Ухвала

від 27.12.2022 по справі 700/1203/19

ЛИСЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 700/1203/19

Провадження № 2/700/6/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2022 року Лисянський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Бесараб Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Мельніченко Н.І.,

представника позивача адвоката Хоріщенка А.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Смілянського Ю.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Лисянка справу №700/1203/19, провадження № 2/700/6/22 за позовом ОСОБА_3 до Лисянської центральної районної лікарні, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ,заступника головноголікаря змедичної частиниЛисянської центральноїрайонної лікарніКордона АнатоліяМарковича,третя особа державнийнотаріус Лисянськоїдержавної нотаріальноїконтори ЛюбчичФедір Івановичпро визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Лисянської центральної районної лікарні про визнання недійсними заповіту.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5 . Протягом 6 місяців від моменту смерті позивачем було подано заяву про прийняття спадщини. Державний нотаріус Лисянської державної нотаріальної контори не видає позивачу свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, мотивуючи це тим, що ОСОБА_5 був складений заповіт на іншу особу. Позивач та його мати спілкувалися із спадкодавцем, однак про наявність заповіту їм не було відомо. Просить визнати недійсним заповіт, який складений ОСОБА_5 та витребувати у нотаріуса копію спадкової справи.

30.09.2020 року після витребування судом спадкової справи, у підготовчому провадженні представник позивача звернувся до суду із заявою про зміну предмету позову та просив суд визнати заповіт, який складений ОСОБА_5 , що посвідчений заступником головного лікаря з медичної частини Кордоном А.М. №1 від 11.02.2018 року нікчемним та з метою відновлення порушеного права визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане Лисянською державною нотаріальною конторою 23.08.2019 року на ім`я ОСОБА_1 що посвідчує право власності на земельну ділянку загальною площею 3,5983 га, кадастровий номер:7122883000:02:001:0300, що розташована в адмінмежах Дібрівської сільської ради. Дозволити органам державної влади та їх посадовим особам прийняти рішення щодо виключення запису про право власності із державного реєстру речових прав на нерухоме майно на вищевказану земельну ділянку, яке зареєстроване за ОСОБА_1 . Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане Лисянською державною нотаріальною конторою 23.08.2019 року на ім`я ОСОБА_4 що посвідчує право власності на земельну ділянку загальною площею 1,7911 га, кадастровий номер:7122886800:03:001:0597, що розташована в адмінмежах Смільчинецької сільської ради. Дозволити органам державної влади та їх посадовим особам прийняти рішення щодо виключення запису про право власності із державного реєстру речових прав на нерухоме майно на вищевказану земельну ділянку, яке зареєстроване за ОСОБА_4 . Крім того, просить стягнути із відповідачів витрати на правову допомогу та суму сплаченого судового збору.

Представник позивача вважає, що оскаржуваний заповіт є нікчемним з огляду на те, що він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Зокрема, заповіт не містить прізвище, ім`я та по батькові свідка, дати його народження, місця проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого встановлено особу свідка, що в свою чергу порушує природу правочину, оскільки відсутні підтвердження того, що даний заповіт є прямим волевиявленням спадкодавця та його на те волю. Що в свою чергу є порушенням майнових прав та законних інтересів позивача.

30.09.2020 року ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області було залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_3 до Лисянської центральної районної лікарні Черкаської області про визнання заповіту недійсним як співвідповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , заступника головного лікаря з медичної частини Лисянської ЦРЛ Кордона Анатолія Марковича, а також третю особу без самостійних вимог - державного нотаріуса Лисянської державної нотаріальної контори Любчича Федора Івановича.

