Рішення

від 24.02.2023 по справі 240/3180/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2023 року м. Житомир справа № 240/3180/21

категорія 108050000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави до Житомирської обласної ради, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне некомерційне підприємство "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

Заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської обласної ради від 25.06.2020 №1969 "Про припинення комунального некомерційного підприємства "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради шляхом ліквідації".

Позовні вимоги мотивовані тим, що Рішенням Житомирської обласної ради від 25.06.2020 №1969 "Про припинення комунального некомерційного підприємства "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради шляхом ліквідації" ліквідовано зазначений заклад охорони здоров`я.

На думку позивача оскаржуване рішення відповідача не відповідає Конституції та законам України, зокрема, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламенту, порушує права та законні інтереси громадян, і враховуючи протиправність оскаржуваного рішення, яка полягає в порушенні процедури прийняття рішення відповідачем, безпідставності прийнятого рішення, у зв`язку з чим таке рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження .

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову з наступних підстав, оскаржуване рішення прийнято на підставі подання Житомирської обласної державної адміністрації від 19.06.2020 №3177/2-20/46. Частиною 4 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено що районні та обласні ради від імені територіальних громад, сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняються спільні потреби територіальних громад.

Після з`ясування позиції учасників справи та дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом без виходу до нарадчої кімнати було винесено протокольну ухвалу про перехід до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.06.2022 Житомирська обласна рада VII скликання на XХXІ сесії прийняла рішення №1969 «Про припинення комунального некомерційного підприємства "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради шляхом ліквідацій".

Відповідно статей 43,60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 104,105, 110-112 Цивільного кодексу України, статті 59 Господарського кодексу України, розглянувши подання обласної державної адміністрації від 19.06.2020 №3177/2-20/46, враховуючи рекомендації постійних комісій обласної ради з питань охорони здоров`я, соціального захисту населення та у справах ветеранів від 18.06.2020, з питань бюджету і комунальної власності від 22.06.2020, обласна рада вирішила:

1. припинити юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради шляхом ліквідації.

Позивач не погоджуються з вищезазначеним рішенням Житомирської обласної ради від 25.06.2020 №1969 вважаючи вказане рішення незаконним, протиправним і таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до положень ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (крім установ, які не можуть бути перетвореними. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (ч. 1 ст. 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (п. 27 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

За приписами ч. 4 ст. 140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують питання, віднесені законом до їхньої компетенції. засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частиною 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з п.30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання в концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади.

Таким чином, засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, до компетенції ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Статтею 169 ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

За змістом ст. ст. 80-81 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Положеннями ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно із Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров`я усіх форм власності. Порядок створення, припинення закладів охорони здоров`я, особливості діяльності та класифікація закладів визначається законом.

У відповідності до положень ч.3 ст.16 зазначеного закону, мережа державних і комунальних закладів охорони здоров`я формується з урахуванням планів розвитку госпітальних округів, потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Частинами 4, 5 вказаної статті передбачено, що з метою забезпечення територіальної доступності якісної медичної та реабілітаційної допомоги населенню визначається госпітальний округ. Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров`я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров`я з урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу.

У статті 144 Конституції України зазначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Також в Основному законі зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до ч.3 ст. 49 Конституції України, існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров`я, в яких медична допомога надається безоплатно, не може бути скорочена.

Згідно ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень органів місцевого самоврядування належить, зокрема, управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення організація медичного обслуговування та харчування в комунальних оздоровчих закладах, забезпечення в межах наданих повноважень доступності і безоплатності медичного обслуговування на відповідній території, а також розвиток всіх видів медичного обслуговування, зокрема, розвиток мережі закладів охорони здоров`я, та сприяння підготовці і підвищенню кваліфікації спеціалістів.

З аналізу вказаних норм вбачається законодавча заборона на ліквідацію медичних закладів та обов`язок органів місцевого самоврядування розвивати мережу закладів охорони здоров`я. Саме з цією метою Житомирська обласна рада має діяти на виконання повноважень в сфері охорони здоров`я.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, юридичною підставою для його прийняття є ст.ст.43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 104, 105, 110-112 Цивільного кодексу України, ст. 59 Господарського кодексу України, подання обласної державної адміністрації.

Тобто, з преамбули оскаржуваного рішення не вбачається обґрунтованої юридичної підстави для його прийняття, адже відсутні посилання на імперативні норми щодо необхідності припинення діяльності закладу охорони здоров`я, доцільності та потреби прийняття такого рішення, переслідування легітимної мети таких дій.

Обґрунтованими є і доводи позивача щодо порушення порядку прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до п. 1.1 Статуту комунальне некомерційне підприємство «Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Лісовий берег» Житомирської обласної ради є неприбутковим спеціалізованим закладом охорони здоров`я, створеним з метою здійснення медичної практики з надання фтизіатричної допомоги дітям із Житомирської області віком від 3-х до 17-ти років включно (окрім туберкульозу кісток та суглобів).

Пунктом 1.4 Статуту передбачено, що засновником, власником та органом управління майном підприємства є територіальні громади сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Житомирської обласної ради.

Координацію та контроль за діяльністю підприємства уповноважено здійснювати управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації в межах повноважень, наданих йому Міністерством охорони здоров`я України та делегованих органом управління майном.

Відповідно до п. 3.1 - 3.4.13 Статуту підприємство є спеціалізованим лікувальним закладом для надання фтизіатричної медичної допомоги дітям. Лікування проводиться відповідно до вимог медичної науки, методів комплексної терапії супутніх патологій відповідно до фінансування та наявної матеріальної бази закладу.

Предметом діяльності підприємства, серед іншого, є проведення комплексного обстеження, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювання на туберкульоз; здійснення санітарно-просвітницької роботи серед дітей та підлітків; проведення навчально-виховного процесу з дітьми; сприяння зменшенню захворюваності та смертності від туберкульозу в Житомирській області.

Слід вказати, що відповідно до ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклад охорони здоров`я - юридична особа незалежно від форми власності та організаційно- правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Статтею 16 Закону передбачено, що за організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та Статуту комунальне некомерційне підприємство «Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Лісовий берег» Житомирської обласної ради є комунальним закладом охорони здоров`я.

Разом з тим, відповідно до рішення Житомирської обласної ради від 25.06.2020№1969 «Про припинення комунального некомерційного підприємства «Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій «Лісовий берег» Житомирської обласної ради шляхом ліквідації», ліквідовано зазначений заклад охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Аналогічні вимоги передбачені ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» - мережа державних і комунальних закладів охорони здоров`я формується з урахуванням планів розвитку госпітальних округів, потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Таким чином, суд погоджується із доводами представника позивача, що рішення Житомирської обласної ради від 25.06.2020 № 1969 не відповідає вимогам ст. 49 Конституції України та 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я».

Як зазначив Верховний суд у своїй постанові від 26.06.2019 по справі № 1640/3394/18, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного суду від 22.04.2020 у справі № 360/2169/19.

Також, Верховний суд у постанові від 25.07.2019 у справі № 826/13000/18 звернув увагу, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень на вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на все вищевикладене, відповідач не довів правомірності своїх рішень в оскаржуваних частинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, прийняте без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивачів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання спірного рішення протиправним та його скасування підлягають задоволенню.

Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі ст. 139 КАС України, та з урахуванням вищевикладеного, суд вважає необхідним стягнути на користь позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 2,77 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави (вул. Святослава Ріхтера, 11,Житомир,10008, РНОКПП 02909950) до Житомирської обласної ради (майдан ім. С. П. Корольова, 1,м.Житомир,10014, код ЄДРПОУ 13576948) третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне некомерційне підприємство "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради (вул. Санаторна, 1, с. Іванівка, Житомирський район, Житомирська область, код ЄДРПОУ 02650452) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати рішення Житомирської обласної ради від 25.06.2020 №1969 "Про припинення комунального некомерційного підприємства "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради шляхом ліквідації".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова