Постанова

від 14.02.2023 по справі 522/14069/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1551/23

Справа № 522/14069/18

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Дришлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Нечитайло А.Ю.,

переглянув усудовому засіданніцивільну справуза апеляційноюскаргою адвоката Горбачової Наталії Володимирівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНСС» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНСС» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Прокоф`єва Людмила Геннадіївна про визнання правочинів недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

13 серпня 2018 року ТОВ «ЮНСС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Фінансова компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Прокоф`єва Л.Г. та просило суд:

- визнати недійсним договір від 29 липня 2015 року, укладений між ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» та ОСОБА_1 про відступлення права вимоги №29;

- визнати недійсним договір від 12 серпня 2015 року між ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» та ОСОБА_1 про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., реєстровий №1528;

- визначити порядок виконання рішення, вказавши, що воно є підставою для скасування запису про заміну обтяжувача, а саме: запису від 01 березня 2016 року, вчиненого реєстратором: приватним нотаріусом Гур`яновою Л.Г., за яким вилучено обтяжувача ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», та додано обтяжувача Гораша С.О..

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 15 квітня 2009 року між ТОВ «ФІНРОСТБАНК» та ТОВ «ЮНСС» укладено договір застави нерухомого майна №538-Z, за яким ТОВ «ЮНСС» для забезпечення виконання в повному обсязі зобов`язань ТОВ «ЮНСС» перед заставодержателем за кредитним Договором №538-К від 09 січня 2009 року щодо своєчасного повернення кредиту у сумі 1 000 000 грн в строк до 09 липня 2009 року, передав у заставу обладнання - холодильний агрегат для льодового катка холодильною потужністю 555 кВт (предмет застави).

27 липня 2015 року між ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» укладено договір про відступлення права вимоги №15.

29 липня 2015 року між ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги №29.

12 серпня 2015 року між ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., реєстровий №1528, за яким первісний кредитор - ТОВ «ФК НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» передає, а новий кредитор - ОСОБА_1 приймає всі вимоги за договорами застави та поруки, зокрема за договором застави №538-Z від 15 квітня 2009 року.

Позивач вважає, що договір про відступлення права вимоги №29 від 29.07.2015, договір про відступлення права вимоги від 12.08.2015, реєстровий №1528 є недійсними з наступних підстав:

- укладені в порушення вимог ст. ст. 512, 514, 516 ЦК України;

- п. 6.5. кредитного договору №538-К передбачене право кредитора передати своє звернення стягнення на забезпечення кредиту лише особі, яка виконала в повному обсязі зобов`язання позичальника. Така можливість також передбачена ст. 20 Закону України «Про заставу». Інших можливостей передачі права вимоги за забезпечувальними договорами не передбачено кредитним договором №538-К і договором застави №538-Z, не передбачене ЦК України, Законом України «Про заставу».

- також, ОСОБА_1 не є особою, яка виконала в повному обсязі зобов`язання позичальника.

- за п. п. 2.1, 2.2 договору про відступлення права вимоги №29 від 29.07.2015 та п. 1.5. договору про відступлення права вимоги від 12.08.2015, реєстровий №1528, загальна ціна відступлення права вимоги становить 28 000 грн, які отримав ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» від ОСОБА_1 за попереднім договором від 13.07.2015.

Зазначає, що предметом спірних договорів є відступлення права грошової вимоги за плату, тому ці договори за своєю правовою природою є договорами факторингу.

У спірних договорах фактором виступає ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», а ОСОБА_1 є клієнтом, при цьому, фінансуючи такі договори у сумі 28 000 грн, отримав право вимоги за борговими зобов`язаннями. ОСОБА_1 , відповідно до ст. 1079 ЦК України не може бути клієнтом за договором факторингу.

Правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п. 11 ст. 4 якого факторинг віднесено до фінансових послуг.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 5 цього ж Закону ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» надав фінансові послуги не маючи ліцензії на здійснення зазначеної послуги, тобто, в порушення правил, що регулюють інститут фінансових послуг.

На підставі оскаржених договорів проведено заміну обтяжувача, а саме 01.03.2016 реєстратором: приватним нотаріусом Гур`яновою Л.Г., вилучено обтяжувача: ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС», код: 38546962, 03067, м. Київ, пр-т Червонозоряний, буд. 119-В; додано обтяжувача ОСОБА_1 , код: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із тим, що договори, на підставі яких відбулася зміна обтяжувача, є недійсними, ці записи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гур`янової Л.Г. про вилучення та додання нового обтяжувача підлягають виключенню з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Дані обставини й стали підставою для звернення ТОВ «ЮНСС» до суду із вказаним позовом.

24 вересня 2018 року до суду надійшов відзив на позов представника ОСОБА_1 , в якому просить відмовити у задоволені позову, посилаючись на наступне:

1. Передання кредитором своїх прав іншій особі (відступлення права вимоги) це право, надане кредитору безпосередньо законом, зокрема ст. 512 ЦК України. Як вбачається із змісту кредитного договору №538-К та договору застави №538-Z, жоден з цих договорів не містить заборону чи будь-які обмеження щодо передання кредитором своїх прав іншій особі. Навпаки п. 6.4 Кредитного договору №538-К прямо вказує на те, що права за цим договором можуть бути відступлені відповідно до чинного законодавства. Згідно із ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі.

2. На підставі укладених договорів відступлення права вимоги та прав заставодержателя відбулась заміна особи у зобов`язаннях щодо стягнення боргу (дебіторської заборгованості) та забезпечувальних зобов`язаннях, які виникли з кредитного договору та договорів застави, а не сторін кредитного договору.

3. Договір уступки права вимоги (цесії) може бути як оплатним, так і безоплатним. Чинним законодавством не передбачена заборона на встановлення винагороди в разі уступки права вимоги. Твердження ТОВ «ЮНСС» про те, що оскаржувані договори відступлення права вимоги є договорами факторингу спростовуються тим, що новий кредитор не є фінансовою установою.

4. ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН Ф1НАНС» отримало право вимоги за кредитним договором №538-К та забезпечувальними зобов`язаннями на підставі договору про відступлення права вимоги №15 від 27.07.2015, укладеного між ПАТ «ФІНРОСТБАНК» та ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС».

ПАТ «ФІНРОСТБАНК», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ФІНРОСТБАНК», уклав з ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» договори уступки права вимоги за кредитним договором №538-К та забезпечувальними зобов`язаннями в процедурі ліквідації банка, яка регулюється спеціальними нормами права, зокрема Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 7 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд).

Згідно із положеннями пункту 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку №2 від 05.07.2012, реалізація майна банку здійснюється шляхом відступлення прав вимоги тa кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, а не за договорами факторингу. При цьому, брати участь в аукціонах з продажу прав вимоги за кредитами можуть будь-які фізичні та юридичні особи, що не є фінансовими установами, крім самих позичальників та/або поручителів за такими договорами.

5. Боржник - ТОВ «ЮНСС» не є належним позивачем щодо вимог про визнання недійсними договорів уступки права вимоги, оскільки укладенням цих договорів ніяким чином не порушені права ТОВ «ЮНСС». За загальним правилом, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Для боржника не має значення кому здійснювати виконання зобов`язання - старому чи новому кредиторові.

Справу розглянуто з а відсутності належного сповіщених сторін.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Горбачова Н.В. в інтересах ТОВ «ЮНСС» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони про розгляд справи сповіщались неодноразово належним чином та завчасно. Відповідачам ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН Ф1НАНС» судові повістки надсилалась на наявні у матеріалах справи адреси, однак поштова кореспонденція поверталась із відміткою «адресат відсутній».

Відповідно до ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

19 січня 2023 року від приватного нотаріуса ОМНО Прокоф`євої Л.Г. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

14 лютого 2023 року адвокат Горбачова Н.В. в інтересах ТОВ «ЮНСС» також надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі адвоката Горбачової Н.В. в інтересах ТОВ «ЮНСС», колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною другоюстатті 509 ЦК Українизобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другоїстатті 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 512 ЦК Українивизначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статей514,516 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Відповідно до частини першоїстатті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно умов кредитного договору №538-К від 09 квітня 2009 року ТОВ «Фінростбанк», правонаступником якого є ПАТ «Фінростбанк», надало ТОВ «ЮНСС» кредит у сумі 1 000 000 грн, із сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою у розмірі 26% річних, з датою кінцевого повернення кредиту та усіх нарахувань за ним09.07.2009 (т. 1 а.с. 7 ? 10).

У відповідності до п. 1.2 кредит, наданий за цим договором, забезпечується заставою рухомого майна (обладнання) та автотранспорту, а також порукою двох фізичних осіб, згідно окремо складених договорів, які є невід`ємними частинами цього договору.

Так, з метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, 15 квітня 2009 року між ТОВ «Фінростбанк» (ПАТ «Фінростбанк») та заставодавцем ТОВ «ЮНСС» було укладено договір застави №538-Z, за умовами якого предметом застави є обладнанняхолодильний агрегат для льодового катка холодильною потужністю 555 кВт, вартістю 2 808 559,75 грн, яке належить ТОВ «ЮНСС» на праві власності (т. 1 а.с. 12 - 14).

Як вбачається із матеріалів справи, до кредитного договору № 538-К від 09.04.2009 року, укладеного між ТОВ «Фінростбанк», правонаступником якого є ПАТ «Фінростбанк» та ТОВ «ЮНСС» та інших договорів щодо забезпечення виконання зобов`язань вносились зміни та доповнення.

27 липня 2015 року між ПАТ «Фінростбанк» (Кредитор), в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Фінростбанк» Юрченко Є.С., що діє на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 №60 «Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Фінростбанк» (Новий кредитор) та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» укладено Договір про відступлення права вимоги №15 від 27 липня 2015 року (т. 1 а.с. 15 ? 18).

Відповідно до п. 4.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

На виконання вимог Договору про відступлення права вимоги №15 від 27.07.2015, укладеного між Новим кредитором ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» та Первісними кредитором ПАТ «Фінростбанк» на підставі протоколу організатора конкурсу ТОВ «УКГ МОНІТОРИНГ» №16/07-02 про визначення переможця конкурсу (аукціону) з продажу активів АТ «Фінростбанк» від 16 липня 2015 року, укладений акт приймання - передачі документів до Договору про відступлення права вимоги №15 від 27 липня 2015 року (т. 1 а.с. 19 - 20).

Згідно із п. 1.1 Акту Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв наступні документи:

Кредитний договір №538-К від 09 квітня 2009 року, укладений між АТ «Фінростбанк» та ТОВ «ЮНСС», додаткова угода від 09.07.2009 №1 до кредитного договору №538-К від 09.04.2009;

Договір застави №538-Z від 15 квітня 2009 року укладений між АТ «Фінростбанк» та ТОВ «ЮНСС». додаткова угода від 09 липня 2009 року до договору застави №538-Z від 15 квітня 2009 року, додаткова угода від 10 липня 2009 року до договору застави №538-Z від 15 квітня 2009 року;

Договір застави №538-Z-l від 15 квітня 2009 року укладений між АТ «Фінростбанк» та ОСОБА_2 , додаткова угода від 09 липня 2009 року до договору застави №538-Z-1 від 15 квітня 2009 року.

Виписки за кредитними рахунками та рахунками обліку процентів боржника (усього за чотирма рахунками) за період дії кредитного договору №538-К від 09 квітня 2009 року,

Кредитний договір № 532-К від 08 грудня 2008 року, укладений між АТ «ФІНРОСТБАНК» та ТОВ «ЮНСС», додаткова угода №1 від 20.03.2009 до кредитного договору №532-К від 08.12.2008, додаткова угода № 2 від 09 грудня 2009 року до кредитного договору № 532-К від 08.12.2008 року;

Виписки за кредитними рахунками а рахунками обліку процентів (усього за трьома рахунками) за період дії кредитного договору №532 К від 08 грудня 2008 року.

Пунктом 1.3. Акту визначено, що він є невід`ємною частиною Договору про відступлення права вимоги №15 від 27 липня 2015 року.

29 липня 2015 року між ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Новий кредитор) укладений в письмовій формі договір про відступлення права вимоги №29 (т. 1 а.с. 21 ? 24).

12 серпня 2015 року між ТОВ «ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» (далі Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (далі Новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гур`яновою Л.Г., реєстровий №1528 (т. 2 а.с. 29 - 32).

Здійснюючи відступлення права вимоги, кредитор передає свої права не за договором у цілому, а у розрізі конкретного зобов`язання, а саме всі права вимоги за договорами (п.1.1 Договору). З моменту укладання цього договору Новий кредитор набуває статусу заставодержателя за договорами застави.

Відповідно до п. 2.1 Договору Первісний кредитор відповідає перед Новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання Боржником своїх обов`язків.

Згідно із ч.1ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно дост. 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 204 ЦК Українизакріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно зіст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно достатті 215 ЦК Українинеобхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина першастатті 224 ЦК Українитощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина першастатті 225ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина першастатті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина першастатті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першоїстатті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третястатті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункти 37, 38).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначеніЗаконом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»умови (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 48).

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 51).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 57).

Апеляційний суд приймає до уваги те, що в спірних правовідносинах змінився лише суб`єктний склад сторін у зобов`язанні і відповідач ОСОБА_1 став новим кредитором за кредитним договором та новим заставодержателем відносно предмета застави обладнання- холодильний агрегат для льодового катка холодильною потужністю 555кВТ, який виступив в якості забезпечення належноговиконання умов кредитного Договору № 538-К від 09 квітня 2009 року.

Вищевказаними договорами було передано лише право вимоги щодо належного виконання за кредитним договором, а саме стягнення заборгованості, що не передбачає надання фінансових послуг.

Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу.

Так, предметом оскаржуваних позивачем договорів не є набуття ОСОБА_1 , як новим кредитором, права на надання боржнику фінансових чи банківських послуг, які підлягають ліцензуванню, а є право на отримання уже сформованого боргу.

В той же час, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осібне містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Таким чином, оспорювані договори не суперечать нормамЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а тому підстав недійсності оспорюваних договорів визначених ст. ст.203, 215ЦК України не вбачається.

Позивач, всупереч вищевикладеним нормам права не надав жодного допустимого доказу щодо невідповідності оспорюваних правочинів нормамЦК України, які є базисними для визнання договорів недійсними

Отже, договори відступлення права вимоги, укладені між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» на підставі ст. ст. 512 - 519 ЦК України, тобто в порядку уступки права вимоги.

Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням вказаних обставин та наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для визнання оспорених договорів недійсним.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Крім того, фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Судуяк джерело права.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthersv.Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Статтею 375 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368,374, 375,381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуадвоката Горбачової Наталії Володимирівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНСС» залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 23 лютого 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік