Рішення

від 23.02.2023 по справі 920/1002/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.02.2023м. СумиСправа № 920/1002/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1002/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «За мир» (вул. Садова, буд. 2, с. Кекине, Сумський район, Сумська область, 42325, ідентифікаційний код 30811330)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Шерстюка Євгена Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про розірвання договору та стягнення 201 000,00 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд: розірвати договір від 15.04.2020 № 15/04, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «За мир» (вул. Садова, буд. 2, с. Кекине, Сумський район, Сумська область, 42325, ідентифікаційний код 30811330) та фізичною особою-підприємцем Шерстюком Євгеном Володимировичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); стягнути з відповідача на користь позивача сплачену попередню оплату в сумі 134 000,00 грн та штраф в сумі 67 000,00 грн; а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору від 15.04.2020 № 15/04 щодо виконання робіт, попередньо оплачених позивачем.

У позовній заяві позивачем наведено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається з суми сплаченого судового збору.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою суду від 06.12.2022 позовну заяву позивача було залишення без руху до усунення ним недоліків.

27.12.2022 до суду звернувся позивач з листом вих. № 23/12 від 23.12.2022 (вх. № 6219/22) в додатках до якого подав докази усунення цих недоліків.

Ухвалою від 29.12.2022 у справі № 920/1002/22 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 30.01.2023 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семиденний строк для подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України; встановити відповідачу семиденний строк для подання до суду заперечення на відповідь на відзив з дня її отримання із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з неотриманням відповідачем копії ухвали від 29.12.2022 про відкриття провадження у справі № 920/1002/22, суд ухвалою від 30.01.2023 у цій справі постановив відкласти розгляд справи по суті на 23.02.2023 без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Судом у відповідності до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за запитом від 31.01.2023 за кодом 236291558139 станом на 31.01.2023 отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - фізичну особу-підприємця Шерстюка Євгена Володимировича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідач відзиву на позов не подав, про розгляд цієї справи Господарським судом Сумської області повідомлений судом належним чином 07.02.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 30.01.2023).

Крім наведеного суд зазначає, що представник відповідача Мазурова К.Д. (ордер від 18.01.2023 серії АО № 1078718 та договір про надання правової допомоги та представництво інтересів в суді від 17.01.2023) ознайомилася з матеріалами цієї справи у приміщенні суду 06.02.2023 (клопотання про надання дозволу на ознайомлення з матеріалами справи від 03.02.2023 б/н (вх. № 716 від 03.02.2023).

23.02.2023 представником відповідача подано до суду письмові заперечення від 23.02.2023 б/н (вх. № 1142/23 від 23.02.2023), де останній проти позову заперечує, просить суд відмовити у його задоволенні повністю та зазначає, що позивач не надав доказів того, що відповідач своєчасно не розпочав роботу або виконав її неякісно, або негативні наслідки виконання робіт залежали від дій відповідача.

Представник відповідача зазначає, що відповідач вчасно, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, які регулюють земельні правовідносини, виконав всі дії, які від нього залежали для виконання умов договору, який є предметом даного позову, а негативний результат по договору не залежить від дій та волі відповідача. Представник відповідача зазначає, що на виконання своїх зобов`язань за договором, відповідач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із заявами про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність; протягом березня та квітня 2020 року відповідач отримав накази Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою; відповідно до умов пункту 5.2 договору №15/04 від 15.04.2020 відповідач уклав договір про надання правової допомоги від 01.04.2020 з адвокатом для підготовки позовних заяв до суду для оскарження неправомірних відмов у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; адвокатом подані позовні заяви до Сумського окружного адміністративного суду щодо оскарження цих наказів; рішеннями суду визнані незаконними та скасовані оскаржувані накази, а суб`єкта владних повноважень зобов`язано надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на вказані земельні ділянки. За подачу кожної позовної заяви до суду відповідачем сплачений судовий збір в розмірі 1 681,60 грн та послуги адвоката за надання правової допомоги, які були перераховані позивачем за умовами договору № 15/04.

Як зазначає представник відповідача, на землі, які були предметом договору № 15/04 від 15.04.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області видані накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зовсім іншим особам.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №910/16684/19 представник відповідача зазначає про обов`язок саме замовника (позивача) виплатити підрядникові (відповідачеві) плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

15.04.2020 між сторонами укладено договір № 15/04 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов`язався виконати роботи щодо оформлення та реєстрації права власності на земельні ділянки на території Сумського району Сумської області, а позивач - прийняти та оплатити виконані роботи.

Результатом робіт, визначених пунктом 1.1 договору є зареєстроване право власності на земельні ділянки в кількості 72 (сімдесят дві) штуки на території Сумського району Сумської області (пункт 1.2 договору).

Згідно із пунктом 2.1 договору загальна вартість робіт за цим договором становить 134 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 %.

Пунктом 2.2 договору визначено, що розрахунки між сторонами договору проводяться шляхом 100 % попередньої оплати.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору сторонами встановлено строк закінчення робіт - 31 серпня 2020 року.

Згідно із пунктом 4.1 договору приймання виконаних робіт за цим договором оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до пункту 6.2 договору за ненадання результату роботи, встановленого пунктом 1.2 договору в строки, що визначені договором, відповідач зобов`язаний повернути 100 % отриманої попередньої оплати та сплатити штраф у розмірі 50 % від загальної вартості робіт встановлених п. 2.1 договору.

Пунктом 8.1 договору визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

У позовній заяві позивач зазначає, що на виконання умов договору ним сплачено суму попередньої оплати у розмірі 134 000,00 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 16.04.2020 № 1505, проте відповідач не виконав взятих зобов`язань за договором, про що свідчить відсутність підписаного між сторонами договору акту приймання-передачі виконаних робіт.

11.10.2021 позивачем на адресу відповідача, зазначену у договорі, надіслано листа за № 11/10-2 з пропозицією розірвати укладений договір та повернення отриманої попередньої оплати зі сплатою штрафу. Проте відповідне поштове відправлення не було вручене під час доставки та повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

12.10.2022 позивачем за вих. № 66 надіслано відповідачеві аналогічний лист, який також ним отримано не було.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Оскільки вказані обставини визнаються сторонами, то вони є такими, що встановлені судом.

Крім того, згідно із статтями 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача. Тому факт не повернення ним здійсненої позивачем передоплати за договором є таким, що встановлений судом.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодексу України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Судом встановлено, що факт перерахування позивачем відповідачу коштів у строки встановлені договором в загальній сумі 134 000,00 грн повністю підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 16.04.2020 № 1505. Доказів виконання відповідачем передбачених договором робіт та передання їх результатів позивачу матеріали справи не містять, відповідачем такі докази не подані. Доказів повернення позивачу попередньої оплати, у зв`язку з не виконанням умов договору, відповідач також суду не подав.

Відповідно до частини другої статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (частина третя статті 188 ГК України).

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина четверта статті 188 ГК України).

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного цією нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 02.11.2018 у справі № 910/32456/15.

Як уже зазначалося раніше, згідно частин другої, четвертої статті 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору є розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 920/817/17.

Пунктом 8.1 договору визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Відповідно до пунктів 8.4-8.5 договору цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному законодавстві України.

Згідно статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Судом установлено, що позивачем направлялися на повідомлену відповідачем адресу (зазначену у договорі від 15.04.2020 № 15/04) листи із пропозицією розірвання договору та повернення сплачених позивачем на користь відповідача коштів в сумі 134 000,00 грн та штрафу в сумі 67 000,00 грн.

Проте відповідач не виконав взяті на себе оспорюваним договором зобов`язання та грошові кошти в сумі 134 000,00 грн на вимогу позивача не повернув.

Згідно частини першої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно з частиною другою статті 16 ЦК України є припинення правовідношення.

Зважаючи на те, що відповідач в межах договору не передав позивачеві результат виконаних за договором робіт за актом приймання-передачі виконаних робіт у розумінні пункту 4.1 договору, наявні підстави стверджувати, що грошові кошти у сумі 134 000,00 грн перераховані позивачем на користь відповідача, підлягають поверненню позивачеві.

З огляду на те, що позивачем заявлено про розірвання договору від 15.04.2020 № 15/04, підстави для набуття та зберігання грошових коштів у сумі 134 000,00 грн не виникнуть у відповідача і в майбутньому.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вищезазначені обставини є достатніми для застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оскільки позивач у встановленому порядку направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів та розірвання договору, невиконання цієї вимоги відповідачем призводить до порушення майнових прав позивача.

Не виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо передачі позивачеві результатів виконаних робіт за актом приймання-передачі виконаних робіт є істотним порушенням відповідачем умов договору і правомірною підставою для розірвання договору на вимогу позивача.

Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача передоплати в сумі 134 000,00 грн та розірвання договору від 15.04.2020 № 15/04, укладеного між сторонами є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Заперечення представника відповідача щодо не надання позивачем доказів того, що відповідач своєчасно не розпочав роботу або виконав її неякісно, або негативні наслідки виконання робіт залежали від дій відповідача, а також про обов`язок саме замовника (позивача) виплатити підрядникові (відповідачеві) плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору суд не покладає в основу своїх висновків у праві, оскільки укладаючи з відповідачем договір позивач правомірно очікував на отримання результатів робіт, виконати які зобов`язався відповідач, а представник відповідача зазначаючи про понесенні відповідачем збитки та обсяг виконаних ним робіт не обґрунтував належними, допустими та достовірними доказами у розумінні статей 76-78 ГПК України наявність понесених останнім збитків при виконанні ним умов укладеного між сторонами договору та завдані розірванням договору, а також обсяг виконаних та переданих за актом приймання-передачі, підписаного сторонами, робіт за цим договором.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 67 000,00 грн штрафу суд зазначає наступне.

Згідно з статей 526, 530 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 6.2 договору за ненадання результату роботи, встановленого пунктом 1.2 договору в строки визначені договором, відповідач зобов`язаний повернути 100 % отриманої попередньої оплати та сплатити штраф у розмірі 50 % від загальної вартості робіт встановлених п. 2.1 договору.

Згідно із пунктом 2.1 договору загальна вартість робіт за цим договором становить 134 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 %.

Як установлено судом, відповідачем не виконано свої зобов`язання за договором перед позивачем, права позивача щодо нарахування штрафу передбачені сторонами у договорі, сума штрафу розрахована позивачем арифметично вірно, з урахуванням положень пункту 6.2 договору, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 67 000,00 грн штрафу є правомірними, обґрунтованими та підлягаю задоволенню в повному обсязі.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, у розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір в сумі 5 496,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов.

2. Розірвати договір від 15.04.2020 № 15/04, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «За мир» (вул. Садова, буд. 2, с. Кекине, Сумський район, Сумська область, 42325, ідентифікаційний код 30811330) та фізичною особою-підприємцем Шерстюком Євгеном Володимировичем ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шерстюка Євгена Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «За мир» (вул. Садова, буд. 2, с. Кекине, Сумський район, Сумська область, 42325, ідентифікаційний код 30811330) суму попередньої оплати у розмірі 314 000,00 грн (сто тридцять чотири тисячі гривень), штраф у розмірі 67 000,00 грн (шістдесят сім тисяч гривень) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 5 496,00 грн (п`ять тисяч чотириста дев`яносто шість гривень).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пунктах 2-3 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 27 лютого 2023 року.

Суддя Ю.А. Джепа