Постанова

від 11.10.2007 по справі 14/7113

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

11 жовтня 2007 р.                                                                                  

№ 14/7113 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Добролюбової Т.В.

суддів

Рогач Л.І., Швеця В.О.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м. Києві  касаційну

скаргу

Дочірнього підприємства

“Укрпродекспо”

на постанову

Житомирського апеляційного

господарського суду від 13.06.07

у справі

№14/7113

за позовом

Приватного підприємця ОСОБА_1

(надалі -Приватний підприємець)

до

Дочірнього підприємства

“Укрпродекспо” (надалі -Дочірнє підприємство)

про

стягнення 252 475,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: ОСОБА_2-за

дов. від 19.06.07;

від відповідача: Ціка

В.Г.- за дов. від 18.12.06 (сторінка 113 в мат. справи).

У судовому засіданні, призначеному

на 04.10.07 оголошувалась перерва до 11.10.07.

У зв'язку з відпусткою судді Гоголь

Т.Г, розпорядженням В.о. Голови судової палати від 03.10.2007 для розгляду

касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової

Т.В. - головуючого, Рогач Л.І., Швеця В.О.

доповідач: Добролюбова Т.В.

          Приватним підприємцем ОСОБА_1 у

листопаді 2006 року заявлений позов про стягнення з Дочірнього підприємства

“Укрпродекспо” 252475,00 грн. збитків, які виникли внаслідок неналежного

виконання відповідачем умов контракту №11/01-NP від 11.01.06. Обґрунтовуючи

свої вимоги позивач вказував на те, що поставлене відповідачем сухе молоко не

відповідає встановленим вимогам та стандартам, про це свідчить Акт експертизи

Торгово - промислової палати Аджарської Автономної Республіки. Разом з цим,

приватний підприємець посилався на приписи статті 193, 224, 265, 268

Господарського кодексу України.

          Рішенням господарського суду

Хмельницької області від 09.02.07, ухваленим суддею  Гладюк Ю.В., позовні вимоги задоволено

частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 251 595,00 грн.

збитків. Вмотивовуючи рішення в цій частині місцевий суд виходив з доведеності

факту поставки товару неналежної якості. Суд посилався на положення пункту 5

статті 268, статей 224, 225 Господарського кодексу України. В решті позову відмовлено

через відсутність підстав для відшкодування позивачеві 160 доларів США за

проведення експертизи.    

          Житомирський апеляційний

господарський суд у складі колегії суддів: Щепанської Г.А. -головуючого,

Вечірки І.О., Горшкової Н.Ф., постановою від 13.06.07, перевірене рішення у

справі залишив без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства

“Укрпродекспо” залишив без задоволення. При цьому, постанова апеляційного суду

обґрунтована  приписами статей  224, 264, 265, 268, 269 Господарського кодексу

України, статей 673, 678, 679, 687, 712 Цивільного кодексу України.

            Дочірнє підприємство “Укрпродекспо”

звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій

просить судові акти у справі скасувати, як ухвалені з порушенням норм

матеріального і процесуального права, а в задоволенні позовних вимог  просить відмовити. Обґрунтовуючи вимоги

касаційної скарги, скаржник вказує на порушення судами приписів статті 687

Цивільного кодексу України та вимог ГОСТу 26809-86. На думку заявника, визнання

всієї партії товару неякісною, на підставі первинної експертизи, є

неправомірним. Результати, виключно повторних аналізів розповсюджуються

на всю партію товару. Дочірнє підприємство стверджує, що позивач, здійснивши

17.07.06 відбір зразків товару у відсутності представника відповідача порушив

умови контракту щодо приймання товару за якістю.  Скаржник наголошує на порушенні судами

попередніх інстанцій вимог статті 12 Господарського процесуального кодексу

України, оскільки суди розглянули спір не підвідомчий Господарським судам

України. При цьому, заявник посилається на положення пункту 1 Роз'яснення

Президії Вищого Господарського суду України від 31.05.02 №04-5/608 “Про деякі

питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій”

