Рішення

від 14.02.2023 по справі 911/1531/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/1531/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Смоляк М.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, буд. 121 В, код ЄДРПОУ 01200244)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемір" (07405, Київська обл., місто Бровари, вул. Київська, будинок 261-А, офіс 76, код ЄДРПОУ 40049811)

про стягнення коштів,

за участю представників:

позивача: Грищенюк Дмитро Ігорович;

відповідача: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні аспекти розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява від 29.08.2022 Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемір" про стягнення коштів.

Ухвалою від 07.09.2022 позовну заяву залишено без руху. Суд запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви, зазначивши правильну юридичну адресу відповідача, надавши докази надсилання відповідачеві копії позовної заяви з додатками на належну адресу та надавши докази ненадходження коштів від відповідача (довідки з банку, банківські виписки, за весь період спірних правовідносин).

Позивач на виконання вимог суду подав заяву про усунення недоліків. Ухвалою від 13.10.2022 суд відкрив провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання на 14.11.2022 о 14:15. Цією ж ухвалою суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з моменту її отримання.

У підготовче судове засідання 14.11.2022 з`явились представники позивача. В судовому засіданні представники позивача повідомили, що відзив на позовну заяву до них не надходив. Так само відзив не було подано і до суду. З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 05.12.2022 на 14:45.

До суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів від 02.12.2022, яке прийняте судом.

Початок судового засідання 05.12.2022 припав на момент коли у місті була оголошена повітряна тривога. Задля безпеки учасників судового процесу суд у порядку статті 183 ГПК України відклав розгляд справи на 16.01.2023 на 14:45.

У судовому засіданні 16.01.2023 був присутній представник позивача.

Враховуючи закінчення процесуальних строків для розгляду справи у підготовчому провадженні суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.02.2023 на 14:00.

У судовому засіданні 14.02.2023 судом прийнято рішення у справі.

Враховуючи обмежений фінансовий стан суду, ухвалу про відкриття провадження у справі від 13.10.2022 та ухвалу про відкладення першого судового засідання від 14.11.2022 видалось за можливе відправити відповідачу лише 24.11.2022. Водночас конверт з ухвалами суду було повернуто суду без вручення. Відповідно до довідки поштового оператора від 02.12.2022 причиною повернення поштового відправлення №0103282767949 стало закінчення терміну зберігання у відділенні.

Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до правової позиції, що викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Оскільки, судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обгрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви, через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Обставини спірних правовідносин та вимоги позивача

Між Приватною науково-виробничою компанією "Інтербізнес" в особі Філії "Донецька Птахофабрика" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адемір" було укладено договір поставки № 02/09/21 від 02.09.2021. Відповідно до преамбули зазначеного договору позивач в цих правовідносинах виступає постачальником, а відповідач покупцем.

Розділом 1 договору постачання (предмет договору) сторони узгодили, що постачальник протягом терміну дії цього договору зобов`язується поставляти яйце куряче (товар), а покупець приймати і своєчасно, в повному обсязі оплачувати товар у порядку і на умовах, передбачених цим договором. Кількість, асортимент і вартість товару визначаються та узгоджуються у заявці покупця на кожну партію та вказуються у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 сторони узгодили, що ціна за одиницю та загальна вартість товару, асортимент, кількість визначаються сторонами у відповідності з видатковими накладними. Всі видаткові накладні, за якими постачальником був поставлений товар покупцю протягом строку дії договору, є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору поставки ціна товару вважається узгодженою між сторонами з дати приймання товару покупцем.

За пунктом 3.7 договору поставка товару здійснюється на підставі видаткових накладних. Датою поставки вважається дата виписки накладної постачальником на отримання товару покупцем (або його уповноваженим представником). Підписання видаткової накладної підтверджує передачу товару покупцеві.

Постачальник передає товар покупцю на умовах відстрочення платежу, зазначається у пункті 2.3 договору. Цим пунктом також визначено, що покупець здійснює 100% оплати вартості товару не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару.

Звертаючись з позовною заявою позивач вказав, що ним 25.01.2022 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 459783,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № YY00-015245 від 25.01.2022. Відповідач же оплатив лише частину вартості товару 16.02.2022.

У зв`язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача частину основного боргу у розмірі неоплаченої суми поставки, а також штрафу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Висновки господарського суду

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором, правовідносини за якими регулюються Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України щодо поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розглянувши наведені позивачем обставини та перевіривши всі надані докази, суд встановив факт здійснення поставки на суму 459783,00 грн. Відповідно до пункту 3.7 договору датою поставки є 25.01.2022 дата виписки накладної постачальником. Вбачається, що відповідачем прийнято товар та підписано зі свого боку видаткову накладну на яку у своїх доводах посилався позивач. В контексті того ж таки пункту 3.7 договору цим відповідач підтвердив обставину передачі товару.

Оскільки передача товару відбувається на умовах відстрочення платежу на 14 днів в силу пункту 2.3 договору, момент прострочення виконання обов`язку з відшкодування розміру поставки настав 09.02.2022, як правильно вказав позивач у позовній заяві та у розрахунках. Таким чином з огляду на наведені вище положення Цивільного та Господарського кодексу, зазначені умови договору, суд констатує настання у відповідача обов`язку щодо сплати недоплаченої вартості поставленого за договором товару.

Додатково суд зазначає, що факт поставки товару за накладною № YY00-015245 від 25.01.2022 підтверджено також копією листа перевізника (ТОВ "Європа Транс Агро") та копією товаро-транспортної накладної, на якій також наявна печатка та підпис вантажоодержувача (ТОВ "Адемір"), де розмір та вартість поставленого товару збігається з тими відомостями що вказані у видатковій накладній № YY00-015245 від 25.01.2022.

Судом перевірено розрахунок наведений позивачем та інші наявні в матеріалах справи докази, та з огляду на обставину проведення відповідачем часткової оплати у розмірі 200000,00 грн визначено, що розмір основної заборгованості визначений позивачем правильно та він підлягає до стягнення у заявленому обсязі 259783,00 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 6.5 договору поставки якщо покупець прострочив визначені у пункті 2.3 договору строки оплати більш ніж на 15 днів, то він сплачує штраф у розмірі 10 % від вартості неоплаченого товару.

Позивач заявив до стягнення 25978,30 грн штрафу, розмір якого в контексті наведеного вище є арифметично правильним та таким, що нарахований відповідно до узгоджених стороном умов. Тож вимога про стягнення штрафу підлягає задоволенню судом у повному обсязі

Згідно пункту 6.4 договору поставки на покупця покладається також відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення визначених пунктом 2.3 договору оплат.

Позивач просив стягнути з відповідача 41169,04 грн пені. Судом здійснено перерахунок та встановлено відповідність заявленої та можливої до стягнення суми, з огляду на що вказана позовна вимога також підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши таблицю розрахунків позивача та здійснивши власний розрахунок, судом встановлено, що розмір трьох відсотків річних заявлений до стягнення нарахований та заявлений до стягнення позивачем у правильному обсязі, водночас можливий до стягнення розмір інфляційних втрат дещо перевищує розмір визначений позивачем. З огляду на те, що суд при розгляді вимог сторони не може виходити за межі заявлених вимог три відсотки річних та інфляційні втрати стягуються судом з відповідача у розмірі вказаному у прохальній частині позовної заяви.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемір" (07405, Київська обл., місто Бровари, вул. Київська, будинок 261-А, офіс 76, код ЄДРПОУ 40049811) на користь Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (03115, місто Київ, проспект Перемоги, буд. 121 В, код ЄДРПОУ 01200244) вартість поставленого товару за договором №02/09/21 від 02.09.2021 у розмірі 259783,00 грн, штраф у розмірі 25978,30 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 41196,04 грн, три проценти річних у розмірі 4278,71 грн, інфляційні втрати у розмірі 38707,67 грн, судовий збір у розмірі 5549,16 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.02.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз