Рішення

від 23.01.2023 по справі 910/7822/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.01.2023Справа № 910/7822/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/7822/22

за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП-ГРУП»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 625 561,31 грн,

За участю представників:

від позивача Ковтунець Ю.С. (довіреність від 23.12.2022 № 3);

від відповідача Братікова О.П. (ордер від 13.10.2022 № 291699 серія АІ);

від третьої особи Павлов Р.В. (довіреність від 13.12.2021).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП-ГРУП» (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 625 561,31 грн, з яких: 450 487,77 грн основний борг; 142 669,23 грн інфляційні втрати та 32 404,31 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за інвестиційним договором від 06.06.2014 № 050-13/і/137 (далі - Договір) в частині компенсації позивачу земельного податку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.09.2022.

21.09.2022 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому Товариство заперечило проти задоволення позовних вимог і заявило клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

22.09.2022 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 було відкладено підготовче засідання на 18.10.2022 та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа, Департамент).

28.09.2022 від позивача надійшло заперечення на клопотання про витребування доказів по справі.

29.09.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив.

03.10.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.

12.10.2022 від відповідача надійшов лист, до якого додано докази надсилання копії відзиву на адресу третьої особи.

18.10.2022 від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату.

18.10.2022 від Департаменту надійшли письмові пояснення третьої особи щодо позовної заяви.

У підготовчому засіданні 18.10.2022 судом відкладено підготовче засідання на 01.11.2022.

19.10.2022 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

25.10.2022 від відповідача надійшло клопотання, в якому Товариство просило залишити клопотання про витребування доказів без розгляду.

У підготовчому засіданні 01.11.2022 було оголошено перерву до 17.11.2022.

17.11.2022 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

У підготовчому засіданні 17.11.2022 було оголошено перерву до 01.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7822/22 до судового розгляду по суті на 22.12.2022.

У судовому засіданні 22.12.2022 суд, заслухавши вступне слово представників позивача, відповідача та третьої особи, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

У судовому засіданні 22.12.2022 було оголошено перерву до 23.01.2023.

У судовому засіданні 23.01.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, письмові пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.06.2014 Департаментом (організатор конкурсу), Підприємством (замовник) і Товариством (інвестор) було укладено Договір, відповідно до умов якого:

- об`єкт інвестування - це будівництво багаторівневого паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури, приміщеннями торгівельно-офісного та соціально побутового призначення на проспекті Оболонському (напроти будинку № 20) в Оболонському районі, орієнтовні техніко-економічні показники якого визначені у пункті 1.3 Договору (пункт 1.1.2 Договору);

- будівництво - це проектні, будівельно-монтажні та інші роботи, спрямовані на створення об`єкта інвестування з метою подальшої експлуатації за призначенням, введення в експлуатацію, а також здійснення заходів благоустрою об`єкта інвестування та інше (пункт 1.1.3 Договору);

- утримання земельних ділянок - це сукупність дій зі сторони замовника, спрямованих на забезпечення інвестора земельними ділянками під час та після будівництва об`єкта інвестування, які включають в себе сплату земельного податку та інші витрати замовника за такі земельні ділянки (пункт 1.1.9 Договору);

- за Договором відповідно до умов інвестиційного конкурсу та поданих конкурсних пропозицій інвестор здійснює фінансування усіх витрат (в тому числі замовника), пов`язаних з реалізацією інвестиційного проекту (пункт 1.2 Договору);

- інвестор зобов`язується розробити, погодити та затвердити у встановленому порядку проектну документацію (пункт 2.7 Договору);

- інвестор зобов`язаний компенсувати додаткові витрати замовнику на оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, необхідні для реалізації інвестиційного проекту, та їх утримання (з дня набрання чинності Договором), витрати, пов`язані з проектуванням, перекладанням інженерних мереж, будівництвом та введенням об`єкта інвестування в експлуатацію, будуть відшкодовуватись інвестором до припинення взаємних зобов`язань між інвестором і замовником відповідно до представлених кошторисів, але не пізніше 10 (десяти) робочих днів з дати надання інвестору відповідних документів (кошторисів) (пункт 4.2.8 Договору);

- після набрання чинності Договором замовник зобов`язується забезпечити доступ інвестора до земельної ділянки (пункт 5.24 Договору);

- датою набрання чинності Договору є дата реєстрації Договору в Департаменті економіки та інвестицій, що вказана на титульній сторінці Договору (пункт 11.1 Договору).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (у редакції чинній на дату укладення Договору) основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Зміст інвестиційного договору складають взаємні права та обов`язки учасників інвестиційної діяльності, спрямовані на реалізацію інвестицій з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів, може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору інвестування, доручення, спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, позички, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо). Відтак, зазначений договір передбачає як грошові, так і майнові права (обов`язки) сторін договору.

Отже, укладений учасниками процесу Договір за своєю правовою природою є інвестиційним договором.

Позивач вказує, що відповідач порушив пункт 4.2.8 Договору та не компенсував Підприємству 450 487,77 грн земельний податок за період з 06.06.2014 по 31.12.2019.

