Рішення

від 13.02.2023 по справі 914/2561/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2023 Справа № 914/2561/22

за позовом: Приватного підприємства «Айслаг», м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів», м. Миколаїв

про: стягнення заборгованості в розмірі 1 011 903, 00 грн.

Суддя Синчук М.М.

За участю секретаря судового засідання

Кравчук І.В.

Представники учасників справи:

від позивача: Солтисюк А.П. - представник;

від відповідача : не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Айслаг» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» про стягнення заборгованості в розмірі 1 011 903, 00 грн.

Ухвалою суду від 21.10.2022 позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі №914/2561/22 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.11.2022.

Ухвалою від 14.11.2022 суд відклав підготовче судове засідання на 12.12.2022.

Ухвалою від 12.12.2022 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі №914/2561/22 на 30 днів з 21.12.2022.Підготовче засідання відклав на 16.01.2023 о 10:00 год.

У судовому засіданні 16.01.2023, суд закрив підготовче провадження у справі №914/2561/22. Розгляд справи №914/2561/22 по суті призначено на 13.02.2023.

Після судового засідання 16.01.2023 до суду надійшла заява від відповідача про відкладення розгляду справи призначеної на 16.01.2023 о 10:00, яка згідно протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого елетронного підпису, підписана Директором Патер Назаром Орестовичом його електронним підписом 16.01.2023 о 10:02:51.

На адресу Господарського суду 13.02.2023 надійшло клопотання (Вх. №3541/23) відповідача про зменшення процентів річних та про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 13.02.2023 представник позивача з`явився, надав пояснення, позовні вимоги підтримав.

У судове засідання 13.02.2023 представник відповідача не з`явився.

У судовому засіданні 13.02.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що 16 лютого 2018 року між Приватним підприємством «Айслаг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЯЖ-ЛЬВІВ» був укладений договір поставки №39. Відповідно до даного договору, Приватне підприємство «Айслаг» зобов`язалось поставити та передати або передати зі свого складу у власність нафтопродукти, а відповідач зобов`язаний оплатити вартість отриманого товару на розрахунковий рахунок постачальника. Однак, відповідач поставлений товар не сплатив.

Факт існування заборгованості ТОВ «ВОЯЖ-ЛЬВІВ» перед позивачем за договором поставки №39 встановлено в рішенні господарського суду Львівської області у справі №914/244/22 від 01.06.2022 року, відповідно до якого було вирішено стягнути з відповідача основну заборгованість в розмірі 957 975,00 грн та штраф в розмірі 287 392,50 грн.

Позивач вказує, що відповідач не оплатив товар поставлений по вищевказаних накладних в строки вказані в п.5.1 Договору, а тому весь товар поставлявся на умовах товарного кредиту, тому відповідач просить стягнути відсотки за користування товарним кредитом у сумі 1 011 903, 00 грн.

Заперечення відповідача

Відповідач, не скористався процесуальним правом, встановленим Господарським процесуальним кодексом України, відзиву на позовну заяву не подав.

На адресу Господарського суду 13.02.2023 надійшло клопотання (Вх. №3541/23) відповідача про зменшення процентів річних та про долучення документів до матеріалів справи.

Клопотання мотивоване тим, що ТзОВ «Вояж-Львів» є збитковим за даними звіту про фінансовий результат за 2021 рік, наявність виконавчих проваджень про стягнення заборгованості, арешт майна та рахунків ТзОВ «Вояж-Львів», відсутність грошових коштів на рахунку, що підтверджується частковим стягнення заборгованості у виконавчому провадженні на підставі Наказу Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 №914/244/22, значне перевищення нарахованих відсотків від суму прострочення, тому відповідач просить зменшити розмір нарахованих відсотків за неправомірне користування товарним кредитом від суми боргу до трьох процентів річних.

У поданому клопотанні відповідач посилається на ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України якою встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення та на частину першу статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Обставини справи

Шістнадцятого лютого 2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» (покупець за договором, відповідач у справі) та Приватним підприємством «Айслаг» (постачальник за договором, позивач у справі), укладено договір поставки № 39 (надалі договір поставки). Відповідно до умов договору поставки, постачальник зобов`язується поставити та передати або передати зі свого складу покупцю нафтопродукти (надалі товар), в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

На виконання умов договору поставки № 39 від 16.02.2018 р, позивачем згідно з видатковими накладними поставлено відповідачу товар на загальну суму 957 975,00 грн.

