору; здійснити посів сільськогосподарських культур, догляд та збирання вирощеного урожаю, а Сторона -1 в особі ДП «ДГ «Іванівка» ІСГ ПС НААН України» зобов?язується надати земельну ділянку, визначену у п.1.1. цього Договору та в Додатку №1, для посіву на них сільськогосподарських культур.

Згідно п. 3.4 вказаного договору про обробіток землі ТОВ «СГ АЛВА» має право власності на посіви сільськогосподарських культур, на землях, що передані в обробіток за цим договором, в тому числі має виключне право на збір вирощеного на земельних ділянках врожаю та право залучати для виконання своїх зобов?язань за даним договором третіх осіб.

Доходом Сторони-2 (ТОВ «СГ АЛВА») є весь урожай вирощений в результаті діяльності за цим договором (п. 5.1.2. Договору).

На підставі п.п. 2.1.1., 2.1.2, 2.1.6. договору ДП «ДГ «Іванівка» ІСГ ПС НААН України» зобов?язане надати земельну ділянку площею 1425,7 га, з кадастровим номером 7420883200:04:001:0001, для посіву на них сільськогосподарських культур Строні-2; надавати допомогу при посіві, догляді за посівами, збиранні урожаю, шляхом безпосередньої трудової участі працівників підприємства; забезпечити право безперешкодного використання земельних ділянок та збору врожаю на них, не передавати земельні ділянки (права на них) третім особам та не використовувати їх самостійно.

У свою чергу, за змістом п.п. 2.3.1., 2.3.2., 2.3.4., 2.3.5. оскаржуваного договору про обробіток землі від 17.05.2022 ТОВ «СГ АЛВА» зобов?язане виконати в повному об?ємі своїми силами, механізмами та технікою і коштами, зі свого посівного матеріалу, якісно та у встановлений термін сільськогосподарські роботи відповідно до умов цього договору; здійснювати посів сільськогосподарських культур, догляд та збирання вирощеного урожаю; за власний рахунок здійснювати заправлення сільськогосподарської техніки ПММ, вжити заходів до найму відповідного персоналу для виконання робіт за даним договором; забезпечити охорону і зберігання посівів сільськогосподарських культур.

Відповідно до п.3.1,3.2,3.3,3.4 Договору, сторони погодили, що ведення обліку витрат і вирощеної продукції за цим договором здійснюється ТОВ СГ «Алва»; у відносинах з третіми особами повноваження ТОВ СГ «Алва» на проведення сільськогосподарських робіт підтверджується умовами цього Договору; ДП «ДГ» Іванівка» має право здійснювати контроль за діяльністю ТОВ СГ «Алва» лише у рамках даного Договору; ТОВ СГ «Алва» має право власності на посіви сільськогосподарських культур на землях, що передані в обробіток за цим Договором, в тому числі має виключне право на збір вирощеного на земельних ділянках врожаю та право залучати для виконання своїх зобов`язань за даним Договором третіх осіб, бере відповідальність перед Стороною-1 за їхні дії.

Відповідно до п.4.1.1 Договору, внеском ДП ДГ «Іванівка» є земельна ділянка загальною площею 1425,7га.

Відповідно до пункту 5.1.1. дохід ДП «ДГ «Іванівка» від діяльності є фіксованим та становить 10% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Чернігівській області за повний календарний рік співпраці з ПДВ та становить 4 145 584,88грн.

Графік виплат:

- 1381861,63грн з 1 жовтня 2022 року;

- 1381861,63грн з 1 листопада 2022 року;

- 1381861,63грн з 1 грудня 2022 року;

Відповідно до пункту 5.1.2 Доходом ТОВ СГ «Алва» є весь урожай вирощений в результаті діяльності за цим Договору.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.2, 10.3 Договору, сторони передбачили, що зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, якщо інше не передбачене даним договором; дія Договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї сторони у разі істотного порушення договору другою стороною та їх використанню, а також з інших підстав, визначених законом; розірвання цього Договору в односторонньому порядку не допускається.

Доказів припинення спірного договору, у тому числі шляхом його розірвання, суду не надано.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру України в Чернігівській області.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 25-1 пункту 4 Положення).

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України. Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

У даному випадку прокурор визначив уповноважений орган, який здійснює відповідні функції держави територіальний орган Держгеокадастру - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, оскільки саме він здійснює контроль за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства, у тому числі органами місцевого самоврядування.

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області є територіальним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, виступає як орган державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом та органом наділений повноваженнями розпоряджатися землями державної власності в межах визначених Земельним кодексом України, а також з урахуванням норм, визначених Конституцією України, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та іншими нормативно-правовими актами, які не суперечать вказаним законам.

Відповідно до п.а ч.1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині, зокрема, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Враховуючи норми цивільного законодавства, усталеної судової практики Верховного Суду договори можуть визнаватися недійсними: стороною такого договору, власником, користувачем та заінтересованою особою, якої стосується такий договір і він впливає на права та обов`язки такої особи.

Листом № 4834ВИХ-22 від 19.10.2022 прокуратура звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з проханням повідомити про наявність (відсутність) порушень земельного законодавства зі сторони ДП «ДГ «Іванівка» та зазначити чи вживались (плануються вживатися) ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області заходи реагування щодо оспорювання (визнання недійсним договору земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності) договору № 17/05-22 від 17.05.2022.

ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області листом № 10-25-0.442-188/90-22 від 21.10.2022 надало відповідь, відповідно до якого останній зазначив, що заходи державного нагляду (контролю) в частині законності використання земельної ділянки з кадастровим номером 7420883200:04:001:0001 не проводилась. Враховуючи відсутність матеріалів державного нагляду (контролю), які б свідчили про порушення земельного законодавства щодо використання вищевказаної ділянки Головним управлінням заходи щодо оспорювання договору про обробіток землі у судовому порядку не вживались.

Крім того суд зауважує наступне.

У статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їхнього майна" майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом.

За змістом статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", який визначає Національну академію наук України як суб`єкта управління об`єктами державної власності, дія цього Закону не поширюється на управління об`єктами власності Українського народу, визначеними частиною 1 статті 13 Конституції України.

Відповідно до Статуту НААН України є науковою, неприбутковою, державною організацією (установою, закладом), основним видом діяльності якої є вирощування зернових культур, дослідження, експериментальні розробки у сферах інших природних і технічних наук, біотехнологій.

Отже, вказана юридичні особа, не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, бездіяльність якого могла би бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Листом від 18.10.2022 НААН України повідомила прокуратуру, що Академія не втручається в оперативну та господарську діяльність підприємств, що здійснюється відповідно до їх Статуту.

При зверненні до суду прокурор посилався на положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, а саме: здійснення ним представництва інтересів держави в суді в інтересах держави в особі органу, що уповноважений здійснювати функції із захисту майнових інтересів держави у спірних відносинах, але належним чином не здійснює захист інтересів держави представницькими засобами.

У статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 2 ст. 2 Кодексу передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Отже, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі № 761/3884/18.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні № 4-рп/2008 від 01.04.2008р., неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої і судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Аналіз положень ст. 53 Кодексу у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Означену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18.

На підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором додано до позовної заяви відповідні звернення, про які вже зазначалось.

Крім того, листом № 4930ВИХ-22 від 24.10.2022 прокуратура звернулась до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з повідомленням про подання позову до Господарського суду Чернігівської області до ДП «ДГ «Іванівка» ІСН ПС НААН України та ТОВ «СГ АЛВА» про визнання недійсним договору.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що прокурором дотримано встановлений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок щодо звернення до органів, уповноважених на захист майнових інтересів держави, з повідомленням про виявлені порушення вимог законодавства та надання розумного строку для відреагування на стверджуване порушення інтересів держави.

З урахуванням наведеного, у контексті позовних вимог про визнання недійсним договору №17/05-22 про обробіток землі від 17.05.2022, укладеного між ТОВ СГ «Алва» та ДП «ДГ «Іванівка», суд приходить до висновку про наявність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Оцінка аргументів та нормативно-правове обґрунтування.

Щодо вимог по суті спору.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідач 1 зазначає, що спірний договір за своєю правовою природою є змішаною формою договору про спільну діяльність та послуг, проте не є договором оренди.

У статті 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Умови спірного договору не містять положень, що передбачають досягнення Відповідачами певної спільної мети. Разом з тим, директор Відповідача 1 не зміг у своїх усних поясненнях пояснити суду яку спільну мету планували досягти сторони і в яких положеннях спірного Договору це закріплено.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі" орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Положеннями частин 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. Тобто при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Як убачається з матеріалів справи, відповідачі 17.05.2022 уклали договір № 17/05-22 про обробіток землі, відповідно до умов якого Відповідач-1 зобов`язується надати земельну ділянку, визначену у п.1.1. цього Договору та в Додатку №1, а Відповідач -2 зобов`язується виконати в повному об`ємі своїми силами, механізмами та технікою і коштами, зі свого посівного матеріалу здійснити посів сільськогосподарських культур, догляд та збирання вирощеного урожаю і відповідно до п. 3.4 вказаного договору набуває право власності на посіви сільськогосподарських культур. Разом з цим, Відповідач-2 сплачує Відповідачу-1 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Отже, в силу умов п.3.1-3.4 Договору відповідач-2 отримав право використання та господарювання на спірній земельній ділянці з можливістю використання власної праці, наявного інвентарю, обладнання, техніки та посівних матеріалів.

Разом з тим, обробіток землі (ґрунту) становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою, її корисними властивостями, внаслідок якої вирощується сільськогосподарська продукція.

Крім того, саме Відповідач-2 повинен був здійснювати розподіл фактично отриманого прибутку та перераховувати узгоджену частину на користь Відповідача-1.

З наведеного вбачається, що визначений цими пунктами договору розподіл коштів отриманих від реалізації вирощеного врожаю є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою, наданою у цьому випадку для вирощування сільськогосподарської продукції та отримання Відповідачем-1 плати за користування цими земельними ділянками.

В матеріалах справи відсутні докази, що спірний договір в податковому органі був зареєстрований та нотаріально посвідчений.

Отже, всупереч положенням пункту 64.6 статті 64 Податкового кодексу України спірний договір як угода про спільну діяльність на обліку в контролюючому органі не перебуває.

Недотримання вимог законодавства щодо укладення договору про спільну діяльність суд вважає ще одним свідченням того, що сторони такі взаємовідносини з самого початку сприймали як орендні і реальних намірів здійснення спільної діяльності у них вже на той час не було, а відтак усні доводи директора Відповідача -1 не приймаються судом до уваги.

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що умови укладеного між відповідачами Договору свідчать про фактичне виникнення між сторонами орендних правовідносин, а відтак спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

При цьому зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що сторони спірного договору під час його укладання мали намір приховати правовідносини оренди землі, а отже положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

За змістом положень частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Спірний договір не містить усіх істотних умов, передбачених чинним законодавством для договору оренди землі, зокрема, розміру орендної плати та зазначення про її індексацію, строків її внесення та порядку перегляду.

Разом з тим, суд зазначає, що відсутність у спірному договорі істотних умов договору оренди землі та підписаного між сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки не свідчить про те, що спірний договір не може вважатись договором оренди, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Як встановив суд, спірна земельна ділянка державної власності перебуває на праві постійного користування у Відповідача-1.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 1 ст. 95 Земельного кодексу України унормовано, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З огляду на зазначене, державні акти на право постійного користування не є тим документом, які надають право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 року у справі № 923/241/18 та від 21.05.2019 року у справі № 925/550/18.

З матеріалів справи вбачається, що рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 розпорядником цієї землі, яким є Головне управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, не приймалось.

Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами матеріального права порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частині 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи те, що спірний договір було укладено з порушеннями встановленого законодавством порядку за відсутності передбачених положеннями Закону України "Про оренду землі" істотних умов, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору, що має наслідком звільнення Відповідачем-2 спірної земельної ділянки незалежно від того, яку частину її він обробляє на певний моменту у часі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наявних обставин у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у спірних взаємовідносинах наявні неправомірні дії обох сторін правочинів та відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст.129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Керівника Ніжинської окружної прокуратури, код 02910114 в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, код 38777072 до Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України", код 00729853,Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ АЛВА", код 43422501 про визнання недійсним договору про обробіток землі № 17/05-22 від 17.05.2022, укладений між Державним підприємством "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СГ АЛВА" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про обробіток землі № 17/05-22 від 17.05.2022, укладений між Державним підприємством "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СГ АЛВА".

3. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України", вул. Перемоги, 5, с. Іванівка, Борзнянський р-н, Чернігівська обл., 16433, код 00729853 на користь Чернігівської обласної прокуратури, вул. Князя Чорного,9, м. Чернігів,14000, код 02910114 витрати по сплаті судового збору у сумі 1240,50 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ АЛВА", вул. Хімічна, 1/27, оф.8, Малиновський р-н, м. Одеса, 65031, код 43422501 на користь Чернігівської обласної прокуратури, вул. Князя Чорного,9, м. Чернігів,14000, код 02910114 витрати по сплаті судового збору у сумі 1240,50 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строки, встановлені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 23.02.2023.

Суддя М.П. Ноувен