та зауважує на тому, що в даному випадку господарський суд повинен відмовити у

прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини 1 статті 62

Господарського процесуального кодексу України. Скаржник звертає увагу і на те,

що в пункті 9.2 спірного Контракту сторонами неправильно викладено назву суду,

оскільки існування Арбітражного суду не передбачено Законом України “Про

судоустрій України”. Заявник вказує, що ОСОБА_1 

є громадянином Грузії, угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із

здійсненням господарської діяльності 

Грузією не підписана, відтак відповідно до приписів статті 1

Господарського процесуального кодексу України він не має права на звернення до

господарського суду України. Разом з цим, на думку скаржника, судами порушено

приписи статті 36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки

документи походженням із іншої держави подані не в оригіналах та без належного

засвідчення.  Також, заявник вказує на

порушення судами  вимог статей 1, 7  Декрету України “Про державне мито”, адже,

мито перераховано в гривнях і з рахунку іншої особи. В доповненні до касаційної

скарги ДП “Укрпродекспо” також наголошує на порушенні судами приписів частини 2

статті 224 Господарського кодексу України, оскільки в даному спорі збитки в

розумінні цієї норми права у позивача відсутні. Крім того, скаржник вказує на

порушення судами, вимог статті 268 Господарського кодексу України, якою

передбачено повернення сплаченої суми товару, а не стягнення збитків. 

          Від Приватного підприємця ОСОБА_1

відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

          Вищий 

господарський  суд  України, 

заслухавши  доповідь  судді 

Добролюбової Т.В. та пояснення представників сторін, переглянувши

матеріали справи і правильність застосування судами приписів  чинного законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх

інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.06.06 Приватний

підприємець ОСОБА_1 уклав з Дочірнім підприємством “Укрпродекспо” контракт

№01/06-NР.   Відповідно до умов цього

контракту відповідач зобов'язався поставити позивачеві молочну продукцію, а

позивач зобов'язався провести 100% передоплату товару. Додатком від 15.06.06 до

контракту сторони обумовили вартість та кількість товару, а саме:  молоко сухе обезжирене 1,5% жирності у

кількості 20 тон, ДСТУ 10970-87, вартістю 29900 доларів США,  молоко сухе цільне 25% жирності у кількості 5

тон, ДСТУ 4495-87, вартістю 8150 доларів США. Згідно пунктів 5.1,5.2 контракту

партія товару повинна забезпечуватись оригіналами документів, товарно -

транспортною накладною, рахунком-фактурою (інвойсом), сертифікатом

відповідності, свідоцтвом якості, ветеринарним 

свідоцтвом та копією митної декларації. Відповідно до пункту 4.3 контракту

приймання поставленого товару за кількістю і якістю проводиться в момент

розвантаження партії товару вантажоодержувачем, за участю покупця, а при

необхідності за участю представника продавця. Кількість і якість поставленого

товару визначається у відповідності з фактично встановленими у результаті

приймання даними у присутності представника покупця і продавця та

підтверджуються приймальним актом покупця або при необхідності актом

Торгово-промислової палати. Відповідач 11.07.06,  за 

рахунком - фактурою №1-Н від 15.06.06, міжнародною товарно-транспортною

накладною №2006061, вантажно-митної декларації від 20.06.06 поставив позивачеві

молоко сухе знежирене (1,5% жирності) ДСТУ 4273:2003 та молоко сухе цільне (25%

жирності) ДСТУ 4273:2003. У зв'язку з тим, що 

товар не відповідав ДСТУ за договором, позивач перевірив його на

відповідність у лабораторії Батумського молокозаводу. Перевіркою встановлено,

що сухе молоко має підвищену кислотність, високий осад, нехарактерний смак і

затхлий запах. Листом від 13.07.06 позивач повідомив відповідача про необхідність  направлення 

до 17.07.06  представників для

участі в проведенні експертизи за якістю товару, яка проводитиметься

Торгово-промисловою палатою Аджарської АР. Проведеною 17.07.2006 експертизою

якості сухого молока, за результатами якої складено акт експертизи від

19.07.2006, встановлено, що молоко не відповідає ДСТУ 10970-87 і ДСТУ 4495-87

через наявність у товару нехарактерного запаху і підвищеної кислотності. У

зв'язку з цим, 21.07.06 позивач звернувся до відповідача з претензією щодо

якості отриманої продукції. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову

є вимога Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Дочірнього підприємства

“Укрпродекспо” 252475,00 грн. збитків, спричинених неналежним виконанням

відповідачем  зобов'язань за  контрактом №11/01-NP від 11.01.06.

Задовольняючи  вимоги позивача суди

попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про доведеність  факту поставки неякісної продукції.

