Ухвала

від 27.02.2023 по справі 05/170-38

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

27 лютого 2023 року Справа № 05/170-38 по скарзі ОСОБА_1

на бездіяльність Першого відділу ДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ (м. Львів)

по справі №05/170-38

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Дистрибьюшен, м.Дніпропетровськ

до відповідача Підприємця ОСОБА_1 , м.Луцьк

про стягнення 27 317 грн. 16 коп.

Суддя ОСОБА_2

Секретар судового засідання ОСОБА_3

Представники:

від стягувача: н/з

від боржника: н/з

від ВДВС: н/з

встановив: 16.02.2023 на адресу суду надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Першого відділу ДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ (м. Львів) щодо невжиття дій по зняттю арештів з майна боржника.

Ухвалою суду від 16.02.2023 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Першого відділу ДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ (м. Львів) прийнято до розгляду. Розгляд скарги призначено у судовому засіданні 27.02.2023 о 12 год. 00 хв. Запропоновано ДВС, стягувачу подати суду пояснення по суті скарги.

27.02.2023 на адресу суду надійшла заява скаржника про уточнення вимог скарги, згідно якої резолютивну частину скарги просить викласти у такій редакції: зобов`язати Перший ВДВС у місті Луцьку ЗМУ МЮ (м. Львів)» зняти арешт та заборону відчужувати майно ОСОБА_1 , накладені постановою про відкриття виконавчого провадження від 15.02.2010 Волинською філією ДП «Інформаційний центр» МЮ України, шляхом вилучення відповідного запису. У заяві від 27.02.2023 розгляд скарги просить проводити без участі представника скаржника.

Стягувач та ВДВС заперечення чи пояснення по суті скарги не подали, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи строки розгляду скарги, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.11.2009 стягнуто з Підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Дистрибьюшен 15 796,76 грн., в тому числі 15 287,00 грн. основного боргу, 6,06 грн. пені, 321,92 грн. суми індексу інфляції, 181,78 грн. 3 % річних та 265,18 грн. витрат по оплаті держмита і 229,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

10.12.2009 на виконання рішення суду видано наказ № 05/170-1.

Згідно із частиною 1 статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень ст.ст. 1, 2, 11 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Такі ж норми містяться і в Законі України "Про виконавче провадження" у нині чинній редакції.

Суд звертає увагу сторін, що відповідно до ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

П.5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачена можливість зняття арешту за рішенням суду.

Судом встановлено, що в межах виконавчого провадження №16746428 постановою ПВ ДВС Луцького МУЮ від 10.02.2010 АА №655752 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з державних реєстрів (а.с. 22).

Згідно листа від 24.10.2022 №55870 ПВ ДВС у місті Луцьку ЗМУМЮ України, інформації щодо виконавчих проваджень, виконавче провадження №16746428 з примусового виконання наказу суду від 10.12.2009 №05/170-1 завершене, виконавчий документ повернутий стягувачу (а.с. 13-14).

29.12.2022 боржником надіслано на адресу стягувача звернення про підтвердження відсутності заборгованості за наказом суду від 10.12.2009 №05/170-1, яке повернуте об`єктом поштового зв`язку з позначкою «інші причини» (а.с. 18-20).

Надісланий боржником запит від 07.02.2023 про скасування арештів, накладених на майно ОСОБА_1 залишений ПВ ДВС у місті Луцьку ЗМУМЮ України без задоволення, оскільки підстави для їх скасування відсутні (а.с. 15-17, 21).

Докази зняття арештів з майна боржника, накладених в межах виконавчого провадження №16746428 з примусового виконання наказу суду від 10.12.2009 №05/170-1, відсутні.

Верховний суд у постанові №2/0301/806/11 від 13.07.2022 наголосив, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, повернення виконавчого документа органом ДВС стягувачу, відсутність доказів повторного його пред`явлення до виконання, закінчення строку для пред`явлення наказу до виконання, суд дійшов висновку про задоволення вимоги ОСОБА_1 щодо зняття арешту з її майна, накладеного постановою про арешт майна боржника ВП від 10.02.2010 АА №655752.

При цьому судом враховано, що постанова про стягнення виконавчого збору, докази наявності (оплати) боргу, зокрема виконавчого збору, в матеріалах справи відсутні.

Арешт накладений ще 18.01.2010 та існував більше 12 років. Докази вжиття заходів щодо стягнення виконавчого збору в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Керуючись ст. ст. 234, 342-343 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1.Скаргу ОСОБА_1 від 15.02.2023 про скасування арештів задовольнити.

2.Зобов`язати Перший відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт та заборону відчуження майна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ), накладений постановою від 10.02.2010 АА №655752 (реєстраційний номер обтяження 9520376, зареєстроване 15.02.2010 Волинською філією ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України) шляхом вилучення відповідного запису з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала суду підписана 28.02.2023

Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя ОСОБА_2