Постанова

від 23.02.2023 по справі 540/4825/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2023 р.м.ОдесаСправа № 540/4825/21Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Великоолександрівської селищної ради Херсонської області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Великоолександрівської селищної ради Херсонської області про визнання відмови у затвердженні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність протиправною,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Великоолександрівської селищної ради Херсонської області (далі СР), у якому просив визнати протиправною відмову, викладену у листах СР від 26.04.2021 року №02-22-685 та від 26.05.2021 року №02-22-866, у затверджені документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність та зобов`язати відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою у частині відведення у власність земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 6520984500:02:001:0039, для ведення особистого селянського господарства розташованої на території СР.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року позов задоволено частково. Суд вирішив: визнати протиправною бездіяльність СР щодо не розгляду по суті із прийняттям відповідного рішення заяви позивача від 01.03.2021р., зареєстрованої відповідачем 01.03.2021р. вх. №543, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та іншим громадянам (всього 12 чол.) загальною площею 23,1975 га в частині відведення у власність земельної ділянки позивачу площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 6520984500:02:001:0039, для ведення особистого селянського господарства розташованої на території СР; зобов`язати СР розглянути по суті заяву позивача від 01.03.2021р., зареєстрованої відповідачем 01.03.2021р. вх. № 543, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розпоряджень голови Великоолександрівської районної державної адміністрації Херсонської області від 17.01.2007р. №59, від 30.08.2006р. №716, від 25.06.2008р. №508, від 09.06.2006р. №471, від 07.02.2005р. №86, від 10.03.2006р. №186, надано згоду на передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та іншим громадянам (всього 12 чол.) земельних ділянок із земель резервного фонду на території Трифонівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

У 2012 році ТОВ «Альянс» було розроблено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та іншим громадянам (всього 12 чол.) загальною площею 23,1975 га для ведення особистих селянських господарств із земель запасу Трифонівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області».

Відділом Держземагентства у Великоолександрівському районі Головного управління Держземагентства у Херсонській області складено висновок №81 від 20.05.2015, яким погоджено проект землеустрою.

Крім того, відділом Держземагентства у Великоолександрівському районі Головного управління Держземагентства у Херсонській області у 2013 році зареєстровані земельні ділянки, які мали відводитись громадянам за проектом землеустрою та присвоєні їм, зокрема, кадастрові номери 6520984500:02:001:0035, 6520984500:02:001:0036, 6520984500:02:001:0037, 6520984500:02:001:0038, 6520984500:02:001:0039, 6520984500:02:001:0040, 6520984500:02:001:0041, 6520984500:02:001:0042, 6520984500:02:001:0043, 6520984500:02:001:0044, 6520984500:02:001:0045. 6520984500:02:001:0051.

На час виникнення спірних правовідносин вказані вище земельні передані з державної в комунальну власність СР, що сторонами не заперечується.

01.03.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки позивачу площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 6520984500:02:001:0039, для ведення особистого селянського господарства розташованої на території СР.

26.04.2021 року відповідач направив на адресу позивача лист №02-22-685 від 26.04.2021 року, в якому зазначив, що для розгляду заяви необхідно подати оригінал проекту землеустрою, який погоджений в порядку, встановленому ст.186-1 Земельного кодексу України та з проведеною державною експертизою.

Також в листі зазначено, що селищною радою прийнято рішення «Про затвердження положення про порядок надання земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності на території Великоолександрівської селищної ради» №356 від 17.03.2021 року, в якому розмір земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства встановлено на рівні 0,5000 га. Тому позивачу запропоновано звернутися із заявою до селищної ради для отримання земельної ділянки площею до 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства.

28.04.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали в селищну раду заяву про долучення проекту землеустрою, матеріалів погодження проекту землеустрою, витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки до поданої раніше заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача та іншим 12 особам для ведення особистого селянського господарства загальною площею 23,1975 га.

Листом від 26.05.2021 №02-22-866 відповідач повідомив позивача про те, що Законом України №497-VI1I від 02.06.2015 року, який набрав законної сили 27.06.2015 року, передбачено, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Також позивачу знову запропоновано звернутися із заявою до СР для отримання земельної ділянки площею до 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства за загальних підставах, оскільки на протязі тривалого часу не було затверджено проект землеустрою у органі, який надав дозвіл на його розроблення.

Вказані обставини і стали підставою для звернення з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що питання, порушене в заявах від 01.03.2021 року та від 28.04.2021 року, по суті не вирішене до часу звернення позивача до суду.

Суд погодився з позивачем, що норми ЗК України не передбачають такого вирішення звернення особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ як «лист».

На думку суду, орган місцевого самоврядування має або надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу із посиланням на причини такої відмови, визначені ст.118 ЗК України (підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку).

Відтак наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача по-суті із прийняттям відповідного рішення у встановлений ст. 118 ЗК України спосіб.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції вірними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Зі змісту ч.6 та 7 ст.118 ЗК України вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

З аналізу наведеного вбачається, що за результатом розгляду розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймає рішення, як розпорядчий акт, яким і вирішується вказане питання про затвердження проекту.

Разом з тими, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в затвердженні листом з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою» №497-VI1I від 02.06.2015 року та з зазначенням можливості звернутися із заявою до СР для отримання земельних ділянок площею до 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства, що, на думку колегії суддів, не може вважатись належним (в розумінні норм ЗК України) розглядом питання позивача щодо затвердження проекту землеустрою.

Наведені обставини свідчать про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду по суті із прийняттям відповідного рішення заяви позивача від 01.03.2021р., зареєстрованої СР 01.03.2021р. вх.№543, про затвердження проекту землеустрою, що є підставою для задоволення позову в цій частині.

Окремо стосовно посилання відповідача на ту обставину, що Законом України №497-VI1I від 02.06.2015 року, який набрав законної сили 27.06.2015 року, передбачено, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, колегія суддів зазначає, що вказані положення стосуються виключно рішень про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, в той час як в межах даного спору вирішується питання про затвердження розробленого проекту землеустрою.

Слід зазначити, що на виконання розпорядження голови Великоолександрівської районної державної адміністрації Херсонської області від 17.01.2007р. №59, від 30.08.2006р. №716, від 25.06.2008р. №508, від 09.06.2006р. №471, від 07.02.2005р. №86, від 10.03.2006р. №186 в 2012 році ТОВ «Альянс» розроблено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та іншим громадянам (всього 12 чол.) загальною площею 23,1975 га для ведення особистих селянських господарств із земель запасу Трифонівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області». Більше того, відділом Держземагентства у Великоолександрівському районі Головного управління Держземагентства у Херсонській області складено висновок №81 від 20.05.2015, яким погоджено проект землеустрою.

З наведеного вбачається, що станом на час набрання законної сили Законом України №497-VI1I - 27.06.2015 року, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та іншим громадянам (всього 12 чол.) загальною площею 23,1975 га для ведення особистих селянських господарств із земель запасу Трифонівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області вже було розроблено, в зв`язку з чим колегія суддів робить висновок, що вказаний закон не стосується даних спірних правовідносин.

Окремо стосовно пропозиції відповідача щодо можливості звернутися із заявою до СР для отримання земельних ділянок площею до 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства за загальних підставах (в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що жоден нормативний акт не зобов`язує орган надавати земельну ділянку саме розміром 2 га, оскільки в ЗК України зазначено про безоплатність отримання «не більше 2,0 га»), колегія суддів зазначає таке.

Відповідними положеннями ЗК України (ст.121) дійсно передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах - для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Суд погоджується, що площа 2 га є межею гранично допустимого розміру, водночас, вказана площа є та, на яку громадяни України мають право на безоплатну передачу, і вказане право на максимальний розмір має безумовний пріоритет, в порівнянні з обмеженням такої площі.

Суд наголошує, що суб`єкт виділення земельної ділянки в певних випадках має право виділити земельну ділянки меншої площі (ніж зазначено в заяві), водночас, таке зменшення повинно бути наслідком об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлюють виділення площі максимального розміру (наявність яких з матеріалів справи не вбачається) і вказані обставини не повинні бути результатом дій/бездіяльності (зокрема і легальних) суб`єкта виділення земельної ділянки та/або органів підконтрольних йому.

Іншими словами, в контексті даного спору, суб`єкт виділення земельної ділянки не повинен вчиняти дій (за винятком випадків коли законодавство передбачає імперативний обов`язок по їх вчиненню та точний порядок і кінцевий результат), за наслідком виконання яких позивач не зможе реалізувати право на отримання земельної ділянки максимального розміру, натомість повинен в межах правового поля добросовісно сприяти виділенню особі земельної ділянки, чого (добросовісності з боку відповідача) не вбачається.

При цьому, суд не приймає до уваги факт наявності рішення відповідача від 29 квітня 2021 року №765 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки позивачу у розмірі 0,5 га, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03 листопада 2022 року справа № 420/2218/19.

Так, касаційним судом по вказаній справі було зазначено наступне: «Колегія суддів наголошує, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Водночас, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14.

Зміст статті 79-1 ЗК України свідчить, що метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, що полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Також не є визначальним за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.

Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № 461/1257/17».

Крім того, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, водночас, в даній справі відповідач, не прийнявши розпорядчий акт по суті спірного питання та зазначивши в листі посилання, які не мають впливу на розгляд питання про затвердження проекту землеустрою, помилково застосував найменш сприятливий підхід для позивача при вирішенні його питання.

Також, у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Зазначений принцип на думку суду передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності».

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67).

Колегія суддів вважає, що тривале затягування (що відбувається станом і на момент розгляду справи) вирішення питання щодо розгляду та затвердження проекту з землеустрою з вищевказаних необґрунтованих підстав є свідченням дій відповідача в неналежний і непослідовний спосіб та підкреслює порушення обов`язку запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність дій державного органу, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності.

Тому, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання відмови у затвердженні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність протиправною є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині, зазначеній судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Великоолександрівської селищної ради Херсонської області - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Федусик А.Г.Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.