Факт поставки товару позивачем підтверджується наступними видатковими накладними: видаткова накладна № 003692 від 08.12.2020 р. на суму 62 550,00 грн., видаткова накладна № 003725 від 11.12.2020 р. на суму 83 800,00 грн., видаткова накладна № 003772 від 16.12.2020 р. на суму 64 350,00 грн., видаткова накладна № 003800 від 18.12.2020 р. на суму 64 350,00 грн., видаткова накладна № 003830 від 22.12.2020 р. на суму 65850,00 грн., видаткова накладна № 003866 від 28.12.2020 р. на суму 65 850,00 грн., видаткова накладна № 003894 від 30.12.2020 р. на суму 91000,00 грн., видаткова накладна № 001489 від 11.06.2021 р. на суму 53 900,00 грн., видаткова накладна № 001685 від 01.07.2021 р. на суму 54000,00 грн., видаткова накладна № 001704 від 05.07.2021 р. на суму 54 000,00 грн., видаткова накладна № 001751 від 08.07.2021 р. на суму 55 700,00 грн., видаткова накладна № 001781 від 09.07.2021 р. на суму 55 700,00 грн., видаткова накладна № 001826 від 14.07.2021 р. на суму 55 700,00 грн., видаткова накладна № 002266 від 20.08.2021 р. на суму 73 225,00 грн, видаткова накладна № 002351 від 31.08.2021 р. на суму 58 000, 00 грн.

Факт існування заборгованості ТОВ «ВОЯЖ-ЛЬВІВ» перед позивачем за договором поставки №39 встановлено в рішенні господарського суду Львівської області у справі №914/244/22 від 01.06.2022 року, відповідно до якого було вирішено стягнути з відповідача основну заборгованість в розмірі 957 975,00 грн та штраф в розмірі 287 392,50 грн.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 набрало законної сили 30.06.2022 року.

Відповідно до п.5.1 Договору №39 покупець має право здійснити повну або часткову оплату отриманого Товару протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних.

Відповідно до п.5.2. у випадку не оплати Покупцем відвантаженої партії товару в строки вказані в п. 5.1. Договору №39, Постачальник має право рахувати, а Покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів календарних днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням Покупцю два відсотка за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов`язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використання в терміни вказані в п. 5.3 даного Договору. Під наданням Покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання даного Договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору №39 покупець зобов`язаний оплатити суму товарного кредиту на 31 день від дати відвантаження вказаної в накладній, а відсотки за його використання протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги від Постачальника про оплату. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості.

Пунктом 5.4 договору передбачено, якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом покупець не внесе передбачених договором платежів, він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених у пункті 8.1 договору.

Дев`ятого вересня 2022 року ПП «Айслаг» відправило на адресу відповідачу листа-вимогу №75/01-03 про оплату відсотків за користування товарним кредитом протягом семи календарних днів з моменту отримання такого листа.

Згідно долученого позивачем до позовної заяви «Розрахунку оплати за користування товарним кредитом згідно Договору №39 від 16.02.2018 р.», заборгованість по оплаті відсотків за користування товарним кредитом становить 1 011 903,00 грн. (Розрахунок проведено по накладних: №003692 від 08.12.20; №003725 від 11.12.2020 р; №003772 від 16.05.12.2020 р; №003800 від 18.12.2020 р; №003830 від 22.12.2020 р; №003866 від 28.12.2020 р; №003894 від 30.12.2020 р;).

Позиція суду

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Розкриваючи зміст засад свободи договору у статтях 6 і 627 ЦК України, положення вказаних статей визначають, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Шістнадцятого лютого 2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Львів» (покупець за договором, відповідач у справі) та Приватним підприємством «Айслаг» (постачальник за договором, позивач у справі), укладено договір поставки № 39 (надалі договір поставки). Відповідно до умов договору поставки, постачальник зобов`язується поставити та передати або передати зі свого складу покупцю нафтопродукти (надалі товар), в асортименті, кількості, за ціною, що зазначені в накладних, підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

За своєю правовою природою Договір від 16.02.2020 року №39 є договором поставки.

