Постанова

від 27.02.2023 по справі 483/1717/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.02.23

22-ц/812/152/23

Провадження №22-ц/812/152/23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Миколаїв

Справа № 483/1717/21

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Шаманської Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім»

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх витребування з чужого незаконного володіння

за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім»

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене суддею Рак Л.М., 23 листопада 2022 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту рішення не зазначена,

у с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Очаківський райагрохім» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та їх витребування.

Позов обґрунтований тим, що на підставі розпорядження Очаківської райдержадміністрації № 49 від 28 лютого 2005 року він одержав державні акти на право власності на земельніділянки площею0,72га та3,23га зацільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

У 2020 році йому стало відомо про наявність договорів оренди вищевказаних земельних ділянок, укладених між ним та ТОВ «Очаківський райагрохім», які зареєстровані 23 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі № 4825100040001888 та № 4825100040001889 строком на 20 років.

ОСОБА_1 зазначав,що вказанідоговори орендине підписувавта неуповноважував іншихосіб натаке,а отже відсутнє його волевиявлення на вчинення зазначених правочинів.

Зазначене підтверджується висновком експерта № 21-691 складеним 17 вересня 2021 року, згідно якого «підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться в оригіналі (копії) договору оренди землі, зареєстрованого 23 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001889 та договору оренди землі зареєстрованого 23 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001888 у графі підписи сторін від імені Орендодавця виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою».

Позивач звертався до відповідача із заявою про повернення земельних ділянок, однак письмової відповіді надано не було.

Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив усунути перешкоди у користуванні спірними земельними ділянками шляхом зобов`язання ТОВ «Очаківський райагрохім» повернути йому у власність земельну ділянку площею 0,72 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0675, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, та земельну ділянку площею 3,23га кадастровим номером 4825182800:01:000:0115, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2022 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ТОВ «Очаківський райагрохім» повернути у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,23 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0115, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ТОВ «Очаківський райагрохім» повернути у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,72 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0675, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Стягнуто з ТОВ «Очаківський райагрохім» на користь ОСОБА_1 1816 грн. в рахунок відшкодування судового збору, 6178 грн. в рахунок витрат на проведення експертизи, а також 7000 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ТОВ «Очаківський райагрохім», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтуванняапеляційної скаргизазначало,що зізмісту укладенихдоговорів орендивбачається,що вониє зареєстрованими,на нихмістяться відтискипечатки ВідділуДержкомзему вОчаківському районі,справжність якихним незаперечується. За такого незалежно від того, хто підписував названі договори оренди позивач чи інша особа, договори оренди вважаються укладеними від імені позивача, в силу їх реєстрації і щодо них діє презумпція дійсності правочину, передбачена у статті 204 ЦК України.

Позивач вчинив конклюдентні дії, щодо прийняття договору оренди землі без зауважень. За весь вказаний час ОСОБА_1 отримував орендну плату. Отже, прийнявши від відповідача орендну плату за договорами оренди та не здійснивши жодних дій щодо повернення вказаної плати, позивач схвалив укладені з ТОВ «Очаківський райагрохім» договори оренди, чим підтвердив їх дійсність.

Що стосується судових витрат на правничу допомогу, то відповідно до оскаржуваного рішення встановлено, що позивачем надано договір про надання правової допомоги, ордер та квитанцію. Проте в порушення вимог частини 3 статті 137 ЦПК України позивачем не надано відомостей про надання опису робіт. В зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

Від представника позивача адвоката Коренко Т.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що доводи скарги про погодження позивачем умов договорів конклюдентними діями є помилковими з огляду на висновки Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц., а висновки суду першої інстанції про неукладеність спірних договорів відповідають обставинами справи та вимогам закону.

У судове засідання сторони не з`явились, про день час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином ( а.с. 153-155).

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутність її та позивача. Проти задоволення апеляційної скарги заперечують.

У зв`язку з викладеним апеляційний суд розглядав справу у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судовогорішення в межах доводів та вимогапеляційної скарги,колегія суддів вважає, що апеляційнаскаргане підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Очаківської райдержадміністрації № 49 від 28 лютого 2005 року ОСОБА_1 одержав державні акти на право власності на земельніділянки площею0,72 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0675та 3,23га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0115зацільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (а.с. 10-11).

Відповідно до текстів договорів оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ «Очаківський райагрохім» було укладено договори оренди земельних ділянок площею 0,72 та 3,23 га , які зареєстровані 23 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001888 та № 4825100040001889 строком на 20 років.

Звернувшись 12 червня 2020 року до ТОВ «Очаківський райагрохім» із заявою про розірвання спірних договорів оренди землі (а.с. 21), позивач відповіді на своє звернення не одержав.

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи № 21-691 складеним 17 вересня 2021 року «підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться в оригіналі (копії) договору оренди землі, зареєстрованого 23 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001889 та договору оренди землі зареєстрованого 23 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001888 у графі підписи сторін від імені Орендодавця виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою».

У висновку експерт Осипчук А.В. зазначив про те, що висновок експерта підготовлений для подання до суду, а також про обізнаність щодо кримінальної відповідальності, передбаченої статтями 384, 385 КК України (а.с. 23-28).

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 стверджував, що оспорювані договори він не підписував, іншу особу на їх підписання не уповноважував, що свідчить про відсутність його волевиявлення на вчинення цих правочинів, що підтверджується висновком експерта Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

За змістом статті 11ЦКУкраїни цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202ЦКУкраїни правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад,від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203ЦКУкраїни передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205ЦКУкраїни правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207ЦКУкраїни встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627ЦКУкраїни і відповідно до статті 6цьогоКодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Статтею 759ЦКУкраїни передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За змістом статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренд землі» (далі Закон № 161-XIV).

Згідно із статтею 1 Закону № 161-XIV (тут і далі в редакції закону, яка була чинною на день реєстрації спірного договору) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та

За частиною 1 статті 14ЗаконуУкраїни«Про орендуземлі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату державної реєстрації спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18цьогоЗакону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною 1 статті 15ЗаконуУкраїни«Про орендуземлі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використаннятацільовепризначення земельноїділянки,якапередаєтьсяв оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови істрокипередачіземельної ділянкиорендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина 2 цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16ЦКУкраїни кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16цьогоКодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Відповідно до статті 204ЦКУкраїни правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2,3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Відповідно до статей 12, 81ЦПКУкраїни кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Згідно із частинами 1-3 статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Як передбачено частинами 1, 2, 5 статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Статтею 110ЦПКУкраїни визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи № 21-691 від 17 вересня 2021 року, який був зроблений на замовлення представника позивачки адвоката Коренко Т.В., «підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться в оригіналі (копії) договору оренди землі, зареєстрованого 23 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001889 та договору оренди землі зареєстрованого 23 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за № 4825100040001888 у графі підписи сторін від імені Орендодавця виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою». У висновку експерт Осипчук А.В. зазначив про те, що висновок експерта підготовлений для подання до суду, а також про обізнаність щодо кримінальної відповідальності, передбаченої статтями 384, 385 КК України (а.с. 23-28).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно врахував, що висновок № 21-691 від 17 вересня 2021 року, який виготовлений на замовлення учасника справи - представника позивача судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, відповідає положенням статей 102, 106 ЦПК України, а тому є належним та допустимим доказом у справі.

Відповідач ТОВ «Очаківський райагрохім» зазначені висновки експерта не заперечувало та не спростовувало.

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок експерта № 21-691 від 17 вересня 2021 року судом першої інстанції належно оцінений у сукупності з іншими доказами.

Повно та достеменно встановивши, що ОСОБА_1 оспорювані договори оренди землі не підписував, відповідно, їх істотні умови не погоджував, суд зробив обґрунтований висновок, що у позивача було відсутнє волевиявлення на укладення цих договорів та такі договори оренди земельної ділянки є неукладеними.

Відповідно до статті 391ЦКУкраїни власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є саме усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення земельних ділянок, а тому такі вимоги позивача правильно задоволені судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що незалежно від того, хто підписував договори оренди - позивач чи інша особа, договори оренди вважаються укладеними, оскільки позивач вчиняв конклюдентні дії, які свідчать про схвалення вказаних договорів з огляду на положення статті 181 ГК України, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц зробила висновок, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Конкретно до обставин справи №145/2047/16-ц Велика Палата наголосила, що за статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Отже, договір оренди земельної ділянки, який відповідно до законодавства тлумачиться як неукладений, не може тлумачитися як фактично укладений шляхом конклюдентних дій.

За змістом частини 8 статті 181 ГК України, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, який вважається неукладеним (таким, що не відбувся), правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України. Водночас, згідно частини 1 статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти 1)правочини між юридичними особами; 2)правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною 1 статті 206 цього Кодексу; 3)правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4)інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Відповідно до частини 1 статті 206ЦКУкраїни усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Отже, шляхом конклюдентних дій не можуть укладатися договори між юридичними особами, а також договори за участі фізичних осіб, які не виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Таким чином аргументи скарги про те, що не підписання ОСОБА_1 спірних договорів оренди земельних ділянок не свідчить про їх неукладеність внаслідок конклюдентних дій останнього, є безпідставними та не відповідають наведеним нормам матеріального права та правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

З цих же підстав до правовідносин, що виникли між сторонами, не може бути застосовано принцип «мовчазної згоди», на який посилається відповідач в апеляційній скарзі.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

За вимогами частини 1статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, підпис у договорі оренди землі є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Крім того, зазначені доводи апеляційної скарги та посилання скаржника на отримання позивачем орендної плати і на те, що до спірних договорів діє презумпція дійсності правочину, передбачена у статті 204 ЦК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладеній у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Обставини державної реєстрації договорів оренди, як і факти виплати орендної плати за цими договорами, не можуть свідчити про волевиявлення орендодавця на укладення спірних договорів.

За такого суд першої інстанції повно та всебічно на підставі належним чином у відповідності до правил статті 89 ЦПК України оцінених доказів встановив обставини справи та визначився з характером спірних правовідносин сторін, дав їм правильну правову оцінку, а тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Як вбачається з апеляційної скарги предметом апеляційного розгляду є перевірка законності рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу. Як зазначалось вище, рішення суду в цій частині мотивоване тим, що позивачем надано договір про надання правової допомоги від 4 грудня 2020 року, за яким виписано ордер ВЕ №1043825 та квитанцію про сплату адвокатських послуг, внаслідок чого суд вважав, що є підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правову допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правову допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правову допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За умовами укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Коренко Т.В. договору №92 від 4 грудня 2020 року про надання правничої (правової) допомоги предметом цього договору, зокрема, є представництво адвокатом інтересів ОСОБА_1 у всіх судових установах України. Згідно розділу 4 цього договору за послуги, що надаються адвокатом у відповідності з умовами договору, клієнт сплачує адвокату гонорар.

Згідно долученого до позовної заяви складеного адвокатом Коренко Т.В. розрахунку суми гонорару адвоката за надання правової допомоги адвокатом надано ОСОБА_1 наступні послуги на виконання договору №92: досудовий аналіз справи вартість 1000 грн., написання позовної заяви 1500 грн. , представництво інтересів в суді першої інстанції 4500 грн., всього 7000 грн. Розрахунок проведено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590.

У матеріалах справи міститься квитанція згідно якої ОСОБА_1 сплатив адвокату Коренко Т.В. 7000 грн. гонорару (а.с. 36).

Клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, що передбачено статтею 137 ЦПК України, до суду першої інстанції з обґрунтуванням неспівмірності витрат від відповідача не надходило.

Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, тому підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу апеляційний суд не вбачає.

Судом першої інстанцій правильно встановлені фактичні обставини справи і застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова

Повний текст постанови складено 27 лютого 2023 року.