11.11.2020 року відповідач - ОСОБА_4 звернувся до суду із відзивом на позовну заяву в якій просив відмовити в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтував тим, що вважає заповіт таким, що відповідає вимогам закону. ОСОБА_2 будучи заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської ЦРЛ має право посвідчувати заповіти, в тому числі і заповіт ОСОБА_5 посвідчений ним на його ім`я. Вважає посилання позивача на відсутність свідків під час посвідчення заповіту безпідставними, оскільки згідно з п.16 та п.18 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою КМУ від 15.06.1994 року №419, свідки потрібні коли з якихось причин заповідач не може особисто прочитати заповіт. В такому випадку текст зачитується вголос свідками. У всіх інших випадках необхідність залучати двох свідків для посвідчення заповіту відсутня. Заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця, часу, його складання, він прочитаний вголос заповідачем. Заступник головного лікаря з медичної частини Лисянської ЦРЛ Кордон А.М. встановив особу заповідача, перевірив його дієздатність, посвідчив особистий підпис на заповіті у службовому кабінеті Лисянської ЦРЛ. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до ст.1255 ЦК України. Будь-яких інших осіб при цьому не було, а тому і не було необхідності залучати двох свідків для такого посвідчення.

Вимога позивача щодо визнання заповіту нікчемним не підлягає задоволенню з огляду на те, що якщо недійсність правочину встановлено законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Тому такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів установленим законом.

Крім того, вимога позивача щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом видане Лисянською нотаріальною конторою 23.08.2019 року на його ім`я також не підлягає задоволенню, оскільки вважає, що права позивача вищевказане свідоцтво не порушує, так як він не є спадкоємцем за заповітом. Таким чином, оскільки права спадкоємців за заповітом не порушені, а заповіт не визнаний недійсним за рішенням суду, то в силу ст.ст.1301, 1223 ЦК України, правові підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину, що видане на ім`я ОСОБА_4 відсутні. Визнання свідоцтва про право на спадщину, що видане на ім`я ОСОБА_4 не може бути задоволено як самостійна вимога.

Вимога позивача, щодо виключення запису про право власності із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме права власності на земельну ділянку під кадастровим номером:7122886800:03:001:0597, підлягає уточненню (скасування рішення суб`єкта державної реєстрації чи cкасування запису про проведену державну реєстрацію права, тощо) та має бути оцінена з позиції того, чи є вона належним способом захисту права позивача.

У зв`язку з вищевикладеним вважає, що підстави у задоволенні позовних вимог позивача відсутні.

28.12.2020 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 звернувся до суду із відзивом на позовну заяву в якій просив відмовити в задоволенні позову. Вважає, що ОСОБА_2 , будучи заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської ЦРЛ, мав право посвідчувати заповіт ОСОБА_5 від 15.02.2018 року. Заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця його складання, він прочитаний вголос заповідачем. Заступник головного лікаря з медичної частини Лисянської ЦРЛ Кордон А.М. встановив особу заповідача, перевірив його дієздатність, посвідчив особистий підпис на заповіті у службовому кабінеті Лисянської ЦРЛ. Під час підписання заповіту був присутнім фельдшер ОСОБА_7 . Таким чином, відсутні будь-які дані що свідчать про відсутність у заповідача добровільного та вільного волевиявлення на заповіт свого майна на користь відповідача 15.02.2018 року.

Вимога позивача щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом видане Лисянською нотаріальною конторою 23.08.2019 року на ім`я відповідача, що посвідчує право власності на земельну ділянку під кадастровим номером:7122883000:02:001:0300 не підлягає задоволенню, оскільки вважає, що права позивача вищевказане свідоцтво не порушує, так як він не є спадкоємцем за заповітом. Таким чином, оскільки права спадкоємців за заповітом не порушені, а заповіт не визнаний недійсним за рішенням суду, то в силу ст.ст.1301, 1223 ЦК України, правові підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину, що видане на ім`я ОСОБА_1 відсутні.

Позивач просить суд дозволити органам державної влади та їх посадовим особам, прийняти рішення щодо виключення запису про право власності із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме права власності на земельну ділянку під кадастровим номером: 7122883000:02:001:0300, однак будь яке звернення «державних органів та їх посадових осіб» до суду з клопотанням чи заявою про надання такого дозволу в матеріалах справи відсутнє. Виходячи з позовних вимог взагалі не зрозуміло яким саме державним органом влади, суд мав би надати дозвіл щодо виключення запису про реєстрацію права власності відповідача. Таким чином, відповідна вимога позивача не є належним способом захисту, а тому задоволенню не підлягає.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позову з підстав, що викладені у його заяві від 30.09.2020. Вважає оскаржуваний заповіт нікчемним, оскільки не було дотримано вимог закону під час посвідчення заповіту особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, зокрема, не дотримано вимогу щодо присутності двох свідків як це передбачено у ст.1252 ЦК України. Просив суд врахувати, що позивач оскаржує заповіт, що був складений ОСОБА_5 18.02.2018, а в його заяві до суду допущено технічну описку, де зазначено неправильну дату складання заповіту 11.02.2018.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Смілянський Ю.М. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав, що викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_4 подав відзив на позов, в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що він 22 роки був заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської ЦРЛ і до його компетенції відповідно до наказу головного лікаря було віднесено посвідчення заповітів. 15 лютого, зранку, до нього звернулися родичі ОСОБА_5 , а саме: колишня дружина ОСОБА_3 ОСОБА_8 та попросила зайти до палати, де лежав ОСОБА_5 . У ОСОБА_5 було захворювання судин нижніх кінцівок, які згодом були ампутовані. ОСОБА_8 допомагала у лікуванні ОСОБА_5 , часто перебувала поряд. Допомагала фінансово, фізично, піклувалася про ОСОБА_5 . Позивача він не бачив та не бачив щоб він провідував батька в лікарні. Коли зайшов до палати, ОСОБА_5 сказав, що хоче скласти заповіт дітям на землю. На його запитання чи потрібні свідки він сказав, що ніякі свідки не потрібні, оскільки він сам розпоряджається своїм майном і є при пам`яті. Сказав, що ніяких питань не буде, в сім`ї все погодили. Близько 9 годин ранку він дав зразок бланку заповіту, погодженого з державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори і вже близько 12 години його покликали посвідчувати заповіт. Заповіт був надрукований на комп`ютері. У палаті крім нього, ОСОБА_5 ще був фельдшер ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Спочатку він сам прочитав заповіт, потім дав його читати в голос ОСОБА_5 , який сидів на ліжку. Коли ОСОБА_3 прочитав заповіт, він двічі його перепитав чи все вірно. ОСОБА_3 сказав, що все вірно і підписав заповіт. Потім він склав супровідний лист, який підписав головний лікар та відразу направили заповіт до нотаріальної контори, для реєстрації. Нотаріус почитав заповіт та взяв його на збереження. Нотаріус ніяких заперечень щодо форми заповіту йому не висловлював. Так як ОСОБА_5 лікувався в лікарні цілий рік, тому всі добре знали його стан, його характер, чи був він дієздатним. Окрім цього заповідач був сам за фахом юристом, а тому добре розумівся на вимогах закону. Вони були повністю впевнені, що він був з тверезим розумом та дієздатним. Спадкоємці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є племінниками ОСОБА_8 . Присутній у палаті ОСОБА_7 стояв і слухав як читали заповіт, але він його не підписував, оскільки заповідач заперечив це. Вважає, що заповіт складено та посвідчено відповідно до вимог закону, оскільки нотаріус це перевірив.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, представників, свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с.Дібрівка Лисянського району Черкаської області (а.с. 8-9 т.1).

15.02.2018 заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської центральної районної лікарні Кордоном Анатолієм Марковичем було посвідчено заповіт ОСОБА_5 , який в цей час перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні Лисянської центральної районної лікарні. На випадок своєї смерті ОСОБА_5 заповів належну йому земельну ділянку площею 3,5983га,кадастровий номер:7122883000:02:001:0300,що розташованав адмінмежахДібрівської сільськоїради ОСОБА_1 та земельнуділянку площею1,7911га,кадастровий номер:7122886800:03:001:0597,що розташованав адмінмежахСмільчинецької сільськоїради ОСОБА_4 . (а.с.51 (6) т.1).

Вказаний заповіт був зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 62038410. (а.с.51 (7) т.1)

У тексті спірного заповіту вказано, що він до підписання прочитаний у голос заповідачем ОСОБА_5 , власноручно підписаний ним, особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено.

Після смерті ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька звернувся позивач ОСОБА_3 . Зазначена заява подана до Лисянської державної нотаріальної контори 16.07.2019.

Між тим, 07.05.2019 відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подали до Лисянської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини за заповітом, що був складений ОСОБА_5 15.02.2018. Державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори Любчичем Ф.І. 23.08.2019 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 257 ЦК України).

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Згідно з частиною другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то він є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

На дату складення оспорюваного заповіту вимоги до його форми та порядку посвідчення були визначені главою 85 книги шостої ЦК України, Законом України «Про нотаріат».

Відповідно до частин першої - третьої та четвертої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті1248і статтею1252цьогоКодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Відповідно до ч.1 ст.1252 ЦК України заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

За змістом ч.7 ст.1252 ЦК України заповіти осіб, зазначених у частинах першій шостій цієї статті, посвідчуються при свідках.

Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення на підставі частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним.

Відповідно до змісту пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв`язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення, оскільки норми глави 85 ЦК України не передбачають можливості визнання заповіту дійсним

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 31.03.2020 у справі № 348/1259/18, від 04 травня 2020 року у справі № 658/3308/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Спірний заповіт не був складений у присутності двох свідків, як цього вимагають приписи ст.1252, 1253 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що заповідач ОСОБА_5 наполіг на тому, щоб заповіт посвідчувався без свідків, тому він їх і не вказував у заповіті.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що є медичним братом хірургічного відділення Лисянської ЦРЛ. Був присутнім при посвідченні заповіту ОСОБА_5 , оскільки в той час робив йому перев`язку. 15.02.2018 року, близько 11 год. ОСОБА_2 попросив бути свідком при підписанні заповіту. ОСОБА_2 дав прочитати ОСОБА_5 заповіт. ОСОБА_5 прочитав заповіт в голос, його перепитали чи згоден він з усим. Він відповів, що з усим погоджується та розписався. Психічний стан у ОСОБА_5 був нормальним. Заповіт підписував добровільно. Він як свідок заповіт не підписував.

Оцінюючи зміст спірного заповіту від 15.02.2018 суд дійшов висновку про те, що він за формою не відповідає вимогам, які висуваються до посвідчення заповіту у лікарні (стаття 1252 ЦК України).

Так, у всупереч вимогам частини першої статті 1252 ЦК України у спірному заповіті відсутня інформація про двох свідків.

Отже, оскільки при складанні оспорюваного заповіту від 15.02.2018 та його посвідченні не було дотримано процедури, регламентованої ЦК України, Законом України «Про нотаріат», указаний заповіт є нікчемним в силу імперативних приписів статті 1257 ЦК України.

Суд також враховує, роз`яснення викладені у пункті 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яким передбачено, що в силу частини другої статті 215 ЦК України норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними.

Відтак, позов ОСОБА_3 в частині встановлення нікчемності заповіту та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про надання дозволу органам державної влади та їх посадовим особам прийняти рішення щодо виключення запису про право власності із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то ця вимога задоволенню не підлягає, оскільки не відображає спосіб захисту порушеного права та виходить за межі завдань та засад цивільного судочинства.

Про розподіл судових витрат позивач та його представник заяву не подавали. Витрати, що понесені відповідачами, компенсації не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 13, 81, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України, ст. 215, 257, 1252, 1253, 1257 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до Лисянської центральної районної лікарні, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ,заступника головноголікаря змедичної частиниЛисянської центральноїрайонної лікарніКордона АнатоліяМарковича,третя особа державнийнотаріус Лисянськоїдержавної нотаріальноїконтори ЛюбчичФедір Івановичпровизнання недійснимисвідоцтв проправо наспадщину зазаповітом задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане Лисянською державною нотаріальною конторою 23.08.2019 на ім`я ОСОБА_1 на підставі нікчемного заповіту ОСОБА_5 , посвідченого заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської центральної районної лікарні 15 лютого 2018 року, та яке стосується земельної ділянки загальною площею 3,5983 га, кадастровий номер: 7122883000:02:001:0300, що розташована в адміністративних межах Дібрівської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане Лисянською державною нотаріальною конторою 23.08.2019 на ім`я ОСОБА_4 на підставі нікчемного заповіту ОСОБА_5 , посвідченого заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської центральної районної лікарні 15 лютого 2018 року, та яке стосується земельної ділянки загальною площею 1,7911 га, кадастровий номер: 7122886800:03:001:0597, що розташована в адміністративних межах Смільчинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 06 січня 2023 року.

Суддя Н. В. Бесараб