Постанова

від 23.02.2023 по справі 520/6200/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 520/6200/19

адміністративне провадження № К/9901/20500/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року (головуючий суддя - Панов М.М.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року (головуючий суддя - Жигилій С.П.; судді - Русанова В.Б., Перцова Т.С.)

у справі № 520/6200/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перероблюючий завод»

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перероблюючий завод» (далі - ТОВ «Перероблюючий завод», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 березня 2019 року № 00000481411.

В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що фінансово-господарські взаємовідносини з його контрагентами мали реальний характер, що підтверджується наданою первинною документацією, тому висновки акта перевірки, на підставі якого було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року, позов задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, що підтверджено оформленими первинними документами податкової та бухгалтерської звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

Не погодившись з рішеннями судових інстанцій, ГУ ДПС у Харківській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері господарських операцій платника з Товариством з обмеженою відповідальністю «САРЕКС ГРУП 2000» (далі - ТОВ «САРЕКС ГРУП 2000»), Товариством з обмеженою відповідальністю «БК ХАУЗ-БУД» (далі - ТОВ «БК ХАУЗ-БУД») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФПГ МІРАНДА» (далі - ТОВ «ФПГ МІРАНДА»).

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Харківській області.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надійшов, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Перероблюючий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «САРЕКС ГРУП 2000» за лютий 2018 року, з ТОВ «БК ХАУЗ-БУД» за квітень 2018 року, з ТОВ «ФПГ МІРАНДА» за квітень 2018 року та подальшої реалізації, за результатами якої складено акт від 28 лютого 2019 року № 592/20-40-14-11-10/32943460.

Перевіркою встановлено порушення платником пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 233 072,00 грн, в тому числі у лютому 2018 року на 89 083,00 грн, у квітні 2018 року на 143 989,00 грн.

Мотивуючи свою позицію, податковий орган посилався на відсутність у контрагентів позивача власного або орендованого обладнання та приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо, необхідних для надання замовлених послуг, що підтверджується зібраною податковою інформацією.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 березня 2019 року № 00000481411, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ на загальну суму 291 340,00 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 233 072,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 58 268,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За приписами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податку як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: локальних кошторисів; актів здачі-приймання робіт (наданих послуг); довідок про вартість виконаних робіт та витрати; карток по рахунку 631; податкових накладних; платіжних доручень.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Доводи контролюючого органу про те, що контрагенти позивача не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності правильно відхилено судовими інстанціями. Адже, відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову також об`єктивно не взято до уваги судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки, зокрема, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 816/5040/14, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податку від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податку (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Зазначене підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини: рішення від 09 січня 2007 року (заява № 803/02) у справі «Інтерсплав проти України»; рішення від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) «Справа БУЛВЕС проти Болгарії»; рішення від 18 березня 2010 року (заява № 6689/03) у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії».

За таких обставин доводи судових інстанцій про необ`єктивність висновку відповідача про неправомірність відображення позивачем даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у Харківській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова