Постанова

від 24.02.2023 по справі 826/15230/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 826/15230/16

адміністративне провадження № К/9901/43809/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Дашутіна І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Одеської митниці ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2017 (суддя Аблов Є. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 (головуючий суддя Лічевецький І. О., судді: Мельничук В. П., Мацедонська В. Е.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства ``Індустріальні та дистрибуційні системи`` до Одеської митниці ДФС про визнання протиправними дій та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Приватне акціонерне товариство ``Індустріальні та дистрибуційні системи`` (далі - позивач, ПРАТ``ІДС``, товариство) звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії відділу митниці 3 м/п ``Іллічівськ`` з коригування митної вартості товару, декларування якого відбувалося відповідно до вантажної митної декларації від 01.12.2015 №500040403/2015/006244, скасувати рішення Одеської митниці ДФС (далі - відповідач, митниця) про коригування митної вартості товарів від 01.12.2015 №500040403/2015/000094/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 01.12.2015 №500040403/2015/00100.

Доводячи протиправність дій митниці щодо визначення іншої митної вартості імпортованого товариством товару та відмови у його митному оформленні за ціною договору позивач вказував, що для митного оформлення товару, поставленого за зовнішньоекономічним контрактом, декларант товариства (ТОВ "М енд С форвардінг Ко") подав усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом - за ціною договору (контракту) і дотримався всіх умов, що визначені статтею 53 Митного кодексу (МК) України.

У запереченнях проти позову з посиланням на наявність сумніву щодо достовірності відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості, оскільки продавець та покупець є пов`язаними особами, відповідач доводив, що надані для митного оформлення товару документи не містили всіх відомостей, що підтверджують митну вартість товару, заявленого до митного оформлення, надані на його вимогу додаткові документи не усунули ці недоліки, а відтак митниця діяла правомірно, приймаючи спірне рішення та картку відмову.

Окремо у клопотанні відповідач просив залишити позов без розгляду, оскільки позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, і не навів поважних підстав для поновлення цього строку.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 17.03.2017 відмовив у задоволенні клопотання митниці про залишення позовної заяви без розгляду. Посилаючись на норми частини 5 статі 24 МК України та статті 102 Податкового кодексу (ПК) України, суд висновував, що строк для звернення до суду платника податків з цим позовом становить 1095 днів.

Постановою від 17.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва позов задовольнив: визнав протиправними дії відділу Одеської митниці ДФС з коригування митної вартості товару, декларування якого відбувалося відповідно до вантажної митної декларації від 01.12.2015 №500040403/2015/006244, та скасував рішення митниці про коригування митної вартості товарів від 01.12.2015 №500040403/2015/000094/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 01.12.2015 №500040403/2015/00100.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що митниця не довела правомірність своїх дій та прийнятих індивідуальних актів. Натомість позивач належним чином підтвердив задекларовану митну вартість товару за основним методом (за ціною контракту) документами, які не містили розбіжності. І хоча продавець та покупець і пов`язані між собою особи, однак такі відносини не вплинули на ціну товару (вода природна мінеральна лікувальна-столова гідрокарбонатна натрієва, сильногазована ''Боржомі'' у скляних пляшках 0,5 л), що був імпортований.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, з таким обґрунтуванням погодився. При цьому суд відхилив доводи відповідача про недотримання позивачем загального строку звернення до суду, що визначений нормою частини першої статті 99 КАС України, оскільки на переконання суду у цьому випадку застосовуються спеціальні строки звернення до суду, визначені нормами статей 56, 102 ПК України - 1095 днів.

Митниця подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017, у якій просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалення нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач доводив, що суди попередніх інстанцій неповно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача про те, що позивач з продавцем товару (Компанія ``IDS BORJOMI GEORGIA LLC``, Грузія) пов`язані між собою і цей взаємозв`язок вплинув на ціну оцінюваного товару. При цьому відповідач вказував на те, що ПК України встановлює спеціальний строк звернення до суду з позовом про оскарження рішень контролюючого органу, які стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, однак, рішення митного органу про коригування митної вартості, а так само й картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, за своєю суттю не відносяться до рішень контролюючого органу у сфері оподаткування. Тому у цьому випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк звернення до суду, визначений нормою частини першої статті 99 КАС України, а не положеннями норми частини 5 статті 24 МК України та пункту 56.18 статті 56 ПК України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.12.2017 (провадження №К/800/37539/17) відкрив касаційне провадження у цій справі.

Позивач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідач звернувся до Верховного суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і що це необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. На обґрунтування цього доводу відповідач у клопотанні наводить приклади висновків, викладених у судових рішеннях Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду, та вказує, що наразі у рішеннях касаційних судів відсутня єдина правозастосовча практика щодо строку оскарження рішення митниці з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі та у клопотанні доводи відповідача, судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає, що клопотання відповідача не підлягає задоволенню, а касаційну скаргу слід задовольнити частково з наступних мотивів.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що хоча продавець та покупець і пов`язані між собою особи, однак такі відносини не вплинули на ціну імпортованого товару (вода природна мінеральна лікувальна-столова гідрокарбонатна натрієва, сильногазована ''Боржомі'' у скляних пляшках 0,5 л). Поставка товару здійснювалася за ціною, яка була узгоджена додатковою угодою від 02.03.2015 №1 до основного контракту від 13.01.2015 №СТ20-001/1501. Підставою, що слугувала для зміни ціни товару згідно з цією угодою, була суттєва девальвація гривні з дати останнього перегляду договірних цін, зниження платоспроможності покупців внаслідок тяжкої економічної ситуації, яка склалася.

Надані позивачем для митного оформлення документи суд визнав достатніми для застосування основного методу визначення митної вартості, і такими, що дозволяють перевірити митну вартість, заявлену декларантом за ціною договору.

Однак такі висновки зроблені судами без урахування положень норми статті 58 МК України, частиною вісімнадцятою якої передбачено, що при продажу товарів між пов`язаними особами вартість операції береться за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом, якщо декларант покаже, що така вартість є близькою до вартості однієї з нижчезазначених операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами: 1) вартості операції при продажу непов`язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів для експорту в Україну; 2) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 62 цього Кодексу; 3) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 63 цього Кодексу.

З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що саме на декларанта було покладено обов`язок доведення того, що заявлена ним митна вартість є близькою до вартості однієї з вищезазначених операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами.

Такий обов`язок декларанта кореспондується з частиною двадцятою статті 58 МК України, де передбачено, що порівняння з вартістю операцій, зазначених у пунктах 1-3 частини вісімнадцятої цієї статті, здійснюється за ініціативою декларанта або уповноваженої ним особи.

Тобто, позивач заявляючи митну вартість товару, що був придбаний у пов`язаної особи за основним методом - за ціною договору (контракту), мав би при декларуванні такого товару з власної ініціативи надати митному органу докази того, що така вартість є близькою до вартості операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами з непов`язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів чи ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статей 62, 63 МК України.

Отже саме декларант на стадії декларування товару (подання декларації та інших документів) зобов`язаний довести та надати докази (відповідні документи) того, що має право декларувати товари придбані у пов`язаної особи за основним методом - за ціною договору (контракту), і лише у разі надання таких документів, контролюючий орган, у разі наявності у нього сумнівів щодо впливу взаємозв`язку на ціну товарів, має надати декларанту свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце та витребувати додаткові документи, що передбачені частиною 4 статті 53 МК України.

Таке правозастосування у подібних правовідносинах викладено і у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №826/2313/16 (провадження №К/9901/13557/18).

Розв`язуючи спір, суди попередніх інстанцій не врахували положення норми статті 58 МК України. Доводи контролюючого органу відносно того, що продавець та покупець пов`язані між собою особи та вплив таких відносин на ціну товару належним чином не дослідили, що, однак, відповідно до частини другої статті 341 КАС України знаходиться поза межами касаційного перегляду справи.

Стосовно строків звернення до суду з цим позовом слід зазначити наступне.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (рішення від 22.10.1996 у справі ``Стаббігс та інші проти Великобританії``, рішення від 27.02.1980 у справі ``Девеер проти Бельгії``).

За висновками Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, якими врегульовано питання строку звернення до адміністративного суду, викладеними у постанові від 12.09.2019 у справі №826/3318/17, встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин.

До таких висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 07.10.2021 у справі №686/16578/16-а (провадження №К/9901/32685/18), досліджуючи питання, пов`язане із застосуванням строку звернення до суду.

Отже, за загальним правилом перевірка дотримання строку звернення до суду передує розгляду справи по суті спору, який може бути проведено судом лише у випадку дотримання строку звернення до суду або ж за наявності підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За загальним правилом, сформульоване у статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Строки реалізації права особи подати адміністративний позов до адміністративного суду на момент подання позовної заяви у цій справі були врегулюванні статтею 99 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У главі 4 МК України передбачені правила оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників і відповідальність за них.

Предметом оскарження є, зокрема: 1) рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні; 2) дії - вчинки посадових осіб та інших працівників органів доходів і зборів, пов`язані з виконанням ними обов`язків, покладених на них відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства України {частина друга статті 24 МК України}.

Рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом {частина перша статті 29 МК України}.

Відповідно до частини п`ятої статті 24 МК України оскарження податкових повідомлень-рішень органів доходів і зборів здійснюється у порядку, встановленому ПК України.

За змістом положень норм статті 303, статті 346 МК України податкове повідомлення-рішення приймається за результатами проведення органами доходів і зборів документальних виїзних перевірок щодо дотримання підприємством вимог законодавства з питань державної митної справи.

Абзацом першим пункту 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті {пункт 56.19 статті 56 ПК України}.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому за приписами підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Системний аналіз наведених норм митного та податкового законодавства дає підстави для висновку, що ПК України не встановлює спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження рішень контролюючого органу, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, а відтак, до позовів про визнання протиправним рішення митного органу про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації застосовується загальний строк звернення до суду, визначений нормою частини першої статті 99 КАС України.

Відтак, строк подання позовної заяви про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вищий адміністративний суд України неодноразово у своїх рішеннях (справа №820/5117/14, №820/9718/15, №820/9506/15), на які в тому числі посилається відповідач у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, звертав увагу саме на такому застосуванні наведених норм права щодо строку оскарження у судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації.

Саме такий підхід до застосування норм статті 99 КАС України та пункту 56.18 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України викладено і у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №826/11843/16 (провадження №К/9901/34760/18) за позовом одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача з аналогічним предметом і з аналогічних підстав та у постанові від 07.06.2018 у справі №813/1276/16 (провадження №К/9901/14566/15), яку також наводить відповідач у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на обґрунтування своєї позиції, що строк для звернення до суду становить шість місяців з моменту прийняття рішення про коригування відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та картки відмови.

Однак, у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідач також наводить постанову Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №826/19630/16 за позовом одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача з аналогічним предметом спору як приклад різного застосування норми права у подібних правовідносинах. У цій постанові Верховний Суд дійшов протилежних висновків та визнав, що у справах цієї категорії підлягає застосуванню спеціальний строк, встановлений статтею 102 ПК України, - 1095 днів.

Разом з тим, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 сформовано правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку інших рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, згідно з яким із прийняттям чинної редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним частиною четвертою статті 122 КАС України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки: а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу; б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

У постанові від 02.07.2020 у справі №1.380.2019.006119 Верховний Суд у розвиток правової позиції, висловленої у постанові від 11.10.2019 у справі №640/20468/18, виснував, що у справах щодо оскарження рішень контролюючого органу, які не пов`язані з нарахуванням сум грошових зобов`язань, застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені нормами КАС України, а не ПК України.

За загальним правилом, передбаченого нормою статті 100 КАС України (у редакції на час відкриття провадження у цій справі) негативним наслідком пропущення процесуальних строків є залишення позову без розгляду. Виключенням з цього правила є факт визнання судом причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Аналогічні наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені нормою статтею 123 КАС України (в редакції до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ), якщо позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом і позивач не заявив про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.

За змістом ухвалених у справі судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що про існування оскаржуваних рішень позивач дізнався з моменту їх прийняття, а саме з 01.12.2015, але з цим позовом звернувся 30.09.2016. Про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивач не заявляв. Разом з тим відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду з підстав порушення строків звернення, у задоволенні якого суд першої інстанції відмовив згідно з ухвалою від 17.03.2017 з тих підстав, що вважав, що такий строк становить 1095 днів. Суд апеляційної інстанції таку позицію суду першої інстанції підтримав.

Не заперечуючи проти того, що на момент звернення позивача з позовом до суду за захистом своїх прав існувала різна судова практика щодо строків оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості та картки відмови, однак, різні підходи до застосування та тлумачення судами законодавства щодо строків звернення до суду у спорах вказаної категорії не повинно позбавляти сторону можливості захистити свої права в суді та обґрунтувати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 акцентував увагу на тому, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Як підсумок, зважаючи на викладене, клопотання відповідача по передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки правова проблема щодо строків звернення до суду наразі відсутня, а ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 та статті 353 КАС України слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід з`ясувати причини пропуску строку звернення до суду понад шість місяців і надати їм оцінку та відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити заходи, направлені на з`ясування всіх обставин у справі по суті.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`` від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Одеської митниці ДФС задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко І.В. Дашутін