Ухвала

від 21.02.2023 по справі 320/10811/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

21 лютого 2023 року м. Київ № 320/10811/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Верховної Ради України та Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Верховної Ради України та Державної казначейської служби України, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату державної (основної) пенсії, згідно зі статтею 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.07.2022;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну (основну) пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми (восьми) мінімальних пенсій за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.07.2022, з урахуванням вже виплачених сум;

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 425926,68 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

03.01.2023 на адресу суду від Верховної Ради України надійшов відзив на позовну заяву, до якого додані клопотання про залишення позовної заяви без руху, клопотання про залишення позову без розгляду, клопотання про закриття провадження та клопотання про передачу справи за підсудністю.

Відповідач, обґрунтовуючи клопотання про залишення позовної заяви без руху, зазначив, що позовна заява не містить позовних вимог, заявлених до Верховної Ради України, з приводу чого суд зазначає таке.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Суд зазначає, що у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд, зокрема, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату державної (основної) пенсії, згідно зі статтею 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01.07.2022 та стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 425926,68 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Обґрунтовуючи вказану вимоги, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у справі №3-333/2018, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021 у справі №3-333/2018 визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Суд зазначає, що оскільки спірні правовідносин обумовлені визнанням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у справі №3-333/2018 такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частини третьої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, який (Закон №76-VIII) був прийнятий Верховною Радою України, суд вважає, що Верховна Рада України є належним відповідачем у даній справі.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 у справі №757/38064/16-ц, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначили, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Отже, належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої прийняттям Верховною Радою України неконституційного закону є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є: 1) Верховна Рада України, як орган, який прийняв неконституційний закон; 2) Державна казначейська служба України (орган, який здійснює списання коштів з єдиного казначейського рахунку), і 3) Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як розпорядник бюджетних коштів.

У зв`язку з цим, підстави для залишення позовної заяви без руху з наведених у клопотанні відповідача підстав відсутні.

Також Верховна Рада України заявила клопотання про закриття провадження у справі, оскільки що фактично спірні правовідносини стосуються законотворчої діяльності Верховної Ради України, а тому такий спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства України.

Крім того, відповідач заявив клопотання про передачу справи за підсудністю до Верховного Суду України відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки спірні правовідносини стосуються дій Верховної Ради України щодо прийняття відповідного нормативно-правового акта.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд зазначає, що предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 425926,68 грн., яка заподіяна внаслідок прийняття Верховною Радою України Закону, окремі положення якого були визнані неконституційними.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що позивач у даній справі не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, а залучення вказаної особи до участі у справі в якості відповідача обумовлено прийняття саме цим суб`єктом неконституційного закону, внаслідок чого, за твердженням позивача, йому були заподіяні збитки.

Враховуючи вказане, підстави для закриття провадження у справі та передачі справ на розгляд до Верховного Суду відсутні.

Також відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який розпочав свій перебіг 07.07.2021 (дата, коли частина третя статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII втратила чинність у зв`язку з визнанням її неконституційною рішенням Конституційного Суду України №1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018) та сплинув 07.01.2022, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 N 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 425926,68 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Обґрунтовуючи позовну вимоги, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018 (4498/18).

Так, пунктом 1 рішення Конституційного Суду України №1-р (ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 4 вказаного рішення КСУ визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2022 у справі №540/5397/21 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 103994147) дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення (п.29 вказаного рішення).

Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що з 07.04.2021 у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому з наступної дати від цієї події розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.

Отже, звернувшись 21.11.2022 до суду з даним позовом, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з вказаною позовною вимогою, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно з частинами тринадцятою-пятнадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху, а позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 425926,68 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Керуючись статтями 121, 161, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Верховної Ради України про залишення позовної заяви без руху.

2. Відмовити у задоволенні клопотання Верховної Ради України про закриття провадження у справі.

3. Відмовити у задоволенні клопотання Верховної Ради України про передачу справи за підсудністю.

4. Позовну заяву залишити без руху.

5. Протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати заяву про поновлення строку звернення до суд з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.

6. Роз`яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до частини 14 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

7. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Дудін С.О.