Постанова

від 13.02.2023 по справі 463/11906/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/11906/21 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/811/3126/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цьони С.Ю.,

з участю: апелянта ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 та її представника адвоката Решоти В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішенняЛичаківського районногосуду м.Львова від29серпня 2022року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третя особа Обслуговуючий кооператив «Автогаражний кооператив «Верховина» про набуття права власності за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Львівської міської ради про визнання права власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Позов мотивує тим, що 29 листопада 1957 року Відділом Комунального господарства Червоноармійської районної ради депутатів трудящих надано дозвіл ОСОБА_3 на будівництво цегляного гapaжу для стоянки власного легкового автомобіля за домом АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 був членом кооперативу «Верховина». 05 квітня 1975 року було створено первинну організацію добровільного Товариства «Автолюбитель УРСР» при кооперативі «Верховина» та головою такої обрано ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті батька позивачка, яка є донькою ОСОБА_3 , користувалася гаражем, проте право власності на нього так і не оформила. Станом на момент подачі позовної заяви право власності на гараж не зареєстроване у встановленому законом порядку. Згідно довідки Обслуговуючого кооперативу Автогаражний кооператив «Верховина» ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 відкрито та постійно користувалася гаражем № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 і продовжує його використовувати у своїх цілях. Для уникнення правової невизначеності та забезпечення реалізації всіх правомочностей власника гаражу щодо володіння, користування та розпорядження останнім, позивачка звертається у суд з позовом про визнання за нею права власності.

Володіння не переривалося протягом усього строку набувальної давності, починаючи від 1980 року і закінчуючи моментом звернення до суду. З часу початку володіння гаражем позивачкою пройшов уже 41 рік, а отже нею дотриманий встановлений ст. 344 ЦК України строк безперервного володіння у 10 років.

Враховуючи, що гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 не перебував у власності жодного суб`єкта, а знаходився з початку у володінні батька позивачки, а після його смерті у фактичному володінні позивачки, то відповідачем у цій справі є Львівська міська рада як уповноважений орган управляти майном територіальної громади м. Львова.

Рішенням Личаківськогорайонного судум.Львова від29серпня 2022року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

Зазначає, що судом було прийнято рішення про її спадкове майно, яким вона володіє і користується вже 3 роки після смерті її батька, про що її тітці ОСОБА_2 є відомо.

Вказує, що позивач надала сфальсифіковані документи та вказала недостовірні дані, приховала дійсні та важливі факти про те, що посягає на майно апелянта, яке ніколи не було у її користуванні, чи у користуванні членів її сім`ї.

Звертає увагу, що у позивачки відсутні усі умови, які необхідні для набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 та її представника адвоката Решоти В.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не перебував у власності жодного суб`єкта, а знаходився з початку у володінні батька позивачки, а після його смерті - у фактичному володінні позивачки, така добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти таким строком більше 10 років, а тому позов є підставним та його слід задоволити.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Встановлено, що 29 листопада 1957 року Відділом Комунального господарства Червоноармійської районної ради депутатів трудящих надано дозвіл ОСОБА_3 на будівництво цегляного гаражу для стоянки власного легкового автомобіля за домом АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 був членом кооперативу «Верховина», що підтверджується п.8 Списку членів кооперативу «Верховина», розміщеного на майданчику за домами №11 і 15 на вул. Льва Толстого від 11.05.1960 року №635. За ОСОБА_3 закріплений на праві володіння гараж № НОМЕР_1 за вказаною адресою. Цей факт підтверджується зокрема і довідкою від 03.05.1979 р. №70т, виданою Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації Управління комунального господарства Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих (а.с.16).

05 квітня 1975 року було створено первинну організацію добровільного товариства «Автолюбитель УРСР» при кооперативі «Верховина», що підтверджується Протоколом №4 Організаційних зборів володільців гаражів до АДРЕСА_1 . Головою первинної організації обрано ОСОБА_3 , що також підтверджує той факт, що ОСОБА_3 був членом відповідного Гаражного кооперативу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_3 Серія І-СГ.

Позивач ОСОБА_2 , 1948 року народження, є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_4 від 30.08.1966 р.

Звертаючись з позовом позивач зазначала, що після смерті батька вона користувалася гаражем, проте право власності на нього так і не оформила, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №279327946.

Відповідно до Довідки № 15/10/2021 від 15.10.2021 року, виданої Обслуговуючим кооперативом Автогаражний кооператив «Верховина» ОСОБА_2 , позивачка після смерті батька ОСОБА_3 відкрито та постійно користувалася гаражем № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 і продовжує його використовувати у своїх цілях.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналогічні висновкивикладено впостанові ВерховногоСуду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020року у справі № 552/1354/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.

Оскільки, ОСОБА_2 було відомо хто є власником спірного майна, а також те, що інші особи претендують на вказане майно, а саме ОСОБА_1 , яка фактично з 2019 року користується спірним гаражем, в даному випадку відсутні підстави для набуття права власності за набувальною давністю.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенціїпрозахистправлюдиниіосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду слід скасувати та постановити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основнимизасадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно дост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2022 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третя особа Обслуговуючий кооператив «Автогаражний кооператив «Верховина» про набуття права власності за набувальною давністю відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 23 лютого 2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

ШереметаН.О.