Постанова

від 14.02.2023 по справі 926/3854/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2023 р. Справа №926/3854/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіКравчук Н.М.

суддівМарко Р.І.

Плотніцький Б.Д.

розглянувшиапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Індастріал Проджект</a> за №19/07-АП від 19.07.2022 (вх. № ЗАГС 01-05/1793/22 від 25.07.2022)

на рішенняГосподарського суду Чернівецької області від 29.12.2021 (суддя М.О. Гурин, повний текст складено 30.12.2021)

у справі № 926/3854/21

за позовом:Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю Індастріал Проджект</a> (надалі ТзОВ Індастріал Проджект), м. Київ

про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати у сумі 503759,41 грн

за участю учасників справи:

від позивача: Лелюх Х.М.

від відповідача: Гінінгер А.З.

ВСТАНОВИВ:

Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ТзОВ Індастріал Проджект про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати сумі 503759,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач безпідставно, за відсутності договору оренди, в період з 25.07.2019 по 07.09.2021 зберіг (заощадив) кошти у вигляді орендної плати, що нараховуються за володіння, користування чужою земельною ділянкою за вказаний період у розмірі 503759,41 грн. Зазначає, що з огляду на те, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Чернівці в особі позивача і несплата коштів за безпідставне користування землею (орендна плата) призвела до втрати позивачем майна, яке підпадає під категорію «виправдане очікування», а тому такі кошти підлягають поверненню на підставі ст.1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2021 у справі № 926/3854/21 позов задоволено. Стягнуто з ТзОВ Індастріал Проджект на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за землю в сумі 503759,41 грн та 7556,39 грн у відшкодування судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що з 26.11.2018 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Табак Індастріал ЛТД» зареєстровано право власності на нежитлові будівлі, загальною площею 748,1 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Нікітіна, 17А. Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7306038212021 від 17.02.2021 року нерухоме майно відповідача знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності за кадастровим номером 7310136300:05:004:0039, яка розташована за адресою м. Чернівці, вул. Нікітіна, 17-А, площею 0,2240 га. та зареєстрована 20.10.2006 року в ЧРФ ДП Центр ДЗК. Вид використання: для обслуговування майнового комплексу. Судом встановлено, що ТзОВ «Індастріал Проджект» в період з 25.07.2019 року по 07.09.2021 року використовувало спірну земельну ділянку, без належних правових підстав, а саме без укладеного договору оренди. Також судом встановлено обставини правомірного володіння і використання відповідачем нерухомого майна, яке належало йому у спірний період, що саме по собі свідчить про фактичне використання ним спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування та використання ним за зазначеною адресою земельної ділянки меншою чи більшою площею для експлуатації.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Індастріал Проджект» як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею за період з 25.07.2019 року по 07.09.2021 року, а відтак - зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно розрахунку наданого позивачем і перевіреного судом розмір безпідставно збережених коштів Товариством з обмеженою відповідальністю «Індастріал Проджект» за період з 25.07.2019 року по 07.09.2021 року склало 503759,41 грн. Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТзОВ Індастріал Проджект» подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми права, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт вказує на те, що позивачем не надано доказів існування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України протягом заявленого у позові періоді, оскільки відповідні відомості про форму власності та власника земельної ділянки до Державного земельного кадастру не внесено, а державну реєстрацію права власності позивача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на дану земельну ділянку проведено лише 24.07.2021. Тому, апелянт вважає, що стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельної ділянки як об`єкта цивільного права лише після проведення державної реєстрації права власності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2022 справу № 926/3854/21 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді: Кордюк Г.Т. та Плотніцький Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ Індастріал Проджект на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2021 у справі № 926/3854/21. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні 18.10.2022.

05.10.2022 від представника позивача на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії 05.10.2022 №01-04/5594/22).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 клопотання ТзОВ Індастріал Проджект про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та за допомогою програмного забезпечення EasyСon задоволено.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2022 в задоволенні клопотання Чернівецької міської ради про участь у судовому засіданні 18.10.2022 0 в режимі відеоконференції відмовлено.

18.10.2022 судове засідання по розгляду апеляційної скарги ТзОВ Індастріал Проджект на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2021 у справі № 926/3854/21 не відбулось, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кордюк Г.Т. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 розгляд справи призначено на 22.11.2022.

22.11.2022 судове засідання по розгляду апеляційної скарги ТзОВ Індастріал Проджект на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2021 у справі №926/3854/21 не відбулось у зв`язку перебуванням у відпустці, в період з 21.11.2022 по 25.11.2022 (включно), судді Плотніцького Б.Д. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 розгляд справи призначено на 13.12.2022.

13.12.2022 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Кордюк Г.Т. протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями призначено склад колегії суддів : Кравчук Наталія Миронівна- головуючий суддя; судді- Марко Роман Іванович, Плотніцький Борис Дмитрович.

13.12.2022 ухвалою Західного апеляційного господарського суду відкладено розгляд справи на 24.01.2023.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 клопотання Чернівецької міської ради про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та за допомогою програмного забезпечення EasyСon задоволено.

24.01.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 14.02.2023.

14.02.2023 в судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним, прийнятим при повному та всебічному з`ясуванні обставин, належно досліджених та оцінених доказів у відповідності до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. В спростування тверджень апелянта про те, що Чернівецька міська рада не була власником спірної земельної ділянки, не мала підстав нею розпорядитись, зокрема, передавати в оренду, оскільки сама не ділянка не стала об`єктом цивільних прав, зазначив, що такі твердження спростовуються вимогами чинного законодавства та судової практики, зокрема наведеній у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20. Враховуючи наведене, в задоволенні апеляційної скарги просив відмовити в повному обсязі, рішення Господарського суду Чернівецької області залишити без змін.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

04.09.2006 року між Чернівецькою міською радою (орендодавець) та Шаховською К.В. (орендар) укладено договір оренди землі відповідно до умов якого Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2240 га., яка знаходиться в м. Чернівці по вул. Нікітіна, 17-А. Земельна ділянка надається в оренду терміном до 16.03.2025 року для обслуговування майнового комплексу (п.п. 1, 2, 4 договору).

26.11.2018 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Табак Індастріал ЛТД» (01.02.2021 року здійснено державну реєстрацію змін в тому числі й щодо зміни найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю «Індастріал Проджект», код ЄДРПОУ 41882098 не змінний) зареєстровано право власності на нежитлові будівлі, загальною площею 748,1 кв.м., що складаються з нежитлової будівлі швейного цеху літ. А, загальною площею 712,0 кв.м., гаражу літ. Б загальною площею 36,10 кв.м. та знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Нікітіна, 17А, що підтверджується Інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №266328536 від 19.07.2021 року.

Згідно Інформаційної довідки підставою для державної реєстрації значиться акт приймання-передачі нерухомого майна серія та номер: б/н, виданий 31.10.2018, видавник: Шаховська К.В. та ТОВ «Табак Індастріал ЛТД»

Згідно з рішенням Чернівецької міської ради №1804 від 25.07.2019 (п. 48) «Про розгляд звернень громадян щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, надання дозволів на складання та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішень з цих питань» (т.1 а.с.23):

- визнано такими, що втратив чинність, пункт 57 додатка 4 до рішення міської ради V скликання від 25.05.2006р. №19 «Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,2240га, в оренду до 16.03.2025р., для обслуговування майнового комплексу

- припинено договір оренди землі від 04.09.2006р. №3092, укладений між міською радою і ОСОБА_1 , у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно до ТОВ «Табак Індастріал ЛТД» (підстава: заява ОСОБА_1 , зареєстрована 31.01.2019р. за №Ш-775/0-04/01, акт прийому-передачі нерухомого майна від 01.10.2018р., витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.11.2018р. №147519980)

- визнано таким, що втратив чинність, пункт 1 рішення міської ради VІІ скликання від 24.12.2015р. №61 «Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо надання дозволів на складання проектів відведення та затвердження проектів відведення зі зміни цільового призначення земельних ділянок, визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішень з цих питань» в частині надання ОСОБА_1 дозволу на зміну цільового призначення земельної ділянки за адресою вул. Капеланська (Нікітіна),17-А, площею 0,2240га (кадастровий номер 7310136300:05:004:0039), в оренду до 16.03.2025р., для обслуговування будівель швейного цеху (код 11.02), за рахунок земельної ділянки, наданої в оренду для обслуговування майнового комплексу, у зв`язку з прийняттям пункту 48 цього рішення.

- ТОВ «Табак Індастріал ЛТД» отримати земельну ділянку за адресою вул.Капеланська,17-А, площею 0,2240га (кадастровий номер 7310136300:05:004:0039), для обслуговування майнового комплексу.

- Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради, впродовж 30 календарних днів з дня прийняття цього рішення направити ОСОБА_1 та ТОВ «Табак Індастріал ЛТД» копії витягу із рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що станом на день вирішення спору, дане рішення є чинним і обов`язковим для виконання, сторонами не надано жодного доказу на підтвердження факту скасування даного рішення чи оскарження його в судовому порядку.

Отже, договір оренди земельної ділянки від 04.09.2006 №3092 припинив свою дію на підставі рішення Чернівецької міської ради №1804 25.07.2019, а ТОВ «Табак Індастріал ЛТД» запропоновано отримати в оренду земельну ділянку за адресою вул.Капеланська,17-А, площею 0,2240га.

Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради неодноразово надсилало відповідачу листи з прохання оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Проте, ТзОВ «Індастріал Проджект» не оформило права користування спірною земельною ділянкою і не здійснювало оплати коштів за таке користування, що і стало підставою звернення Чернівецької міської ради до суду про стягненню безпідставно збережених коштів за рахунок міськради, як власника земельної ділянки, у розмірі орендної плати згідно з положеннями статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України.,

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постановівід 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності та дійшов правильного висновку про кваліфікацію спірних правовідносин за статтею 1212 ЦК України.

Щодо необхідності застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 922/536/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, у яких міститься правовий висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Так, згідно з твердженнями апелянта, останнім не заперечується факту того, що спірна земельна ділянка є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер, однак, стверджує, що доказів існування протягом заявленого у позові періоду з 25.07.2019 по 07.09.2021 року земельної ділянки площею 0,2240 га кадастровий № 7310136300:05:004:0039, як об`єкта цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України не надано, так як відповідні відомості про форму власності та власника земельної ділянки до державного земельного кадастру не внесено, а державну реєстрацію права власності позивача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на дану земельну ділянку проведено лише 24.07.2021.

Стосовно вказаного твердження скаржника колегія суддів зазначає наступне.

Із прийняттям 28.06.1996 Конституції України, визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України). Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 ЗК України та статті 373 ЦК України.

Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до статті 31 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). При цьому суб`єктами права комунальної власності відповідно до частини 2 статті 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997), підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто, всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, " у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Міськрада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Чернівці, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону. Аналогічну позицію висловлено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі №922/2060/20.

За таких підстав колегія суддів вважає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження скаржника про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Індастріал Проджект» (правонаступника ТзОВ «Табак Індастріал ЛТД») зареєстровано право власності на нежитлові будівлі швейного цеха та гаража. Підставою для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно є акт приймання-передачі нерухомого майна від 31.10.2018.

Як встановлено судом, Чернівецька міська рада в особі Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин листами від 21.09.2020 №04/01-08/3-07/2180, від 05.10.2020 № 04/02-08/3-07/230, від 05.05.2021 № 04/01-08/3-07/1837 зверталась до ТзОВ «Індастріал Проджект» з проханням щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: вул. Капеланська, 17-А, площею 0,2240 га, однак матеріали справи не містять доказів укладення такого договору.

Таким чином, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1. Ст. 1212 ЦК України.

Стосовно розміру безпідставно збережених коштів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок розміру орендної плати за спірну земельну ділянку становила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість розрахунку суми безпідставно збережених коштів у сумі 503759, 41 за період з 25.07.2019 по 07.09.202.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наведена скаржником підстава апеляційного оскарження не отримала свого підтвердження під час апеляційного провадження.

У справі «Трофимчук проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ч.1, 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з Обмеженою відповідальністю «Індастріал Продджект залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2021 року у справі № 926/3854/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Повний текст складено 23.02.2023.

Головуючий-суддя Н.М. Кравчук

Суддів Р.І. Марко

Б.Д. Плотніцький