Постанова

від 23.05.2023 по справі 700/1203/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/641/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №700/1203/19 Категорія: 307000000 Бесараб Н.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

секретар Широкова Г.К.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідачі Лисянська центральна районна лікарня, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заступник головного лікаря з медичної частини Лисянської центральної районної лікарні Кордон Анатолій Маркович;

третя особа державний нотаріус Лисянської державної нотаріальної контори Любчич Федір Іванович;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 адвокат Смілянський Юрій Миколайович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Смілянського Юрія Миколайовича на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лисянської центральної районної лікарні, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , заступника головного лікаря з медичної частини Лисянської центральної районної лікарні Кордона Анатолія Марковича, третя особа державний нотаріус Лисянської державної нотаріальної контори Любчич Федір Іванович про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання заповіту недійсним.

З урахуванням заяви про зміну предмету позову, позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 та протягом 6 місяців з моменту смерті позивачем було подано заяву про прийняття спадщини.

Вказував, що спадкодавцем був складений заповіт, посвідчений 15 лютого 2018 року заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської ЦРЛ Кордоном А.М. та зареєстровано в реєстрі під № 1.

Позивач вважав, що оскаржуваний заповіт є нікчемним з огляду на те, що він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, зокрема, не містить прізвище, ім`я та по батькові свідка, дати його народження, місця проживання, реквізити паспорта чи іншого документу, на підставі якого встановлено особу свідка, що у свою чергу порушує природу правочину, оскільки відсутнє підтвердження того, що даний заповіт є прямим волевиявленням спадкодавця та його на те волею, що є порушенням майнових прав та законних інтересів позивача.

23 серпня 2019 року Лисянською державною нотаріальною конторою на підставі указаного заповіту було видано свідоцтва про праву на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_3 (на земельну ділянку загальною площею 3,5983 га, кадастровий номер 7122883000:02:001:0300, розташовану в адміністративних межах Дібрівської сільської ради Лисянського району Черкаської області) та ОСОБА_2 (на земельну ділянку загальною площею 1,7911 га, кадастровий номер 7122886800:03:001:0597, що розташовану в адміністративних межах Смільчинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області).

Позивач просив суд: визнати заповіт, складений ОСОБА_4 , що посвідчений заступником головного лікаря з медичної частини Кордоном А.М. № 1 від 11 лютого 2018 року нікчемним; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Лисянською державною нотаріальною конторою 23 серпня 2019 року на ім`я ОСОБА_3 , яке посвідчує право власності на земельну ділянку загальною площею 3,5983 га, кадастровий номер 7122883000:02:001:0300, що розташована в адміністративних межах Дібрівської сільської ради Лисянського району Черкаської області; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Лисянською державною нотаріальною конторою 23 серпня 2019 року на ім`я ОСОБА_2 , яке посвідчує право власності на земельну ділянку загальною площею 1,7911 га, кадастровий номер 7122886800:03:001:0597, що розташована в адміністративних межах Смільчинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області; дозволити органам державної влади та їх посадовим особам прийняти рішення щодо виключення записів про право власності із державного реєстру речових прав на нерухоме майно на указані земельні ділянки.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане Лисянською державною нотаріальною конторою 23.08.2019 на ім`я ОСОБА_3 на підставі нікчемного заповіту ОСОБА_4 , посвідченого заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської центральної районної лікарні 15 лютого 2018 року, та яке стосується земельної ділянки загальною площею 3,5983 га, кадастровий номер: 7122883000:02:001:0300, що розташована в адміністративних межах Дібрівської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане Лисянською державною нотаріальною конторою 23.08.2019 на ім`я ОСОБА_2 на підставі нікчемного заповіту ОСОБА_4 , посвідченого заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської центральної районної лікарні 15 лютого 2018 року, та яке стосується земельної ділянки загальною площею 1,7911 га, кадастровий номер: 7122886800:03:001:0597, що розташована в адміністративних межах Смільчинецької сільської ради Лисянського району Черкаської області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване тим, що спірний заповіт від 15 лютого 2018 року за формою не відповідає вимогам, які висуваються до посвідчення заповіту у лікарні, а саме всупереч вимогам частини 1 статті 1252 ЦК України відсутня інформація про двох свідків.

Оскільки при складанні оспорюваного заповіту та його посвідченні не було дотримано процедури, регламентованої ЦК України, Законом України «Про нотаріат», суд прийшов до висновку, що указаний заповіт є нікчемним в силу імперативних приписів статті 1257 ЦК України. Суд вважав, що позов ОСОБА_1 в частині встановлення нікчемності заповіту та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про надання дозволу органам державної влади та їх посадовим особам прийняти рішення щодо виключення запису про право власності із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то ця вимога на думку суду задоволенню не підлягає, оскільки не відображає спосіб захисту порушеного права та виходить за межі завдань та засад цивільного судочинства.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 адвокатСмілянський ЮрійМиколайович подав апеляційну скаргу та просить скасувати повністю рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття ним незаконного рішення по справі, яке підлягає скасуванню.

Зазначає, що після зміни позовних вимог, представник відповідача заперечував проти закриття підготовчого засідання з тих підстав, що позивачем не сплачено судовий збір за збільшені позовні вимоги.

Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції визнає недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які суд не визнавав як окремі позовні вимоги, а вважав їх похідними від позовної вимоги про визнання заповіту нікчемним, а в іншій частині позовних вимог відмовляє.

Апелянт вважає, що судом відмовлено у позовній вимозі про визнання оспорюваного заповіту нікчемним.

