Постанова

від 27.03.2024 по справі 320/10811/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10811/22 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Верховної Ради України, Державної казначейської служби України, Міністерства соціальної політики України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Верховної Ради України та Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Верховної Ради України та Державної казначейської служби України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату державної (основної) пенсії, згідно зі статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.07.2022;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну (основну) пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми (восьми) мінімальних пенсій за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.07.2022, з урахуванням вже виплачених сум;

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 425926,68 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з набуттям чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 у справі №3-333/2018 (4498/18) Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повинно було нарахувати та виплачувати пенсійні кошти в розмірі, що дорівнює 8 мінімальних пенсій за віком, а також в даному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що громадяни мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII, проте відповідач, не зважаючи на прийняття Конституційним Судом України рішення від 07.04.2021 №1-р(II)/2021, відмовив у перерахунку пенсії, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року включно у розмірі 425 926,68 грн. (чотириста двадцять п`ять тисяч дев`ятсот двадцять шість грн. 68 коп.), заподіяну прийняттям неконституційного правового акту, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державною казначейською службою України, Міністерством соціальної політики України, Верховною Радою України подано апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В своїх обґрунтуваннях представник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що недоотриманий позивачем розмір державної (основної) пенсії у розмірі 425 926, 68 грн. не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України. Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінки питанню дотримання позивачем строків звернення до суду. Позивачем не наведено жодних обставин, що обумовлюють поважність пропуску строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі представник Міністерства соціальної політики України зазначає, що вимога позивача про відшкодування завданої йому шкоди, внаслідок дії неконституційної норми закону за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 не підлягає задоволенню, оскільки на час дії спірних правовідносин, ОСОБА_1 отримував пенсію у визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі. Апелянт вважає, що недоотримана позивачем пенсія не може вважатись збитками у розумінні статті 152 Конституції України. Таким чином, суд помилково застосував статтю 152 Конституції України в частині завданню збитків, оскільки позивач отримував відповідну пенсію згідно із чинним на той час законодавством. Також апелянт звертає увагу, що позивач пропустив строк на звернення до суду з адміністративним позовом.

В апеляційній скарзі представник Верховної Ради України зазначає, що позивач не дотримався процесуальних вимог щодо строку звернення до суду, а суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки залишив поза увагою факт безпідставного пропуску строку звернення до суду позивачем. Окрім цього, апелянт зазначає, що на час дії спірних правовідносин (з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року) позивач отримував пенсію у розмірі, який був визначений положеннями чинного законодавства України, тому недоотримана позивачем пенсія не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України. Апелянт звертає увагу, що Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 07.04.2021 року № 1-р(II)/2021 не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до дати втрати чинності нормативно-правового акту, визнаного неконституційним, тобто до 07.07.2021 року включно.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від представника Державної казначейської служби України - Жилкіна О.Ф. до суду апеляційної інстанції 26.02.2024 року подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з ним і жодної шкоди не завдавала, а тому не повинна нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. Також, у відзиві відповідач посилається на частину першу статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, Конституція України не передбачає зворотну дію в часі рішень Конституційного Суду України. Відповідач також вказує на відсутність підстав відшкодування позивачу матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії, оскільки це не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України, адже у позивача не могло бути законних сподівань на отримання цих коштів.

Оскільки відповідачі у своїх апеляційних скаргах оскаржують судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі-Закон №796).

Київською обласною державною адміністрацією 07.05.1990 року видано позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки МСЕК сер .КИО-І №098423 від 10.05.1999 позивачу з 15.05.1999 довічно встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Згідно експертного висновку №17/98 від 28.10.1998 захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач 18.02.2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, в якій просив здійснити з 08.07.2021 року перерахунок та виплату державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону №796 в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 у справі №3-333/2018 (4498/18).

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 05.04.2022 №1000-0202-8/31606 повідомило позивачу про відсутність підстав для перерахунку йому пенсії. Так, у вказаному листі відповідач зазначив, що 23.11.2011 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з п.13 якої визначено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а саме особам, що належать до категорії 1, з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з інвалідністю ІІ групи 379,60 гривень, яку позивач і отримує.

Також відповідач зазначив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу проведено масовий перерахунок пенсії по інвалідності ЧАЕС з 01.01.2022. Розмір пенсії позивача з надбавками з 01.03.2022 становить 18160,88 грн., де: 12563,68 грн. основний розмір пенсії від середнього заробітку (17948,12 х 70% розмір втрати працездатності); 4394,00 грн. - доплата по суду (статті 39 Закону №796) від прожиткового мінімуму; 773,60 грн. - підвищення інвалідам війни 2 групи (40% від 1934,00 грн.); 50,00 грн. - цільова допомога інвалідам війни 2 групи; 379,60 грн. - додаткова пенсія інвалідам ІІ групи з числа ліквідаторів ЧАЕС.

З урахуванням викладеного відповідачем зазначено про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача.

Не погодившись з діями відповідача щодо відмови у виплаті позивачу пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що здійснюючи перерахунок пенсії по інвалідності позивачу, а також визначаючи розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до норм постанови КМУ №1210, відповідач керувався чинними на момент здійснення відповідного перерахунку нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а отже, дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області є правомірними. Суд зазначив, що виплата позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, проводилась у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В частині вимог про задоволення позову, суд зазначив, що відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції та оцінюючи відповідні висновки, викладені у рішенні, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо доводів апелянтів про порушення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, Шостий апеляційний адміністративний суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Верховний Суд у постанові від 18.04.2022 у справі №540/5397/21 дійшов висновку про те, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, Конституційний Суд України в Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.

Враховуючи вищевказане, суд зазначає, що з 07.04.2021 у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому з наступної дати від цієї події розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.

Однак, до суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся 27.09.2022 з позовною заявою, яка зареєстрована судом першої інстанції 21.11.2022 року з вимогою про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що питання пропуску строку звернення до суду із цим позовом було предметом розгляду суду першої інстанції, який з огляду на постійні хвороби позивача та проходження ним лікування, а також подальше введення воєнного стану в Україні прийшов до висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем шестимісячного строку, про що постановив ухвалу від 05.04.2023, якою визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновив пропущений строк.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що на підтвердження неможливості своєчасно дізнатися про рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, позивач у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду від 13.03.2023 року зазначив, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, внаслідок чого постійно хворіє на хронічні захворювання, які періодично загострюються, системно звертається за лікарською допомогою.

На підтвердження вказаних обставин представник позивача до суду надав консультативний висновок від 12.09.2019 року, виписний епікриз з історії хвороби 1427/995М від 16.04.2019, амбулаторну картку позивача, консультаційний висновок від 02.12.2022.

Водночас, колегія суддів зазначає, що зміст вказаної медичної картки не містить відомостей про те, що у період з 07.04.2021 позивач системно звертався до лікарів, перебував на стаціонарному лікуванні.

Так, із наданих доказів вбачається, що позивач звертався до лікарів за консультаціями та допомогою в період із 04.01.2022 по 02.12.2022, однак доказів інших звернень задля отримання медичної допомоги у період з 07.04.2021 по 07.09.2021 матеріали справи не містять.

Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів, які б вказували на відсутність у позивача об`єктивної можливості дізнатися про прийняття Конституційним Судом України рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, а також у межах встановленого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернутися і за отриманням (у разі необхідності) правової допомоги, і до суду.

Посилання позивача в якості підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, з яким погодився суд першої інстанції в ухвалі від 05.04.2023 року, на введення воєнного стану в Україні та проживання ОСОБА_1 у населеному пункті, в якому велися бойові дії, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воєнний стан в Україні введено 24.02.2022, тобто через шість місяців з моменту спливу шестимісячного строку звернення до суду із вказаними позовними вимогами.

Судовою колегією враховується, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Згідно частини третьої, четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За усталеною практикою Верховного Суду вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів зазначає, що поважність пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом був предметом розгляду суду першої інстанції, за наслідками якого такий строк було поновлено.

Правильність відповідних висновків Київського окружного адміністративного суду є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, оскільки порушення судом відповідних норм процесуального права є одним з доводів апеляційних скарг.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на апеляційні скарги, не надав жодних доводів та аргументів на спростування висновків, які викладені в апеляційних скаргах, зокрема, щодо недотримання строків звернення до суду із вказаним позовом.

За таких обставин, всупереч висновків суду першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Не надано таких доказів чи пояснень і до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, при зверненні до суду 27.09.2022 року із даним позовом позивачем пропущено шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 включно у розмірі 425 926,68 грн підлягають залишенню без розгляду, що було залишено поза увагою судом першої інстанції внаслідок неналежної оцінки доказів, наданих позивачем на підтвердження дотримання останнім строку звернення до суду із даними позовними вимогами.

За таких обставин суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо дотримання таких строків та, як наслідок, неправильне вирішення справи в частині задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що позивачем у даному випадку без поважних причин пропущено встановлений процесуальним законом шестимісячний строк на звернення до суду із позовними вимогами про стягнення матеріальної шкоди, у зв`язку із чим, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду в зазначеній частині.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги відповідачів є обґрунтованими, їх доводи знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому, останні підлягають задоволенню.

Згідно статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Верховної Ради України, Державної казначейської служби України, Міністерства соціальної політики України - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 у справі №320/10811/22 скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року включно у розмірі 425926,68 грн. (чотириста двадцять п`ять тисяч дев`ятсот двадцять шість грн. 68 коп.), заподіяну прийняттям неконституційного правового акту, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Прийняти у даній частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Верховної Ради України та Державної казначейської служби України про стягнення з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої державної (основної) пенсії за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року включно у розмірі 425926,68 грн. (чотириста двадцять п`ять тисяч дев`ятсот двадцять шість грн. 68 коп.), заподіяну прийняттям неконституційного правового акту, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України - залишити без розгляду.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 у справі №320/10811/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина

Судді М.І. Кобаль

Л.О. Костюк