Постанова

від 22.02.2023 по справі 916/1037/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1037/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Кияшко Р.О.

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна газопостачальна компанія: Джирма А.В.

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.10.2022 року, суддя в І інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст якої складено 17.10.2022 в м. Одесі

у справі №916/1037/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна газопостачальна компанія

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський

про стягнення 359 490,32 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Центральна газопостачальна компанія звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський, в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за спожитий природний газ у лютому-квітні 2022 у розмірі 258 103,43 грн, пеню у розмірі 16168,11 грн, 3% річних у розмірі 2425,22 грн, інфляційні збитки у розмірі 22 766,94 грн, штраф у розмірі 60 026,62 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5392,35 грн.

Позовна заява обгрунтована фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань з частини оплати за договором постачання природного газу №16/1066-19 від 22.03.2019.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2022 відкрито провадження у справі №916/1037/22.

18.07.2022 до Господарського суду Одеської області ю/н від 08.07.2022 (вх.№13516/22 від 18.07.2022) від Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, в якому, зокрема, відповідач підтверджує наявність боргу за договором постачання природного газу №16/1066-19 від 22.03.2019 на суму 258103,43 грн, між тим, нараховані позивачем 3% річних, інфляційні збитки, 20% штрафу на загальну суму 101386,89 грн не визнає в повному обсязі, оскільки вони виникли, на його думку, у зв`язку з обставинами непереборної сили (форс-мажором).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.10.2022 у справі №916/1037/22 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна газопостачальна компанія до Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський про стягнення 359 490,32 грн задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна газопостачальна компанія заборгованість за спожитий природний газ у лютому-квітні 2022 у розмірі 258 103,43 грн, пеню у розмірі 16 168,11 грн, 3% річних у розмірі 2425,22 грн, інфляційні збитки у розмірі 22 766, 94 грн, штраф у розмірі 60 026,62 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5392,35 грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах даної справи докази встановлюють факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за умовами договору постачання природного газу №16/1066-19 від 22.03.2019 та не заперечуються відповідачем, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 258 103,43 грн є обгрунтованими, підтвердженими відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

При цьому, суд першої інстанції ,перевіривши нарахування пені, 3% річних, інфляційних збитків та штрафу, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення правомірними.

Щодо доводів відповідача про виникнення форс-мажорних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не дотримана процедура повідомлення про початок дії щодо нього форс-мажорних обставин, що позбавляє його права посилатися на форс-мажор, як на підставу, що звільняє від відповідальності за договором.

07.11.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить зазначене рішення скасувати частково і ухвалити нове, яким в частині задоволення позовних вимог щодо пені в сумі 16 168,11 грн, 3% річних у розмірі 2 425,25 грн, інфляційних збитків у розмірі 22 766,94 грн та штрафу у розмірі 60 026,62 грн відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, всупереч норм матеріального та процесуального права, не взято до уваги, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, Торгово-промисловою палатою України листом (довідкою) № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), тому, як зазначає скаржник, вказані обставини є підставою для звільнення останнього від відповідальності за невиконання умов договору №16/1066-19 від 22.03.2019.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 у справі у справі №916/1037/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський на рішення Господарського суду Одеської області від 12.10.2022 та призначено справу №916/1037/22 до розгляду на 22.02.2023 о 12:00.

06.02.2023 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю „Центральна газопостачальна компанія надійшов відзив, в якому останнє вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення законним, обгрунтованим та таким, що прийняте при повному з`ясуванні всіх обставин справи та дослідженні доказів.

Зокрема, позивач звертає увагу суду на те, що заборгованість за спожитий природний газ утворилась ще до початку військових дій на території України та споживання природного газу відповідачем також відбувалось в березні-квітні 2022, тобто після настання обставин, на які відповідач посилається. Також Товариство з обмеженою відповідальністю „Центральна газопостачальна компанія вважає посилання апелянта на форс-мажорні обставини безпідставними, оскільки неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на такі обставини, вказана обставинами прямо передбачена п.7.3 договору №16/1066-19 від 22.03.2019.

В судове засідання 22.02.2023 представник скаржника не з`явився, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, проте 21.02.2023 на електронну адресу суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю взяти участь у даному судовому засіданні. До вказаного клопотання додав копію Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти поданого клопотання, зазначаючи про відсутність перешкод для здійснення розгляду справи у відсутності представника заявника.

Розглянувши зазначене клопотання, суд зазначає, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, при цьому вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого заявника, також останній не був позбавлений можливості заміни представника зазначеного в клопотанні іншим представником (-ами) для участі в судовому засіданні, якщо він визнавав це за необхідне.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Водночас, за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.03.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Центральна газопостачальна компанія (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський (споживач) було укладено Договір №16/1066-19 постачання природного газу (надалі Договір №16/1066-19 від 22.03.2019), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2019 році природний газ в обсягах і порядку, передбачений даним Договором, а споживач зобов`язується прийняти газ та оплатити постачальнику його вартість у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору №16/1066-19 від 22.03.2019, ціна 1000 кубічних метрів Газу, який постачається за цим Договором становить 6000,00 грн., крім того ПДВ 1200,00 грн. Разом за 1000,0 куб.м - 7200,00 грн з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 2.5. Договору №16/1066-19 від 22.03.2019, зміна ціни природного газу визначається в додаткових угодах до даного Договору, погоджується сторонами до 20-го числа місяця, що передує м`ясцю поставки та не може бути змінена після даного терміну.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем було зазначено, що він на виконання умов Договору №16/1066-19 від 22.03.2019 поставив протягом лютого, березня, квітня 2022 р. природний газ в обсязі фактичного споживання відповідачем, виконавши свої зобов`язання перед останнім.

Матеріали справи містять: Акт приймання-передачі природного газу №705 від 28 лютого 2022р. на суму 259424,02 грн., Акт приймання-передачі природного газу №1075 від 31 березня 2022р. на суму 33437,57 грн., Акт приймання-передачі природного газу №1189 від 30 квітня 2020р. на суму 7271,57 грн., які підписано обома сторонами та скріплено печатками, таким чином:

-Позивач поставив відповідачу протягом лютого 2022 природний газ в загальній кількості - 6,56769 тис.м.куб. на загальну суму - 259424,02 грн., що зазначено актом приймання-передачі природного газу №705 від 28.02.2022 року, затвердженим сторонами Договору №16/1066-19 від 22.03.2019, з яких сума - 42029,73 грн. була сплачена, а решта - 217394,29 грн сума боргу, що так і залишається не сплаченою.

-Позивач поставив відповідачу протягом березня 2022 р. природний газ в загальній кількості - 0,64852 тис.м.куб. на загальну суму - 33437,57 грн., що зазначено актом приймання-передачі природного газу №1075 від 13.03.2022 р., затвердженим сторонами Договору №16/1066-19 від 22.03.2019, що так і залишається не сплаченою.

-Також, позивач поставив відповідачу протягом квітня 2022р. природний газ в загальній кількості - 0,184 тис.м.куб. на загальну суму - 7271,57 грн., що зазначено актом приймання-передачі природного газу №1189 від 30.04.2022 року, затвердженим Сторонами Договору №16/1066-19 від 22.03.2019, що так і залишається не сплаченою.

Отже, станом на момент подачі позовної заяви, відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача, заборгованість відповідача становить 258103,43 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору, Споживач зобов`язаний сплатити вартість місячного обсягу на рахунок Постачальника наступним чином: 100% вартості планового місячного обсягу газу, до 25-го числа місяця, який передує місяцю поставки.

Отже, умовами Договору передбачена попередня оплата замовлених обсягів газу

(передоплата).

За умовами ч.2 п.4.1.2. Споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.

При порушенні умов даного Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 6.1 Договору №16/1066-19 від 22.03.2019).

Згідно з п. 6.2 Договору, в разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 (двадцять) календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 20% від вартості поставленого обсягу природного газу в місяці, за який виникла заборгованість.

Позивачем, з урахуванням п. 6.2. Договору №16/1066-19 від 22.03.2019, було здійснено нарахування пені у розмірі 16168,11 грн, 3% річних у розмірі 2425,25 грн, інфляційних збитків у розмірі 22766,94 грн та заявлено до стягнення штраф у розмірі 60026,62 грн.

Відповідно до п. 7.1. Договору №16/1066-19 від 22.03.2019, при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою сторін зобов`язань по цьому Договору, як-то пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов`язань по цьому Договору, чи інших, що не залежить від сторін, обставин, жодна зі сторін не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені ТПП чи іншим компетентним органом.

Згідно до п. 7.3 Договору №16/1066-19 від 22.03.2019, про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення сторона, для якої вони наступили, сповіщає іншу сторону протягом трьох днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форм-мажорних обставин позбавляє сторона права посилатися на такі обставини.

Відповідно до п.7.4 Договору №16/1066-19 від 22.03.2019 настання форс-мажорних обставин не звільняє споживача від обов`язку оплатити обсяг фактично поставленого газу.

Додатковою угодою №23 від 20.09.2021 до договору Договору №16/1066-19 від 22.03.2019 сторони погодили застосовувати програмне забезпечення «M.E.Doc.» для підтвердження обміну документації.

Додатковою угодою №28 від 20.01.2022 сторони погодили зміну ціни природного газу з 01.02.2022 39500,04 грн з урахуванням ПДВ.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача позивачем була надіслана Претензія №12688-22 від 04.05.2022 про сплату боргу, проте відповіді станом на подання позовної заяви не отримав.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 ГК України).