Зазначає, що під час судових дебатів позивач та його представник заявили про те, що заявлена ними позовна вимога про визнання нікчемним заповіту № 1 від 11 лютого 2018 року є технічною опискою і суд з цим погодився, не врахувавши заперечення відповідачів.

Апелянт стверджує, що в ході розгляду справи, зокрема з допиту сторін та свідків, що волевиявлення спадкодавця було вільним, спрямованим саме на заповідання належного померлому майна особам, вказаним у заповіті.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, учасники справи в судове засідання не з`явились, що відповідно до статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Від представника ОСОБА_3 адвоката Смілянського Ю.М. на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі ОСОБА_3 та його представника.

Відповідач ОСОБА_5 на адресу апеляційного суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі.

Від Лисянської державної нотаріальної контори ЦМУ МЮ (м. Київ) до апеляційного суду надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності її представника.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки апеляційну скаргу подано представником ОСОБА_3 адвокатом Смілянським Ю, у якого повноваження на представлення інтересів ОСОБА_2 відсутні, відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу лише в частині позовних вимог, що стосуються ОСОБА_3 .

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Дібрівка Лисянського району Черкаської області (том 1 а.с. 8-9).

15 лютого 2018 року заступником головного лікаря з медичної частини Лисянської центральної районної лікарні Кордоном Анатолієм Марковичем було посвідчено заповіт ОСОБА_4 , який в цей час перебував на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні Лисянської центральної районної лікарні. Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 1 (том 1 а.с. 57).

Указаним заповітом на випадок своєї смерті ОСОБА_4 заповів належну йому земельну ділянку площею 3,5983 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7122883000:02:001:0300, місце розташування: Черкаська область, Лисянський район, Дібрівська сільська рада, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; належну йому земельну ділянку площею1,7911 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7122886800:03:001:0597, місце розташування: Черкаська область, Лисянський район, Смільчинецька сільська рада,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 62038410 (том 1 а.с. 58).

У тексті спірного заповіту вказано дослівно «Заповіт до підписання прочитаний у голос заповідачем ОСОБА_4 . Власноручно підписаний ним у моїй присутності о дванадцятій годині десять хвилин. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено».

Після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_1 звернувся до Лисянської державної нотаріальної контори 16 липня 2019 року (том 1 а.с. 62).

Також, після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини за заповітом до Лисянської державної нотаріальної контори 07 травня 2019 року звернувся ОСОБА_3 (том 1 а.с. 54).

Державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори Любчичем Ф.І. 23 серпня 2019 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 (том 1 а.с. 88).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його оформи та посвідчення, є нікчемним.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Стаття 1247 ЦК України містить загальні вимоги до форми заповіту.

Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 1252 ЦК України встановлено, що заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. Частиною 7 вказаної статті встановлено, що заповіти осіб, зазначених у частинах першій - шостій цієї статті, посвідчуються при свідках.

Відповідно до частини 2, 5, 6 статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У тексті заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Згідно пункту 18 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 419, присутність не менш як двох свідків є обов`язковою умовою при посвідченні заповітів. У заповіті зазначаються прізвище, ім`я та по батькові свідка, дата його народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

З тексту оскаржуваного заповіту вбачається, що він не містить посилання на присутність двох свідків при його посвідченні, а також підписів свідків на підтвердження його зачитання в голос.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний заповіт від 15 лютого 2018 року не відповідає вимогам, передбаченим статтями 1252, 1253 ЦК України, а саме що він не був посвідчений при двох свідках.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки при складанні заповіту та його посвідченні не було дотримано процедури, регламентованої ЦК України, Законом України «Про нотаріат», він є нікчемним в силу імперативних приписів статті 1257 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про нікчемність заповіт від 15 лютого 2018 року, апеляційний суд погоджується з висновком суду про задоволення позовних вимог в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім`я ОСОБА_3 , недійсним.

Посилання апелянта щодо незадоволення позовних вимог в частині визнання заповіту нікчемним через задоволення позовних вимог лише в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), а тому визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем в судових дебатах змінено заявлену вимога про визнання нікчемним заповіту № 1 від 11 лютого 2018 року, а суд першої інстанції погодився з думкою позивача що це технічна описка, не врахувавши заперечення відповідачів, апеляційний суд вважає безпідставними.

Так, в матеріалах справи наявна копія заповіту від 15 лютого 2018 року, який досліджувався у судовому засіданні та був предметом судового розгляду.

Помилкове зазначення у прохальній частині заяви про зміну предмету позову дати складення заповіту 11 лютого 2018 року замість 15 лютого 2018 року є технічною опискою, та спростовується, зокрема, і самим текстом указаної заяви, де в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на заповіт від 15 серпня 2018 року.

Твердження апелянта, що в ході розгляду справи, а саме з допиту сторін та свідків встановлено те, що волевиявлення спадкодавця було вільним, спрямованим на заповідання належного йому майна особам, вказаним у заповіті, колегія суддів не бере до уваги, оскільки дана обставина не впливає на факт допущення порушення порядку при посвідченні даного заповіту, наслідком чого є його нікчемність.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів є непереконливими, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині заявлених до ОСОБА_3 вимог.

З огляду на викладене, підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення в цій частині колегія суддів не знаходить.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

За викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвокатаСмілянського ЮріяМиколайовича слід залишити без задоволення, а рішення Лисянського районногосуду Черкаськоїобласті від27грудня 2022року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвокатаСмілянського ЮріяМиколайовича залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районногосуду Черкаськоїобласті від27грудня 2022року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 25 травня 2023 року.

Судді