Рішення

від 21.02.2023 по справі 697/1319/22

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 697/1319/22

Провадження № 2/697/65/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Скирди Б.К.,

за участю секретаря судового засідання Васянович Ю.В.,

представника позивача адвоката Хорошун О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Канів, Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок погашення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також ОСОБА_2 , відповідач) про звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок погашення боргу за договором позики.

Позовні вимоги мотивує тим, що 20.03.2022 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів у сумі 8000,00 грн., про що останнім власноручно написано розписку про одержання коштів.

Термін повернення коштів становив два місяці до 20.05.2022.

До часу звернення до суду з позовною заявою взяті на себе зобов`язання відповідач у справі не виконав, а кошти не повернув.

Під час укладення договору позики, який оформлений шляхом написання розписки, боржник відповідач у справі, зобов`язався у разі не виконання боргового зобов`язання у строк, зазначений у розписці, передати позикодавцю земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1750 га в адміністративних межах Бобрицької сільської ради.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Вважає, що оскільки ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання по поверненню отриманих коштів, то у ОСОБА_1 виникли підстави для звернення стягнення на майно ОСОБА_2 у вигляді земельної ділянки кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 площею 0,1750 га, що розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаської області.

Просить суд звернути стягнення на земельну ділянку кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 площею 0,1750 га, яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради і належить на праві власності ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу за договором позики від 20.03.2022 та визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 площею 0,1750 га, яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.09.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 29.09.2022 (а.с.16).

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29.09.2022 здійснено перехід з розгляду цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження на розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19.10.2022 (а.с.22).

Судові засідання 19.10.2022 та 17.11.2022 не відбулися в зв`язку з оголошенням довготривалої повітряної тривоги.

07.12.2022 судове засідання не відбулося в зв`язку з плановим відключенням електромережі.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 24.01.2023 (а.с.35).

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24.01.2023 відкладено судове засідання на 21.02.2023 в зв`язку з відсутністю відомостей про вручення відповідачеві судової повістки.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, свої інтереси уповноважив представляти адвоката Хорошун О.В.

Представник позивача адвокат Хорошун О.В. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала повністю та просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. В матеріалах справи наявна заява, в якій він зазначив, що позовні вимоги визнає повністю та не заперечує щодо їх задоволення, також просив розглянути справу за його відсутності (а.с.18).

Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, неявка належним чином повідомленого відповідача у справі не перешкоджає вирішенню спору, а відтак судом ухвалено проводити судове засідання у відсутність відповідача.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача адвоката Хорошун О.В., дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до оригіналу боргової розписки від 20.03.2022, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , отримав 20.03.2022 від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , грошові кошти у сумі 8000 грн., як позику, яку зобов`язався повернути протягом 2 місяців, тобто до 20.05.2022. В разі неповернення коштів у визначений термін 20.05.2022, зобов`язується передати ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,1750 га, розташовану в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства та залишає за ОСОБА_1 право звернення на дану земельну ділянку кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 (а.с.29).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 301604852 від 26.05.2022, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,175 га, кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 (а.с.8).

Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 25.07.2022 встановлено вартість земельної ділянки площею 1750,00 кв.м., кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 становить 8081,10 грн. (а.с.9).

Оскільки, як зазначає позивач, ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов`язання по поверненню отриманих коштів у борг, то у нього виникли підстави для звернення стягнення на майно відповідача у вигляді земельної ділянки кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 площею 0,1750 га, що розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаської області, а тому звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.

У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст. 15-16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно загальних положень про правочини закріплених у Главі 16 Розділу IV Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори), і мають вчинятися у формі, встановленій законом (ст. 202 ЦК України). Зокрема, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі і сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (ст. 208 ЦК України).

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ст. 209 ЦК України).

В своїй постанові від 28.11.2018 по справі № 462/2589/14-ц (провадження № 61-39338св18) Верховний Суд дійшов висновку, що «договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України, дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України визначено, що зобов`язання підлягає виконанню у встановлений ним строк.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 20.03.2022 власноруч написав позивачу ОСОБА_1 розписку, в якій він зазначив, що позичив у останнього грошові кошти у розмірі 8000 грн. терміном до 20.05.2022. Також, у розписці вказав, що у разі неповернення вчасно коштів, він погоджується на те, щоб за ОСОБА_1 було визнано право власності на належну йому земельну ділянку площею 0,1750 га кадастровий номер 7122081100:01:001:0850, яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради (а.с.29).

Бажаючи захистити свої законні права та повернути позичені кошти, позивач ОСОБА_1 обрав спосіб захисту свого права у вигляді визнання за ним права власності на належну відповідачу земельну ділянку, вказану ним у борговій розписці, а саме: звернення стягнення на заставне майно та визнання за ним права власності на земельну ділянку кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 площею 01750 га, яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради (а.с.3).

Суд звертає увагу на те, що написана відповідачем боргова розписка має ознаки змішаного правочину, а саме: договору позики (кредиту) та договору застави. Однак, якщо для дійсності укладення договору позики достатньо укласти його в письмовій формі із зазначенням основних його умов (сума позики, строк повернення, тощо), то договір застави у відповідності до вимог ст. 577 ЦК України, підлягає нотаріальному посвідченню, якщо предметом застави є нерухоме майно.

Відповідно до статті 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Також, положеннями ч. 2 ст. 13 Закону України «Про заставу» визначено, що у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об`єктів - за місцем реєстрації цих об`єктів.

Статтею 576 ЦК України передбачено об`єкти та матеріальні цінності, що можуть бути предметом застави, зокрема, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Також, у разі невиконання зобов`язання забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ч. 1 ст. 589 ЦК України), і звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України). Проте, право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 585 ЦК України).

Таким чином, хоча внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по поверненню суми позики законні права позивача і були порушені, однак спосіб захисту своїх прав обраний ним неналежний, оскільки у разі забезпечення позики заставою нерухомого майна, такий договір потребує нотаріального посвідчення.

Згідно з ст. 14 Закону України «Про заставу», недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

А згідно ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 ЦК України).

Водночас, підстави набуття права власності передбачено статтями глави 24 ЦК України (статті 328-345), а засади захисту права власності - главою 29 ЦК України (статті 386-394).

Так, відповідно до положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Отже, відсутні підстави для звернення стягнення на предмет застави та визнання за позивачем права власності на вказану у розписці земельну ділянку, що належить на праві власності відповідачу, оскільки договірні зобов`язання між сторонами щодо цього не посвідчені нотаріально, а визнання права власності на нерухоме майно у рахунок погашення позики, законом не передбачено.

Вказана позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду висловленим у постанові від 27.03.2019 у справі №759/11654/13-ц (провадження № 61-16590ск18), а саме: «Оскільки боргова розписка у частині забезпечення виконання зобов`язань укладена в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчена, як того вимагають вказані норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір у частині забезпечення виконання зобов`язань позикодавця щодо передачі права власності на нежитлову будівлю, квартиру у випадку невиконання зобов`язань за договором позики, є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін. Боргова розписка, в якій особа у рахунок погашення боргу за договором позики зобов`язалася передати вказане нерухоме майно, не є правочином, який надає законні підстави для визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно в судовому порядку».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в заявлених ним межах та відсутність існування правових підстав для їх задоволення, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Суд звертає увагу на позицію сторін по суті вимог позову, а саме: визнання позову відповідачем.

Однак, в даному випадку визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_1 суд оцінює критично, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону з викладених вище підстав, а тому з урахуванням наявних доказів та фактичних обставин справи не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок погашення боргу за договором позики відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 27.02.2023.

Головуючий Б . К . Скирда