У свою чергу, Товариство заперечило проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що позивачем не виконано обов`язок стосовно допуску відповідача до земельної ділянки.

Крім того, Товариством було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Абзацом першим частини першої статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (частина перша статті 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

Пунктом 4.2.8 Договору передбачено право замовника представляти інвестору кошториси на компенсацію додаткових витрат замовника на оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, необхідні для реалізації інвестиційного проекту та їх утримання.

17.02.2020 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу № 053/05-615 (з кошторисними розрахунками) щодо здійснення компенсації витрат, пов`язаних з утриманням земельних ділянок, що знаходяться за адресою: проспект Оболонський (навпроти будинку № 20) в Оболонському районі м. Києва за період з 06.06.2014 по 31.12.2019 у розмірі 450 487,77 грн.

Відповідач на вказану вимогу не відреагував і грошові кошти позивачу не перерахував.

З огляду на викладене, позивач зазначив, що строк виконання грошового зобов`язання настав з 03.03.2020.

Разом з тим, відповідач, мотивуючи відзив на позовну заяву, зокрема, вказує, що компенсація позивачеві орендних платежів і сплата земельного порядку передбачені з моменту початку проектних і будівельних робіт на об`єкті інвестування (пункти 1.1.9 та 1.1.3 Договору), а щоб виконати умови Договору у вказаній частині інвестор повинен був отримати вихідні дані, в складі яких є містобудівні умови та обмеження, та отримати від замовника доступ до земельної ділянки.

Товариство вказує на відсутність доказів, що підтверджують виконання Підприємством обов`язків, обумовлених Договором, як в частині забезпечення відповідачу як інвестору доступу до земельної ділянки (пункт 5.2.4 Договору), так і в частині виконання функцій замовника при отриманні вихідних даних (пункт 5.1.3).

Відповідач звертався з проханнями передати земельні ділянки, починаючи з 2014 року і до 2019 року, що підтверджується листами, які надані Товариством (від 12.06.2014 № 19/1; від 11.11.2019 № 11; від 04.12.2019 № 12).

У свою чергу, позивач свій обов`язок не виконав та не передав відповідачу земельну ділянку, доказів протилежного суду не подано.

Що ж до отримання вихідних даних для проектування, слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проектна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об`єктів будівництва.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до частин першої - третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Таким чином, для проведення проектування потрібно отримати вихідні дані, в складі яких є містобудівні умови і обмеження.

Слід зазначити, що без отримання містобудівних умов і обмежень розробити проект неможливо.

У місті Києві спеціальним органом, на який покладено функцію надання містобудівних умов та обмежень, є Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент містобудування).

09.09.2015 Товариство звернулося до Департаменту містобудування з заявою про видачу містобудівних умов і обмеження забудови земельної ділянки для будівництва багаторівневого паркінгу. До заяви позивачем було долучено: заяву, засвідчену у встановленому порядку копію документа про право власності (користування) на земельну ділянку, ситуаційний план (схему) щодо місцезнаходження земельної ділянки, викопіювання з топографо-геодезичного плану, черговий кадастровий план, фотофіксацію земельної ділянки (з оточенням), містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва.

Листом від 29.09.2015 Департамент містобудування повідомив відповідача про те, що для подальшого розгляду заяви від 09.09.2015 необхідно привести поданий на розгляд пакет документів у відповідність до чинного законодавства у сфері містобудування, а саме: за ТЕП об`єкт має задовольняти кількість паркомісць за існуючою ситуацією та враховувати навантаження об`єкту, що проектується; попередньо рішення узгодити з ТУ КП «Київський метрополітен», у ПП містобудівного розрахунку надати розгортки по проспекту Оболонському з урахуванням існуючої забудови.

19.02.2016 Товариство повторно звернулося з листом щодо отримання містобудівних умов та обмежень, яким повідомило про усунення зауважень та врахування рекомендацій Департаменту містобудування. Відповідач поновив дію технічних умов КП «Київський метрополітен» та узгодив рішення, збільшив ТП багаторівневого паркінгу. На підтвердження виконання вищезазначеного до заяви від 23.02.2016 надано необхідні документи.

Листом від 04.03.2016 № 203/16/12-3/27-16 Департамент містобудування повідомив Товариство про те, що наміри замовника суперечать погодженій проектній документації будівництва торговельного комплексу «Дрімтаун», погіршують транспортне обслуговування кварталів і мікрорайонів в цілому. Також зазначив, що за наданим містобудівним розрахунком передпроектні рішення не відповідають містобудівній документації. Наголосив на необхідності привести поданий на розгляд пакет документів у відповідності до чинного законодавства у сфері містобудування, а саме: за ТЕП об`єкт має задовольняти кількість паркомісць за існуючою ситуацією та враховувати навантаження об`єкта, що проектується; попередньо рішення узгодити ТУ КП «Київський метрополітен», у ПП містобудівного розрахунку надати розгортки по проспекту Оболонському з урахуванням існуючої забудови.

15.05.2016 Товариство вчергове звернулося до Департаменту містобудування з листом щодо отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для будівництва багаторівневого паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури, приміщеннями торгівельного-офісного та соціально-побутового призначення на просп. Оболонському в Оболонському районі м. Києва, в якому зазначило, що на виконання листів від 29.09.2015 та 04.03.2016 скоригувало орієнтовні техніко-економічні показники об`єкта інвестування, передбачені умовами Договору, у тому числі, в частині збільшення площі паркінгу з 3 603,9 м. кв. до 5 584,9 м. кв., поновило технічні умови КП «Київський метрополітен», узгодило проект рішення з КП «Київський метрополітен», доопрацювало містобудівний розрахунок.

Листом від 20.07.2016 Департамент містобудування повідомив Товариство про те, що Департамент повернеться до розгляду зазначеного питання лише у разі виконання в повній мірі вимог та рекомендацій, викладених у попередніх листах, в тому числі: надати архітектурно-планувальне та об`ємно-просторове рішення об`єкта, системи обслуговування, інженерних комунікацій, транспортного обслуговування та благоустрою, ув`язавши з існуючою забудовою; привести техніко-економічні показники об`єкта будівництва у відповідність до цільового і функціонального призначення земельної ділянки та назви об`єкту відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; уточнити необхідну кількість машиномісць; доповнити графічну частину містобудівного розрахунку об`ємно-просторовим рішенням об`єкта з урахуванням існуючої містобудівної ситуації та автостоянки ТЦ «Дрім-Таун».

З вказаного вище листування вбачається, що в період з 2015 року до 2016 року Товариство неодноразово зверталося до Департаменту з заявою про видачу містобудівних умов та обмежень для реалізації Договору, натомість Департамент таких містобудівних умов не надавав.

Товариство, виконуючи функції замовника, від імені Підприємства звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, в якому просило захистити порушені Департаментом права.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2019, яке залишено в силі постановою від 29.05.2019 Шостого апеляційного адміністративного суду та постановою від 04.09.2019 Верховного Суду у справі № 826/17621/16, позов задоволено частково; визнано протиправними дії Департаменту щодо неналежного розгляду заяв щодо надання містобудівних умов та обмежень; зобов`язано Департамент розглянути заяву Підприємству про видачу містобудівних умов та обмежень для будівництва багаторівневого паркінгу з об`єктами транспортної інфраструктури, приміщеннями торгівельно-офісного та соціально-побутового призначення на проспекті Оболонському (навпроти будинку № 20) в Оболонському районі м. Києва, у порядку та строки, встановлені чинним законодавством, з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині.

Таким чином, внаслідок протиправних дій Департаменту відповідач з моменту укладення Договору не міг приступити до першої стадії Договору, а саме проектування, оскільки не отримав містобудівних умов.

Суд вважає за доцільне у даному спорі застосувати принцип contra proferentem (verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), відповідно до якого особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Умови Договору, розроблені позивачем, у тому числі такі, як інвестиційний проект - це сукупність дій сторін, спрямованих на будівництво об`єкта інвестування, оформлення прав на майно та земельну ділянку відповідно до чинного законодавства та умов Договору (пункт 1.1.5), будівництво - це проектні, будівельно-монтажні та інші роботи, спрямовані на створення об`єкта інвестування з метою подальшої експлуатації за призначенням, введення в експлуатацію, а також здійснення заходів благоустрою об`єкта інвестування та інше (пункт 1.1.3 Договору), необхідно розуміти на користь відповідача, тобто такі умови Договору є такими, що свідчать про відсутність достатніх правових підстав для стягнення з Товариства заявлених позивачем грошових коштів.

Відповідно до частин першої - третьої статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Тому сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону, у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджено, що Підприємство не забезпечило Товариству як інвестору доступ до земельної ділянки (пункт 5.2.4 Договору), не виконало функцій замовника при отриманні вихідних даних проектування будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва (пункт 5.1.3 Договору), а тому, відповідно, у відповідача не виникло зобов`язань зі слати компенсації орендних і податкових платежів за непередану для виконання умов Договору земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача про те, що у Товариства відсутній обов`язок сплачувати кошти на даній стадії Договору, оскільки стадія проектування не розпочалась, а до такої стадії здійснення витрат позивачем за земельні ділянки не вважається утриманням земельних ділянок, знайшли своє підтвердження.

Таким чином, у задоволенні позову в частині стягнення 450 487,77 грн слід відмовити.

Що ж до заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 26 739,28 грн та інфляційних втрат у розмірі 77 168,42 грн в силу приписів статті 625 ЦК України, то слід зазначити таке.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено відсутність прострочення виконання грошового зобов`язання зі сторони відповідача, то відсутні підстави для стягнення заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат, а тому у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, заява відповідача про застосування строків позовної давності судом не застосовується.

За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28.02.2023.

Суддя О.Г. Удалова