Відповідно до статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне

постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів

народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів

господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у

випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються

Господарським Кодексом України, іншими законодавчими актами. Відповідно до

приписів статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна

сторона - постачальник зобов'язується поставити у встановлений строк другій

стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та

сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу

України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення

про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає

з характеру відносин сторін. Згідно статті 268 Господарського кодексу України,

якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам,

технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх

якості, або зразкам, якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги

до якості товарів. Згідно статті 687 Цивільного кодексу України перевірка

додержання продавцем умов договору 

купівлі - продажу щодо кількості, 

асортименту, якості, комплектності, тари та упаковки товару та

інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором

або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з

питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки якості

товару, порядок перевірки, визначений договором має відповідати цим вимогам.

Приписами статті 15 Господарського кодексу України унормовано, що застосування

стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для учасників угоди

щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній є

посилання на певні стандарти. Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що якість

продукції, яка постачається, повинна відповідати вимогам ГОСТ, ТУ,

ветеринарним, медико-біологічним, санітарно -гігієнічним вимогам,  що діє на території України. Відповідність

продукції вимогам стандартів підтверджується шляхом випробувань за правилами та

процедурами обов'язкової і добровільної сертифікації. Отже, необхідною умовою

для визнання товару неякісним є виявлення цих недоліків у встановленому

порядку. Правила приймання, методи відбору і підготовка проб молочних

продуктів до експертизи встановлена ГОСТом 26809-86. З матеріалів справи

вбачається, що вимогами вказаного ГОСТу керувалася і Торгово-промислова палата

Аджарської АР при проведенні експертизи спірної продукції. Відповідно до

приписів статей 42, 43 Господарського процесуального

кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах

рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у

господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Однак, суди

попередніх інстанцій  не надали належної

правової оцінки доводам відповідача про непереконливість акта експертизи.

Зокрема,  і в першій, і в апеляційній

інстанціях відповідач наголошував на 

порушенні вимог, встановлених пунктом 1.10 названих Правил, якими  передбачено, що у разі незадовільних

результатів аналізів хоча б за одним з показників,  проводять повторний аналіз  подвійного об'єму  вибірки, взятої з тієї самої партії продукту.

Результати лише повторних аналізів поширюються на всю партію. Проте, суди

обмежилися поясненнями позивача та відсутністю доказів звернення відповідача з

вимогою  про  проведення повторної експертизи. Дотримання

порядку проведення експертизи є обов'язковою умовою  для підтвердження  факту неякісності продукції, незалежно від

побажань сторін. Крім цього, переглянуті судові акти містять посилання на

приписи частини 1 статті 679 Цивільного кодексу 

України, якими зумовлено, що продавець відповідає за недоліки товару,

якщо покупець доведе, що вони виникли до передавання товару покупцеві або з

причин, які існували до цього моменту. Однак, судами  не було з'ясовано, чи складався акт приймання

товару від перевізника. Разом з цим, судові акти обґрунтовані приписами частини

5 статті 268 Господарського кодексу України, якими унормовано, що  у разі поставки товарів більш низької якості,

ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком, покупець має

право відмовитися від прийняття і оплати товарів. Суди послалися і

на приписи  статті 224 Господарського

кодексу України відповідно до яких, учасник господарських відносин, який

порушив господарське зобов'зання або установлені вимоги щодо здійснення

господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки

суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати,

зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а

також не одержані нею доходи, які саме управнена сторона одержала б у разі

належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської

діяльності другою стороною.  Статтею 225

названого Кодексу встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню

особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість

втраченого, пошкодженого або знищеного мана; додаткові витрати, понесені

стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток(втрачена вигода); матеріальна компенсація моральної шкоди.

Відшкодуванню підлягають не будь-які витрати потерпілого суб'єкта

господарювання, а лише ті, які були зроблені ним в розрахунку на прийняття

належного виконання за договором. Суди попередніх інстанцій задовольняючи

вимоги позивача про стягнення збитків не з'ясували характер заявленої до

стягнення суми. Зокрема, не визначили, чи є сума позову - сумою боргу, яка

підлягає поверненню за сплачений неякісний товар чи збитками у розумінні

приписів статті 224 Господарського кодексу України. Зазначені обставини

впливають на застосування до правовідносин сторін відповідних норм

матеріального права. Господарські суди розглядають справи в порядку позовного

провадження, якщо склад учасників спору відповідає положенням статті 1

Господарського процесуального кодексу України. 

Відповідно до цієї норми підприємства, установи, організації, інші

юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють

підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому

порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право

звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю

господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і

охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом

заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. В контексті даної

статті  юридична особа - це  організація, створена і зареєстрована у

встановленому законом порядку. 

Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи - це громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які

здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як

підприємці. Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України

до господарських судів за захистом своїх порушених або оспорюваних законом

інтересів мають право звертатися іноземні підприємства і організації. При

цьому, питання підсудності судам України справ з іноземним елементом (хоча б

один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною

особою), визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Статтею 19 цього Закону передбачено, що право фізичної особи на здійснення

підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична

особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо

обов'язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення

підприємницької діяльності.  Відповідно

до приписів статей 73, 74  вказаного

Закону України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи,

іноземні держави та міжнародні організації мають право звертатися до судів

України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Процесуальна

правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно

до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична

особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ,

що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат

реєстрації, витяг з торгового реєстру. Законодавством України можуть бути

встановлені відповідні обмеження щодо підприємств та організацій тих держав,

законодавством яких обмежуються процесуальні права підприємств та організацій

України, зокрема, обмеження процесуальних прав іноземних підприємств та

організацій у господарському судочинстві на засадах принципу взаємності. З

метою дотримання вимог законодавства щодо процесуальної правоздатності позивача

у справі господарський суд повинен був вжити заходи для встановлення статусу

іноземного підприємства чи організації, яка є учасником судового процесу.

Згідно статті 9 Конституції України 

чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною

радою України, є частиною національного законодавства України. Вказаний

конституційний принцип реалізується: положеннями статті 4 Господарського

процесуального кодексу України, в силу якої, господарський суд вирішує

господарські спори на підставі Конституції України, ГПК України, інших

законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких

надана Верховною Радою України, і не застосовує акти державних та інших

органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Разом з цим,

питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно -правових

відносин між господарюючими суб'єктами, їх відносин з державними та іншими

органами, а також виконання рішень за ними, регулюються Угодою про порядок

вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності між

учасницями Співдружності Незалежних Держав. Дана угода Грузією не підписана і

не ратифікована. Чинний договір між Україною та Грузією про правову допомогу та

правові відносини у цивільних та кримінальних справах надає право громадянам

однієї Договірної Сторони вільно і без перешкод звертатися до судів, до

компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи. Пунктом 9.2

Контракту підписаного сторонами у справі 

визначено,  що у разі, якщо

сторони не прийшли до узгодження в претензійному порядку, спір передається на

вирішення в Арбітражний суд за місцем знаходженням відповідача. У судовому

засіданні касаційної інстанції відповідач зазначив, що в даному контексті

необхідно розуміти “на вирішення Господарському суду”, оскільки договір

укладався на застарілому бланку. Положеннями Господарського процесуального

кодексу України не передбачено визначення договірної підсудності справ

господарським судам. Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою

сторін. Отже, апеляційний суд відхиляючи твердження відповідача про непідсудність

спору господарським судам,  не встановив

обставин, з котрими пов'язане застосування статей  1, 12-17, 123 Господарського процесуального

кодексу України та Закону України “Про міжнародне право”.  Також у переглянутих судових актах не

зазначено норм законодавства за якими даний спір підвідомчій  господарським судам та повинен вирішуватись

за вимогами Українського законодавства. Наведене свідчить про те, що поза

увагою судів залишилися питання з якими пов'язане законне вирішення спору по

суті. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у

пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення

є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і

всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з

нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а

також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це

обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на

закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено

права і обов'язки сторін у спірних 

правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно  відображені обставини, що мають значення для

даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є

вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими

в судовому засіданні. Переглянуті судові акти цим вимогам повністю не

відповідають.  Враховуючи, що

застосування норм матеріального права цілковито залежить від повноти та

правильності встановлення обставин справи, судові рішення не можна визнати

законними. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в

касаційній інстанції не дають нам права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхиленні ним, вирішувати

питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над

іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, рішення та постанова у

справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до

господарського суду Хмельницької області.

При новому розгляді справи судові

необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких

ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених

обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та

процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями  1117,  1119, 11110, 11111,

11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий

господарський суд України 

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Житомирського

апеляційного господарського суду від 13.06.07 у справі №14/7113 і рішення

Господарського  суду Хмельницької області

від 09.02.07 скасувати.

          Матеріали справи скерувати для нового

розгляду до Господарського суду Хмельницької області.

Касаційну скаргу Дочірнього

підприємства “Укрпродекспо” задовольнити частково.

Головуючий     суддя                                                             

Т. Добролюбова

                     С у д д і                                                               

Л.Рогач

                                                 В.

Швець