Постанова

від 23.02.2023 по справі 420/10687/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/10687/22

Головуючий в І інстанції: Стефанов С.О.

Дата та місце ухвалення рішення: 07.10.2022 р. м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Шеметенко Л.П.

судді Домусчі С.Д.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-35958-51-У від 18.02.2021 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-35958-51-У від 18.02.2021 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 гривень. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 992,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявленого позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року: витребувано від ОСОБА_1 інформацію щодо дати реєстрації в якості фізичної особи-підприємця, копію свідоцтва про реєстрацію фізичною особою-підприємцем, інформацію та відповідні підтверджуючі докази щодо припинення підприємницької діяльності, у разі, якщо така діяльність припинена (зокрема, витяг з ЄДРПОУ), інформацію, чи перебувала ОСОБА_1 у трудових відносинах з квітня 2018 року по грудень 2020 року включно, докази сплати роботодавцем страхових внесків за ОСОБА_1 протягом періоду з квітня 2018 року по грудень 2020 року включно, витребувано від Головного управління ДПС в Одеській області інформацію та докази щодо реєстрації ОСОБА_1 в якості фізичної особи-підприємця (дата реєстрації, дата взяття на податковий облік, дата припинення), зобов`язано ОСОБА_1 та Головне управління ДПС в Одеській області надати витребувані докази та інформацію у строк до 20.01.2023 року, зупинено провадження у справі до отримання витребуваних доказів.

Вимоги ухвали суду апеляційної інстанції про витребування доказів Головним управлінням ДПС в Одеській області виконані.

Проте, ОСОБА_1 вимоги ухвали суду апеляційної інстанції про витребування доказів невиконані, про причини невиконання не повідомлено.

При цьому, копію ухвали про витребування отримано позивачем засобами поштового зв`язку, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цієї ухвали, а також адвокатом позивача засобами електронної пошти, про що останнім направлено на адресу суду відповідне підтвердження.

Колегія суддів зазначає, що згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що провадження у справі підлягає поновленню та вважає необхідним продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів та додатково наданих на виконання вимог ухвали про витребування.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно даних інформаційно-комутаційної системи ДПС, ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця 26.10.2006 року, взята на податковий облік 30.10.2006 року.

Також, у відповідності до інформаційно-комутаційної системи ДПС, підприємницьку діяльність позивачем припинено 08.02.2022 року.

В свою чергу, у зв`язку з несплатою ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017-2020 р.р., 18.02.2021 року ГУДПС в Одеській області сформована вимога № Ф-35958-51-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 37788,74 грн. за 2017-2020 р.р., а саме: 8448 грн. - за 2017 рік; 2457,18 грн. - за 1 квартал 2018 року; 2457,18 грн. - за 2 квартал 2018 року; 2457,18 грн. - за 3 квартал 2018 року; 2457,18 грн. - за 4 квартал 2018 року; 2754,18 грн. - за 1 квартал 2019 року; 2757,18 грн. - за 2 квартал 2019 року; 2757,18 грн. - за 3 квартал 2019 року; 2757,18 грн. - за 4 квартал 2019 року; 2078,12 грн. - за 1 квартал 2020 року; 1039,06 грн. - за 2 квартал 2020 року; 3178,12 грн. - за 3 квартал 2020 року; 2200 грн. - за 4 квартал 2020 року.

Відповідно до відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування станом на 03.06.2022 року, за 2017 рік та з січня 2018 року по березень 2018 року єдиний внесок за позивача, як за застраховану особу, сплачував роботодавець - код ЄДРПОУ 40052468.

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу з єдиного внеску, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2018 року позивачка перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Стікон Істейт» (код ЄДРПОУ 40052468).

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що позивачка підприємницькою діяльністю з 2017 року не займається та не отримувала інших доходів, ніж від трудової діяльності, як найманий працівник.

Окрім викладеного, суд першої інстанції послався на те, що позивачка не зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивачки відсутні зобов`язання зі сплати будь-яких податків чи внесків, пов`язаних з веденням підприємницької діяльності, оскільки вона не здійснює підприємницьку діяльність з 01 січня 2017 року та не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на викладене.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Статтю 4 Закону № 2464-VI доповнено частиною шостою згідно із Законом № 592-IX від 13.05.2020 року, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно обставин даної справи, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску виставлена позивачу, як платнику ЄСВ ФОП, та сума наведеної вимоги включає недоїмку з єдиного внеску за 2017-2020 р.р.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не зареєстрована, як фізична особа-підприємець, а тому, у неї відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

При цьому, доходячи вказаного висновку, суд першої інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19.

Надаючи оцінку вказаним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2010 року № 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

В контексті наведених правових норм, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19 сформовано наступний правовий висновок.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у наведеному судовому рішенні визначено, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19 також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та виключає і можливість формальної та фактичної участі такої особи у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Суд першої інстанції послався на наведені висновки ВП ВС та вказав на те, що позивачка не зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

Однак, такі висновки суду першої інстанції жодним чином необґрунтовані та здійснені без дослідження питання щодо дати реєстрації позивача в якості ФОП.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи були відсутні будь-які докази щодо реєстрація позивача фізичною особою-підприємцем.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції витребувані від сторін докази, в тому числі, щодо дати реєстрація позивача фізичною особою-підприємцем.

Позивачем вимоги суду апеляційної інстанції про витребування доказів не виконані.

Водночас, від Головного управління ДПС в Одеській області, на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції, надійшла інформація, у відповідності до якої, згідно даних інформаційно-комутаційної системи ДПС, ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця 26.10.2006 року, взята на податковий обліку 30.10.2006 року, підприємницьку діяльність позивачем припинено 08.02.2022 року.

Таким чином, згідно обставин даної справи, позивач зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця у 2006 році, тобто, після набрання чинності Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Тобто, статус позивача в якості ФОП офіційно підтверджений шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки відповідна реєстрація позивача в якості ФОП відбулась вже після набрання чинності цього Закону.

В свою чергу, висновки ВП ВС у справі № 260/81/19 стосуються питання щодо офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, які розпочали свою підприємницьку діяльність до 01 липня 2004 року.

За встановлених у справі обставин, що позивач зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця у 2006 році, тобто, після набрання чинності Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», колегія суддів вважає, що висновки ВП ВС у справі № 260/81/19, які стосуються питання щодо офіційного підтвердження в особи статусу ФОП, які розпочали свою підприємницьку діяльність до 01 липня 2004 року, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

На підставі наведеного, оскільки відповідна реєстрація позивача в якості ФОП відбулась вже після набрання чинності Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», висновок суду першої інстанції з посилання на наведену вище постанову ВП ВС про те, що позивач не є фізичною особою підприємцем є безпідставним та таким, що не застосований на обставинах даної справи.

Також, вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що єдиний внесок за позивача в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте, не отримувала дохід від неї.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18), від 01 вересня 2020 року (справа № 380/2239/20), від 18 листопада 2021 року (справа № 620/3987/18) висловлював правову позицію, що особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Проте, висновки суду першої інстанції про те, що єдиний внесок за позивача за весь період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, не відповідає матеріалам справи.

Так, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску виставлена позивачу, як платнику ЄСВ ФОП, та сума наведеної вимоги включає недоїмку з єдиного внеску за 2017-2020 р.р.

В свою чергу, відповідно до відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування станом на 03.06.2022 року, які наявні в матеріалах справи, за 2017 рік та з січня 2018 року по березень 2018 року єдиний внесок за позивача, як за застраховану особу, сплачував роботодавець - код ЄДРПОУ 40052468.

Тобто, згідно матеріалів справи, роботодавець за позивача сплачував єдиний внесок лише за 2017 рік та з січня 2018 року по березень 2018 року, а не за весь період, за який винесена оскаржувана вимога, який включає в себе, в тому числі, період з квітня 2018 року по грудень 2020 року.

Інших доказів щодо сплати роботодавцем за позивача єдиного внеску не надано.

Також, позивачем не надано доказів щодо працевлаштування в період з квітня 2018 року по грудень 2020 року.

При цьому, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2022 року витребувано від ОСОБА_1 , зокрема, інформацію, чи перебувала ОСОБА_1 у трудових відносинах з квітня 2018 року по грудень 2020 року включно, докази сплати роботодавцем страхових внесків за ОСОБА_1 протягом періоду з квітня 2018 року по грудень 2020 року включно.

ОСОБА_1 вимоги ухвали суду апеляційної інстанції про витребування доказів невиконані, про причини невиконання не повідомлено.

З огляду на викладене, оскільки позивачем до позовної заяви додані відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування, згідно яких, станом на 03.06.2022 року роботодавець за позивача сплачував єдиний внесок за 2017 рік та з січня 2018 року по березень 2018 року, а інших доказів з боку позивача не надано, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску в наведений період та оскаржувана вимога про сплату ЄСВ за 2017 рік на суму 8448 грн., І квартал 2018 року (січень-березень) на суму 2457,18 грн. є протиправною і підлягає скасуванню.

В свою чергу, будь-яких доводів та доказів щодо протиправності оскаржуваної вимоги про сплату ЄСВ ОСОБА_1 , як ФОП, з квітня 2018 року по грудень 2020 року позивачем не наведено та не надано.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, частково не відповідають обставинам справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Також, підлягають перерозподілу судові витрати та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 286,25 грн. пропорційно до задоволеної суми позову.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Поновити провадження у справі № 420/10687/22.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2022 року скасувати та прийняти у справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35958-51-У від 18.02.2021 року в частині вимоги по сплату ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску у сумі 10904,18 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору у сумі 286,25 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 23.02.2023 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: І.О. Турецька