На виконання умов договору поставки № 39 від 16.02.2018 р, позивачем згідно з видатковими накладними поставлено відповідачу товар на загальну суму 957 975,00 грн.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату на умовах цього договору.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У частині першій статті 655 ЦК України зазначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Факт існування заборгованості ТОВ «ВОЯЖ-ЛЬВІВ» перед позивачем за договором поставки №39 встановлено в рішенні господарського суду Львівської області у справі №914/244/22 від 01.06.2022 року, відповідно до якого було вирішено стягнути з відповідача основну заборгованість в розмірі 957 975,00 грн та штраф в розмірі 287 392,50 грн.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 набрало законної сили 30.06.2022 року.

Відповідно до п.5.1 Договору №39 покупець має право здійснити повну або часткову оплату отриманого Товару протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних.

Відповідно до п.5.2. у випадку не оплати Покупцем відвантаженої партії товару в строки вказані в п. 5.1. Договору №39, Постачальник має право рахувати, а Покупець дає згоду на те, щоб неоплачений товар, рахувався поставленим на умовах товарного кредиту, терміном на 30 днів календарних днів, починаючи з дня після відвантаження товару з нарахуванням Покупцю два відсотка за кожен день використання товарного кредиту. Покупець зобов`язується оплатити товар, поставлений на умовах товарного кредиту і сплатити відсотки за його використання в терміни вказані в п. 5.3 даного Договору. Під наданням Покупцем згоди на те, щоб неоплачений товар рахувався поставленим на умовах товарного кредиту розуміється підписання даного Договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору №39 покупець зобов`язаний оплатити суму товарного кредиту на 31 день від дати відвантаження вказаної в накладній, а відсотки за його використання протягом семи календарних днів з моменту отримання вимоги від Постачальника про оплату. Покупець має право на дострокове погашення товарного кредиту і відсотків за його використання. Відсотки нараховуються на залишок заборгованості.

Пунктом 5.4 договору передбачено, якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом покупець не внесе передбачених договором платежів, він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених у пункті 8.1 договору.

Вказані умови Договору кореспондують з положеннями ст.694 ЦК України, згідно яких договором купівлі-продажу може бути передбачено продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а частина 5 цієї статті передбачає нарахування на прострочену суму процентів, відповідно до ст.536 цього Кодексу, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати у випадку прострочення покупцем оплати товару.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст.536 ЦК України).

За змістом п.п.14.1.245 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України товарний кредит товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Згідно з п.п.14.1.206 п.14.1 ст.14 зазначеного Кодексу, відсотки це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений термін коштів або майна. До відсотків, зокрема, включається платіж за використання товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит, і платіж за придбання товарів та виплат.

На переконання суду, підписавши Договір поставки, сторони погодили всі умови, в тому числі наслідки несплати за поставлений товар, якими згідно п.5.2 є право нараховувати покупцеві 2% від неоплаченої суми за кожен день використання товарного кредиту.

Як зазначалось вище, таке право передбачити в договорі обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем надано сторонам частиною п`ятою статті 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов`язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому доречним є зауважити, стосовно правової природи відсотків за користування товарним кредитом.

Так, зокрема, не підлягає ототожненню поняття відповідальності у вигляді пені та відсотків за користування товарним кредитом. Адже, згідно ст.536 ЦК України, на яку є посилання у ч.5 ст.694 ЦК України проценти сплачуються за користування чужими грошовими коштами, і проценти не є відповідальністю.

У Постанові від 03.12.2021 у справі №910/14180/18 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від висновків Верховного Суду, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18. Зокрема зазначено про те, що виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них. Положення, закріплені у статті 536, частині третій статті 693 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину. Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку.

Враховуючи зазначену правову позицію, суд приходить до висновку, що передбачене у Договорі поставки №39 право продавця нараховувати покупцеві 2% від неоплаченої суми за кожен день використання товарного кредиту, у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів та відповідає положенням, закріпленим, зокрема у статті 536, частині п`ятій статті 694 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи касаційну скаргу року у справі № 908/639/18 на предмет обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 18 грудня 2018 року , керуючись приписами частини 4 статті 236 ГПК України та враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постанові від 10.09.2018 по справі №908/24/18, зазначив таке:

« 36. Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

37.З мотивів, викладених у пунктах 23, 27, 29, 32, 33, 35, 36 цієї постанови, а також з огляду на те, що в розумінні частини 2 статті 217 ГК України проценти за користування товарним кредитом і 3% річних не є видами господарсько-правової відповідальності Покупця, колегія суддів відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що відсотки за товарним кредитом і 3% річних є відповідальністю покупця за прострочення грошового зобов`язання, в зв`язку з чим, стягнувши з відповідача одночасно штраф за прострочку оплати товару, відсотки за товарним кредитом і 3% річних, суди незаконно застосували до боржника потрійну відповідальність за одне й те саме порушення.

38. Суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, достеменно встановив факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару, отриманого за договором поставки №03/05-02, як наслідок, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права вимагати від боржника сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих у зв`язку з простроченням оплати 250672 грн. основного боргу.

41.З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 98510,21грн. відсотків за користування товарним кредитом, 180201,60 грн. штрафу, 13828,64 грн. інфляційних втрат і 3% річних в сумі 5180,85грн.».

У Постанові від 18 листопада 2021 року у справі № 921/395/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив наступне: « 7.40. Таким чином, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України неможливе».

Із врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що товарний кредит не є ні неустойкою ні будь-якою іншою санкцією за прострочення виконання зобов`язання. При комерційному кредиті можуть сплачуватись відсотки за користування кредитом. Підписавши договір поставки №39 від 16.02.2018, Постачальник та Покупець домовились, що останній має право здійснити повну або часткову оплату отриманого товару протягом 5 календарних днів з дня відвантаження, зазначеного в накладних. Даний договір надав право вибору відповідачу: оплатити поставлений товар в строки визначені п. 5.1 або скористатись товарним кредитом зі сплатою відсотків за його використання.

Позивач просив зменшити проценти річних з посиланням на те, що ТзОВ «Вояж-Львів» є збитковим за даними звіту про фінансовий результат за 2021 рік, наявність виконавчих проваджень про стягнення заборгованості, арешт майна та рахунків ТзОВ «Вояж-Львів», відсутність грошових коштів на рахунку, що підтверджується частковим стягнення заборгованості у виконавчому провадженні на підставі Наказу Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 №914/244/22.

У поданому клопотанні відповідач посилається на ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України якою встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення та на частину першу статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє в задоволені клопотання відповідача про зменшення процентів річних, оскільки як зазначалось вище, проценти за користування товарним кредитом не є штрафними санкціями в розумінні статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, на які посилається відповідач.

Відповідач у визначений п. 5.1 договору строк оплату за отриманий товар не провів, а отже тим самим зробив свій вибір і погодився на те, що товар рахується таким, що поставлений на умовах товарного кредиту.

З огляду на те, що відповідач прийняв товар на умовах товарного кредиту, позивач,и у відповідності до п.5.3 договору, 12.09.2022 відправив на адресу відповідача лист-вимогу за №75/01-03 від 09.09.2022 про сплату відсотків за користування товарним кредитом. Докази надіслання (опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек, поштова накладна долучені позивачем до позовних матеріалів).

Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно долученого позивачем до позовної заяви «Розрахунку оплати за користування товарним кредитом згідно Договору №39 від 16.02.2018 р.», заборгованість по оплаті відсотків за користування товарним кредитом становить 1 011 903,00 грн. (Розрахунок проведено по накладних: №003692 від 08.12.20; №003725 від 11.12.2020 р; №003772 від 16.12.2020 р; №003800 від 18.12.2020 р; №003830 від 22.12.2020 р; №003866 від 28.12.2020 р; №003894 від 30.12.2020 р;).

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, перевіривши розрахунок позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 1 011 903,00 грн. заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 15 178, 55 грн., відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЯЖ-ЛЬВІВ» (81600, вул. Лисенка, 45 м. Миколаїв, Миколаївський район, Львівська область; ідентифікаційний код 38008383) на користь Приватного підприємства «Айслаг» (43006, Волинська область, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4, ідентифікаційний код 13369787) 1 011 903, 00 грн. відсотків за користування товарним кредитом та 15 178, 55 грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 22.02.2023.

Суддя Синчук М.М.