За визначенням ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 5 ст. 265 ГК України).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зазначене кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Суд встановив, що відповідно до умов Договору №16/1066-19 від 22.03.2019 Позивач поставив протягом лютого, березня, квітня 2022 р. природний газ в обсязі фактичного споживання відповідачем за Актом приймання-передачі природного газу №705 від 28 лютого 2022р. на суму 259424,02 грн, за Актом приймання-передачі природного газу №1075 від 31 березня 2022 на суму 33437,57 грн, а за Актом приймання-передачі природного газу №1189 від 30 квітня 2020р. на суму 7271,57 грн, які підписано обома сторонами та скріплено печатками, на загальну суму 300 133,16 грн.

Як зазначено судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський сплачено лише 42029,73 грн заборгованості.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 258103,43 грн (300 133,16 - 42029,73 = 258103,43). Товариство з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський не надало до матеріалів справи доказів, які свідчили би про сплату ним заборгованості у вказаному розмірі або спростовували її (заборгованості) наявність.

Обставини щодо наявності у відповідача перед позивачем основної заборгованості за договором у розмірі 258103,43 грн належним чином доведені та підтверджені відповідними доказами, що відповідачем не спростовано.

У апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський не оскаржує висновки місцевого господарського суду в цій частині та не простить скасувати оскаржуване рішення в частині присудження до стягнення з нього на користь позивача 258103,43 грн.

Апеляційний господарський суд відзначає, що скаржник у апеляційній скарзі оскаржує рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення пені в сумі 16168,11 грн, 3% річних у розмірі 2425,25 грн, інфляційних збитків у розмірі 22 766,94 грн та штрафу у розмірі 60 026,62 грн; апелянт просить у вказаній частині оскаржуване рішення скасувати та ухвалити у цій частині нове, яким повністю відмовити позивачу у стягненні на його користь штрафних санкцій.

Щодо вимог позивача 16168,11 грн пені, 3% річних у розмірі 2425,25 грн, інфляційних збитків у розмірі 22 766,94 грн та штрафу у розмірі 60 026,62 грн апеляційний суд зазначає таке.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.3 договору розрахунки за товар, який поставляється у відповідності до умов договору, здійснюється на банківський рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з дати фактичного відвантаження товару у розмірі 100% від вартості партії товару.

Умовами п. 6.5.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору в частині строків оплати товару наявні підстави для застосування відповідальності (стягнення пені) на підставі п. 6.5.1 договору, а також для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм ст. 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, судова колегія зазначає, що враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/600/18.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що договірні зобов`язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов`язань не допускається.

Наявність форс-мажору не може бути підставою для невиконання зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений господарським судом першої інстанції розрахунок пені, 3% річних та інфляційних, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що такий розрахунок є арифметично вірним, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 16168,11 грн пені, 3% річних у розмірі 2425,25 грн, інфляційних збитків у розмірі 22 766,94 грн та штрафу у розмірі 60 026,62 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не взято до уваги, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, Торгово-промисловою палатою України листом (довідкою) № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), тому, як зазначає скаржник, вказані обставини є підставою для звільнення останнього від відповідальності за виконання умов договору №16/1066-19 від 22.03.2019, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Водночас, сторони умовами пп. 7.1 7.4 договору №16/1066-19 від 22.03.2019 погодили, що при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою сторін зобов`язань по цьому Договору, як-то пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов`язань по цьому Договору, чи інших, що не залежить від сторін, обставин, жодна зі сторін не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені ТПП чи іншим компетентним органом. Про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення сторона, для якої вони наступили, сповіщає іншу сторону протягом трьох днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форм-мажорних обставин позбавляє сторона права посилатися на такі обставини. Настання форс-мажорних обставин не звільняє споживача від обов`язку оплатити обсяг фактично поставленого газу.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку п. 7.3 договору не надав, так само як не надав їх з апеляційною скаргою.

Апеляційний господарський суд під час розгляду зазначених доводів апеляційної скарги також враховує положення ст. 165 та ст. 269 ГПК України та зазначає, що відповідач під час розгляду справи, відзиву, у якому посилався би на наявність форс-мажорних обстави, що звільняють його від відповідальності за порушення зобов`язання за договором, не надав. Про наявність таких обставин відповідач вказував лише у клопотанні про відкладення підготовчого засідання, однак доказів на їх підтвердження не надав.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасного виконання зобов`язання, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно якого стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Крім того, відповідачем також не надано доказів щодо відсутньої можливості виконати зобов`язання за Договором №16/1066-19 від 22.03.2019 (докази наявності значної заборгованості у період воєнного стану, відомості щодо роботи або припинення діяльності готелю в спірний період, тощо).

У випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати підприємницьку діяльність, останній не був позбавлений можливості, узгодивши відповідну дію з позивачем, змінити умови договору щодо порядку та строків оплати, тощо. Натомість, відповідач здійснив часткову оплату наданих йому послуг.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач в порядку ст.233 ГК України не був позбавлений можливості звернутися з відповідним клопотанням про зменшення суми штрафних санкцій до суду першої інстанції, між тим, скаржник вказаним правом не скористався.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, №4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаївський готельно-ресторанний комплекс „Олександрівський залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.10.2022 у справі №916/1037/22 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.02.2023.

Головуючий суддя: А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська