Постанова

від 27.02.2023 по справі 905/106/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року м. Харків Справа № 905/106/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, за вх. №1164 Д/1 на рішення господарського суду Донецької області від "26" вересня 2022 р. (суддя Огороднік Д.М.) у справі №905/106/22

за позовом Добропільського міського центру зайнятості,

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,

про стягнення майнової шкоди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.09.2022 у справі №905/106/22 позов задоволено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь Добропільського міського центру зайнятості суму завданої майнової шкоди в розмірі 23 668,02 грн.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, просив скасувати рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У своїй апеляційній скарзі відповідач, просить скасувати оскаржене рішення суду та посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства.

В обґрунтування своєї позиції апелянт посилається зокрема на те, що судом першої інстанції не було враховано під час постановлення оскаржуваного рішення, що позовні вимоги не відповідають п.10 ст.20 Господарського процесуального кодексу України.

Вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виступає як суб`єкт владних повноважень, а отже на його думку, вирішення цих спірних правовідносин належить до компетенції окружних адміністративних судів, а тому провадження у справі має бути припинено, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Скаржник у своїй скарзі також заперечує проти задоволення позивних вимог посилаючись на те, що позивачем не було доведено у належний спосіб обов`язку відповідача відшкодувати завдану позивачу, фактично іншою особою, шкоду.

Також посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі №905/106/22 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишено без руху з підстав, викладених в означеній ухвалі. Зобов`язано скаржника усунути впродовж 10 днів з моменту отримання означеної ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 у справі №905/106/22 задоволено клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про продовження строку виконання вимог ухвали. Продовжено строк на усунення недоліків встановлених при поданні апеляційної скарги протягом 60 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.01.2023 у справі №905/106/22 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою та встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою витребувано матеріали справи з господарського суду.

09.02.2022 до канцелярії апеляційного суду від позивача у справі надійшов відзив на подану апеляційну скаргу.

У вказаному відзиві позивач зазначив щодо обґрунтованості прийнятого місцевим судом рішення по справі.

Доводи апелянта позивач вважає надуманими та безпідставними, а отже просить апеляційний господарський суд оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на нижче викладене.

Судом першої інстанції було встановлено наступні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2020 громадянин ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міського центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення».

Наказом Добропільського міського центру зайнятості від 21.04.2020 за №НТ2000421 громадянину ОСОБА_1 було надано статус безробітного відповідно до п.1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» та призначена допомога по безробіттю та розпочата її виплата.

26.05.2020 громадянин ОСОБА_1 звернувся до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії, у задоволенні якої громадянину було відмовлено і таку відмову останній оскаржив до суду.

Відповідно до змісту Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 по справі №200/6341/20-а, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03.06.2020 року № 2282 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2020 року № 2282 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та зарахувати до страхового та пільгового стажу періоди роботи з 17.05.1993 року по 08.06.1993 року, з 02.12.1993 року по 31.08.2002 року ДВАТ Шахтоуправління «Донбас», з 01.09.2002 року по 14.12.2002 року та з 16.12.2002 року по 19.07.2004 року ДП «Шахта Заперевальна-2».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 по справі №200/6341/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області були задоволені повністю та зобов`язано повторно розглянути заяву особи з урахуванням висновків суду.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2020 апеляційну скаргу Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 по справі №200/6341/20-а було повернуто апелянту.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 по справі №200/6341/20-а зокрема було встановлено наступне.

26.05.2020 року позивач звернувся до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою № 2282 про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пенсійний орган рішенням № 2282 від 03.06.2020 року в призначенні пенсії згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу відмовив, мотивуючи відмову невірно зазначеною датою народження у трудовій книжці та з відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років, в зв`язку з відсутністю довідок про особливий характер роботи або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії.

Управлінням не враховано до страхового та пільгового стажу періоди роботи позивача з 17.05.1993 року по 08.06.1993 року, з 02.12.1993 року по 31.08.2002 року у ПАТ Шахтоуправління «Донбас», з 01.09.2002 року по 14.12.2002 року та з 16.12.2002 року по 19.07.2004 року в ДП «Шахта Заперевальна-2».

Разом, з тим, суд відзначив, що відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу, не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки, визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність ведення трудової книжки.

У зв`язку з наведеним орган Пенсійного фонду України неправомірно не зарахував відповідні періоди до трудового стажу, посилаючись на наведені ним обставини.

Якщо зіставити записи у трудовій книжці від 12.11.1985 року та паспортні дані позивача, то з трудової книжки вбачається, що при заповненні трудової книжки було допущено помилку в частині дати народження позивача. Однак, якщо розглядати надані позивачем докази в сукупності (в тому числі трудову книжку з виправленням в даті народження, оформленим належним чином, та індивідуальні відомості про застраховану особу), очевидним є те, що вказані в трудовій книжці записи стосуються роботи Позивача.

Враховуючи наявність в матеріалах справи документів, що підтверджують роботу позивача в періоди з 17.05.1993 року по 08.06.1993 року, з 02.12.1993 року по 13.08.2002 року, з 01.09.2002 року по 14.12.2002 року, та з 16.12.2002 року по 19.07.2004 року, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком за пільгових умовах, суд дійшов висновку про передчасність та необґрунтованість висновків про відсутність підстав для врахування наведених періодів роботи до страхового та пільгового стажу.

У зв`язку з наведеним, орган Пенсійного фонду України неправомірно не зарахував відповідні періоди до трудового стажу, посилаючись на наведені ним обставини.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 по справі №200/6341/20-а набрало законної сили та є чинним. Доказів зворотного до матеріалів справи надано не було.

Відповідно до ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини щодо існування у громадянина ОСОБА_1 права на отримання пенсії за віком на пільгових умовах, як наслідок обставини протиправності відмови Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області у призначенні громадянину ОСОБА_1 пільгової пенсії, встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 по справі №200/6341/20-а та не підлягають доказуванню знову.

Згідно листа №0500-1511-8/71626 від 17.09.2021 відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, громадянину ОСОБА_1 призначено пенсію з 26.05.2020.

Наказом Добропільського міського центру зайнятості від 02.12.2020 №НТ 201202 ОСОБА_1 було припинено статус безробітного та виплату допомоги по безробіттю з 26.05.2020, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з підстави призначення пенсії на пільгових умовах.

Відповідно до довідки Добропільського міського центру зайнятості від 07.12.2020 громадянину ОСОБА_1 центром зайнятості було виплачена допомога по безробіттю за період з 26.05.2020 по 12.11.2020 в сумі 23668,02 грн.

01.12.2021, виконуючим обов`язки директора Добропільського міського центру зайнятості видано наказ №82 про відшкодування коштів, згідно якого зокрема вбачається забезпечення повернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області суми незаконно отриманої допомоги по безробіттю гр.. ОСОБА_1 за період з 26.05.2020 по 12.11.2020 у розмірі 23668,02 грн;

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №03/1867/01-49-21 від 03.12.2021 про добровільне повернення коштів на суму 23668,02 грн., яка була виплачена громадянину ОСОБА_1 за період з 26.05.2020 по 12.11.2020 у розмірі 23668,02 грн.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надсилало лист на адресу позивача №0500-2206-8/131355 від 20.12.2021 про розгляд претензії щодо відшкодування коштів виплачених ОСОБА_1 , в якому зазначило, що відшкодування коштів в період з 26.05.2020 по 12.11.2020 в сумі 23668,02 грн має бути здійснено саме громадянином ОСОБА_1 .

За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Судова колегія зазначає, що подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Отже спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо:

- він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України;

- спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Також у ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відтак, єдиним винятком у вищезгаданій нормі Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Водночас, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 17.09.2019 у справі № 910/13174/18 та постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 915/1842/19.

Предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про стягнення 23668,02 грн. шкоди завданої позивачу внаслідок прийняття відповідачем незаконного рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах.

Таким чином, судом першої інстанції було правомірно відхилено доводи відповідача щодо предметної та суб`єктної юрисдикції розгляду даної справи.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма ст. 1173 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Згідно з ч. 1 ст. 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 затверджено Положення про Пенсійний фонд України, згідно п. 1, 7 якого Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Щодо наявності протиправної поведінки в діях відповідача, судова колегія зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 у справі №200/6341/20-а визнано протиправним відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у призначенні громадянину ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду, що як вбачається з матеріалів справи й було в подальшому зроблено відповідачем.

Таким чином, протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови гр. ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах встановлена рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 у справі №200/6341/20-а, яке набрало законної сили.

Щодо наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення».

Виходячи з наведених вище положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» апеляційний суд зазначає, що здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю особі, якій призначено пенсію є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії гр. ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи наведене, вказаними неправомірними діями Добропільському міському центру зайнятості завдано матеріальної шкоди (збитків) у розмірі отриманої гр. ОСОБА_1 за період з 26.05.2020 по 12.11.2020 допомоги по безробіттю у розмірі 23668,02 грн.

Апеляційний суд зазначає, що внаслідок фактично неправомірних дій відповідача, гр. ОСОБА_1 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством України, а Добропільський міський центр зайнятості безпідставно здійснив йому виплату допомоги по безробіттю, як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та понесеною позивачем шкодою.

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/455/17, від 15.05.2018 у справі № 920/471/17, від 20.04.2018 у справі № 906/579/17, від 13.02.2018 у справі № 915/282/17, від 07.12.2018 у справі № 922/3435/17.

Враховуючи викладене, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази зворотного, апеляційний суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 23668,02 грн. шкоди завданої внаслідок прийняття відповідачем незаконного рішення, законними та обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що належний відповідач у даному спорі є громадянин ОСОБА_1 , апеляційним судом відхиляються з вищевикладених підстав та враховуючи преюдиційні обставини, встановлені в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2020 по справі №200/6341/20-а.

З огляду на наведене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Названий Суд також зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Твердження заявника апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Донецької області від 26.09.2022 у справі №905/106/22.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Донецької області від 26.09.2022 у справі №905/106/22 - залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст.ст.286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов