Постанова

від 27.02.2023 по справі 200/3238/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року справа №200/3238/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 200/3238/22 (головуючий І інстанції Льговська Ю.М., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом Ракова Артема Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Раков А.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльності з невиплати страхових виплат з 1 вересня 2016 року по 30 листопада 2020 року; зобов`язання виплатити заборгованість зі страхових виплата за зазначений період.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.11.2022 року позов задоволений: визнано протиправною та скасовано постанову Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області від 31 серпня 2016 року № 0534/73644/42791/19 про припинення страхових виплат позивачу з 1 вересня 2016 року; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з щомісячних страхових виплат з 1 вересня 2016 року по 30 листопада 2020 року.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані правомірністю спірної постанови про припинення виплати позивачу страхових виплат у зв`язку зі зміною місця проживання. В період з 1 вересня 2016 року по 30 листопада 2020 року позивач не звертався з заявою до будь-яких органів Фонду про поновлення виплат, тому відсутні підстави для виплати заборгованості за спірний період.

Ухвалою суду від 11.01.2023 року допущено заміну відповідача у справі - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

ГУПФУ в Донецькій області подано клопотання від 16.01.2023 року про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи, надіслання яких здійснити на електронну адресу заявника. Клопотання обгрунтовано заміною ухвалою суду від 11.01.2023 року відповідача у справі - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій та відсутністю доступу до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд».

Апеляційний суд зазначає, що 24.01.2023 року на офіційну електронну адресу ГУПФУ в Донецькій області надіслано та отримано останнім всі електронні матеріали цієї справи. Таким чином, у заявника було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, ГУПФУ надано доступ до матеріалів справи в підсистемі «Електронний суд» з дати прийняття ухвали про заміну відповідача у справі, тобто з 11.01.2023 року.

Враховуючи встановлені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснений в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, і дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Згідно листа відповідача від 8 лютого 2022 року № 01-04/15-265 позивачу з 1 вересня 2016 року припинено нарахування щомісячних страхових виплат у зв`язку з зміною проживання (постанова від 31 серпня 2016 року № 0534/73644/42791/19), в період з вересня 2016 року по листопад 2020 року страхові виплати не нараховувались (а.с. 15-16).

У грудні 2020 року позивач звернувся до Бахмутського міського відділення управління із заявою про продовження щомісячних страхових виплат. Щомісячні страхові виплати позивачу відновлено з місяця, в якому надійшла заява. Виплати здійснюються по теперішній час.

Згідно ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

За приписами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон № 1105-XIV) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3).

Згідно ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Матеріалами справи підтверджується, що виплата страхових виплат позивачу припинена у зв`язку зі зміною місця проживання як переселенця.

Разом з тим, вичерпний перелік, визначенийст. 46 Закону № 1105-ХIVне містить таких підстав для припинення страхових виплат.

Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими закономпідставами для припинення виплат.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п. 15 викладено в такій редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», п.18 доповнено реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що зміни до Закону №1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Згідно ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон №1105-XIVвнесено не було.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, відповідачем протиправно припинено нарахування та виплату соціальних виплат позивачу, яку призначено останньому безстроково.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, про визнання протиправною та скасування постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Костянтинівці Донецької області від 31 серпня 2016 року № 0534/73644/42791/19 про припинення страхових виплат позивачу з 1 вересня 2016 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з щомісячних страхових виплат з 1 вересня 2016 року по 30 листопада 2020 року.

На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 200/3238/22 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 27 лютого 2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Геращенко

СуддіЕ.Г. Казначеєв

І.Д. Компанієць