Постанова

від 08.08.2023 по справі 697/1319/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року

м. Черкас

Справа № 697/1319/22Провадження № 22-ц/821/747/23Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Нерушак Л.В.., Василенко Л.І.

за участю секретаря: Мунтян К.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: ОСОБА_2

відповідач: ОСОБА_3

розглянувши у порядку спрощеного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Казака Кирила Ігоровича на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2023 року (ухваленого під головуванням судді Скирди Б.К. в приміщенні Канівського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті, повний текст рішення складено 27 лютого 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок погашення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и в :

31 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Канівського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок погашення боргу за договором позики.

Позовні вимогиобґрунтовані тим,що 20 березня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів у сумі 8000,00 грн., про що останнім власноручно написано розписку про одержання коштів.

Термін повернення коштів становив два місяці до 20 травня 2022 року.

До часу звернення до суду з позовною заявою взяті на себе зобов`язання відповідач у справі не виконав, а кошти не повернув.

Під час укладення договору позики, який оформлений шляхом написання розписки, боржник відповідач у справі, зобов`язався у разі не виконання боргового зобов`язання у строк, зазначений у розписці, передати позикодавцю земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства площею 0,1750 га в адміністративних межах Бобрицької сільської ради.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Вважає, що оскільки ОСОБА_3 не виконав взяті на себе зобов`язання по поверненню отриманих коштів, то у ОСОБА_1 виникли підстави для звернення стягнення на майно ОСОБА_3 у вигляді земельної ділянки кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 площею 0,1750 га, що розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області.

Враховуючи наведене, просить суд звернути стягнення на земельну ділянку кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 площею 0,1750 га, яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради і належить на праві власності ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу за договором позики від 20.03.2022 та визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 площею 0,1750 га, яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Канівськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 21лютого 2023року узадоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що написана відповідачем боргова розписка має ознаки змішаного правочину, а саме: договору позики (кредиту) та договору застави та останній, в свою чергу, у відповідності до вимог ст. 577 ЦК України, підлягає нотаріальному посвідченню, якщо предметом застави є нерухоме майно.

Хоча внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по поверненню суми позики законні права позивача і були порушені, однак спосіб захисту своїх прав обраний ним неналежний, оскільки у разі забезпечення позики заставою нерухомого майна, такий договір потребує нотаріального посвідчення, а оскільки такий договір нотаріально посвідчений не був, то згідно ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним та не створює для сторін жодних юридичних наслідків.

Суд прийшов до висновку, що відсутні підстави для звернення стягнення на предмет застави та визнання за позивачем права власності на вказану у розписці земельну ділянку, що належить на праві власності відповідачу, оскільки договірні зобов`язання між сторонами щодо цього не посвідчені нотаріально, а визнання права власності на нерухоме майно у рахунок погашення позики, законом не передбачено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі,поданій 18квітня 2023року, представник ОСОБА_1 адвокат Казак К.І., вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим із порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про нікчемність укладеного договору застави. Зокрема зауважив, що за приписами ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Оскільки сторони дійшли згоди з усіх істотних умов та фактично договір було виконано, тому, на переконання скаржника, є підстави вважати, що такий договір є дійсним.

Також представник ОСОБА_1 адвокат Казак К.І. звертає увагу, що визнання відповідачем позовних вимог не суперечить вимогам закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Відзив на апеляційну скаргу

31 травня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній, визнаючи позовні вимоги та вказуючи, що позовні вимоги не суперечать закону та їх задоволення не призведе до порушень прав третіх осіб та вимог закону, просить апеляційну скаргу та позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Фактичні обставини справи

Згідно оригіналу боргової розписки від 20.03.2022, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , отримав 20.03.2022 від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , грошові кошти у сумі 8000 грн., як позику, яку зобов`язався повернути протягом 2 місяців, тобто до 20.05.2022. В разі неповернення коштів у визначений термін 20.05.2022, зобов`язується передати ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,1750 га, розташовану в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства та залишає за ОСОБА_1 право звернення стягнення на дану земельну ділянку кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 (а.с.29).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 301604852 від 26.05.2022, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,175 га, кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 (а.с.8).

Довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 25.07.2022 встановлено вартість земельної ділянки площею 1750,00 кв.м., кадастровий номер 7122081100:01:001:0850, яка становить 8081,10 грн. (а.с.9).

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зіст. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно дост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Казака К.І. не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 119 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами другою-третьою статті 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також частиною четвертою статті 639 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Як вбачається з оригіналу боргової розписки від 20.03.2022, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , отримав 20.03.2022 від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , грошові кошти у сумі 8000 грн., як позику, яку зобов`язався повернути протягом 2 місяців, тобто до 20.05.2022.

Водночас, у тексті розписки позичальник зазначив, що в разі неповернення коштів у визначений термін 20.05.2022, він зобов`язується передати ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,1750 га, розташовану в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області з цільовим призначенням 01.03 для ведення особистого селянського господарства та залишає за ОСОБА_1 право звернення стягнення на дану земельну ділянку, кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 (а.с.29).

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення зобов`язання не суперечить закону.

Зокрема, такий вид забезпечення зобов`язання, як застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (п. 1 ст. 574 ЦКУ).

Згідно положень статті 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» із змінами та доповненнями, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 590 ЦКУ).

Статтею 577 ЦК України, встановлено, що якщо предметом застави є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки боргова розписка ОСОБА_3 у частині забезпечення виконання зобов`язань укладена в простій письмовій формі і нотаріально не посвідчена, як того вимагають вказані норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір у частині забезпечення виконання зобов`язань позикодавця щодо передачі права власності на земельну ділянку кадастровий номер 7122081100:01:001:0850 у випадку невиконання зобов`язань за договором позики, є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що боргова розписка від 20 березня 2022 року, в якій ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу за договором позики зобов`язався передати вказане нерухоме майно, не є правочином, який надає законні підстави для визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно в судовому порядку.

У контексті наведеного колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України, оскільки однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

У даній справі, сторонами не доведено будь-якими доказами обставин ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Жодних об`єктивних перешкод для нотаріального посвідчення договору (стан здоров`я, виїзд за кордон на постійне місце проживання, втрати будь-якого зв`язку позивача з відповідачем чи інше) судом не встановлено та з матеріалів справи не вбачається.

З огляду на встановлені апеляційним судом фактичні обставини, позивачем не доведено, в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчення, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.

Відтак, посилання скаржника на дійсність укладеного правочину є необгрунтованими, не доведеними належним чином та такими, що не узгоджуються із вимогами закону.

Щодо визнання відповідачем позовних вимог, колегія суддів зазначає, що оскільки укладений між сторонами правочин суперечить вимогам закону, про що вірно зазначено судом першої інстанції, то сама лише обставина визнання стороною заявлених позовних вимог не є безумовною підставою для їх задоволення.

Інші доводи, наведені представником ОСОБА_1 адвокатом Казаком К.І. в апеляційній скарзі, суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Казака К.І. на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2023 року, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаКазака КирилаІгоровича -залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від21лютого 2023року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на земельну ділянку в рахунок погашення боргу за договором позики залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначенихЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.В. Нерушак

Л.І. Василенко

/повний текст постанови суду виготовлений 9 серпня 2023 року/