Постанова

від 22.02.2023 по справі 2-2621/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.02.2023 Справа № 2-2621/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№2-2621/11 Головуючийу 1інстанції Світлицька В.М.

Провадження № 22-ц/807/510/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2014 року у справі за поданням Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про тимчасове обмеження права виїзду за кордон ОСОБА_1 ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року Жовтневий відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження права виїзду за кордон ОСОБА_1 .

В обґрунтування подання зазначено, що на виконанні в Жовтневому ВДВС Запорізького МУЮ перебуває зведене виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчих листів № 2-174/2011 від 23.05.2011 р., 12.03.2012р., 23.05.2012р., виданих Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» сум заборгованості у розмірі 1820,00грн., 171 090,48 грн., 707 601,62 грн. відповідно.

Боржник мешкає у АДРЕСА_1 .

При неодноразових виходах державного виконавця за адресою боржника перевірити майновий стан не виявилося можливим у зв`язку з відсутністю боржника вдома, що підтверджується актами державного виконавця від 27.07.2012 р., 19.12.2012 р., 14.10.2013 р., 06.02.2013 р.

Таким чином, у державного виконавця немає можливості провести виконавчі дії у відповідності з вимогами чинного законодавства з метою виконання рішення суду.

Посилаючись на зазначені обставини, Жовтневий ВДВС Запорізького МУЮ просив суд тимчасово обмежити виїзд за кордон ОСОБА_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2014 року подання задоволено.

Тимчасово обмежити ОСОБА_1 в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу до виконання нею своїх обов`язків, передбачених у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчих листів № 2-174/2011 від 23.05.2011 р., 12.03.2012р., 23.05.2012р., виданих Жовтневим районним судом м. Запоріжжя.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 12.12.2022 року подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання відмовити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що державним виконавцем до суду не було надано жодного доказу, який би підтвердив ту обставину, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, а також доказів, які б свідчили про доцільність обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першоїінстанції встановлено,що виконанні Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ зведене виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчих листів № 2-174/2011 від 23.05.2011 р., 12.03.2012р., 23.05.2012р., виданих Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» сум заборгованості у розмірі 1820,00грн., 171 090,48 грн., 707 601,62 грн. відповідно.

Боржником в добровільному порядку рішення суду не виконується, на виклики державного виконавця не реагує.

Згідно з відповіді ДПІ України ОСОБА_1 як суб`єкт підприємницької діяльності на обліку не перебуває.

Задовольняючи вимоги подання, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_1 невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, від виконання якого вона ухиляється, що є підставою для тимчасового обмеження її права виїзду за межі України.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон.

Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

На час розгляду подання державного виконавця процесуальні питання спірних правовідносин регулювались ст. 377-1 ЦПК України, відповідно до якої питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Відповідно до частини 1 статті 441 ЦПК України, яка діє на час розгляду апеляційної скарги, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

З матеріалів справи вбачається, що тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України було застосовано судом у зв`язку з тим, що вона не виконувала зобов`язання з повернення боргу за виконавчим провадженням.

Виходячи з наведених норм Закону сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є достатньою підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника з ухилення від виконання рішення.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон лише у разі ухилення від їх виконання боржником, яке має умисний характер. У зв`язку з цим предметом судового розгляду у даному випадку є з`ясування як наявності не виконаних боргових зобов`язань в межах відповідного виконавчого провадження, так і свідоме не виконання боржником покладеного на нього судом в межах цього виконавчого провадження обов`язку.

Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

У відношенні дотримання національними державними органами вимоги пропорційності обмеження виїзду за кордон, визначеної статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у рішенні від 26 листопада 2009 року у справі «Гочев проти Болгарії» [Gochev v. Bulgaria] (заява № 34383/03) сформулював правові висновки щодо змісту згаданої конвенційної норми, в яких зазначив про необхідність з`ясування в такій ситуації щоб будь-яке втручання у право особи на виїзд зі своєї країни було з самого початку та на всьому протязі застосування цього заходу виправданим та пропорційним з урахуванням обставин справи.

Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та міжнародних гарантій на вільне пересування особи, який забезпечується державним примусом у разі умисного невиконання боржником своїх обов`язків перед стягувачем, а застосоване державою відповідно до закону та з легітимною метою обмеження ефективно забезпечує виконання боржником цього обов`язку.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч вказаною норми ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції у контексті наведених норм матеріального права не навів достатніх доказів на підтвердження того, що боржник умисно ухиляється від виконання відповідного судового рішення, яке перебуває у нього на примусовому виконанні, у справі відсутні докази, що у боржника була можливість сплатити борг, а він від цього ухилився, або що обмеження боржника у праві вільного виїзду за кордон буде позитивно сприяти виконанню судового рішення.

За таких обставин та у контексті згаданих норм матеріального права та конвенційної практики Європейського суду з прав людини, - не можна вважати, що обмеження боржника у праві вільного виїзду за кордон є пропорційним легітимній меті, з якою державний виконавець відповідно до національного закону звернувся до суду зі своїм поданням.

Наведені на обґрунтування подання державного виконавця доводи про те, що боржник у добровільному порядку не спрямовує грошові кошти на виконання рішення суду - належними та допустимим доказами про умисний характер такої бездіяльності боржника - не підтверджені, а тому колегія суддів їх відхиляє та погоджується з наведеними з цих підстав доводами апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що державний виконавець не використав передбачені ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» правові можливості притягнути боржника до відповідальності відповідно до закону (ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення) для забезпечення виконання боржником законних вимог про подання декларації про доходи, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця.

Колегія суддів у контексті наведених норм права щодо пропорційності обмеження права також звертає увагу, що державним виконавцем не зазначено доказів на підтвердження того факту, що обмеження ОСОБА_1 у виїзді за кордон позитивно вплине на виконання боржником зобов`язань по сплаті боргу.

З наведеного вбачається, що державним виконавцем в поданні не наведено доводів та не надано належних доказів, які б свідчили про те, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, що він ухилявся від виконання своїх боргових зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості, або безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця, заявником не надано.

Відтак, суд, із урахуванням практики Європейського суду з прав людини приходить до висновку, що обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон при відсутності переконливих доказів її ухилення від виконання рішення суду, порушує принцип пропорційності і не слугує меті стягнення боргу, а фактично перетворюється на формальне покарання боржника.

Неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, порушивши норми процесуального права та неправильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції безпідставно задовольнив подання державного виконавця.

У зв`язку з чим відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні подання.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2014 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

У задоволенні подання Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про тимчасове обмеження права виїзду за кордон ОСОБА_1 відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2023 року.

Головуючий

Судді: